- особистісно розвиваючого спілкування;

- використання співпереживання як психологічного механізму у вихованні особистості;

- систематичного аналізу вихованцем власних і чужих вчинків.

Такі дослідники, як І.С.Якиманська, С.В.Рудаківська, О.І.Виговська порівнюють мету, сутність, технологію, зміст, форми та методи педагогічної діяльності за умов особистісного орієнтованого навчання і виховання з традиційним. Виходячи з цього, суттєво відрізняються і здобуті результати: якщо за умов традиційного навчання в учнів прослідковується адаптивність до вимог дорослих (педагога, вихователя, батьків), які створюють для них нормативні ситуації, а також певний рівень здобуття наукової інформації, то результатом особистісно орієнтованого навчання є здатність учнів до перетворення науково-педагогічної інформації на підставі власного досвіду, тобто побудови суб'єктивної моделі пізнання. Сюди включаються не тільки логічно-суттєві, але й особистісно значущі ознаки об'єктів, що пізнаються. Крім цього, за умов особистісно орієнтованого навчання і виховання виникає креативність учнів, яка дозволяє їм постійно шукати та знаходити вихід із ситуацій; будувати для себе нову модель, спираючись на знання, засоби дій, що є в індивідуальному досвіді [45; 55].

Всі наведені аспекти особистісно орієнтованого навчання та виховання, що досліджувались, мають сприяти розвитку ціннісного ставлення до особистості й усвідомлення нею своєї індивідуальності та неповторності, формувати в неї почуття власної гідності, а отже, стимулювати позитивні прояви свого „Я”.

Таке оновлення цілей, завдань і змісту освіти, що відбувається на сучасному етапі, вимагає дослідження впливу різних технологій індивідуалізованого навчання та виховання на зміни в структурі навчально-виховного процесу сучасної загальноосвітньої школи, дослідження умов застосування технологій індивідуалізованого навчання і виховання, моделювання оптимальних варіантів їх застосування для різних типів навчальних закладів та систем виховання. На думку дослідників Л.Липової, С.Ренського, М.Кушнір „…за нової парадигми освіти саме осучаснені перспективні освітні технології здатні забезпечити на засадах індивідуалізації у відповідності до синергетичної теорії розвиток, саморозвиток і самостійність дитини, вільну реалізацію її природних задатків” [31, с. 16]. Автори також визначають поняття „індивідуалізоване навчання” як такий вид навчання, який „здійснюється на засадах індивідуалізації із застосуванням особистісно зорієнтованих технологій, метою яких є розвиток індивіда у відповідності до його здібностей і в притаманному йому темпі”.

Поряд з розробкою нових технологій індивідуалізації процесів навчання і виховання для визначення мети та цілей оптимізації процісу управління вихованням набуває особливого значення вивчення досвіду класичних педагогічних систем, які грунтуються на ідеях гуманізму, та узагальнення їх спільних надбань у цій сфері. На нашу думку, педагогічний успіх таких вітчизняних і зарубіжних систем навчання і виховання значною мірою зумовлений саме їх гуманістичною спрямованістю та орієнтацією на особистість.

Однією з найвідоміших зарубіжних гуманістичних педагогічних систем, як підтверджують результати нашого дослідження, є виховна система Селестена Френе - французського педагога ХХ століття, яка характеризується глибокою увагою до психології дитини, оригінальним вирішенням проблем організації шкільного життя, інтенсивними пошуками нових методів виховної діяльності школи.

Педагогічна система С.Френе має такі ознаки особистісно зорієнтованого навчання і виховання:

у центрі навчально-виховного процесу - дитина, а визначальний фактор формування особистості - її життєвивий досвід;

побудова виховного процесу за результатами наукового вивчення особистості учнів;

широке запровадження нових оригінальних матеріальних засобів навчання та виховання (типографія, „вільні тексти”);

індивідуалізація та диференціація процесу навчання і виховання особистості дитини, здійснення його у індивідуальному режимі учнів;

гуманізація форм контролю знань, оцінювання не тільки формального результату, але й зусиль, затрачених на виконання роботи.

пріоритетність морального виховання особистості;

У контексті досліджуваної нами проблеми, актуальною є також ще одна педагогічна система гуманістичної спрямованості - це вальдорфська педагогіка, міжнародний культурно-освітній рух, представлений нині біля 500 Вільними Вальдорфськими школами, 1000 дитячих організацій. Вальдорфські школи та дитячі садки розповсюджені у Західній Європі, Скандинавії, США, Південній Америці, ЮАР, Японії та інш. З кінця 80-х років вони інтенсивно розвиваються у Східній Європі, Польщі, Угорщині, Чехії, Словакії, Східній Німеччині.

У витоків вальдорфської педагогіки стоїть німецький вчений, філософ, дослідник творчості Гете, засновник нового духовного руху - антропософії - Рудольф Штейнер (1861-1925).

Сутність вальдорфської педагогіки полягає у тому, щоб уникати давати навчальний матеріал учневі у готовому вигляді. Тобто у школі дається мінімальне, решту дитина доповнює сама - фантазією, мисленням і відчуттям, тому у вальдорфській школі немає готових рецептів та визначень. Отже, ми можемо констатувати, що сутність штейнеровської теорії пізнання полягає у тому, що людина доповнює те, що приходить до неї "неготовим" (наприклад, зміст книги - це не ті слова, що в ній написані, зміст її у тому, наскільки ми її можемо доповнити). На принципі доповнення побудований світ сприйняття, світ природи, тоді педагогіка, що побудована на цьому принципі, є за своєю сутністю природною педагогікою. З принципу доповнення виходить ще один важливий принцип - простота. Вальдорфські школи частково заперечують технічні засоби навчання, зокрема телебачення. Адже, на їх думку, готові іграшки, техніка - це те, що дитина отримує у готовому вигляді, а значить це уповільнює її розвиток. Простота ж збуджує фантазію. Тому діти разом з вчителем самі виготовляють іграшки з дерева, шишок, черепашок, соломи, каштанів та інше. Отже, ми можемо зробити висновок, що саме так у цій системі навчання та виховання розвивається уява, фантазія, відчуття та мислення дитини.

Загальним законом для вальдорфських шкіл є закон гетеаністичного методу пізнання. Це означає: пізнавати світ, пізнаючи себе, та пізнавати себе, пізнаючи світ, тобто зрозуміти себе, щоб зрозуміти іншу людину, „…побачити багатогранність її душі, її неповторність, щоб відкривати красу оточуючого світу, особливим, духовним зором осягати тайни життя” [54, с. 47]. Отже, ми можемо стверджувати, що вальдорфські школи застосовують надзвичайно ефективний метод, який дозволяє зберегти здатність дітей дивуватись, фантазувати. Цей метод - образне викладання педагогом навчального матеріалу на будь-якому уроці, є одним з головних методів вальдорфської педагогіки.

Ще одним з основних принципів вальдорфської педагогіки є принцип свободи. Завдання вчителя - виховувати дитину вільною, через те, що пізнання дає їй чітку уяву про нетривалість світу; за такого підходу вихователю слід переконати дитину, що світ цей можна пізнати і знайти у ньому своє місце. Тому дорослі повинні допомогти дитині увійти у світ так, щоб вона не перестала його любити. На нашу думку, застосування цього важливого принципу вальдорфської системи виховання забезпечує значний позитивний результат: у такій школі діти не знають страху, тому що там не допускається насильство та принизливі порівняння. Їх розвиток будується на успіхах та на взаємодії всіх учасників педагогічного процесу, що відповідає принципам гуманістичної педагогіки.

Наступним є те, що багато процесів життєдіяльності людського організму підпорядковуються особливим біологічним ритмам, тому природовідповідна та гуманна педагогіка має враховувати ці життєві ритми. За результатами нашого дослідження, вальдорфська педагогіка враховує і ритм індивідуального розвитку дитини, і ритм навчального дня, тижня, року, і внутрішній ритм уроку. За нашими висновками, значення цього важливого принципу важко переоцінити, адже його реалізація - одна з основних вимог особистісно орієнтованого виховання, яка сьогодні лише починає запроваджуватись у життя масової загальноосвітньої школи.

Таким чином, за результатами нашого дослідження, вальдорфська педагогічна система (Р.Штейнера) грунтується на принципах гуманізму і відповідає основним вимогам особистісно орієнтованого навчання та виховання. В її основі - вчення про індивідуальність та унікальність кожної дитини, яка має осягнути світ шляхом самопізнання і саморозвитку в партнерстві з учителем та батьками. Завдяки цьому, за даними опитування 1400 учнів Міністерством освіти Федеральної Республіки Німеччини, рівень знань випускників вальдорфських шкіл вищий середнього; вони здатні до самостійного мислення і вільніші у своїх судженнях; менше прив'язані до матеріального; більш комунікабельні; серед них немає кар'єристів, їх інтереси спрямовані на соціальну сферу [54, с. 67].

Гуманістичну спрямованість має також педагогічна система виховання М.Монтессорі.

Аналіз її праць дозволяє визначити три провідні положення, які характеризують сутність педагогічної теорії М.Монтессорі:

1. Виховання повинно бути вільним.

2. Виховання повинно бути індивідуальним.

3. Виховання повинно спиратися на дані спостережень за дитиною.

Найяскравішою вітчизняною гуманістичною системою виховання була педагогічна система В.О.Сухомлинського. Професор М.Й.Боришевський відзначає: "Глибоко психологічна, гуманістична суть педагогічної системи В.О.Сухомлинського є, на наш погляд, її найвизначнішою глобальною та глибинною характеристикою. Можливо, саме тому значна частина його творів сприймається як твори поетичні, найкращі місця з яких хочеться перечитувати знову й знову" [10, с 64].

Без перебільшення можна стверджувати, що ні один твір В.О.Сухомлинського не обминає питань морального розвитку особистості. Насамперед це стосується таких його праць, як "Духовний світ школяра підліткового та юнацького віку", "Дума про людину", "Моральний ідеал молодого покоління" та багато інших 50; 51; 52.

Аналіз цих праць дозволяє стверджувати, що він вважав основним у людині - людяність. До цього морального стрижня має прив'язуватись все, що набувається дітьми в житті. Усі виховні впливи на дитину повинні ніби переломлюватись крізь призму моральності. Без моральної чистоти, на думку Василя Олександровича, втрачає смисл усе - освіта, духовне багатство, трудова майстерність, фізична досконалість.

Отже, найпершим і найголовнішим у духовному формуванні особистості, як підтверджує аналіз педагогічної практики В.О.Сухомлинського, є засвоєння учнями загальнолюдських норм моралі. Він радив змалку виховувати у дітей чесність, правдивість, доброту і чуйність, любов та повагу до старших. "Добрі почуття своїм корінням сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжуються у праці, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього світу" [51, с. 60].

У педагогічній системі В.О.Сухомлинського значне місце посідає принцип диференційованого та індивідуального підходу до виховання учнів. "Практика виховної роботи, - писав він, - переконала нас у тому, що кожна особистість неповторна, що виховання молодої людини ... полягає перш за все у розкритті цієї неповторності, самобутності, творчої індивідуальності ... Ми глибоко переконані у тому, що немає людини, яка б за належних умов, при умілому вихованні не виявила б свого самобутнього, неповторного таланту".

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5