Навчальний процес у професійно-технічному навчальному заклад - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Навчальний процес у професійно-технічному навчальному заклад

елевізійна передача має той недолік, що вона, як правило, не повторюється. Для повторного перегляду телепередачі її записують на спеціальну стрічку, яку називають відеострічкою, а апарат, на якому виконується запис, відеомагнітофоном.

Кожний урок з використанням аудіовізуальних засобів вимагає від учителя ретельної підготовки. Передусім важливо враховувати, що технічні засоби навчання не можуть замінити в класі вчителя. Вони використовуються тоді, коли інші засоби, які є у його розпорядженні, не можуть забезпечити якісного засвоєння знань, вихованості і розвитку учнів.

Готуючись до навчального заняття, учитель повинен попередньо ознайомитись із змістом кінофільму чи телепередачі.

Це можна зробити, переглянувши фільм або ознайомившись із монтажним листом, у якому описано зміст навчального кінофільму, зазначені номери монтажних кадрів, їх метраж, зміст кадрів і звукового супроводу. Зміст, структура, особливості телеінформації розкриті також у анотаціях на навчальні передачі, що друкуються в інформаційному збірнику Міністерства освіти і науки України, який передплачує кожна школа, та у фахових журналах. Крім того, попередньому ознайомленню із змістом телепередач, як ми вже зазначали, сприяють спеціальні телерубрики. Далі слід встановити ступінь відповідності ТЗН навчальним програмам, темі уроку, продумати тип і структуру уроку, визначити місце навчального кіно чи телепередачі у структурі уроку, конкретизувати способи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Ефективному використанню засобів навчання сприяє кабінетна система навчання, що передбачає проведення занять з усіх предметів, а також позаурочних занять у навчальних кабінетах, обладнаних підручниками, навчальними посібниками, додатковою літературою, засобами наочності, технічними засобами навчання. Така система створює кращі можливості для використання наочності та ТЗН, хоч і не позбавлена проблем, пов'язаних із невідповідністю робочих місць учнів їх фізичному розвитку, зайвими пересуваннями у коридорах, труднощами у складанні розкладу занять тощо.

Шостою групою засобів навчання, за В. Оконем, є складні електронні пристрої і телекомунікаційні мережі. Розвиток інформатики, створення ЕОМ і їх швидкий прогрес породили у науці напрямок - педагогічну інформатику і процес інформатизації освіти.

Педагогічна інформатика - це наука, яка вивчає використання в освіті ЕОМ, комунікативних мереж, різних інформаційних технологій. Інформатизація освіти - це процес впровадження в освіту інформаційних знань, методів, технологій.

Невід'ємною складовою інформатизації освіти є інформатизація загальноосвітніх навчальних закладів. Вона має охопити всі напрямки та сфери діяльності учнів, учителів, керівників навчальних закладів та установ і суттєво вплинути на зміст, організаційні форми і методи навчання та управління навчально-пізнавальною діяльністю. Інформатизація навчального процесу передбачає створення, впровадження і розвиток комп'ютерно-орієнтованого навчального середовища на основі інформаційних систем, мереж, ресурсів та технологій, побудованих на ґрунті застосування сучасної обчислювальної і телекомунікаційної техніки.

Головною метою інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів є підготовка підростаючого покоління до повноцінної плідної життєдіяльності в інформатизованому суспільстві, підвищення якості, доступності та ефективності освіти. Реалізація мети передбачає досягнення основних завдань:

формування інформаційної культури учнів, яка стає сьогодні невід'ємною складовою загальної культури кожної людини і суспільства в цілому;

рівнева і профільна диференціація навчально-виховного процесу з метою розвитку нахилів і здібностей учнів, задоволення їх запитів і потреб, розкриття їхнього творчого потенціалу.

Пріоритетними напрямами інформатизації загальної середньої освіти є оснащення закладів освіти сучасними засобами інформаційних технологій, що передбачає створення:

спеціальних навчальних приміщень (кабінетів);

сучасних комп'ютерних мультимедійних класів;

локальної інформаційної мережі класу і навчального закладу;

телекомунікаційних засобів виходу до глобальної всесвітньої мережі Інтернет;

базових та спеціалізованих системних програмних засобів;

прикладних програмних засобів навчального призначення;

мережі комп'ютеризованих шкіл України;

національної інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів загальноосвітніх навчальних закладів;

мережі регіональних сервісних центрів;

державної системи дистанційної освіти і тестування;

участь у міжнародних освітніх проектах;

удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Інформатизація педагогічного процесу загальноосвітньої школи насамперед передбачає широке використання педагогічних програмних засобів на базі сучасних комп'ютерів у процесі вивчення шкільних навчальних дисциплін.

Успішність процесу навчання, ефективність використання в ньому сучасних методів навчання значною мірою залежать від матеріальних передумов. Засоби навчання - допоміжні матеріальні засоби школи з їх специфічними дидактичними функціями. Слово вчителя - найістотніший засіб навчання. За допомогою слова вчитель організовує засвоєння знань учнями, формування в них практичних умінь і навичок. Викладаючи новий матеріал, він спонукає учнів до міркувань, обґрунтувань, роздумів над ним. Підручник як важливий засіб навчання слугує учневі для відновлення в пам'яті, повторення та закріплення знань, здобутих на уроці, виконання домашнього завдання, повторення пройденого матеріалу.

Інші засоби навчання виконують різноманітні функції: одні заміняють учителя як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.); другі - конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які повідомляє вчитель (картини, карти, таблиці та інший наочний матеріал); треті - є прямими об'єктами вивчення, дослідження (машини, прилади, об'єкти природи, виробництва); четверті - «посередники» між школярем і природою або виробництвом у тих випадках, коли безпосереднє вивчення останніх неможливе або утруднене (препарати, моделі, колекції тощо); п'яті використовують переважно для озброєння учнів уміннями та навичками - навчальними і виробничими (прилади, інструменти та ін.); шості - символічні (знакові) засоби (схеми, карти, графіки, діаграми тощо).

2. План-конспект уроку із застосуванням активного методу навчання на тему «гроша і їх функції»
Форма заняття: урок.
Тип уроку: комбінований.
Завдання уроку:
1. Повчальна:
дати класифікацію кредитним грошам;
навчити учнів вирішувати завдання по знаходженню маси і кількості грошей, необхідних державі.
2. Що розвиває:
розвивати уміння сприймати і аналізувати нову інформацію при даній темі;
розвивати здібності довільного запам'ятовування;
розвивати навики синтезу матеріалу.
3. Виховна:
формувати пошану і дбайливе відношення
результатам праці іншого і власної праці;
переконаність в необхідності отримуваних знань;
виховувати в учнях серйозне відношення до отримання знань.
Наочна допомога і устаткування:
Хід уроку:
1. Організаційна частина: починається з вітання, перевірки готовності аудиторії до уроку і наявність що вчаться на уроці. Потім повідомляється тема уроку і які цілі необхідно досягти. (5 хв).
2. Повідомлення (виклад) нового матеріалу із застосуванням проблемних ситуативних завдань: (30 хв).
Мета уроку: продовжити знайомити грошей, що вчаться з функціями.
При поясненні нової теми задаватимуться маленькі проблемні ситуації, які допоможуть таким, що вчиться краще засвоїти новий матеріал.
Основні методи викладу учбового матеріалу: пояснення, бесіда.
Питання даної теми: записуються в зошит.
1. Функція «Гроша, як засіб звернення».

2. Функція «Гроша, як засіб платежу».

Зміст нового матеріалу.

1 питання. Функція «Гроша, як засіб звернення».

Виклад 1 питання 20 хв.

Гроші як засіб звернення. Процес обміну товарів здійснюється у вигляді наступної зміни форм: товар - гроші - товар (Т-Д-Т). З боку речовинного змісту цей рух є Т-Т, тобто обмін товару на товар, обмін речовин суспільної праці. Обмін товарами і товарне звернення різні за формою і змістом.

Як посередник в процесі звернення товарів, гроші набувають функції засобу звернення.

Головними є функції грошей як заходи вартостей і засобу звернення.

Якщо розглянути ланцюг обміну товарів, то можна побачити, що гроші є швидкоплинним посередником в обігу товарів. Певна сума грошей може обслуговувати реалізацію значних мас товарів, тобто гроші здійснюють певне число оборотів. Чим вище число оборотів однойменних грошових одиниць, тим менше грошей необхідно для звернення певної товарної маси.

Кожен товар при зміні своєї форми випадає з сфери звернення, в яку на його місце постійно поступають інші товари. Навпаки, гроші як засіб звернення постійно перебувають у сфері звернення. Звідси виникає питання, скільки грошей може поглинати ця сфера. Оскільки в товарному обігу завжди протиставили товар і гроші, то маса засобів звернення вже визначена сумою цін товарів. Підвищення або пониження суми цін товарів повинні в тій же пропорції збільшувати або зменшувати масу грошей, що звертаються. Сума цін товарів залежить від величини їх вартості і вартості грошового товару. Якщо вартості товарів вже дані, то сума цін товарів залежатиме від кількості товарів, що знаходяться в обігу. Якщо маса товарів дана, то маса грошей, що знаходяться в обігу, збільшуватиметься і зменшуватиметься разом з коливаннями товарних цін. При цьому можливе підвищення цін на одні товари і пониження або підвищення цін на інші товари.

З іншого боку, якщо росте число оборотів однойменної грошової одиниці, то маса грошей, що знаходяться в обігу, зменшується. Якщо зменшується число їх оборотів, то маса їх росте.

Виходячи з цього маса грошей, що функціонують як засоби звернення, прямо пропорційна сумі цін товарів і назад пропорційна числу оборотів однойменних грошових одиниць. Додаток 3, формула 1.

У неокласичній теорії кількість грошей визначається з рівняння обміну:

MV=PQ

Де М - середня кількість грошей, що знаходяться в обігу протягом року;

V - середнє число оборотів грошей в їх обміні на блага;

P - рівень цін, або, точніше, середня ціна, по якій продається кожна одиниця всякого окремого товару;

Q - куплена кількість товарів.

Додаток 3, формула 2.

Звідси можна вивести масу грошей, необхідну для звернення:

M = P*Q/V

Функція грошей як засоби звернення визначає їх монетну форму. Походження слова «монета» пов'язане з назвою храму юнони Монети, на території якого в IV в. до н. е. почалася чеканка грошових знаків Стародавнього Риму.

Спочатку функцію засобу звернення виконувало золото в злитках, які приймалися по вазі. Золотозлитковий обмін був незручний тим, що не дозволяв реалізовувати товари малої вартості. Згодом маленьким злиткам золота держава стала надавати стандартну форму, указувати вагу і пробу, тобто чеканити монету. Золота монета і золото в злитках розрізнялися між собою тільки формою, і золото постійно могло переходити з однієї форми в іншу.

У обігу золоті монети стираються. Внаслідок цього назва золотої монети і її реальний золотий зміст починають розходитися. Проте такі монети звертаються у сфері товарного звернення як повноцінні, як знак вартості. Враховуючи це, уряди нерідко свідомо псували монети, зменшували вагу монет порівняно з номіналом, змінювали пробу грошового матеріалу. Проте те, що вони вигравали від фальсифікації монет, всякий раз втрачали при зборі податків. Тому слідом за фальсифікацією монет йшов процес зміни масштабу цін або облік монет по вазі і пробі.

Практика функціонування неповноцінних монет показала можливість заміни золота і срібла паперовими грошима. Вперше паперові гроші були випущені в XII в. у Китаї. У Росії паперові гроші були випущені в 1769 г. Звернення паперових грошей вводиться державною владою. Паперові гроші є не еквівалентом, а представниками золота, яке повинне було б звертатися у сфері товарного звернення.

Можливість заміни грошового товару знаками, символами вартості обумовлена роллю грошей в товарному обігу, а саме тим, що вони є швидкоплинним посередником в обігу товарів.

Методика викладу.

При викладі нового матеріалу учні записують що таке функція «Гроша, як засіб звернення», розглядають формули: маса грошей, кількість грошей, маса грошей, необхідна для звернення.

При переході до другого питання вчиться пропонується відповісти на не велике проблемне питання: «Як ви думаєте, що означає кредит, кого можна назвати кредитором? Охарактеризуйте»

Учні починають активізувати свою увагу на поставлену перед ними проблему-питання, викладач допомагає їм правильно сформулювати відповіді.

2 питання. Функція «Гроша, як засіб платежу»

Виклад 2 питання 10 хв.

Гроші як засіб платежу. У ринковій економіці товари продаються з відстроченням платежу, або в кредит. Продаж товарів в кредит обумовлений сезонністю виробництва, відмінностями в часі виробництва, термінах реалізації, зберігання і використання товарів.

В результаті такої операції продавець товару стає кредитором, а покупець - боржником. У момент укладення оборудки гроша функціонують як міра вартості. Боржник у момент отримання товару дає кредиторові письмове боргове зобов'язання - вексель, в якому вказана ціна товару, отриманого в кредит, і термін сплати грошей. З настанням терміну боржник оплачує ціну товару, а кредитор повертає вексель. В цьому випадку гроші виконують функцію засобу платежу. У разі несплати певної суми грошей до зазначеного терміну гроша з боржника, що підписав вексель, можуть бути отримані в примусовому порядку за допомогою державних органів. Продаж товарів в кредит сприяє прискоренню реалізації товарів, економії грошового матеріалу або витрат звернення.

Але векселі можуть звертатися в товарному обороті, виконуючи роль специфічних кредитних грошей. Це відбувається тоді, коли товаровиробник або купець, що продав свій товар в кредит і вексель, що отримав від покупця, у свою чергу використовує його замість грошей для оплати товарів, куплених у третього товаровиробника. В цьому випадку він робить на векселі передавальний напис - індосамент. Вексель, що підписав, боржник бере на себе зобов'язання його оплати у разі неплатоспроможності боржника, що пустив в звернення даний вексель. Останній, ставши власником векселя, таким же способом може розрахуватися за куплений товар з четвертим товаровласником і т.д. Оскільки в товарному обігу векселя перетворилися на кредитні гроші.

Банкноти (банківські квитки) з'являються в результаті заміни приватних векселів банків, які оплачуються на вимогу готівкою у будь-який час.

Банкноти забезпечені золотом, приватними векселями, валютою інших країн, що знаходяться у розпорядженні банку. Банкноти випускаються в звернення центральними емісійними банками.

Ринкова економіка породжує ще один вид кредитних грошей - чеки.

Чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника поточного рахунку в банці про виплату певної суми грошей певній особі або пред'явникові або про перерахування їх на інший рахунок банком.

Існує три основні види чеків:

Іменні (що не підлягають передачі);

Ордерні (передача іншій особі з індосаментом);

Пред'явницькі (передаванні без індосаменту).

Методика викладу.

При викладі питання учні записують в зошит на поставлених мною в кінці першого питання відповіді: що таке кредит, кого можна назвати кредитором. При викладі матеріалу використовується плакат «Кредитні гроші» Додаток 4

Також записуються в зошит визначення банкноти, чека, векселя.

3. Домашнє завдання: (5 хв).

Підготується до усного опиту по пройденій темі. Знати формули знаходження маси грошей, кількості грошей, необхідних державі, відмінності кредитних грошей один від одного.

Література: Камаєв В.Д. Економічна теорія

Борисов А.М. Економічна теорія і будь-які інші підручники по економічній теорії.

4. Завершення роботи і підведення підсумків: (5 хв).

Оцінка відповідей що всіх вчаться на проблемні ситуації і при рішенні задачі по 12 - ти бальній системі.

Отже, спеціальні технічні засоби навчання (ТЗН) - необхідний чинник засвоєння знань. Комплексне використання аудіовізуальних засобів навчання на уроках повинно враховувати пізнавальні закономірності навчальної діяльності учнів, їх підготовленість до сприймання і засвоєння навчального змісту за допомогою цих засобів; забезпечувати органічне поєднання їх з розповіддю вчителя, іншими засобами навчання.

При підготовці і проведенні уроку з використанням технічних засобів навчання необхідно: детально проаналізувати зміст і мету уроку, зміст і логіку навчального матеріалу; визначити обсяг та особливості знань, які повинні засвоїти учні (уявлення, факти, закони, гіпотези), необхідність демонстрування предмета, явища або їх зображення; відібрати і проаналізувати аудіовізуальні та інші дидактичні засоби, визначити їх відповідність змісту і меті уроку, можливе дидактичне призначення; з'ясувати, на якому попередньому пізнавальному досвіді відбуватиметься вивчення кожного питання теми; визначити методи і прийоми для активної пізнавальної діяльності учнів, досягнення ними міцного засвоєння знань, умінь і навичок. Загалом практикують такі поєднання аудіовізуальних засобів: статичні екранні і звукові посібники, динамічні і статичні екранні, динамічні екранні і звукові, динамічні і статичні, екранні, звукові.

Висновки
В роботі викладено поставлені цілі, а саме розглянуті проблеми активізації пізнавальної діяльності учнів ПТНЗ, які методи активного навчання необхідно застосовувати викладачеві в своїй діяльності.

На мій погляд, характерною особливістю вдосконалення форм навчання на даному етапі є прагнення вчителів до застосування різноманітних видів уроків в загальній системі вивчення певного розділу або теми. При чому у найбільш досвідчених вчителів більше можливостей, оскільки у них складається свій методичний почерк, який дозволяє їм максимально розкрити сильні сторони своєї майстерності і за рахунок різноманітності форм активізувати пізнавальну діяльність учнів.

Таким чином, правильний вибір місця і часу застосування того або іншого методу активного навчання дозволяє досягти сукупного повчального ефекту, чого, зрозуміло, не можна отримати при використанні простих методів навчання.

Наочно-слухові (аудіовізуальні) засоби навчання. До них належать діафільми із звуковим супроводом, кінофільми та кінофрагменти.

Діафільми із звуковим супроводом поєднують два основних засоби створення ситуації - зображення і слово, їм властива мобільність: звуковий супровід можна підключати і відключати, використовувати вибірково, повторювати потрібну частину фонограми. Це відрізняє їх від кінофільмів, розширює організаційно-методичні можливості для поєднання зорової та слухової наочності, особливо на уроках розвитку мовлення.

Звуковий супровід - це своєрідний еталон, орієнтуючись на який учні коригують свою вимову. Водночас він є своєрідним ключем, контрольним текстом, з яким можна співвіднести відповідь. Цю функцію реалізують фрагменти, які містять завдання, пов'язані з зоровим рядом, малюнками. Читання субтитрів доручають учням з високою успішністю, розподіливши між ними ролі. Це допомагає тренувати окремих учнів у виразному читанні, в оцінюванні читання.

Кінофільми і кінофрагменти забезпечують динаміку зображення, синхронну подачу зображення і звуку, доповнюють мовленнєвий ряд музичним супроводом. Розрізняють декілька типів навчальних кіноплівок: цілісні фільми, які складаються із декількох частин, і кінофрагменти (3-5 хвилин).

Кінофільми забезпечують звуковий коментар, поєднують зорове сприйняття із слуховим. Методика роботи з ними передбачає уважне ставлення до дикторського тексту, що стимулює учнів до пошуку нових мовних засобів, які доповнюють мовний ряд кінофільму.

Комплексне використання аудіовізуальних засобів навчання. При використанні аудіовізуальних засобів навчання на уроках слід враховувати пізнавальні закономірності навчальної діяльності учнів, їх підготовленість до сприймання і засвоєння навчального змісту аудіовізуальними засобами. Важливо забезпечити органічне поєднання їх зі словами вчителя, іншими засобами навчання, відповідність між змістом і навчально-виховним завданням уроку, застосування різних методичних прийомів, спрямованих на розвиток пізнавальних можливостей учнів.

Список літератури
1. Вербицький А.А. Активне навчання у вищій школі: контекстний підхід. М: 1991

2. Ільїна Т.А. Педагогіка: курс лекцій: навчальний посібник для студентів пед. ін-тів. - М.: Освіта, 1984

3. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів педагогічних вузів і педагогічних коледжем / Под ред. П.И. Підкасистого. - М.: Педагогічне суспільство Росії, 1998. - 640 с.

4. Педагогіка: навчальний посібник для студентів пед. ін-тов / Під ред. Бабанського Ю. К - М.: Освіта, 1988.

5. Педагогіка: Навчань. допомога для студентів пед. ін-тів за спец.» Педагогіка і методика поч. класів» / С.П. Баранів, Л.Р. Болотіна, В.А. Сластенін і др.; Під ред. С.П. Баранова, В.А. Сластеніна, - 2-е видавництво, доп. - М.: Освіта, 1986. - 336 з.

6. Подласий И.П. Новий курс: Підручник для студентів педагогічних вузів: У 2 кн. - М.: Гуманіт. видавництво центр ВЛАДОС, 1999. - 576 с.

7. Смолкін А.М. Активні методи навчання. М: 1991

8. Харламов І.Ф. Педагогіка. Курс лекцій. - Мінськ, 1979.

9. Щукіна Г.И. Активізація пізнавальної діяльності що вчаться в учбовому процесі. М: 1982

10. Донченко Т. Мета одна, уроки - різні // Журнал «УРОК УКРАЇНСЬКОЇ». -2000. - №11-12.

11. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: «ЕксОб», 2003. - 304 с.

Страницы: 1, 2, 3, 4