На моральне формування особистості впливають багато соціальних умов і біологічні чинники, але вирішальну роль в цьому процесі грають педагогічні, як найбільш керовані, направлені на вироблення певного роду стосунків.
1.2 Цілі і завдання та види морального виховання
Про що говорити з дітьми, як будувати свої заняття з ними так, щоб розвивався не лише інтелект дитини, але і його уміння мислити і співпереживати.
Одне із завдань виховання - правильно організувати діяльність дитини. У діяльності формуються моральні якості, а виникаючі стосунки можуть впливати на зміну цілей і мотивів діяльності, що у свою чергу впливає на засвоєння моральних норм і цінностей організацій. Діяльність людини виступає і як критерій його морального розвитку.
Основні завдання морального виховання можна сформулювати таким чином:
1. формування моральної свідомості;
2. виховання і розвиток моральних відчуттів;
3. вироблення умінь і навичок моральної поведінки.
Розвиток моральної свідомості дитини відбувається через сприйняття і усвідомлення змісту дій, які поступають від батьків і педагогів, навколишніх людей через переробку цих дій у зв'язку з моральним досвідом індивіда, його поглядами і ціннісними орієнтаціями. У свідомості дитини зовнішньої дії набуває індивідуальне значення, таким чином, формує суб'єктивне відношення до нього. У зв'язку з цим, формуються мотиви поведінки, ухвалення рішення і моральний вибір дитини власних вчинків. Спрямованість шкільного виховання і реальні вчинки дітей можуть бути неадекватними, але сенс виховання полягає в тому, щоб досягти відповідності між вимогами належної поведінки і внутрішньої готовності до цього.
Необхідна ланка в процесі морального виховання - моральна освіта, мета якої - повідомити дитині сукупність знань про моральні принципи і норми суспільства, якими вона повинен оволодіти. Усвідомлення і переживання моральних принципів і норм прямо пов'язане з усвідомленням зразків моральної поведінки і сприяє формуванню моральних оцінок і вчинків.(4, с. 8)
Моральність - особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних стосунків (моральні стосунки); один з основних способів регуляції дій людини в суспільстві за допомогою норм. На відміну від простого звичаю або традиції моральні норми отримують ідейне обґрунтування у вигляді ідеалів добра і зла, належного, справедливості і тому подібне. На відміну від права виконання вимог моралі санкціонується лише формами духовної дії (суспільної оцінки, схвалення або засудження). Разом із загальнолюдськими елементами мораль включає історичні норми, принципи, ідеали. Мораль вивчається спеціальною філософською дисципліною - етикою.
Питання про вирішальну роль морального виховання в розвитку і формуванні особистості усвідомлювалися і ставилися в педагогіці з давніх часів. Підкреслимо, що вони зв'язувалися головним чином з тим, що тільки моральне виховання забезпечує формування в особистості добродійного характеру і доброзичливих стосунків до людей. Ось що писав про це Я.А. Каменський. У своєму трактаті « повчання вдач» він приводив вислів давньоримського філософа Сенеки: «навчися спершу добрим ділам, а потім мудрості, бо без першої важко навчитися останньою». Там же цитував народний вислів: « хто встигає в науках, але відстає в добрих справах, той більше відстає, ніж встигає».(7, с. 46)
Таку ж велику роль моральному вихованню відводив видатний швейцарський педагог-демократ Генріх Песталоцці. Моральне виховання він вважав за головне завдання дитячої виховної установи. На його думку, тільки воно формує добродійний характер і співчутливе відношення до людей.(7, с. 52)
Осмислюючи суть моральності особистості, слід мати на увазі, що як синонім цього поняття часто вживається термін мораль.
Тим часом ці поняття необхідно розрізняти. Під мораллю в етиці зазвичай розуміють систему вироблених в суспільстві норм, правив і вимог, які пред'являються до особистості в різних сферах життя і діяльності. Моральність людини трактується як сукупність його свідомості, навиків і звичок, пов'язаних з дотриманням цих норм, правив і вимог. Вказані трактування дуже важливі для педагогіки. Формування моральності, або моральної вихованості є не що інше, як переказ моральних норм, правил і вимог до знань, вмінь та навичок особистості і неухильне їх дотримання.
Але що означають моральні норми, правила і вимоги до поведінки особистості? Вони є не що інше, як вираження певних вимог суспільства до поведінки і діяльності особистості в різних сферах суспільного і особистості життя, а також в спілкуванні і контактах з іншими людьми.
Мораль суспільства охоплює велике різноманіття цих стосунків. Якщо їх згрупувати, то можна чітко представити зміст виховної роботи з формування моральності учнів.
Для морального виховання необхідно добре орієнтуватися не лише в його змісті. Важливо детально осмислити, яку людину можна вважати моральною і в чому, виявляється справжня суть моральності взагалі. При відповіді на це питання, на перший погляд, напрошується висновок: моральною є та людина, яка в своїй поведінці і житті дотримується моральних норм і правил та виконує їх. Але можна виконувати їх під впливом зовнішнього примусу або прагнучи показати свою «моральність» на користь особистісної кар'єри або бажаючи досягти інших переваг в суспільстві. Подібна зовнішня «моральна пристойність» є не що інше, як лицемірство. При щонайменшій зміні обставин і життєвих умов така людина, як, хамелеон, швидко змінює своє моральне забарвлення і починає заперечувати те з чим раніше погоджувався.
1.3 Методи морального виховання
Методи морального виховання - це своєрідний інструмент в руках вчителя, вихователя. Вони виконують функції організації процесу морального розвитку і вдосконалення особистості, управління цим процесом. За допомогою методів морального виховання здійснюється цілеспрямована дія на учнів, організовується і спрямовується їх життєдіяльність, збагачується їх моральний досвід. (2, с. 35)
Прискорення і поглиблення морального формування особистості в значній мірі залежить від розуміння вчителем побудови специфічних функцій і призначення методів виховання, від уміння визначати і створювати оптимальні умови їх використання. Реалізація цього положення в практиці виховання школярів молодшого шкільного віку вимагає динамічності, співвідношення і взаємодії методів, збагачення їх новими складовими частинами. При цьому життєво необхідним являється дія на інтелектуальну, емоційну, вольову сферу учнів. Всі ці види діяльності складають основні компоненти процесу морального виховання. І якщо один з них випадає з поля педагогічного зору або увага до нього ослаблена, то організоване і кероване формування і самоформування особистості в певній мірі стає стихійним. Тому в кінцевому результаті мета і завдання морального виховання не можуть бути повністю досягнуті і успішно вирішені.
Вибір методів морального виховання багато в чому залежить від віку учнів і життєвого досвіду. Характер методів морального виховання змінюється і залежно від розвитку дитячого колективу. Якщо колектив ще не сформований, вчитель молодших класів пред'являє в твердій і категоричній формі вимоги до всіх дітей. Як тільки колектив починає помітно впливати на учнів, методика роботи змінюватися. Педагог прагне в своїх вимогах спиратися на думку школярів, радиться з ними.
Форми організації і методи морального виховання змінюються від індивідуальних особливостей дітей. Виховна робота проводиться не лише зі всім класом, але й набуває індивідуальні форми. Кінцева мета роботи з колективом - виховання особистості кожного дитини. Цій меті підкоряється вся виховна система. Створення колективу це не самоціль а лише найбільш ефективний і дієвий шлях формування моральної особистості.
І.С. Марєнко назвав такі групи методів виховання, як методи привчання і вправи, стимулювання, гальмування, самовиховання, керівництва, пояснювально-репродуктивні і проблемно-ситуативні. В процесі морального виховання широко застосовуються такі методи як: вправа і переконання. (1, с. 212)
Вправа забезпечує вироблення і закріплення у молодших школярів необхідних навичок і звичок, перетворення навичок і звичок на практиці. Використовуючи цей метод в своїй роботі, вчитель молодших класів в цілому впливає на особистість. Переконання направлене на формування у молодших школярів моральних понять, на роз'яснення моральних принципів, на вироблення моральних ідеалів. Для активізації морального розвитку особистості і перевірки її зрілості, встановлення єдності переконань і поведінки використовується проблемно-ситуативний метод. У різних ситуаціях, уміло підібраних вчителем, учні самостійно вирішують моральні проблеми. Цей метод спонукає особистість систематизувати раніше засвоєні моральні знання і співвідносити їх з вибраними формами поведінки як кінцевого результату вирішення поставленої проблеми. Метод інтенсифікує протікання процесу мислення, викликає переживання, мобілізує волю учня.
Самостійне вирішення учнями моральних проблем, в різних життєвих ситуаціях дозволяє педагогові встановлювати зв'язок між вчинками і якостями особистості, просліджувати характер їх розвитку, визначати перспективу в становленні особистості, формувати позитивні мотиви, узагальнювати моральні знання і уміння. Цей метод включає наступні прийоми: постановку моральних завдань, створення колізій і ситуацій, завдання на самостійне продовження і закінчення морального завдання по вирішеному початку. За допомогою цих методів вчитель молодших класів впливає на моральний розвиток особистості.
1.4 Організація морального виховання молодших школярів на засадах народної педагогіки
Визначне місце у народній педагогіці займає моральне виховання людини. Як відомо, мораль - це сукупність правил, норм співжиття, поведінки людей, що визначають їхні обов'язки і ставлення один до одного у суспільстві [8, с. 87].
Перші знання про моральні норми дитина дістає від своїх перших вихователів - батьків. Тут, у родинному колі, через казки, оповідання, відгадування загадок, бесіди та й взаємини з рідними, сімейні традиції вона починає пізнавати суть таких моральних понять, як гарне і погане, добро і зло, справедливість, доброзичливість, чуйність, дбайливість, працьовитість, старанність, співчутливість, мужність, чесність, обов'язок, правдивість, ощадність та інші. Розглянемо детальніше деякі з зазначених понять.
Найважливішим вважалося почуття любові до батьків. Моральним обов'язком дітей була допомога батькам по господарству, догляд за ними у разі хвороби, немічності, вияв повсякчасної уваги, шани й турботи. До батьків, як правило, зверталися на "Ви": до матері - "пані-матко", "мамо", "нене"; до батька - "неню", "пане батьку", "батьку".
Етнографи відзначають у побуті великих сімей своєрідну субординацію. Так, коли всі сідали за стіл і їли з однієї миски, то першим набирав страву найстарший член родини, потім всі інші, віддаючи першість старшому за віком. Коли хтось з дітей намагався порушити це правило, він тут же за столом карався (старша дитина била його ложкою по голові).
Такий лад життя в сім'ї мав величезний позитивний вплив на дітей. Дитина привчалась до думки, що в суспільстві більшу винагороду одержує той, чия участь у суспільне корисній праці більша, хто може більше зробити для інших, у кого більший досвід. На цю особливість етнопедагогіки слід звертати більш уваги в сучасному вихованні, адже сучасні діти дістають усе найкраще, і то в першу чергу. Це розвиває дитячий егоїзм, який у старшому віці іноді дає небажані наслідки.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
