У 1923 р. російською Вченою Радою затверджено нову єдину державну навчальну програму, в якій центральне місце відводилося трудовому навчанню. На підставі цієї програми було складено робочу групу для учнів. Навчальний матеріал у програмі та в робочій книзі об'єднувався в «комплекси». Наприклад, у тему «Сільськогосподарські сировина» входив матеріал про велику рогату худобу, корисних і шкідливих комах, риб, бавовник тощо. Не було логічного зв'язку між елементами біологічних знань.

Із цього випливає, що біологія як навчальний предмет була вилучена зі школи, а тому вчителі не могли забезпечувати учням систематичних знань про життя тварин, їхню будову, розвиток, розмноження. Навіть у пояснювальній записці до розглядуваної програми вказувалося: Не чиста наука, не систематичні знання, не теоретичні курси нам потрібні в трудовій школі». Згодом, під час розбудови нової радянської школи, цей підхід до організації навчально-виховної роботи було узгоджено.

Російські методисти Б. Є. Райков і В. Ф. Наталі рекомендували вчителям проводити на уроках лабораторно-практичні роботи, а Б. В. Всетський, навпаки, критично оцінював лабораторний метод навчання й Пропагував «пошуковий». Ця дискусія відвернула увагу від розробки Нового змісту навчальних програм, що позначалося на якості викладання біології в школі.

З ініціативи й під керівництвом російських методистів почали видаватися методичні журнали на допомогу вчителям: «Природознавство в ШКОЛІ» за редакцією Б. Є. Райкова, «Екскурсійна справа» (1921--1924) за редакцією І. І. Полянського й В. М. Шимкевича, «Листи біостанції юних натуралістів» (1924) за редакцією Б. В. Всесвятського, «Жива природа», «Досліджуйте природу» та ін. У них містилися цінні поради вчителям, як долати труднощі в навчальному процесі.

Крім журналів, видавалися методичні посібники, зокрема «Позакласні біологічні екскурсії» Б. М. Завадовського, «Уроки з природознавства» К. П. Ягодовського, в яких розглядалися питання навчання біології.

Хоча радянська школа нагромадила певний досвід роботи за комплексними програмами, проте головна мета шкільної біологічної освіти не реалізовувалася, оскільки не було предметних навчальних програм з основ біології. Тому педагогічна громадськість вимагала запровадження в школі предметного навчання. Вчені-методисти, вчителі чинили активний спротив проявам формалізму в навчанні, що сприяло підвищенню ефективності навчально-виховного процесу, який відбувався на уроках, у куточку живої природи, на пришкільній земельній ділянці, під час екскурсій, у позашкільних установах.

На початку 1925 р. в Києві вчителі природознавства, біології створили на громадських засадах біостанцію, яку влітку того ж року за розпорядженням Народного комісаріату освіти України було перетворено на Педагогічну біостанцію -- єдину в Україні науково-педагогічну установу, що працювала без державних дотацій. Ця біостанція організовувала педагогічну, методичну й наукову роботу відповідно до потреб шкільної природничої освіти України.

Педагогічні працівники біостанції, відмовившися від сліпого наслідування Московської біостанції імені К. А. Тімірязєва, намітили такі напрями роботи:

вивчення, нагромадження й поширення передового досвіду;

щорічне підвищення кваліфікації шкільних учителів природознавства;

організація й проведення екскурсійної роботи;

організація ботанічного, агробіологічного, зоотехнічного та інших відділів;

створення дослідно-показових городів, садів, ділянок різних культур, насінництва, тваринництва;

створення природничого музею;

вивчення теорії і практики екскурсійної справи;

забезпечення зв'язку зі школою;

стороння лабораторій із залученням до роботи в них висококваліфікованих спеціалістів, учених; поширення природничо-історичних колекцій, приладів.

В усіх округах України видавалися спеціальні бюлетені, в яких висвітлювався передовий досвід проведення уроків із біології, організація екскурсій. У багатьох областях, зокрема Київській, Волинській, Кам'янець-Подільській, під керівництвом учителів створювалися гуртки юних пасічників, шовківників, ентомологів, рибоводів, тваринни, Учні вивчали тварин у куточку живої природи, на екскурсіях, вели дослідну роботу. В сільській школі значне місце відводилося суспільно корисним заходам, мета яких полягала насамперед у сприянні піднесенню сільського господарства.

Великого розмаху набрав юннатівський рух, який по суті був однієї з ланок, яка зближувала школу з практикою; і офіційні програми, (І навчальна література в цьому відношенні йшли слідом за юннатівськими станціями. Важливу роль відіграла київська станція юних натуралістів: школярі залучалися до боротьби зі шкідниками садів, городі селянських господарств Літинського, Хмельницького, Калинівського та багатьох інших районів Вінницької, Житомирської областей.

Видатною подією в історії народної освіти України став Перший український з'їзд учителів, який відбувся в січні 1924 р. в Харкові. На ньому обговорювалося питання розбудови української школи.

Учителі шкіл Глухівської округи й Захарївського району Одеської Округи на своїх конференціях в 1924 р. критикували тодішню систему навчання; вони обстоювали ідею вивчення в школі предмета «Біології», виступали за розвиток методів навчання, за підвищення якості знань, умінь учнів, реалізацію принципів зв'язку навчання з життям.

Чинні в той час комплексні програми (саме через їхню комплексність) не забезпечували системності біологічних знань. Тож учителі України виступили за вдосконалення змісту програм, створення нових посібників.

У політизованій періодиці «Комуністична освіта», «Наша освіта» друкувалися методичні розробки уроків учителів-методистів «Уроки біології в 7 класі», «Внутрішня будова птаха» Н. Гаценка, О. Оверка, «Як зробити уроки природознавства цікавими», «З досвіду роботи гуртків юних ботаніків» Д. Зайцева та ін.

На допомогу вчителям розроблялися методичні матеріали щодо організації та методики проведення екскурсій (Г. Потапенко, 1928), спостережень, самостійної розумової праці учнів.

Створювалися методичні посібники для практичних занять із ботаніки, зоології. В методичних розробках для вчителів значна увага приділялася питанням організації та методиці проведення навчальних занять у куточку живої природи (О. Підгрушко), на шкільній ділянці (X. Великохотько), в гуртках юних ботаніків, зоологів.

В інститутах народної освіти (ІНО) розроблялися спеціальні методичні посібники для вчителів. Так, Зінов'ївська округа видала методичні матеріали з організації та проведення педагогічного процесу, складання зразкових робочих планів, вибору методів навчання, розвитку спостережливості, постановки дослідів тощо.

Широко пропагандувався передовий педагогічний досвід навчання біології через виставки. В Харківському вважали, що виставки допоможуть учителям у викладанні природознавства, стануть центрами, де вчителі дізнаватимуться, як збирати рослини, як їх визначати, як знайомити учнів із літературою, як організовувати дітей у школі.

Методисти ніколи не зупинялися на досягнутому в методиці навчання учнів, а запроваджували нові прийоми, методи навчальної роботи на уроках природознавства, біології.

Після ухвалення постанов ЦК ВКП(б) про школу, програми й підручники з 1 січня 1933 р. органами народної освіти СРСР було впроваджено нову державну навчальну програму з біології, яка вже відповідала вимогам соціалістичного будівництва. Невдовзі було видано стабільні підручники з біології, які докорінно відрізнялися від робочих книг.

Автори цих підручників, дотримуючися принципів систематичності й послідовності, науковості та доступності викладання, спираючися на природну класифікацію рослин, тварин, на вчення Ч. Дарвіна, знайомили учнів із теорією еволюції, подавали характеристику окремих представників рослинного й тваринного світу, розкривали значення флори, фауни в природі та житті людини. Це був перший серйозний крок до підвищення якісного рівня теоретичної підготовки учнів, який сприяв також активізації навчального процесу. В школі широко й цілеспрямовано застосовувалися різні методи й прийоми навчання, пожвавішала позакласна робота, особливо гурткова. Але, за документальними відомостями, навчальний процес був перевантажений, тому окремі теми вивчалися поверхово.

У червні 1934 р. в Харкові відбувся Перший Всеукраїнський з'їзд учителів природознавства. На ньому розглядалися питання про підвищення якості навчання біології, необхідність вивчення передового досвіду вчителів.

Реалізація цих завдань сприяла поліпшенню організації позакласних позашкільних навчальних занять з учнями, активізації творчо-поміжної, науково-методичної діяльності вчителів біології, що, своєю чергою, зумовило вдосконалення навчально-виховного процесу в українській загальноосвітній школі. Яскравим свідченням цього є численні факти з практики роботи вчителів. Так, учитель біології однієї з шкіл І. Буртянський у 1934 р. уперше в історії методики викладання біології висунув, розробив і реалізував ідею формування біологічних понять, зокрема щодо суті вивчення еволюційного вчення в класі. У своїй статті «До питання про проробку курсу еволюційного закінчення в середній школі» він рекомендував вивчати на уроках закони спадковості, мінливості з позицій хромосомної теорії спадковості на конкретних фактах, добутих у природі, на селекційних станціях, у власних дослідах із польовими й городніми культурами.

І. Буртянський вважав, що учні можуть успішно засвоювати суть еволюційного вчення, закони Менделя, принципи селекції, хромосомну теорію на уроках, опрацьовуючи роздатковий матеріал, порівнюючи Його, аналізуючи й узагальнюючи, а також у процесі дослідної робота з рослинами й тваринами на ділянці та під час екскурсій. Ці сміливі Методичні ідеї І. Буртянського підтримали й розвивали досвідчені українські практики-педагоги Н. Дедюкіна (Охтирка), В. Коменська (Херсон), Я. Зубко (Харків), що йшли врозріз із поглядами авторитетних російських методистів М. Беляєва й В. Наталі, які вважали безглуздім формування понять про хромосомну теорію спадковості, гени. Саме тому ця ідея формування біологічних понять не набула свого розвитку в теорії і практиці навчання біології в школі.

Взагалі в Україні переважно користувалися досягненнями російської методичної науки, зокрема працями з методики викладання ботаніки, зоології, анатомії, фізіології, дарвінізму російських методистів М. М. Беляєва, М. Г. Кременецького, І. В. Козиря, М. Я. Цузмера, І. В. Всесвятського, П. І. Боровицького, М. І. Мельникова, Б. Є. Райкова, І. Ф. Шалаєва, М. О. Рикова, С. В. Герда та ін. Тому дослідження глобальних проблем методики навчання біології було поверховим або й довгім не відбувалося. Лише наприкінці 40-х років почалась активна Науково-дослідна робота з методики навчання біології. Центром її став Український науково-дослідний інститут педагогіки (УНДІП) у Києві. Тут розгорнулися плідні наукові дослідження з методики навчання біології в середній загальноосвітній школі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5