Кожна військова частина, починаючи з окремого батальйону ( дивізіону ), мала свій офіцерський клуб. Його очолював начальник клубу. В залежності від умов дислокації та ін. в штаті клубу були кінорадіомеханік, бібліотекар, інструктор з культурно-масової роботи та ін.

Працювала велика мережа офіцерських клубів та Будинків офіцерів. В них проводилась вже більш ґрунтовна робота мистецьких студій, гуртків для офіцерів та членів їх сімей. Як правило, такі заклади були центрами культури в окремих гарнізонах чи військово-морських базах.

В умовах спочатку середніх, а потім і вищих військових навчальних закладів також проводилось певне естетичне виховання військовослужбовців, перш за все слухачів і курсантів.

Добрий досвід накопичили створені після ІІ світової війни суворовські училища. Спочатку вони створювались для надання середньої освіти та підготовки до вступу у військові заклади дітей тих, хто загинув у роки війни. Але потім ці навчальні заклади змінили цей характер.

В програмі художньо-естетичного виховання був добре використаний досвід попередників - кадетських корпусів армії царської Росії. Суворовці за кілька років мали навчатися художнього читання, гри на одному з музичних інструментів, танців, загальнолюдського етикету, ораторській майстерності та ін. З цією метою в суворовських училищах працювали на штатних посадах спеціальні викладачі, керівники студій, гуртків та ін. Й досі в Збройних Силах України проходять службу ті, хто колись навчався в суворовських училищах. Це, як правило, високоосвічені офіцери та генерали, які є взірцем для оточуючих та підлеглих у питаннях загальнолюдської та військової культури. Вони знають і полюбляють музику, літературу, театр, кіно, образотворче мистецтво, архітектуру та ін. Вміють поводитись в різних службових і неслужбових ситуаціях, можуть добре висловлюватись, прийняти активну участь в дискусії та ін.

Що стосується військових училищ, тут справа інша. Лише в окремих з них завдяки ентузіастам-начальникам, політпрацівникам - була організована культурно-виховна робота в основному на базі курсантських клубів. Викладання в навчальному процесі дисциплін культурологічного циклу, як правило, не проводилось. Лише окремі викладачі-ентузіасти на заняттях з інших дисциплін ( військових, військово-спеціальних, суспільно-політичних, гуманітарних та ін. ) приділяли увагу питанням етикету, красномовства, культури та мистецтва.

В кінці 80-х років була створена на базі кафедри філософії кафедра культури та мистецтв Військово-політичної академії в Москві. Ця кафедра викладала цілу низку навчальних дисциплін культурологічного циклу для слухачів-офіцерів академії. Лише в 1990 році як експериментальна була створена перша у військових училищах Збройних Сил Радянського Союзу кафедра культури Київського вищого військово-морського училища. Наступного року на основі її досвіду такі кафедри були створені в інших військово-політичних училищах - Донецькому, Симферопольському, Новосибірському, Єкатиренбургському та ін. В них вже викладались “Основи художньої культури”, “ораторське мистецтво”, “Культурно-виховна робота з військовослужбовцями” та ін.

В період з 1917 по 1991 роки був зроблений значний внесок в культурологізацію суспільства в Радянському Союзі. Якщо не розглядати політичні помилки керівництва держави та правлячої партії і не скочуватись до політизації наукової проблеми, треба визначити ті тенденції культуролого-педагогічного розвитку, які реально мали місце того часу в державі. По-перше, освіта й культура, культурологічне виховання людей стали дійсно масовими. Загальнообов'язковою була задача ліквідації неписемності, підвищення як загальної, так і естетичної культури людей. Створювались нові заклади культури та освіти, клуби, Палаци та Будинки культури, Палаци та Будинки молоді та піонерів, музичні та художні студії та ін.

По-друге, культурне та естетичне виховання було дійсно доступним широкому загалу. Не була потрібною висока платня за навчання дітей та дорослих в мистецьких школах і студіях, гуртках та ін., їх кількість постійно зростала.

По-третє, є причини переводу культурно-естетичного виховання з елітарного, для обраних, до загального, для всіх бажаючих, а також невеликих розмірів статей державного бюджету на культуру рівень естетичного виховання для більшості людей був середнім. Він дозволяв подолати бар'єр естетично-художньої безграмотності, але якість культурологічного виховання мас людей не завжди була високою.

По-четверте, мала місце певна ізольованість митців, діячів мистецтв від їх закордонних колег. Це не давало можливості для гармонійного розвитку мистецтв, поширення зв'язків з іншими країнами світу, погано впливало на всебічність культурного розвитку й естетичного виховання людей.

Але в цілому умови культурологічного виховання народу радянських часів були досить добрими. Завдяки цьому країна була визнана в світі як висококультурна стабільна держава, яка мала високі результати своїх представників на міжнародних конкурсах, виставках, симпозіумах, оглядах та ін.

Висновок: Таким чином, на різних етапах історичного розвитку людства панували різні тенденції культурологічного виховання дітей і дорослих в залежності від соціально-економічної формації, панівної ідеології, рівня загальнокультурного розвитку та ін., - від повного відкидання культури та мистецтва до їх абсолютизації у вихованні. Процес культурологічного виховання у вищій військовій школі базується на основі величезної праці наших попередників. Накопичений досвід і традиції культурологічного виховання воїнів козацької доби, періоду української революції 1917 - 1920 рр., радянського періоду мають в собі багато того, що необхідно пересічному військовому педагогу сьогодні для виховання військовослужбовців в Збройних Силах України, розширення їхнього культурно-освітнього світогляду, формуванні в них високих морально-бойових якостей. Існує гостра необхідність у науковому аналізі, вивченні та поширенні всього кращого, що було набуто у світовій педагогічній науці й практиці.

Розділ ІІ. Культурологічне виховання як один з основних видів військового виховання

Зацікавленість теоретиків і практиків культурологічного виховання і навчання офіцерів, в пошуках оптимальних методів цієї роботи пояснюється певною залежністю бойової підготовки підрозділів і частин від рівня їх культурологічних знань, навичок, вмінь, якостей та звичок і ефективності їх застосування у військово-педагогічній діяльності.

При розгляді культурологічного виховання слід визначити суть та зміст даного терміну.

Культурологічне виховання воїнів, слухачів і курсантів - це цілеспрямований педагогічний процес озброєння і оволодіння історико-теоретичними знаннями, прикладними навичками в галузі загальнолюдської та національної культури і мистецтв, формування естетичних і моральних якостей, поглядів і звичок, а також методичних вмінь застосовувати їх у військово-педагогічній діяльності в підрозділі, частині [28. c.532.].

Зміст культурологічного виховання вміщує в себе педагогічну практику передані військовослужбовцям й засвоєння ними відповідним чином і у відповідній послідовності естетичних, трудових, культурно-просвітніх та ін. знань, навичок та вмінь, а також формування у військовослужбовців високих загальнолюдських і специфічних якостей і звичок, необхідних у сучасному бою.

Культурологічне виховання є одним з основних видів військового виховання, головна мета якого формувати та розвивати культурноосвітній світогляд військовослужбовців, їх духовний потенціал, ідеологічні засади в Збройних Силах України засобами історії, теорії та практики культури та мистецтва. Але даний вид виховання не є універсальним, самостійним, він здійснюється в тісному взаємозв'язку з іншими видами виховання, такими як: трудове, правове, військово-патріотичне, фізичне, статеве та ін.

У відповідності до головної мети культурологічного виховання накреслюються такі його завдання.

Першочерговим завданням культурологічного виховання є забезпечення найсприятливіших умов для популяризації та впровадження у життя військ української мови. Вона виражає природні, соціальні і національні особливості українців. Це - мова високорозвиненої науки, літератури, мистецтва;

Другим за значенням завданням є розширення уявлень з історії України-Батьківщини, розвиток історичного та етнографічного краєзнавства. Всебічне знання рідної історії, краєзнавства, національної символіки - це невичерпне джерело історичної пам'яті народу, джерело духовності;

Третє завдання - це усвідомлення єдності людини і природи, виховання шанобливого ставлення до неї як годувальниці і головної обереги людського життя. Пізнання таємничої душі природи є фундаментом національної духовності і культури, складовою частиною національного світосприйняття;

Наступним завданням закладів культури є робота по вивченні, збереженні та популяризації народного фольклору - усної та пісенної народної творчості, яка зберігає першовитоки самобутнього національного світосприймання, неповторного тлумачення явищ природи і людського життя;

Традиційним завданням залишається створення умов для розвитку національного мистецтва - пісенного, музичного, танцювального, декоративно-прикладного, насичення мистецькими традиціями побуту і дозвілля військовослужбовців [16, c.121.].

Культурологічне виховання як розділ виховання взагалі ( у широкому сенсі ) будується і здійснюється на загальнопедагогічних принципах - принципах навчання і принципах виховання. Але, враховуючи глибоку специфіку і повноту проблеми і віддзеркаленої нею практичної діяльності, пропонуємо специфічні принципи культурологічного виховання слухачів і курсантів вищого військового навчального закладу:

1. Принцип теоретичного обґрунтування виховного процесу: припускає вплив на особистість ( групу ) з метою формування і розвитку культурологічних знань, навичок і вмінь, якостей і звичок з позицій сучасних світових наук, таких як:

? педагогічна етика, яка визначає модель, моральність вихователя і засобів раціональної педагогічно виправданої діяльності і поведінки;

? юрнаука права, яка визначає відповідно діючому законодавству права та обов'язки як вихователя - суб'єкта нашої системи, так і слухача або курсанта, навчальної групи, що виховуються;

? логіка, як наука про засоби доказів та спростувань, дає можливість науково- обґрунтоване теоретичне моделювання педагогічної системи культурологічного виховання, вже на цьому етапі виключає значну частину потенціальних помилок виховного процесу;

? психологія особистості та групи - припускає діяльнісний підхід до обліку та практичного застосування знань про індивідуальні особливості особистості слухача або курсанта, якості соціального мікросередовища, приналежності до тієї або іншої соціальної групи з її типовими особливостями та специфікою, військова та соціальна психологія дає можливість грамотно будувати виховання у конкретних умовах військової служби і визначених соціальних умовах;

? культурологія та естетика як теоретична наука про культуру з її прикладними аспектами і “наука про прекрасне” озброюють педагога-вихователя ідеальним комплексом мети виховання і дають можливість педагогічно обґрунтовано здійснювати добір необхідних для цього методів, прийомів, засобів і форм виховання;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6