Розташування всіх необхідних засобів в такому кабінеті, їх оптимальне, розумне використання в навчанні і вихованні учнів, безумовно впливає на структуру уроку, стимулює самостійну ініціативу, творчу роботу учнів, створює передумови для вираження проблемних завдань.

Матеріали кабінету образотворчого мистецтва. В кабінеті образотворчого мистецтва повинні бути представлені наступні матеріали:

§ документальні - це роботи про мистецтво по питаннях естетичного виховання;

§ група засобів словесно-образної наочності - література про мистецтво, монографії художників різних історичних періодів;

§ група засобів, що забезпечує високий рівень наукової організації праці - книги з методики викладання образотворчого мистецтва, з позакласної і позаурочної роботи, матеріали із досвіду роботи школи, довідникові видання, матеріали про місцевих художників, творчі роботи учнів.;

§ група засобів художньо-зображальної наочності - натуральний фонд, методичні таблиці, репродукції картини, листівки, фотографії;

§ група екранно-звукових засобів навчання - аудіовізуальні посібники, відеозаписи, кінофільми, діафільми, діапозитиви, грамзаписи, магнітофонні записи; комп'ютер, дискети;

§ група допоміжних засобів включає спеціальне кабінетне оснащення - мольберти, стелажі, підставки, подіум, демонстраційні вітрини, освітлювальні прилади, світильники, що управляються за допомогою реостата, апаратуру з технічних засобів, матеріали, інструменти, які використовує художник для створення рисунка, графічних та живописних робіт.

Практика довела, що засоби навчання дають необхідний педагогічний ефект тільки в тому випадку, якщо вчитель використовує їх в комплексі, в потрібний момент уроку, без порушення його логічної побудови.

Засоби навчання різні за характером, педагогічними можливостями, методиці застосування. Одні з них володіють високою наочністю, другі - гострою дидактичною напрямленістю, треті - ергодинамічною вигодою і т. д.

В образотворчому мистецтві лінії формують систему наочно-образного протиставлення: пряма - крива, товста - тонка, темна - світла, довга - коротка, кольорова - безбарвна. Наочно-образні протиставлення формують проблемні завдання. Наприклад, чи може товста лінія перейти в тонку, а темна в світлу? - Так, може. На листку паперу проведемо штрих олівцем, натиснувши на нього, а потім поступово зменшивши натиск. Цим досягається вирішення протиставлення якостей ліній і створюється ілюзія просторового середовища. Аналогічно відбувається і з іншими якостями ліній.

Різкість контурів один із прикладів передачі враження простору (так звана “просторова перспектива”). Таким чином найбільш головних зорових закономірностей : 1) просторова взаємодія точки ліній та простору; 2) контрастна взаємодія чорного і білого кольорів. На них і будуються особливості художньої мови рисунка.

Світло та його джерела (природні та штучні) можуть бути холодними або теплими, що відповідно відображається і на предметах. Світло може виявляти чи руйнувати форму, колір чи фактуру об'єктів, які ми сприймаємо, що можна спостерігати при штучному освітленні об'єктів лампами, змінюючи силу світлового потоку за допомогою реостата. Використовуючи кольорові скельця, можна змінювати колір джерела світла, і відповідно, і кольорове предметно-просторове середовище. Від напрямку променів кольорового забарвлення і сили джерела світла залежить якість об'єктів, які сприймається.

Наочно-образні зображальні якості світла в силу протиставлення формують таку систему: теплий-холодний, насичений-ненасичений, сильний-слабкий, кольоровий-безбарвний.

Щоб вміло відображати кольорове предметно-просторове середовище, необхідно володіти зображальними і виражальними кольоровими засобами, перед цим виявивши якості кольору.

Колір - це відчуття, що виникає в мозку у відповідь на світло, що попадає на сітківку ока. Колір ми розглядаємо як якість предметів і явищ (помідор -червоний, листок - зелений і т. д.)і як якість світла і світлових потоків від джерела випромінювання (лампа, свічка, сонце і т.д.)

Основні якості кольору визначають трьома показниками: кольоровий тон; яркість; насиченість. Кольори, які можна характеризувати кольоровим тоном, називається хроматичними. Кольори, які не володіють цими якостями, називаються ахроматичними.

Доведено, що серед усіх кольорових тонів тільки чотири не сприймаються суміш. Вони називаються унікальними або основними: червоний, жовтий синій, зелений. Кольори розміщені діаметрально, один відносно одного, наприклад червоний - зелений, жовтий - фіолетовий, оранжевий - синій, називаються контрастними або допоміжними. Кольори по своїм якостям діляться на теплі та холодні. В свою чергу, кольори в середині заданого кольору діляться також на теплі та холодні.

Сірий колір на кольоровому фоні отримує в середині заданого кольору забарвлення того же кольору; аналогічно червоний папірчик на зеленому фоні стане ще червонішим. Явище одночасного контрасту проявляється тим сильніше, чим насиченість кольору фону або світлота цього фону ближче до іншого кольору. Крім того, кольоросприйняття залежить від кольорових відношень в полі зору і їх взаємовпливу один на одного. Для того побачити явище одночасного контрасту в його максимальній силі, потрібно створити умови, при яких наглядач не бачить нічого, крім двох співставлених кольорів. Одночасний контраст впливає не тільки на кольоровий тон і насиченість кольору, але й на світлоту. Світлий предмет на чорному фоні здається світлішим, ніж на сірому фоні. Навпаки, темний предмет на світлому фоні виглядає ще темнішим. Явище кольорового дуже впливає на розуміння всієї картини кольорових відчуттів, яка визначається кольоровою адаптацією.

Наочно-образне протиставлення в області кольору формує таку систему зображальних якостей кольору: хроматичні - ахроматичні, теплі - холодні, насичені - ненасичені, світі - темні, ізольовані - неізольовані, контрастні - неконтрастні, основні - допоміжні.

Унікальними кольоровими тонами являються одиничні червоний, жовтий, зелений і синій. Всі інші кольорові тони розглядаються як суміш: жовто-зелені, червоно-жовті, оранжеві; синьо-червоні, фіолетові; синьо-зелені.

Сприймальну частоту чи насиченість кольору можна охарактеризувати як сприйняття концентрацій кольорового тону. Сприйняття яскравості (звичайно при зростанні інтенсивності освітленості) і характеристикою освітленості, при якому розглядається неізольований предмет. Світлота є характеристикою неізольованого кольору і використовується для порівняння “світліше” чи “темніше”. Термін “світлота” застосовується для характеристики сприйняття яскравості одного кольору по відношенні до яскравості іншого чи яскравості середовища.

Сприйняття “яскравості, світлотності' в багато чому залежить від кількості кольорового тону. Кольори, які ми сприймаємо можуть бути ізольованими та неізольованими. Ізольовані або пов'язані кольори - це такі, які не знаходяться співвідношенні з іншими кольорами, впливаючи одне на одне (при сприйнятті, наприклад, картина, палітра).

Відомий художник Матісс говорив: “Колір і лінія - це сила, і в грі цих сил схована таємниця їх творення”. Вже вкінці життя Матісс сказав, що весь його “творчий шлях був не чим іншим, як пошуком нових засобів виразності поза райським копіюванням природи”. Навіть відступаючи від натури, художник повинен бути впевнений, що робить це з метою “більш повної передачі”, бо “точності не є правда”, де композиція, рисунок, колір виступили би у всій силі своїх зображальних можливостей. В результаті довгих спостережень Матісс переконався, що найменший відтінок не тільки світлотіней, але і ті модуляції фарб, які він розробляв роки доовізма, безперечно послаблюють енергію кольору. “Колір діє тим сильніше, чим він простіший… Для кольору найважливіше співвідношення”. В цих висловах про колір ми спостерігаємо наочно-образне протистояння найменший відтінок, модуляція і цілісність кольору.

В поданих рисунках зображені майже всі зображальні і виражальні художні засоби, розкриті їх якості. Вони дають можливість учням пізнати кольорове предметно-просторове середовище, навчатися її організовувати за допомогою зображальних і виражальних художніх засобів і їх якостей, прийти до розуміння образотворчого мистецтва як умовного відображення просторового середовища засобами образотворчого мистецтва.

Необхідна також цілеспрямована робота вчителя у цілях ознайомлення учнів з оптимальними варіантами візуального відображення кольорового предметно-просторового середовища, й організація за допомогою художніх засобів, прийомів композиції, пов'язаних з розміщенням заданих об'єктів.

Процес створення оптимального варіанту кольорового предметно-просторового середовища ґрунтується на комбінації комбінаційних рішень двох видів зв'язку між предметами і простором в реальній діяльності; між зображальними образами та картинної площини.

Кольорове предметно-просторове середовище сприймається нами як реально існуюча перетворена людиною в художній образ. Один предмет характеризується відношенням даного предмету до простору і, навпаки, простору до предмета. Якщо два і більше предметів знаходяться в взаємозв'язку між собою та простором, ця взаємність характеризується такими факторами: предмети домінують над простором; простір домінує над предметами; середнє відношення між простором та предметами. Організація цих відношень відбувається з урахуванням перспективного сприйняття.

Комбінація відношення і зв'язків між зображальними предметами і художніми засобами відбувається в двох напрямках: механічне переміщення реально існуючих предметів в просторі; умовно-візуальне відображення в свідомості людини накопичених образів про предмети, їх умови розміщення в подальшому відтворенні художніми засобами по пам'яті.

За допомогою ряду спеціальних підібраних вправ діє можливість учням організувати комбінацію зв'язків між двома-трьома і більше предметами, що сприяє надбанню навиків у створенні оптимального варіанту взаємного розташування предметів, вияві зв'язків між ними, передачі даних предметів в кольорі, тоні і т.д.

Наприклад, учням пропонується розкласти на парті три предмета - книгу, ручку, зошит, організувати композицію, що має певний смисл, тобто натюрморт. Правильність свого композиційного рішення необхідно обґрунтувати. На наступному етапі уроку вибраний варіант композицій малюється з пам'яті. При цьому перш за все на оптимізації пошукового процесу.

Серія вправ допоможе учням засвоїти навики переміщення предметів відносно один одного і в просторі, де коментування за допомогою зображальних і виражальних художніх засобів і ознак. При цьому вчитель може використовувати методи аплікації і колапсу. Крім того, слід застосувати геометричні фігури, уявивши їх у формі так званої художньої геометрії. Для цього вчитель поглиблює знання, отримані на уроках математики, а також підводить до сприйняття типових предметів, які часто зустрічаються в природі.

Учні засвоюють, що геометричні фігури займають частину простору і виступають у формі об'єму, тому їх необхідно розглядати у взаємозв'язку один з одним і з простором, в якому вони знаходяться. І площина як елемент геометричної фігури з її багатообразними формами прояву є засобами організації просторового середовища. Вчитель пояснює, що геометричним фігурам притаманні певні ознаки як, з ограненою, так і з кривою поверхнею. Вони можуть бути об'ємні в формі рельєфу або конррельєфу, можуть заставлятись, накладатись, комбінуватись створюючи різні варіанти просторового середовища з притаманними їм характеристиками зображальними ознаками. Кольорова художня геометрія в образотворчому мистецтві являє собою елементарну азбуку пізнання і оволодіння предметно-просторовим середовищем. Для закріплення цієї теми можна організувати серію вправ.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9