Композитор неодноразово підкреслював‚ що "поступ‚ який бачимо на кожній ділянці науки‚ вимагає також і на полі музики-співу чогось нового‚ більш доброго"[54, 5]. Саме ця обставина і спонукала його до написання ряду співаників для шкіл народних, якi композитор публікував у власному видавництві "Бібліотека музикальна" і які, за твердженням М.Копка, призначалися аматорам співу[85, 3].
Перший випуск містив "Службу Божу", яку Шкільна Рада, згідно наказу №32168 від 26 січня 1900 року‚ схвалила для навчання в народних школах, при опануванні співу і літургiйних пісень. Аналіз збірника засвідчує, що його пісні, відзначаючись своєю простотою, якнайкраще враховують природу дитячих голосів і сприяють, насамперед, релігійно-моральному вихованню. Повний текст до Служби Божої допомагає глибшому розумінню змісту літургійних пісень, які‚ не втрачаючи своєї цінності і сьогодні‚ можуть бути використані як дидактичний матеріал в сучасній українській школі‚ де значне місце в музично-естетичному вихованні відводиться церковній музиці.
Другий випуск "Церковні пісні" і третій "Коляди" також були рекомендовані Шкільною Радою, згідно наказу №26646 від 7 жовтня 1901 року‚ для навчання в школах. Ці два випуски, розраховані на дітей, розкривали перед учнями красу нашого обряду, виховували кращі риси християнської моралі. Педагогічна спрямованість збірників - залучення дітей до музики засобами релігійного співу, засвідчує, що композитор у своїй творчості для дітей цьому жанрові надавав особливо важливого значення.
Дев'ять пісень другого випуску і десять третього відзначаються простотою у викладі‚ а музичний образ доступний розумінню і психології дитини. Виховний вплив пісень збільшується ще й тому, що до збірників увійшли кращі церковні зразки‚ які зустрічаємо в різних виданнях західноукраїнських композиторів і‚як писав "Дяківський глас"‚ "є дуже легко написані і призначені для навчання всенародного співу‚ а саме в тих церквах, де цілий народ співає‚ а також і для шкіл є дуже добрими підручниками"[91,143].
Помітне місце в педагогічній спадщині М.Копка займають і випуски №6 "На святий великий піст", №9 "Тропарі воскресні", №10 "Ніч Вифлиємська"‚ №11 "На воскресіння Христове"‚ а також №12 "Коляди". При їх написанні композитор строго враховував діапазон голосів, а також доступність виконання інтонаційних і ритмічних складностей. Вищеназвані збірки дають багатий дидактичний матеріал і для сучасної української школи.
Підсумовуючи, підкреслимо, що підручники і збірники з музично-естетичного виховання композитора-педагога М.Копка, які будувалися на основі рідної культури, є його вагомим внеском у музично-педагогічну науку і, зокрема, в теорію і практику розбудови української національної школи. Кращі твори митця не втратили своєї цінності і на сьогоднішній день‚ а їх історико-педагогічна і науково-пізнавальна значущість дає можливість стверджувати, що вони можуть прислужитися в справі реалізації Державної національної програми "Освіта"(Україна ХХІ ст.), концепції національного виховання в Україні.
Значний інтерес становить педагогічна спадщина західноукраїнського композитора і педагога А.Вахнянина (1841-1908). Понад 20 років пропрацював він учителем в Академічній гімназії Львова‚ а із заснуванням Вищого музичного інституту стає його директором і перебуває на цій посаді до кінця своїх днів. Важко переоцінити заслуги композитора в організації музичного виховання в Західній Україні. Усвідомлюючи важливі завдання в галузі музичної освіти‚ він‚ як і багато інших композиторів‚ прагне‚ в умовах чужої освітньо-шкільної системи‚ якомога більше прислужитися поширенню рідношкільних ідей.
Не маючи систематичної музичної освіти, композитор відзначав у своїх "Споминах з життя": "Не мав я ніколи претензій називатися музикантом. Я був і лишався слабеньким автодидактом, що не змарнував дрібки музичного таланту і не соромився учитись від людей музиків..."[12, 114].
Проте, навіть цей дефіцит музичної освіти, який відчували майже всі західноукраїнські композитори другої половини ХІХ - початку ХХ сторіччя‚ не заважав А.Вахнянинові включитись у працю з створення музично-педагогічного репертуару і пропаганди знань серед школярів і молоді.
Вагоме значення в педагогічній спадщині А.Вахнянина має "Співаник церковний для шкіл народних". Виданий 1889 року Польським педагогічним товариством‚ він‚ згідно наказу №5991 від 11 червня 1888 року‚ був одобрений Шкільною Радою як підручник для навчання співу. Тривалий час‚ будучи єдиним посібником для учителів музики‚ широко використовувався в роботі шкіл‚ а також учительських семінаріях‚ які особливо гостро відчували потребу в такому виданні. Адже низький рівень викладання предмету "Музика і співи" в учительських закладах був причиною незадовільного навчання і в народних школах. Про це писав композитор у газеті "Діло": "В учительських семінаріях фахові учителі менше подавали і подають учительським кадрам обламки теорії співу‚ але так не повно і не систематично‚ що більша половина учителів забувала цю теорію і лише дуже механічно навчали дітей яких-таких пісень"[82, 4]. Саме тому у 1889 році за основу для навчання церковного співу в згаданих закладах був прийнятий цей співаник.
Аналіз "Співаника церковного..."‚ до якого увійшло 25 пісень‚ серед них 11 літургійних‚ решта - присвячених великим святам у році‚ дає можливість спостерегти індивідуальний підхід автора до розкриття тексту в музиці. Кожен новий поетичний образ втілюється композитором по-новому. А.Вахнянин не забуває про головне дидактичне призначення підручника і строго враховує діапазон голосів та доступність виконання мелодичних і ритмічних складностей пісень. Такі твори як "Святий Боже"‚ "Достойно єсть"‚ "Отче наш"‚ "Да ісполнятся" та ін. розкривали перед учнями красу наших обрядів і прививали любов до них. Важливо і те‚ що особлива співучість пісень допомагала розвивати вокальні навички в учнів‚ а також удосконалювати майстерність виконання. Всі ці характерні особливості і робили "Співаник..." популярним серед педагогічної літератури‚ а щоб підручник якнайшвидше дістався до рук молоді і щоб отримали його учителі‚ газета "Діло" повідомляла: "Краєвий сойм визначив кілька сот з.р.(золотих ринських - В.Я.) на велику закупку цього підручника і даремну роздачу його між бідними учнями"[84, 2]. І сьогодні "Співаник церковний для шкіл народних" не втрачає своєї педагогічної цінності. Талановиті обробки‚ написані для трьох голосів (сопрано‚ альт і баритон)‚ в яких третій голос призначався учителеві‚ близькі інтересам дітей‚ тим більше‚ що створені із врахуванням їх вокальних можливостей.
Отже, релігійно-педагогiчна спадщина А.Вахнянина, повнiстю підпорядкована цілям національного виховання‚ значною мірою компенсувала відсутність музичного навчального матеріалу для дітей і стала вагомим внеском у теорію і практику музично-естетичного виховання. І сьогодні вона не втратила ні актуальності‚ ні науково-художньої цінності‚ а тому й необхідно використовувати її в сучасній школі України. Саме ж ім'я композитора повинно посісти почесне місце в історії національної школи.
Педагогічна спадщина І.Кипріяна (1856-1924) також складається з ряду підручників та посібників і становить як теоретичний, так і практичний інтерес. Багатолітня праця композитора на просвітянській ниві‚ яка розпочалася ще під час навчання в духовних семінаріях Перемишля і Львова, завжди була плідною і цілеспрямованою. Усвідомлюючи виховне значення музики і прагнучи внести свою лепту у розвиток музичної освіти Західної України, І. Кипріян брав безпосередню участь у створеннi педагогічного репертуару з музично-естетичного виховання.
Важливе місце в педагогічній спадщині I.Кипріяна займають його "Співи набожні для вжитку молодіжи для сопрано і альта", які композитор видав у 1882 році двома випусками в Перемишлі. Дев'ять релігійних пісень першого випуску і вісім коляд другого були призначені для молоді і розкривали перед нею красу наших релігійних мотивів. Мелодії цих пісень досить прості‚ а музичні образи доступні розумінню і дитячій психіці. Все це засвідчує те, що композитор послідовно враховував діапазон голосів, а також доступність дитячому виконанню мелодичних і ритмічних складностей музики.
На сучасному етапі велику педагогічну цінність, на нашу думку, займає 2-ий випуск цього видання. Такі його коляди як "Бог ся рождає"‚ "Нова радість стала", "Христос родився" та ін. широко використовуються у практичній діяльності сучасної української школи. Саме тому цей випуск і заслуговує на перевидання.
Отже, педагогічна спадщина І.Кипріяна є помітним внеском у теорію і практику музично-естетичного виховання. Хоча значна її частина знаходиться у приватних колекціях або безповоротно втрачена‚ - немає, наприклад, на сьогоднішній день відомостей про видання його "Церковного співаника" у трьох частинах, над яким, як зазначає сам композитор у газеті "Діло", він розпочав працювати ще у 1880 році[90, 3]‚- проаналізований нами матеріал дає можливість вважати, що його використання на сучасному етапі може дати позитивний результат.
Не менший вплив на розвиток музичного виховання в Західній Україні мала педагогічна спадщина і практична діяльність композитора Д.Січинського(1865-1909). Відразу ж після закінчення Львівської (польської) консерваторії‚ він, будучи композитором-професіоналом, займався з захопленням педагогічною працею, яка була єдиним джерелом його заробітку.
Високу оцінку композиторським спробами Січинського дав С.Людкевич. Називаючи його "Бодлером української музики", критик підкреслює, що "немає у всій творчості Січинського жодного жанру, жодної нотки, яка не вийшла би з сердечного почування і щирого, душевного настрою"[64, №166, С.2].
Необхідно відзначити, що Д.Січинський з глибоким почуттям обов'язку ставився до педагогічної праці. Як справедливо зазначає С.Павлишин, праця викладача фортепіано в новоутвореній музичній школі для композитора скоріше була "виконанням почесного громадського обов'язку, ніж працею для заробiтку"[93, 10]. Саме через відсутність у шкiльній фортепіанній літературі високохудожніх зразків національної музики, Д.Січинський, продовжуючи традиції М.Лисенка та інших українських композиторів, створює повноцінний репертуар для дітей, педагогічна вартість якого не знижується і сьогодні.
Сучасністю і доступністю відзначається збірник коляд на Різдво Христове під назвою "Христос Родився", який, як і багато інших його видань, істотно збагачує музично-педагогічний фортепіанний і вокальний репертуар.
До збірника "Христос Родився" увійшло 24 коляди, аранжування яких відзначається простотою викладу‚ чіткою формою‚ різноманітністю гармонічних засобів і фактурних прийомів. Аналіз збірника дає можливість відзначити, що велика кількість коляд, а саме "Бог ся рождає", "Нова радість стала", "Небо і земля", "Христос родився", "Дар нині пребогатий", "Дивна новина" та ін., є дуже близькими й зрозумілими учням. Безумовно, що їх вплив з огляду релігiйно-морального виховання, є дуже великим.
Саме тому цей збірник зацікавив сучасних дослідників. Так‚ Л.Філоненко на Всеукраїнській науково-практичній конференції, яка відбулася в 1995 році в Івано-Франківську‚ відзначав, що цикл коляд "Христос Родився" Д.Січинського становить "значну цінність як з педагогічного, так із піаністичного огляду..."[105, 84].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
