Можливості поєднання курсів "Фізичне виховання" та "Валеологія" з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Можливості поєднання курсів "Фізичне виховання" та "Валеологія" з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу

аводимо структуру підготовки вчителя до використання міжпредметних зв'язків на уроці, розроблену Сабадом Г. Г. Вона включає:

1. Відбирання знань міжпредметного характеру на основі мети уроку і порівняльного аналізу змісту навчального матеріалу суміжних дисциплін.

2. Розподіл міжпредметного матеріалу відповідно до питань плану уроку (якщо питань у темі кілька).

3. Визначення конкретної мети реалізації кожного міжпредметного зв'язку, підпорядкованої загальній меті уроку.

4. .Усвідомлення змісту міжпредметного зв'язку і його лаконічне вираження у словесній формі.

5. Оцінювання складності міжпредметного матеріалу, можливостей його наочного відображення, а також включення в навчальні ситуації.

6. Аналіз стану готовності учнів до усвідомлення міжпредметного зв'язку.

7. Встановлення етапу уроку, коли здійснюється зв'язок.

8. Відбирання способів, методів та прийомів реалізації міжпредметного зв'язку.

На прикладі вивчення важливого міжпредметного поняття білки розглянемо, як учитель готується до здійснення міжпредметних зв'язків, приділивши при цьому основну увагу відбиранню методів навчання.

Виходячи з цілей уроку вчитель здійснює порівняльний аналіз змісту навчального матеріалу суміжних дисциплін.

Отже, мета реалізації міжпредметного зв'язку -- об'єднати відомі учням з валеології розрізнені факти, розглянути їх як складові у ширшому за обсягом факті з іншого предмета (фізичної культури). Таким чином, треба здійснити перенесення відомих знань у нові умови, певною мірою узагальнити знання.

Проаналізувавши навчальний матеріал та встановивши мету реалізації міжпредметного зв'язку, вчитель "фіксує для себе зміст міжпредметного зв'язку: вплив здорового способу життя, занняття фізичними вправами на загальний розвиток особистості.

Отже, ми розглянули три послідовних етапи у підготовці вчителя до використання міжпредметних зв'язків на уроці: аналіз навчального матеріалу на основі мети уроку, формулювання мети реалізації міжпредметного зв'язку і лаконічне вираження змісту зв'язку в словесній формі. Наступний етап наведеної вище структури -- розподіл міжпредметного матеріалу відповідно до питань плану уроку -- в даному випадку відсутній, бо на уроці розглядалось лише одне питання [4,18].

Після того, як учитель добре усвідомив міжпредметні знання і зміст міжпредметного зв'язку, він спрямовує увагу на відбирання методів навчання.

Визначений міжпредметний зміст можна реалізувати за допомогою репродуктивних чи пошукових методів навчання з більшою чи меншою мірою самостійності учнів. При відбиранні методів навчання вчителя певним чином орієнтує мета реалізації міжпредметного зв'язку. Є ще три проміжних етапи, які допомагають ефективніше відібрати методи для здійснення міжпредметного зв'язку. Це аналіз змісту міжпредметного матеріалу щодо його складності, специфічної можливості відтворення у наочній формі, включення в певні навчальні ситуації; аналіз готовності учнів до усвідомлення міжпредметних зв'язків; встановлення етапу уроку, на якому розкривається зв'язок. Якщо вміння розкривати міжпредметні зв'язки в учнів недостатньо сформовані, можна зорієнтувати їх тільки на пригадування відомих з біології процесів. Це найкраще зробити за допомогою запитань на етапі актуалізації знань.

Якщо учні добре підготовлені і не раз розкривали міжпредметні зв'язки, доцільно залучити їх до самостійного встановлення міжпредметних зв'язків.

Отже, мета реалізації міжпредметного зв'язку і можливість .відтворення міжпредметного матеріалу у формі певних питань, завдань, наочності, побудови на його основі певних навчальних ситуацій- є важливими критеріями добору методів навчання для реалізації міжпредметних зв'язків. При вивченні перебування азоту в природі внаслідок такого відбору один і той же міжпредметний зміст відтворено за допомогою репродуктивного і пошукового методів навчання.

Спрямовуюча діяльність учителя при здійсненні міжпредметних зв'язків на уроці охоплює такі дії.

1. Застосування передбаченого при підготовці до уроку методу чи прийому реалізації міжпредметного зв'язку і коригування цього методу залежно від того, як учні справляються з поставленим завданням.

2. Заключний аналіз дій учнів та висновки.

Важливими критеріями добору методів для реалізації міжпредметних зв'язків є складність міжпредметного навчального матеріалу і підготовленість учнів до реалізації міжпредметного зв'язку.

Якщо міжпредметний матеріал досить складний і може статись так, що учні не зможуть відповісти на жодне з поставлених питань. Тоді необхідно спростити їх, виділити допоміжні питання або подати деякі додаткові фактичні відомості. Якщо учні не справляються з розв'язанням пошукових ситуацій навіть при умові їх спрощення, вчитель показує учням, як можна творчо використовувати певні знання з іншого предмета [4,21].

Отже, при реалізації міжпредметних зв'язків у навчанні слід додержувати поступовості й систематичності. Поставивши і обговоривши репродуктивні питання, треба перейти до розв'язання окремих пізнавальних задач міжпредметного характеру, а потім -- і до розгляду проблемних ситуацій на міжпредметній основі. При цьому з можливих методів реалізації даного міжпредметного зв'язку завжди необхідно відібрати придатні для певного уроку в даному класі.

РОЗДІЛ 2 ВЗАЄМОЗВ`ЯЗОК КУРСІВ “ВАЛЕОЛОГІЯ” ТА “ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА” В ШКІЛЬНОМУ КУРСІ
2.1 Інтегративний зміст валеологічної освіти

Досвід упровадження курсу валеології у школах засвідчує необхідність коригування його змісту, розкриття взаємозв'язків валеології з іншими навчальними курсами. Інтегративна природа валеології виявляється і в історії розвитку галузі, і в її нинішньому статусі.

Археологічні знахідки підтверджують, що заходи щодо збереження здоров'я населення мали місце не лише в античному Римі, а й задовго до нього -- в Ассирії. Ваішлоні, Єгипті. Індії, Китаї та інших країнах.

Елементи охорони здоров'я в Україні існували ще за дохристиянських часів. Народна медицина використовувала лікарські рослини, водолікування, масаж та примітивну психотерапію у формі замовлянь. На формування гігієнічних знань значний вплив мала давньогрецька та арабська медицина.

Активний розвиток засад охорони і збереження здоров'я припадав на IX ст. -- час утворення Київської держави та X ст. -- розповсюдження християнства.

Населення Київської Русі відзначалося високим рівнем санітарної культури, її «Історії» Геродота {485--425 рр. до н. е.) згадуються парові лазні, милоподібні речовини, використання з метою дезінфекції сірки, техніка бальзамування. На Русі належна увага приділялася питанням зміцнення здоров'я.

Онуці Володимира Мономаха Євпраксії (XII ст.) належить медичний трактат із 29 розділів («Про спосіб життя в різні пори року», «Про їжу, питво, сон і спокій», «Про лазню» тощо). Вже в XI--XII ст. при Києво-Печерському монастирі існувала одна з перших лікарень (лікарня Феодосія). Ченці монастиря разом із наданням медичної допомоги приділяли велику увагу питанням гігієни і санітарії у повсякденному побуті: харчуванні, використанні питної води, видаленні сміття тощо. Великого поширення набули миття в лазнях, гартування організму.

Середньовіччя характеризується розвитком гігієни, пов'язаним із заснуванням академій та іменами видатних українських учених: Юрія Дрогобича (Котермака), Петра Могили, Данила Са-мойловича, Хоми Борсука-Мойсеева та ін.

У 1593 р. на Львівщині була заснована Академія з медичним факультетом (Замойська академія), де спільно з медичним факультетом Паду-анського університету в Італії вивчали вплив житлово-побутових умов на захворюваність гуцулів гірських районів Галичини.

Праці лікаря Юрія Дрогобича (бл. 1450--1494) висвітлювали проблеми гігієни і профілактичної медицини. Під ім'ям Георгія Михайла сина Доната з Дрогобича він закінчив Краківський університет, потім -- Болонський в Італії, де в 1478 р. став доктором філософії, а в 1482 р. --доктором медицини. З 1488 р. Юрій Дрогобич викладав медицину в Краківському університеті. Саме йому належить одна з перших друкованих книжок з медицини, де висвітлені й питання гігієни.

Відомий діяч православної церкви і просвіти, засновник Києво-Могилянської колегії (1632 р.) митрополит Петро Могила (1597--1647) приділяв увагу проведенню занять з медицини. У статуті цього закладу були відповідні вказівки щодо дотримання правил гігієни [13,33].

Доктор медицини, член дванадцяти іноземних академій Данило Самойлович (1742--1804) все життя працював в Україні і присвятив наукову діяльність боротьбі з чумою та іншими інфекційними захворюваннями. Він відомий в історії країни як один з фундаторів системи профілактики цих захворювань.

Конкретні рекомендації щодо гігієни харчування, одягу, приміщень містяться в медичних настановах для військовослужбовців, автором яких був випускник Чернігівської колегії Юхим Білопольський (штаб-лікар полководця О. В. Суворова).

Початок гігієні як окремій науковій дисципліні, що тісно пов'язана з валеологією, дали твори Г. М. Леві, Естерлена (Франція), Е. Паркса (Англія) та досягнення в галузі біології, хімії, математичної статистики, мікробіології.

Плідний розвиток науки про чинники збереження здоров'я відзначався в Україні наприкінці XIX -- на початку XX ст.

Сучасна валеологія як наука про здоров'я здорових (за І. Брехманом) може бути представлена у трьох іпостасях. Етимологічне -- це «наука про здоров'я», яка розкриває його вияви і сутність, базується на відповідних валеологічних теоріях, розглядає здоров'я як багатовимірний феномен у його цілісності.

Онтовалеологія покликана на основі теоретичних знань реалізувати на практиці завдання збереження і зміцнення здоров'я. Саме через це її називають практичною валеологією.

Валеологія як галузь освіти об'єднує в собі науково-теоретичні знання, практичні вміння і навички (онтовалеологічні), освітні, що передбачають тісний взаємозв'язок процесу засвоєння валеологічних знань з валеологічним вихованням, результатом якого є формування валеологічного світогляду.

На відміну від гігієни та санології, предметом вивчення яких є колективне та індивідуальне здоров'я, валеологія -- це інтегративний курс, що об'єднує багато «людинознавчих» дисциплін.

Зародившись разом із лікувальною медициною, гігієна досить довго існувала як єдина профілактична галузь. Відповідно до принципу єдності організму з навколишнім середовищем, який сформулював І. М. Сєченов (1863 р.), гігієна вивчає колективне та індивідуальне здоров'я в постійному взаємозв'язку з чинниками довкілля.

Засновник експериментальної гігієни в Англії Е. Парке сформулював мету гігієни як науки, що переслідує велику і благородну мету -- зробити розвиток людського організму найдосконалішим, життя -- найсильнішим, згасання -- найуповільненішим, а смерть -- найвіддаленішою.

Формування вчення про санологію -- науку про суспільне здоров'я пов'язується зі змінами в стратегії охорони здоров'я в наш час. Основою санології є концепція здорового способу життя як сучасного стрижня профілактики захворювань [13,33].

Санологія не абстрагується від вивчення та оцінки патології, закономірностей зміни динаміки і структури існуючих показників здоров'я, вона має на меті знайти справжні критерії та мірила саме здоров'я. Враховуючи основні закономірності виникнення і розвитку хвороб в організмі (патогенез), санологія досліджує, виявляє механізми і шляхи формування здоров'я (саногенез), узагальнює їх не лише до рівня індивідуального, а й, що особливо важливо, суспільного здоров'я. Най-гостріша проблема науки -- формування суспільної думки на установку щодо здорового способу життя.

Всі проблеми санології підпорядковані одно- му завданню -- розробці ефективних рекомендацій щодо охорони, примноження, відновлення, підвищення рівня та якості здоров'я в оптимальні строки. Таке завдання стосується лише перебудови охорони здоров'я як основної його стратегії.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8