§ Задня закрита ринолалия в дітей найчастіше є наслідком більших аде-ноїдних розростань, зрідка носоглоткових поліпів, фіброми або інших носоглоткових пухлин.
Функціональна закрита ринолалия зустрічається в дітей часто, але не завжди правильно розпізнається. Вона характерна тим, що виникає при гарній прохідності носової порожнини й непорушеному носовому подиху. Тембр носових і голосних звуків може бути порушений сильніше, ніж при органічній. Причина полягає в тому, що м'яке піднебіння при фонації й вимові носових звуків піднімається вище норми й закриває звуковим хвилям доступ до носоглотки. Подібні явища частіше спостерігаються при невротичних розладах у дітей.
При органічної закритої ринолалии насамперед усувають причини непрохідності носової порожнини. Як тільки з'являється правильний носовий подих, зникає й дефект. Якщо ж після усунення непрохідності носової порожнини закрита ринолалия або ринофония триває у звичайній формі, прибігають до вправ (вправ-ляють проголошення носових звуків). Проводиться підготовча робота з диферент-ціації ротового й носового входу й виходу.
2. Відкрита ринолалия. Для нормальної фонації характерна наявність затвора між ротовою й носовою порожнинами, коли голосова вібрація проникає тільки через ротову порожнину. Якщо ж поділ між носовою порожниною й ротовою неповне, вібруючий звук проникає й у носову порожнину. У результаті порушення пере-шкоди між ротовою й носовою порожниною збільшується голосовий резонанс. При цьому змінюється тембр звуків, особливо голосних. Найбільше помітно змінюється тембр голосних звуків і й в, менш назально звучать голосні звуки е и о, і ще менше порушений голосний а.
Крім тембру голосних звуків, при відкритій ринолалии порушується тембр деяких приголосних. При проголошенні шиплячих звуків і фрикативних ф, в, х додається хрипкий звук, що виникає в носовій порожнині. Вибухові звуки п, б, д, т, до, г, а також сонорні л и р звучать неясно.
Відкрита ринолалия може бути органічної й функціональної.
Органічна відкрита ринолалия буває вродженю або придбаної.
Найбільш частою причиною вродженої форми є розщеплення м'якого й твердого піднебіння.
Придбана відкрита ринолалия утвориться при травмі ротової й носової порожнини або в результаті придбаного паралічу м'якого піднебіння.
Функціональна відкрита ринолалия. Вона буває при фонації в дітей із млявою артикуляцією м'якого піднебіння. Функціональна відкрита форма прояв-ляється при істерії, іноді як самостійний дефект, іноді як наслідувальний.
Одна з функціональних форм Ї звично відкрита ринолалия, спостережувана, наприклад, після видалення більших аденоїдних розростань, виникає в результаті тривалого обмеження рухливості м'якого піднебіння.
Ознакою функціональної відкритої ринолалии служить також те, що звичайно порушується вимова тільки голосних звуків, у той час як при вимові приголосних піднебінно-глоткове змикання гарне й назалізації не відбувається.
При функціональної відкритої ринолалии назальний тембр зникає після спе-ціальних вправ, а порушення вимови усуваються звичайними методами, застосо-вуваними при дислалии.
Ринолалия, обумовлена вродженим незрощенням губи й піднебіння, що дуже утрудняє акт ссання у дітей. Особливі труднощі він представляє в дітей з наскрізною ущелиною губи й піднебіння, а при двосторонніх наскрізних ущелинах цей акт взагалі неможливий.
Утруднене вигодовування приводить до ослаблення життєвих сил, і дитина стає сприйнятливою до різних захворювань. Найбільшою мірою діти з ущелинами схильні до катару верхніх дихальних шляхів, бронхіту, пневмонії, рахіту, анемії.
Нерідко в таких дітей спостерігаються патологічні зміни: скривлення носової перегородки, деформації крил носа, аденоїди, гіпертрофії (збільшення) мигдалин. Найчастіше в них виникають запальні процеси в носовій області. Запальний процес може перейти зі слизуватої оболонки носа й глотки на евстахові труби й викликати запалення середнього вуха.
6. Дизартрія
Дизартрія (від грец. dis Ї префікс, який означає розлад, arthon Ї сполучати) Ї порушення вимовляльної сторони мови, зумовлене органічною недостатністю іннервації мовного апарата. (Синоніми Ї косномовність, невиразна мова). При дизартрії спостерігається не сформованість усіх ланок механізму звуковимовлення, наслідком чого є голосові та артикуляційно-фонетичні дефекти. При тяжкому ступені дизартрії (анартрії) цілковито відсутня звуковимовляльна сторона мови. В легких випадках, коли дефект переважно виявляється в артикуляційно-фонетичних порушеннях, мова йде про стерту форму дизартрії. У цьому випадку її слід диференціювати від дислалії (це може зробити тільки спеціаліст-логопед).
Причинами дизартрії Ї органічні поразки ЦНС у результаті впливу різних несприятливих факторів на розвиваючий мозок дитини у внутрішньоутробному і ранньому періодах розвитку. Найчастіше це внутрішньоутробні поразки, що є результатом гострих, хронічних інфекцій, кисневої недостатності (гіпоксії), інтоксикації, токсикозу вагітності й ряду інших факторів, які створюють умови для виникнення родової травми. У значному числі таких випадків при пологах у дитини виникає асфіксія, дитина народжується недоношеною.
Причиною дизартрії може бути несумісність по резус-факторі. Трохи рідше дизартрія виникає під впливом інфекційних захворювань нервової системи в перші роки життя дитини.
Дизартрія підрозділяється на форми:
1. Бульбарна дизартрія (від лат. bulbus Ї цибулина, форму якої має дов-гастий мозок) проявляється при захворюванні (запаленні) або пухлини довгастого мозку. При цьому руйнуються розташовані там ядра рухових черепно-мозкових нервів (язикоглоточного, що блукає й під'язичного, іноді тройного й лицьового).
Характерним є параліч або поріз м'язів глотки, гортані, язика, м'якого під-небіння. У дитини з подібним дефектом порушується ковтання твердої й рідкої їжі, утруднене жування. Недостатня рухливість голосових складок, м'якого піднебіння приводить до специфічного порушення голосу: він стає слабким, носовим . У мові не реалізуються дзвінкі звуки.
У дітей із цією формою дизартрії спостерігається атрофія м'язів язика й глотки, знижується також тонус м'язів (атонія). Такий стан м'язів язика є причиною численних перекручувань звуковимовлення. Мова невиразна, украй нечітка, упо-вільнена.
2. Підкіркова дизартрія виникає при уражені підкіркових вузлів головного мозку. Характерним проявом підкіркової дизартрії є порушення м'язового тонусу йінаявність гіперкінезу.
Гіперкінез Ї насильницькі мимовільні рухи не контрольовані дитиною. Ці рухи можуть спостерігатися в стані спокою, але звичайно підсилюються при мов-ному акті.
Мінливий характер м'язового тонусу (від нормального до підвищеного) і наяв-ність гіперкінезу обумовлюють своєрідні порушення фонації й артикуляції. Дитина може правильно вимовляти окремі звуки, слова й короткі фрази, і через мить він вже виявляється не в змозі вимовити ні звуку. Виникає артикуляторний спазм, язик стає напруженим, голос переривається. Іноді спостерігаються мимовільні вигуки, «про-риваються» гортанні звуки. Діти можуть вимовляти слова й фрази надмірно швидко або, навпаки, монотонно, з більшими паузами між словами. Виразність мови страж-дає через неплавне перемикання артикуляційних рухів при проголошенні звуків, а також через порушення тембру й сили голосу.
Характерною ознакою підкіркової дизартрії це порушення темпу, ритму й інтонації мови. Іноді при цій формі в дітей спостерігається зниження слуху, що ускладнює мовний дефект.
3. Мозочкова дизартрія характеризується скандованою «рубаною» мовою, іноді супроводжується вигуками окремих звуків. У чистому виді ця форма в дітей спостерігається рідко.
4. Коркова дизартрія. При цій формі порушується довільна моторика артику-ляційного апарата. Насамперед порушується вимова складних по звуко-складовій структурі слів. У дітей утрудняється динаміка перемикання від одного звуку до іншого, від однієї артикуляційної пози до іншої. Діти здатні чітко вимовляти ізольовані звуки, але в мовному потоці звуки спотворюються, виникають заміни. Особливо важкі сполучення приго-лосних звуків. При прискореному темпі з'являються запинки, що нага-дують заїкуватість.
При корекції обертає на себе увага той факт, що дефектні звуки швидко ви-правляються в ізольованому проголошенні, але із працею автоматизують у мові.
5. Псевдобульбарна дизартрія є наслідком перенесеного в раннім дитинстві, під час пологів або у внутрішньоутробному періоді органічної поразки мозку в результаті енцефаліту, родових травм, пухлин, інтоксикації й ін. У дитини виникає псевдобульбарний параліч або поріз, обумовлений поразкою провідних шляхів, що йдуть від кори головного мозку до ядер язикоглоточного, блукаючого і під'язичного нервів. По клінічних проявах порушень в області мімічної й артикуляційної мускулатури він близький до бульбарного.
У результаті псевдобульбарного паралічу у дитини порушується загальна й мовленева моторика. Маля погано ссе, поперхається, захлинається, погано ковтає. З рота тече слина, порушена мускулатура лиця.
Виділяють три ступені порушення мовної або артикуляційної моторики псевдобульбарної дизартрії:
1. Легкий ступінь псевдобульбарної дизартрії характеризується відсутністю грубих порушень моторики артикуляційного апарата. Труднощі артикуляції поля-гають у повільних, недостатньо точних рухах язика, губ. Розлад жування й ковтання виявляється не яскраво, у рідких захлипуваннях. Вимова у таких дітей порушено внаслідок недостатньо чіткої артикуляційної моторики, мова трохи вповільнена, характерна змазаність при проголошенні звуків. Частіше страждає вимова складних по артикуляції звуків: ж, ш, р, ц, ч. Дзвінкі звуки вимовляються з недостатньою участю голосу. Важкі для вимови м'які звуки, що вимагають додавання до основної артикуляції підйому середньої частини спинки язика до твердого піднебіння.
Недоліки вимови роблять несприятливі впливи на фонематичний розвиток. Більшість дітей з легким ступенем дизартрії випробовують деякі труднощі у звуко-вому аналізі.
Основним дефектом у дітей, що страждають псевдобульбарною дизартрією в легкому ступені, є порушення фонетичної сторони мови.
Діти з подібним порушенням, що мають нормальний слух і гарний розумовий розвиток, відвідують логопедичні заняття в дитячій поліклініці, а в шкільному віці Ї логопедичний пункт при загальноосвітній школі. Істотну роль в усуненні цього дефекту можуть зробити батьки.
2. Середній ступінь. Діти із середнім ступенем дизартрії становлять найбільш численну групу. Для них характерна відсутність рухів лицьових м'язів. Дитина не може надути щоки, витягнути губи, щільно зімкнути їх. Руху язика обмежені. Дитина не може підняти кінчик язика вгору, повернути його вправо, уліво, удержати в даному положенні. Значні труднощі представляє перемикання від одного руху до іншого. М'яке піднебіння буває часто малорухомим, голос має назальний відтінок. Характерно рясна слинотеча. Утруднено акти жування й ковтання.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
