- "кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового змісту, форми організації навчально-виховного процесу або вдосконаленого технічного засобу навчання, який використовується у практичній діяльності, а також у новому підході до соціальних послуг в освіті… Головна ознака інновації: позитивні соціальні і (або) економічні зміни, які виникають в роботі освітніх установ в результаті спеціально організованої інноваційної діяльності… По суті мова йде про впровадження нововведення у практику та визначення його соціально-економічного ефекту" (В.М.Полонський) [17, с.9-10];
- "новизна, що істотно змінює результати освітнього процесу, створюючи при цьому удосконалені чи нові:
- освітні, дидактичні, виховні системи;
- зміст освіти;
- освітні педагогічні технології;
- методи, форми, засоби розвитку особистості, організацію навчання і виховання;
- технології управління навчальними закладами, системою" (Л.І.Даниленко) [7, с.70].
Як бачимо, одні з визначень зазначеного поняття є досить загальними [1; 6; 25], такими, що не вказують на суттєві ознаки, які вирізняють інновації серед інших явищ і процесів, притаманних сучасній системі освіти; інші привертають увагу намаганням їхніх авторів визначити посутнісні якості, властиві саме інноваціям у педагогічному середовищі [7; 17].
Заслуговує на увагу визначення, запропоноване В.Самохіним, В.Чорнолісом, в якому поняття "інновація" поєднується з двома іншими - "інноваційне мислення" та "інноваційна культура" [21]. У зв'язку з використанням авторами праці нових термінів, потрібно розкрити їх зміст - "інноваційне мислення - вищий ступінь пізнання, усвідомлення протиріч, які виникають у суспільних відносинах, їх творчого вирішення на основі усвідомлення відповідності чи невідповідності нового потребам та інтересам людини", "інноваційна культура людини - це сфера її духовного життя, що відтворює її ціннісну орієнтацію, закріплену в мотивах, знаннях, уміннях, навичках, у зразках і нормах поведінки, та забезпечує прийнятність їх новим ідеям, готовність і здатність до підтримки та реалізації нововведень у всіх сферах життя" [21, с.8]. Не вдаючись до аналізу окреслених понять, зазначаємо, що, на нашу думку, хоч інновації, напевне, сприяють формуванню і розвитку нового типу мислення та інноваційної культури особистості, однак мета їх реалізації полягає не у досягненні зазначеного; вважаємо, що зазначене є складовою мети чи (або) завдань інноваційної діяльності, а також її важливою ознакою.
Окрім цього, твердження авторів про інновації в освіті, як "створення, розповсюдження і використання нового практичного засобу" (вид. наше -С.М.) вважаємо таким, що значно звужує значення поняття, яке розглядається.
Варто звернути увагу і на поняття "інноваційне навчання" та його зміст у праці О.Т.Козлової, на думку якої, це - новий тип організації навчально-виховного процесу, що "орієнтується на створення готовності особистості до швидко зростаючих змін у суспільстві, готовності до невизначеного майбутнього за рахунок розвитку здібностей до творчості, до різноманітних форм мислення. А також до здатності до співпраці з іншими людьми" [11, с.240].
Характерними рисами інноваційного навчання автор розробки вважає передбачення та співучасть. Зміст першого із використаних термінів - передбачення - трактується як "здатність до розуміння нових, незвичайних ситуацій, прогнозування майбутніх подій, оцінки наслідків прийнятих рішень і, більше того, навіть до створення можливого і бажаного майбутнього", друге -співучасть - означає "соціальну активність, участь особистості у найважливіших видах діяльності, її особистий вплив на прийняття локальних та глобальних рішень, здатність бути ініціативним. Інноваційне навчання передбачає готовність до дії у нових умовах, дослідження того, що може трапитися, або необхідне" [11, с.240].
Щодо змісту наведеного визначення зауважимо, що завдання формування і розвитку інтелектуальної, соціально компетентної особистості, здатної до творчості, такої, яка має вміння і навички певної діяльності, сформульовано в меті загальної середньої освіти [10] та у меті вивчення базових навчальних предметів зокрема. Тому твердження автора, що основна ідея (тобто ціль, мета) інноваційного навчання - формування готовності особистості до діяльності в нових умовах, вважаємо невиправданим, оскільки ціль інновацій в освіті полягає в якісних змінах потенціалу освітніх систем та у підвищенні ефективності його використання [25].
Таким чином, можемо зробити висновок, що в педагогіці інновацію варто розглядати як реалізоване нововведення в освіті - у змісті, методах, прийомах і формах навчальної діяльності та виховання особистості (методиках, технологіях), у змісті та формах організації управління освітньою системою, а також в організаційній структурі закладів освіти, у засобах навчання і виховання та у підходах до соціальних послуг в освіті, що суттєво підвищує якість, ефективність та результативність навчально-виховного процесу.
Варто зазначити, що аналіз ключових понять інноваційної педагогіки дозволяє зробити висновок про відсутність у науковій літературі єдиних підходів до трактування та, відповідно, використання певних понять. Для прикладу, в зарубіжній - російській - педагогіці введено поняття "новація" та "інновація" як такі, що істотно відрізняються за сутністю. Так, З.А.Абасов та В.І.Слободчиков розмежовують зазначені поняття за низкою показників [1; 24]. Критеріями для розрізнення цих понять ученими визначено конкретні форми, зміст та обсяг перетворювальної діяльності, а саме: "Якщо діяльність короткочасна, не має цілісного і систематичного характеру, має на меті лише зміни окремих елементів певної системи, то ми маємо справу з новацією. Якщо в основі діяльності є концептуальний підхід, а її результатом є розвиток даної системи чи її принципове перетворення, то ми маємо справу з інновацією" [24, с.8].
Дещо інакше трактування відмінності окреслених понять зустрічаємо у В.І.Бєляєва: "Відмінність між новацією та інновацією - у глибині, обсягах і перспективі цих перетворень: перша певною мірою удосконалює усталений процес, друга - передбачає його докорінну перебудову" [2]. Однак, на нашу думку, в основі обох наведених положень - однакове бачення різними авторами відмінності між поняттями, що розглядаються, а саме: новація є модернізуючим, а інновація - радикальним нововведенням.
Водночас у вітчизняних педагогічних працях з проблеми, що аналізується, спостерігаємо синонімічне використання понять "новація" та "інновація", як, наприклад, у розробленні Л.В. Буркової з питання управління інноваційними процесами, в якому автор зазначає: "Розробка і впровадження освітніх інновацій (вид. наше - С.М.) не ставить самоціллю створювати нове заради нового. Новація (вид. наше - С.М.), в кінцевому рахунку, має підпорядковуватися головній меті освіти, інакше немає сенсу її застосовувати" [4, с.232].
Окрім проаналізованих, у педагогічній літературі існують поняття "педагогічна інновація" та "освітня інновація".
На думку З.О.Абасова, специфіка освітніх інновацій полягає в тому, що вони, зазвичай, "прив'язані" до певного навчального закладу, конкретних особистостей тощо [1]. Отже, їхня трансляція в інше педагогічне середовище завжди викликає труднощі, оскільки інший навчальний заклад має відмінний від попереднього рівень інноваційності, інше бачення вирішення будь-якої проблеми, інше ставлення до нового, традицій та інновацій. Тому спроби перейняти досвід учителів-новаторів не завжди є вдалими. Тобто, вважає автор праці, поняття "освітня інновація" пов'язане з реальною практичною діяльністю освітнього закладу; в той час як педагогічна інновація передбачає нове в педагогічній науці, що характеризується високим рівнем узагальненості та є науково-теоретичним відкриттям.
Таким чином, узагальнюючи зазначене вище, доходимо логічного висновку, що суттєвою відмінністю освітніх та педагогічних інновацій є рівень узагальнення і розповсюдження інноваційного досвіду. Інакше кажучи, освітня інновація може набути значення педагогічної, якщо нові ідеї та досвід (певне розроблення і результати його впровадження) певного освітнього суб'єкта стають доступними іншим, що, безумовно, передбачає фіксацію інновації, осмислення та узагальнення її результатів, відповідне оформлення, популяризацію і розповсюдження.
Наступним поняттям, співвідносним з інноваціями в освітньому середовищі, є "інноваційна діяльність" (або "інноваційна освітня діяльність"), яка трактується таким чином:
- "розробка, розповсюдження та застосування освітніх інновацій" (Положення про порядок здійснення інноваційної діяльності) [6];
- "діяльність, яка призводить до суттєвих змін порівняно з існуючою традицією"; "діяльність, спрямована на вирішення комплексної проблеми, яка виникла як наслідок зіткнення усталених та нових форм практики або у зв'язку з невідповідністю традиційних норм новим соціальним запитам" (В.І.Слободчиков) [25, с.6-7];
- "діяльність, яка виявляється у внесенні в освітню практику нових ідей, методик, технологій, відмові від навчальних штампів, служить оновленню змісту сучасної освіти, створює нові педагогічні технології, пропонує нові можливості для творчості вчителя" (В.І. Сафіулін) [22, с.55];
- "процес продуктивної творчої діяльності людей" (Н.І. Лапін та ін.) [1, с.59].
У педагогічній науці має місце також використання й іншого терміна - "інноваційний процес", зміст якого В.М. Полонський трактує таким чином: "Мотивований, цілеспрямований і усвідомлений процес зі створення, освоєння, використання і розповсюдження сучасних (або осучаснених) ідей (теорій, методик, технологій тощо), актуальних та адаптованих до даних умов і таких, що відповідають певним критеріям" [17, с.12].
В.А.Сластьонін розкриває сутність поняття "інноваційні процеси" на основі визначення їх значення в системі освіти. Так, на думку науковця, зазначені явища сприяють такому:
- перебудові цільових установок і ціннісних орієнтацій педагогічної діяльності;
- формуванню та розвитку "Я"-образу;
- створенню умов для становлення особистості, реалізації її права на індивідуальний творчий вклад, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку;
- побудові нового типу стосунків і спілкування між педагогами та учнями, які не характеризуються примусовістю, підкореністю, в основі яких - стосунки взаємодії, взаєморегуляції, взаємодопомоги рівних;
- становленню співтворчості вчителя й учня;
- формуванню у школярів усвідомленого ставлення до способів організації навчальної діяльності тощо [23].
Ураховуючи близькість значень понять "діяльність" ("Праця, дії людей у якій-небудь галузі" [5, с.228]) і "процес" ("Сукупність послідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення певного наслідку" [5, с.228]) та тлумачення змісту понять "інноваційна діяльність" і "інноваційні процеси в освіті", вважаємо, що ці терміни є синонімічними, а їх сутність полягає у створенні, освоєнні, використанні та розповсюдженні нововведень. До речі, російським науковцем А.М.Моісєєвим уведено до понятійно-термінологічного поля педагогічної інноватики нове поняття - "новоутворення", яке автор трактує як зреалізоване нововведення, тобто результат нововведення [1].
Окрім розглянутих, у теорії педагогічних інновацій широко вживаним є поняття "інноваційна система", яка розглядається як "педагогічна система, результатом функціонування якої є новітні ідеї та оригінальний досвід" [14, с.5]; "динамічна, стійка в умовах швидкоплинних змін креативна система, що здатна до самовідновлення в просторі соціуму" [15, с.4]. На думку О.В.Остапчук, особливості інноваційних педагогічних систем краще зрозуміти, порівнюючи їх з консервативними: перші з названих базуються на феномені креативності, другі за своїм характером - авторитарні. "Консервативні системи працюють переважно із зовнішнім світом, а свій внутрішній використовують як сховище усталених умов, етапів, структур. Інноваційні ж структури здатні змінювати свій внутрішній світ. Таким чином, простір їх дій - широкий. Там, де консервативна система ламається, інноваційна - може просто прогнутися" [15, с.4]. Як вважає автор розроблення, варто швидше говорити про існування в сучасності освітніх систем як "інноваційних систем змінного типу, тобто систем, що виявляють то авторитарні, то креативні якості" [15, с.14].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
