З огляду на характер значень морфеми можуть виражати три типи значень: предметне (речове, понятійне), дериваційне і релятивне.

Носієм предметного (понятійного) значення у слові виступає коренева морфема. Так, наприклад, у словах з-друж-ен-ість, у-су-час-н-юва-ти, за-тиш-ок предметне значення виражене у коренях -друж-, -час-, -тиш-.

Проте корінь виражає загальне лексичне значення. Конкретизують, уточнюють це значення афікси. Наприклад, корінь жовт- виражає лише загальне поняття кольору. Виступаючи у різних формах та у поєднанні з різними афіксами, коренева морфема отримує більш конкретне чи нове і видозмінене поняття: жовтий, жовтого, жовток, жовтень, жовтизна, жовтіти, пожовтіти, пожовклий, жовтуватий та ін.

Носіями дериваційного значення ( «деривація» від лат. derivatio - «відтворюю») у слові є префікси і суфікси. Вони вказують на додаткові ознаки, які уточнюють предметне (понятійне) значення кореня у словах. Наприклад, у словах безпорядок, безхліб'я префікс без- не може функціонувати самостійно, проте, поєднуючись з певним коренем, він утворює слова, уточнюючи значення кореня і вказуючи на «відсутність чого-небудь»; префікс між- виражає значення «перебування між чимось»: міжгір'я, міжгалузевий.

Релятивне значення (від лат. relatio - «відношення»), як правило, виражається флексією, яка вказує на відношення слова до інших слів у реченні. Тому афікси з релятивним (граматичним) значенням іноді називають ще синтаксичними морфемами. Так, наприклад, у слові надмірний флексія -ий показує, що це прикметник чоловічого роду, називного відмінка однини. Це релятивне значення може змінюватися, при змінюванні флексії: надмірного, надмірному.

Релятивне значення не залежить від предметного (речового) значення слова.

Отже, релятивне значення, як і дериваційне, не може виступати самостійно, воно завжди супроводжує речове значення. Наприклад, слово левеня. У корені лев- виражено лексичне значення, яке цілком зрозуміле і вживається у кореневій формі. Суфікс -ен- має значення «недоросла істота», проте це значення залежить від кореня лев-. Отже, суфікс -ен- конкретизує постійне значення кореня і водночас виступає дериваційною морфемою.

У ролі релятивних морфем можуть виступати не лише флексії, а й суфікси (заєць - зайчат-а) і префікси (читати, про-читати).

У складі простого слова української мови передбачаються позиції для чотирьох типів морфем - префікса, кореня, суфікса, закінчення. Крім цього, за позицією у структурі слова розрізняють ще такі афіксальні морфеми: інтерфікс, постфікс, конфікс.

Службові морфеми (афікси) відповідно до їх конкретної функції у слові (утворювати нові слова або нові граматичні форми) поділяються на два основні типи: словотворчі і формотворчі.

Словотворчими називають морфеми, які використовуються для утворення нових слів, виступають словотворчими засобами [5, 34]. В українській мові вони складають досить значну кількість. До них належать, наприклад, суфікси іменників: -ар-, -ач-, -ник-, -ик-, -ість, -в-, -ста-; суфікси прикметників: -ат-, -аст-, -ев-, -ов-, -ист-, -н-, -ськ-; префікси дієслів: в-, ви-, до-, за-, від-, над-,

під-, пере-, при-, роз-; постфікси займенників: -будь, -небудь, -сь і т. д. Наприклад: стіл -- столяр, віз -- візник; крила -- крилатий, іскра -- іскристий; брати -- перебрати; хто -- хто-небудь.

Формотворчими (або граматичними) є ті морфеми, за допомогою яких утворюються граматичні форми граматично змінюваних слів. До них належать перш за все флексії відмінюваних і дієвідмінюваних частин мови, а також деякі суфікси, префікси, постфікси: рівний -- рівніший, кохати -- кохатися.

Різниця між словотворчими та формотворчими морфемами полягає в тому, що за допомогою перших утворюються слова з новим лексичним значенням, в той час як другі служать для утворення граматичних форм слова.

Значущі частини слова

Префікс (лат. praefixus, від prae - спереду та fixus - прикріплений, приросток) - афікс, розташований перед коренем або іншим префіксом, що приєднується до всього слова і виконує словотворчу і(або) граматичну функцію. Термін у латинському написанні уперше (1889) вжив в українському мовознавстві О.Огоновський [16,483]. З питання про граматичну функцію префікса існує кілька поглядів. Одні мовознавці вважають, що префікси виконують і словотворчу і формотворчу функції, оскільки вони використовуються при творенні слів і при творенні форм доконаного виду дієслів (читати - прочитати) та найвищого ступеня порівняння прикметників (найсильніший). Цей погляд ґрунтується на визнанні виду дієслова і найвищого ступеня порівняння прикметників категоріями словозмінними (граматичними). Інші мовознавці у категоріях виду і найвищого ступеня порівняння вбачають явища словотворчі. Для них доконаний та недоконаний вид і ступені порівняння не різні грамеми, а різні лексеми. Тому префікси, які їх утворюють, є словотворчими. О.Земська однозначно стверджує, що «префікси не несуть інформації про граматичні властивості слова, оскільки вони стоять далеко від флексій і тому не піддаються їхньому впливу» [13, 41].

Особливість префікса як словотворчої морфеми полягає в тому, що він приєднується до цілого слова. Префікси активно утворюють нові дієслова, надаючи їм різноманітних відтінків значень: писати - розписати, недописати, переписати, надписати. Іноді префікси утворюють тільки форми того самого слова, змінюючи вид, ступінь якості, порівняння: гарний - прегарний, писати - написати, кращий - найкращий. За допомогою префіксів творяться нові слова того ж лексико-граматичного розряду (іменник > іменник, прикметник > прикметник, дієслово > дієслово). Префікси утворюють нові слова разом з суфіксами, постфіксами або в комбінації кількох афіксів: авіаконструктор, посередник, приземлення, вдивлятися. На відміну від суфіксів префікси не закріплюються за частинами мови. Тому той самий префікс може утворювати слова кількох частин мови (й іменники, й дієслова, й прикметники): спів- (співіснувати, співавтор, співвідносний), пере- (перечитати, перезміна, пережарений), анти- (антитіло, антисанітарний). Проте активність префіксів у різних частиномовних сферах неоднакова - одні префікси активніші в іменниках, прикметниках, інші - у дієсловах, а незначна кількість вживається тільки в іменниках або тільки у прикметниках чи дієсловах. Тому префікси, на відміну від суфіксів, бувають міжкатегоріальними і внутрішньо категоріальними.

Найпоширенішими серед іменників є такі префікси: без-(безнадія), від- (відбудова), до- (досвіт), за- (закордон), над-(надбудова), пере- (перехід), перед- (переддень), під- (підгрупа), по- (побажання), при- (призвук), спів-(співавтор), пре- (премудрість), ім- (іммігрант), інтер- (інтервалюта), кон- (контекст), про- (проконсул), анти- (антитеза), архі- (архієпископ), дез- (дезінформація), дис- (диспропорція). Але вони вживаються і для творення прикметників: пре- (чудовий -- пречудовий), за- (дніпрянський -- задніпрянський), над- (дністрянський -- наддністрянський), ультра- (модний-- ультрамодний). Власне прикметникові (внутрішньокатегоріальні) префікси: най-(найкращий), поза- (позашкільний), понад- (понадплановий), небез- (небезгрішний), перед- (передостанній). Однак частина з них вживається і при творенні прислівників, тобто може бути міжкатегоріальними: най- (ліпше -- найліпше), пре- (гарно -- прегарно), за- (мало -- замало), поза- (планово -- позапланово) тощо.

Серед дієслів найпоширенішими є: в- (вбігати), від- (відлетіти), за- (заїхати), з- (збити), ви- (виїхати), до- (долетіти), об- (оббігати), над- (надійти), воз- (возз'єднати), де- (демобілізуватися), дез- (дезорганізувати), ре- (реконструювати). Проте й ці префікси бувають міжкатегоріальними (мобілізувати -- демобілізувати і мобілізація -- демобілізація).

У слові може бути декілька префіксів: по-пере-читувати, по-від-прошуватися. Префікси можуть складатися від одного до семи звуків: з-біліти, проти-законний, екстра-ординарний.

Префікси перед коренем можуть варіювати: без- (безо-): безхмарний, безодня; в- (вві-, ві-, у-, уві-): увібрати, ввійти, входити, ухопити; до- (ді-): доказати, дібрати. Варіанти запозичених префіксів переважно зберігають традицію мови запозичення: си-(син-, сим-): си-метрія, син-гармонічний, сим-патичний; ім- (ін-): ім-портувати, ін-варіантний; де- (дез): де-градація, дез-організація. Надзвичайно рідко в сучасній українській мові відбувається накладання кінцевого приголосного префікса і початкового кореня, тобто усічення префікса: роз-сіл - росіл. Здебільшого він розширюється на одну фонему: роз-ходитися, розі-братися.

Страницы: 1, 2, 3, 4