Використання народознавства в школі не обмежується посиленням зв'язку з життям в одному лише виховному аспекті. Адже шкільне народознавство має на меті оволодіння не тільки знання про природу, а й практичними вміннями та навичками, що репрезентують певні елементи соціально-культурного досвіду (самообслуговування, догляд за житлом, вирощування домашніх культур, оволодіння ремеслами, промислами тощо). Отже, й у практично-прикладному аспекті шкільне народознавство служить ефективним педагогічним засобом посилення зв'язку навчання та виховання з життям.

Поглиблення та розширення знань учнів. Зміст загальної освіти формувався виключно на досягненнях науки, техніки, літератури та мистецтва. Здобутки ж етнографічної культури не знаходили в ньому належного місця. Тому й знання, якими учні в результаті засвоєння змісту шкільної освіти, також хибували відривом від життя.

Шкільне народознавство має невичерпні можливості щодо розширення та поглиблення знань учнів за рахунок здобутків народної медицини, астрономії, метеорології, педагогіки, землезнавства та ін. У цьому також неоціненне значення.

Підвищення якості виховання школярів. Одним з істотних негативних явищ, властивих успадкованій радянській теорії і практиці виховання, є те, що вона нехтувала здобутками народної педагогіки та її засобами.

З використанням народознавства виховні можливості школи значно зросли. Особливо ефективним виявилось використання народних традицій в організації праці, відпочинку, розваг, свят тощо, які проводяться з участю батьків, дідусів і бабусь учнів. Інакше кажучи, до виховання в школі активно включається батьківська громадськість, а використання народознавства максимально сприяє цьому.

Аналізуючи зміст шкільного народознавства, неважко переконатися в тому, що розумне його використання може сприяти всебічному вихованню дітей: фізичному, розумовому, моральному, трудовому, естетичному, а отже і екологічному вихованню.

У зв'язку з нашим дослідженням природний інтерес у нас викликали засобами народознавства.

Зауважимо, що педагогічна наука має певний щодо використання засобів народознавства в екологічному вихованні. Окремі аспекти проблеми розглядались у працях М. Вересова, М. Дуденка, Т. Мацейків, М. Стельмахович, В. Скутіної, І. Лебідь.

Доведено, що наукові знання, зливаючись в одне ціле з народними знаннями про природу, більше впливають на почуття учнів молодшого шкільного віку, активна взаємодія з природою сприяє формуванню екологічно доцільної поведінки школярів у навколишньому середовищі. Цілком очевидно, що можливості формування гуманного ставлення до природи, репрезентовані народною культурою ще далеко не вичерпані.

Отже, до засобів народознавства відносимо фольклор.

Фольклор - це першовитоки оригінального світосприймання, самобутнього тлумачення явищ природи і людського життя. У думках, піснях і приказках, скоромовках та інших фольклорних перлинах у високо поетичній і глибоко ліричній формі відображено весь культурно-історичний, мистецький шлях народу. Окрема його частина - народна міфологія, в якій - коріння нашої духовності, незамулене пізнішими нашаруваннями та політичними віяннями джерело, вічна скарбниця знань про найбільш ранні етапи розвитку народу. Прилучаючись до фольклорних джерел, учні сповнюються глибокою любов'ю до життя, повагою до праці, теплотою серця, творчими дерзаннями, прагненням утверджувати в житті добро, правду, красу. Характерно, що казки, пісні, приказки, думи містять у собі переконливі аргументи, відображені у відшліфованих століттями художньо-естетичних образах, мудрих настановах, життєстверджуючих дотепах, які глибоко впливають на всю сферу дитини, а тому запам'ятовуються на все життя і стають

Керівництвом до практичної дії в різноманітних обставинах.

Загадки, прислів'я, легенди і міфи про рослинний і тваринний світ розвивають кмітливість дітей, увагу, стимулюють уяву, допитливість, спостережливість учнів молодшого шкільного віку, коли вони вивчають явища природи, навколишнє середовище, трудову діяльність людей. А найважливіше, є чудовим підґрунтям для формування в учнів цього віку позитивних моральних якостей.

Мистецтво. Приймає всі сфери життя, діяльності, побуту і дозвілля народу. Продовжуючи мистецькі традиції батьків і дідів, оволодіваючи народним і професійним мистецтвом у щоденній практичній діяльності, діти засвоюють народну духовність, зокрема її високу естетику. Учні повинні практично оволодівати різними видами і жанрами народного і професійного мистецтва, в яких є й природоохоронна тематика.

Народний календар - енциклопедія життя, праці, побуту, дозвілля народу. Кожна дата, свято народного календаря рясніють традиціями і звичаями, які найтісніше пов'язані з природою рідної місцевості та людиною. Тут немає нічого надуманого і штучного, все відповідає традиційному способу життя народу. Ідейно-моральна наснаженість, зміст народного календаря мудро спрямовані на виховання учнів в учнівської молоді почуття господаря рідної землі, працьовитості хазяїна, ініціативності і підприємливості, порядності, добродійності та багатьох інших чеснот.

Здобутки народного календаря (народні свята та забави літнього, осіннього, зимового та весняного циклів), накопичені народом протягом тисячоліть, з успіхом використовуються в початковій школі з метою пропаганди охорони природи. Тому треба домагатися, щоб у кожній родині, школі, в діяльності кожного вчителя, вихователя широко застосовувалися і саме поняття, і зміст фольклорного виховання.

Народні символи і національна символіка. Велике значення для пізнання учнями традицій народу мають народні символи - ці домашні обереги, за влучним висловом В. Скуратівського. Вони виконують важливу функцію консолідації нації, об'єднання споконвічних українських земель в єдину суверенну державу і виховують в учнів високі почуття патріотизму, громадянськості, мужності, приналежності до свого родоводу, народу, прагнення відстоювати, продовжувати і підтримувати його надбання.

Родинно-побутова культура. Спрямована насамперед на виховання в учнів шанобливого ставлення до батька і матері, бабусі й дідуся, інших родичів, що є типовими представниками народу, глибокого відчуття прив'язаності до отчого дому, свого народу. Вона зміцнює сім'ю, виховує в дітей прагнення бути вірними заповітам батьків і дідів, зберегти родинні традиції, рідну мову, жити за нормами народної моралі. Однією з ознак духовності є повага до старших, основи якої закладаються в сім'ї. Здавна у всіх народів священним обов'язком було знати історичну біографію своєї сім'ї. У процесі заглиблення в історію своєї родини діти, відкриваючи для себе невідомі сторінки життя своїх близьких, проймаються гордістю за свій родовід. На жаль, ця традиція у нас почала зникати.

Народні традиції, звичаї та обряди. Об'єднують минуле і майбутнє народу, старші й молодші покоління, інтегрують людей у високорозвинену сучасну націю. Це своєрідні устої розвитку народу, нації, що втілюють у собі кращі досягнення в ідейному, моральному, трудовому й естетичному житті. Практично прилучаючись до них, учнівська молодь вбирає в себе філософський, психологічний, ідейно-моральний і естетичний зміст, у неї формуються національна свідомість, творче ставлення до дійсності. Важливо проникнути в суть обрядових дій, у первісне значення їх атрибутів, виявити різночасові світоглядні нашарування, начальні, тобто місцеві особливості і спільні риси із обрядовістю інших народів, звернути увагу на естетику народних свят, віднайти ті позитивні знання, навички і трудові традиції, формуванню і збереженню яких посприяв народний календар.

Здійснення таких підходів дасть змогу підняти завісу над минулим нашого народу, відновити його культурні традиції. Виховані в такий спосіб юнаки і дівчата мають започаткувати нові традиції та звичаї у конкретно-історичних обставинах суверенної України.

Народні прикмети, вірування. Сконцентровують результати багаторічних спостережень предків над явищами природи, порами року, флорою і фауною рідного краю, вчать дітей берегти природу та пізнавати її особливості, закони розвитку. Вони є складовою багатьох галузей народних знань - народної біології, астрології, медицини, хліборобської справи тощо. Усвідомлення і використання цих знань учнями сприятиме їхній успішній професійній та господарській діяльності в майбутньому.

Релігійні виховні традиції. Утверджують загальнолюдські ідеї та ідеали добра, правди, справедливості, благородства, милосердя. Під їх впливом в учнів формуються гуманні погляди на людину, природу. Національна система виховання використовує кращі здобутки церкви у вихованні підростаючих поколінь.

Застосування в школі прогресивних народних традицій-культурних, духовних, моральних, сімейно-побутових - необхідно для всебічного і повноцінного розвитку особистості. Вони засвоєні й примножені не одним поколінням, відшліфовані тисячолітнім досвідом народу і містять у собі духовні, моральні цінності, які мають величезне значення для сучасної системи виховання, особливо в аспекті екологічного виховання.