Рефераты. Методика активізації пізнавального процесу школярів до фізичної культури

Методика активізації пізнавального процесу школярів до фізичної культури

ЗМІСТ

Вступ
1. Педагогічне керування та виховання активізації пізнавального процесу

1.1 Педагогічне керування пізнавальною діяльністю учнів
1.2 Виховання в учнів інтересу до занять фізичною культурою

2. Засоби активізації пізнавального процесу на заняття фізичної культури

2.1 Значення пізнавальної активності на уроці
2.2 Використання різноманітних вправ
2.2.1 Різноманітність вправ, які використовуються з метою активізації пізнавального процесу на уроці фізкультури
2.2.2 Застосування різних вправ на уроках фізичної культури
2.3 Завдання по взаємоаналізу дій учнів
2.4 Використання пошукових ситуацій

3. Використання гри з метою активізації пізнавального процесу школярів до занять фізкультурою

3.1 Ігровий метод
3.2 Використання народних ігор та їх роль у розвитку пізнавальної активності до фізичної культури

Висновок
Список літератури

Вступ

Розбудова національної системи освіти активізувала педагогічні пошуки, зокрема пошуки оптимальної організації навчально-виховного процесу, який поєднує практичні дії: планування, педагогічний аналіз, коригування, збір інформації, аналітичне оцінювання інформації, контроль, стимулювання. Наукова теорія управління школою та навчально-виховним процесом практично почала розвиватися в останні 20 - 25 років.

Важливим моментом ефективного проведення уроків з фізичної культури є активізація пізнавального інтересу на заняттях. Оскільки цей момент проводиться на початку уроку, отже від його якості проведення залежить в більшості випадків весь урок.

Новизна проблеми полягає у розгляді можливостей використання ігрового методу для активізації пізнавального процесу.

Мета роботи полягає в тому, щоб з`ясувати особливості пізнавальної активності на уроці та використання різних методів та засобів для здійснення активізації пізнавального процесу.

У відповідності з поставленою метою виникає необхідність постановки та вирішення деяких завдань:

з`ясувати особливості педагогічного керування та виховання активізації пізнавального процесу;

можливості використання різних засобів та методів активізації пізнавальної діяльності на уроках фізичної культури;

розглянути перспективи використання ігрового методу з метою активізації пізнавального процесу.

1. Педагогічне керування та виховання активізації пізнавального процесу
1.1 Педагогічне керування пізнавальною діяльністю учнів

Управління педагогічним процесом - це впорядковані системи, спрямовані на керування групою, колективом; це складний, багатофакторний, цілеспрямований процес дії методів управління на керований об'єкт, варіативність та добір методичних прийомів, технічних засобів навчання, відповідні технології, координація та взаємодія. Мистецтво управління полягає в здатності виконувати завдання системно, комплексно, з урахуванням усіх обставин. Результат управління залежить від рівня знань, професійної підготовки вчителя, його вміння прогнозувати, використовувати сучасні методики, нові технології, форми й методи.

До понятійного апарату теорії управління входять принципи, функції, методи й засоби управління. Результат управління залежить від рівня знань, професійної підготовки вчителя, його вміння прогнозувати, використовувати сучасні методики, нові технології, управлінські форми й методи роботи. Тому до основних професійних функцій учителя як керівника навчального процесу належать :

- діагностична - спрямована на визначення навчально-виховного процесу, її мета - розроблення стратегії й тактики освітньої та виховної роботи з дітьми;

- конструктивно-організаторська - спрямована на організацію педагогічного процесу й забезпечення його ефективності;

- розвивальна (навчальна й виховна) - об'єднує інформаційну і гностичну функції, є провідною в діяльності педагога;

- комунікативна - характеризує стиль взаємин між педагогами й дітьми, педагогами й батьками;

- досліджу вальна - проявляється в умінні вчителя накопичувати та аналізувати факти поведінки дітей, бачити їх причини та наслідки, аналізувати педагогічні засоби та ефективність їх впливу на колектив і кожну дитину зокрема;

- самоосвіти - забезпечує неперервне підвищення кваліфікації вчителя завдяки поновленню знань і вмінь.

Навчально-виховний процес нагадує типову кібернетичну систему, де відбуваються процеси циркулювання інформації, де є суб'єкт і об'єкт, прямі й зворотні зв'язки тощо. Тому закономірності функціонування навчально-виховного процесу схожі з кібернетичними, хоча мають відмінності, а саме:

1) у дидактичній системі забезпечується керування засвоєнням інформації, ефективність діяльності учня залежить від рівня керівної діяльності вчителя; :

2) навчально-виховна система не може функціонувати нормально, якщо в системі відносин ''учитель--учень" лише прямий зв'язок і немає зворотного;

3) результат керування навчально-виховним процесом визначається двома чинниками: кількістю та якістю інформації про вплив керування на керований об'єкт, суб'єктивними здатностями сприймати цю інформацію та перетворювати її на новий імпульс керування відповідно до заданої мети;

4) система дій, яку виконує учень, залежить від кінцевої мети, регулюється й коригується нею;

5) модель дії, яку треба виконати (іншими словами, "програма мети") випереджає саму діяльність.

У теорії та практиці керування навчально-виховним процесом використовуються графічні, тестові, статичні, динамічні та інші моделі. Використання їх дає змогу об'єктивно дослідити й описати явища; відобразити існуючі зв'язки педагогічних процесів; інтерпретувати результати й галузь їх використання. Наприклад, графічна модель включає похвалинний розклад уроку, основні його складові, проектування діяльності вчителя та учнів. Заповнення програми займає небагато часу і є ефективнішим, ніж написання поурочного плану. Звернімо увагу на складові моделі: час, діяльність, корекцію. Саме тому, готуючи майбутніх спеціалістів до роботи в нових умовах, ми велику увагу приділяємо формуванню їхніх практичних умінь і навичок до управління навчальним процесом у сучасній школі. Під цим поняттям ми розуміємо процес змін в об'єктивних (зміст, організація, методи навчання) і суб'єктивних (зміст і структура розумової діяльності) умовах навчання в бік підвищення їх організованості. У системі навчання об'єктивні умови розглядаємо як підсистему, що керує, а суб'єктивні - як керовану підсистему. Пізнавальною діяльністю учнів можна керувати, спрямування її в потрібному напрямі є головною метою навчально-виховного процесу (Г. Кондратенко, Г. Конфедератов, М. Семикіна, В. Чепелєв, М. Розенберг та ін.).

Увесь цикл керування навчанням можна розділити на такі етапи:

1) попереднє керування: визначення мети, планування, конкретизація завдань, прогнозування;

2) оперативно-коригуюче керування, підбір матеріальної бази, інструктаж, регулювання роботи вчителів, внесення коректив у навчальний процес;

3) кінцевий: контрольний зріз знань і умінь учнів, аналіз одержаних даних, внесення коректив з оптимізації процесу викладання в навчальний процес у цілому.

Учитель керує діяльністю учнів на кожному уроці, формуючи в них прийоми розумової діяльності, вміння аналізувати, встановлювати взаємні й причинно-наслідкові зв'язки, порівнювати, узагальнювати, систематизувати здобуті знання, робити висновки. Перебудовуючи зміст навчального матеріалу, вчитель задає напрям розвитку розумової діяльності учнів і водночас коригує хід пізнання. В даному разі ми говоримо про керування навчанням методом викладання матеріалу.

Внесення нових елементів у структуру розумової діяльності учнів, її збагачення відбувається з урахуванням підготовки школярів до пошукової діяльності, до способів розв'язання проблем. Цей процес є не лише наслідком, а й засобом керування.

Організацію діяльності учнів і керування розв'язанням окремої теми ми називаємо тактикою диференційованого навчання, а послідовність "фрагментів" навчальної програми - стратегією. В інформаційному плані керування суголосне змісту уроку, його зв'язкам з іншими уроками, в структурному - побудові навчального матеріалу уроку, диференційованого навчання [29, 20].

Для підвищення ефективності навчальної діяльності школярів треба продумувати форми уроку, які забезпечували б високу пізнавальну активність учнів, а в першу чергу - чітко сформулювати його мету, створити умови, за яких теорія поєднувалася б із практикою (експеримент, лабораторна робота, робота на навчально-дослідній ділянці).

За традиційної організації навчального процесу на уроці переважає інформаційна діяльність учителя, а школярам відведено роль пасивних слухачів. Тому неабиякого значення надається такій організації навчальної діяльності, яка спрямовувала б учнів на самостійне здобуття знань (самостійна робота з науково-популярною літературою, натуральними об'єктами, підручниками, екранними посібниками тощо).

На уроках фізичної культури учні не повинні бути пасивними слухачами, а активно "діяти". Після пояснень вчителя завдань уроку учні активно виконують рухові вправи.

Зі сказаного можна зробити такі висновки:

1. Правильна організація керування пізнавальною діяльністю школярів за диференційованого навчання активізує її.

2. Стратегія навчання створює змістову основу для оптимальної побудови тактики диференційованого навчання, веде до якісних перетворень у формуванні узагальненого розв'язання завдань.

3. Керування кожним уроком або системою уроків здійснюється за допомогою певної тактики, що приводить до прийняття й розв'язання проблем, задач, передбачених стратегією навчання. Розвивається внутрішня мотивація навчання.

4. Керування пізнавальною діяльністю учнів за диференційованого навчання здійснюється внесенням в її структуру нових способів поряд зі знаннями як інструментом пізнання.

5. Спосіб розв'язання завдань формується успішніше, якщо він є предметом і об'єктом пошукової (продуктивної) діяльності.

1.2 Виховання в учнів інтересу до занять фізичною культурою

Виховання в старших підлітків інтересу до занять фізичною культурою є предметом особливої уваги як у теорії педагогіки, так і в методиці фізичного виховання. Це пов'язано з тим, що в підлітковий вік у школярів відбувається перехід від природної потреби у рухах в усвідомлену необхідність занять фізичними вправами. Такий підхід, як відомо, потребує вольових зусиль учнів, що в підлітковому віці ще не достатньо сформовані. Тому в практичній роботі необхідно спиратися на інтерес, який є великою рушійною силою, може значно підсилити мотиви і заохотити старших підлітків до регулярних занять фізичними вправами [19,25].

Отже, інтерес до занять фізичною культурою належить до мотиваційної сфери особистості. Його психологічною основою є внутрішня мотивація, яка виникає за умов зовнішньої мотивації: вимог учителя, визначення мети занять фізичними вправами, необхідності підготовитися до занять тощо.

Тобто, інтерес як внутрішній мотив діє на учнів силою своєї значущості та емоційної привабливості, яка є виразником естетичних потреб особистості. Намітивши основні орієнтири виховання в старших підлітків стійкого інтересу до занять фізичною культурою, ми прагнули розкрити їх зміст, ефективність методів і прийомів цієї роботи в школі та сім'ї. На першому етапі було також виявлено, фактори, які негативно впливають на виховання в учнів інтересу до занять фізичними вправами.

За даними С. Л. Рубінштейна, А. Н. Леонтьєва, П. В. Сімонова та інших учених виховання в учнів інтересу до будь-якої діяльності багато в чому залежить від впливу на їхню інтелектуальну, емоційно-вольову і мотиваційну сфери. Керуючись цим теоретичним положенням стосовно виховання інтересу до занять фізичною культурою, в роботі були визначені такі основні напрями формуючого експерименту:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5