32
Вступ
Соціальне виховання дітей є одним з найважливіших факторів стабілізації суспільства. Соціальне виховання повинно досягати двох цілей: успішності соціалізації підростаючих поколінь у сучасних умовах і саморозвитку людини як суб`єкта діяльності і як особистості.
Школи часто не можуть обрати необхідну направленість позашкільної і загально шкільної роботи. Це призводит до втрати часу, интересу учнів і погіршеню відносин учнів і вчителів.
Позакласна робота формує і розвиває особистість дитини. Керувати виховним процесом - означає не лише розвивати і вдосконалювати закладене у людину природою, коректувати помітні небажані соціальні відхилення у його поведінці і свідомості, але інформувати у нього потребу у постійному саморозвитку, самореалізації фізичних і духовних сил, тому що кожна людина виховує себе перш за все сама, тут добуте самостійно - здобуте на все життя.
Виховання - цілеспрямований процес формування гармонійно розвиненої особистості. Виховання забезпечує входженя підростаючого покоління у життя суспільства, становлення їх активними суб`єктами.
Об`єкт: процес соціального виховання у школі.
Предмет: особливості процесу соціального виховання у школі.
Мета: дослідження умов, механізмів соціального виховання у школі.
Завдання:
- вивчення літератури.
- вивчення основних особливостей процесу соціального виховання у школі.
- виявлення специфіки визначення механізмів, умов.
Що вивчає соціальна педагогіка?
У найширшому вигляді відповідь на це питання таке: соціальна педагогіка вивчає соціальне виховання людини, яке відбувається фактично впродовж усього життя.
Визначити роль і місце соціального виховання в житті людини можна лише порівнюючи його з такими процесами, як розвиток і соціалізація.
Розвиток - це реалізація іманентних (внутрішньо присутніх) задатків людини.
Розвиток людини у взаємодії і під впливом навколишнього середовища у найширшому вигляді можна визначити, як процес і результат його соціалізації, тобто освоєння та відтворювання культурних цінностей і соціальних норм, а також саморозвиток і самореалізація в тому суспільстві, в якому він живе.
Соціалізація відбувається: а) у процесі стихійної взаємодії людини з суспільством і стихійного впливу на неї різноманітних, іноді різнонаправлених обставин життя; б) у процесі впливу з боку держави на ті чи інші категорії людей; в) у процесі цілеспрямованого створення умов для розвитку людини, тобто виховання; г) у процесі саморозвитку, самовиховання людини.
Таким чином, можна вважати, що розвиток - загальний процес становлення людини; соціалізація - розвиток, обумовлений конкретними соціальними умовами. Виховання ж можна визначити як відносно соціально контролюючий процес розвитку людини в ході його соціалізації.
Виховання відбувається у сім`ї. В цьому випадку ми маємо справу с сімейним, або індивідуальним, вихованням, яке - об`єкт сімейної педагогіки.
Виховання відбувається релігійними організаціями. В цьому випадку ми маємо справу з релігійним, чи конфесійним, вихованням; воно - об`єкт конфесійної педагогіки.
Виховання відбувається суспільством та державою у створюваних для цього організаціях. У цьому випадку ми маємо справу із соціальним, або суспільним вихованням, яке і є об`єктом вивчення соціальної педагогіки.
Оскільки соціальне виховання (як і сімейне, і конфесійне) лише частина процесу соціалізації, оскільки соціальна педагогіка вивчає його в контексті соціалізації. Тобто вона розглядає, які соціальні обставини прямо або опосередковано впливають на виховання людини у масштабі планети, держави і місця його проживання (регіону, міста, села, мікрорайону), яку роль відіграють в його житті і вихованні засоби масової комунікації, сім`я, спілкування із людьми та інші фактори.
Біологічні фактори
Біологічна спадковість обумовлює як те загальне, що робить людину людиною, так і те відмінне, що робить людей різними і зовні і усередині. Під спадковістю розуміють передачу від батьків до дітей певних якостей і особливостей, закладених в їх генетичну програму.
Важлива роль спадкоємності у тому, що завдяки цьому дитина отримує людський організм, людську нервову систему, людський мозок і органи чуття. Від батьків до дітей передаються особливості статури, забарвлення волосся, колір очей, шкіри - зовнішні фактори, які відрізняють одну людину від іншої. За спадщиною передаються і деякі особливості нервової системи, на основі яких розвивається певний тип нервової діяльності.
Спадковість передбачає також формування деяких здібностей до будь-яких областей діяльності на основі природних задатків дитини. Згідно даним фізіології та психології, вродженими у дитини є не готові здібності, а лише потенційні можливості для їх розвитку, тобто задатки. Виявлення та розвиток дитини багато в чому залежить від умов його життя, освіти та виховання. Яскравий прояв здібностей називають обдарованістю чи талантом.
Кажучи про роль спадкоємності у формуванні і розвитку дитини, не можна ігнорувати той факт, що існує ряд захворювань і патологій, які несуть спадковий характер, наприклад, захворювання крові, шизофренія, ендокринні розлади. Спадкові захворювання вивчає медична генетика, але їх необхідно враховувати і у процесі соціалізації дитини.
У сучасних умовах поряд зі спадковістю негативно впливають на розвиток дитини зовнішні фактори - забруднення атмосфери, води, екологічне неблагополуччя та інше. Все більше народжується фізично послаблених дітей, а також дітей, які мають порушення у розвитку: сліпих і глухих або тих, які втратили зір і слух у ранньому віці, сліпоглухонімих, дітей з порушенням опорно-рушійного апарату та інше.
Для таких дітей діяльність та спілкування, необхідні для їх розвитку, дуже важливі. Тому розробляються спеціальні методики, які дозволяють їх навчати, що дає можливість таким дітям іноді досягати високого рівня розумового розвитку. Займаються з такими дітьми спеціально підготовані педагоги. Проте, як правило, у таких дітей існують великі проблеми спілкування з ровесниками, несхожими на них, з дорослими людьми, що перешкоджає їх інтеграцію у суспільство. Наприклад, сліпо глухота стає причиною відставання у розвитку дитини внаслідок відсутності його контакту з навколишньою дійсністю. Тому спеціальне навчання таких дітей як раз і міститься в тому, щоб «відкрити» дитині канали спілкування з навколишнім світом, використовуючи для цього збереженні види чуттєвості - дотик. Разом з тим, як каже А.В. Суворов - людина, сліпа і глуха, але, яка навчилася говорити, яка, захистила докторську дисертацію, яка, присвятила своє життя таким дітям, «сліпо глухота не робить не однієї, нехай навіть найменшої проблеми, вона лише загострює їх, більше вона нічого не робить».
Соціальні фактори
Щоб стати людиною, однієї біологічної спадкоємності замало. Це твердження достатньо переконливо підкріплюють добре відомі випадки, коли людські дитинча зростали серед тварин. Людьми у загальноприйнятому розумінні вони при цьому не ставали, навіть коли потрапляли в людське суспільство. Так що ж робить людину людиною?
В загальному вигляді відповідь на це питання ми вже знаємо. Перетворення біологічного індивіда на соціального суб`єкта відбувається у процесі соціалізації людини, його інтеграції в суспільство, в різні типи соціальних груп і структур за допомогою освоєння цінностей, установ, соціальних норм, зразків поведінки, на основі яких формуються соціально значущі якості особистості.
Соціалізація - безперервний і багатогранний процес, який продовжується на протязі усього життя людини. Проте найбільш інтенсивно він протікає в дитинстві і юності, коли закладаються усі базові, ціннісні орієнтації, засвоюються основні соціальні норми і відносини, формується мотивація соціальної поведінки. Якщо образно уявити цей процес як будування дому, то саме в дитинстві відбувається закладка фундаменту та зведення усієї будівлі; у подальшому роблять лише оздоблення, яке може тривати усе подальше життя.
Процес соціалізації дитини, його формування і розвиток, становлення як особистості відбувається у взаємодії з оточуючим середовищем, яке здійснює на цей процес вирішальний вплив за допомогою най різноманітних соціальних факторів.
Соціальне навчання
У процесі соціалізації дитина засвоює велику кількість знань про суспільство, суспільні відносини, соціальні статуси і ролі, норми і правила соціальної поведінки і багато іншого. Він також набуває різні уміння і навики, які допомагають його інтеграції у суспільство. Причому найбільш інтенсивно цей процес проходить у дитинстві. Відомо, що дитина до 5 років засвоює велику кількість знань, які в подальшому житті, здебільшого, корегуються і доповнюються.
Нагадаємо деякі положення з анатомії, фізіології, психології, педагогіки та інших дисциплін, які характеризують специфіку освоєння соціуму дитиною, які мають відхилення від норми.
Якщо народжується нормальна (фізично і психічно здорова) дитина в нормальній сім`ї, то її фізичне, психічне і соціальне становлення відбувається за відомими законами. Завдяки органам зору, слуху, дотику дитина спочатку освоює фізичний простір, вчиться орієнтуватися в ньому: повзати, сидіти, ходити, бігати і т.д. Спочатку це простір, який оточує дитину вдома, потім вона освоює вулицю, знайомиться з природою, новими предметами, оточуючими її. Одночасно з цим дитина освоює соціально-психологічний простір. Цей процес вживання у соціальне життя, вирощення у людську культуру - дуже складний і тривалий. Спочатку відбувається сприйняття людей як живих істот, потім відокремлення близьких (батька, матері, рідних, оточуючих дитину). Дитина рано звикає до того, що він має своє ім`я, рано починає реагувати на нього: посміхається, повертає голову; далі вона звикає до певних дій по відношенню до себе з боку матері, батька, оточуючих її близьких людей. У дитини формуються соціальні уподобання, почуття, формується перший соціальний досвід. Діти привчаються до того, що у них є своє місце в оточуючому їх соціальному середовищі. Потім вони починають відокремлювати себе з навколишньої обстановки, усвідомлювати однорідність своєї особистості і особистостей оточуючих людей.
Особлива роль в соціальному становленні дитини приділяється освоєнню нею мови. Розвиток мови пов`язаний у дитини з тривалим та важким процесом, в якому дитина вчиться володіти формами тієї мови, у атмосфері якого він розвивається. При вступі до життя дитина одержує готову і сформовану мову, якою вона має оволодіти, щоб вступити до спілкування з оточуючими її людей. Разом з мовою дитина непомітно для себе засвоює цілу систему ідей, розуміння світу і людини в ньому. Все, що зберігається у скарбниці народного духу, переходить у душу дитини за допомогою мови. У мові відбивається історія народу, його характер, традиції, звичаї. Опановуючи мову, дитина освоює і народну культуру, соціальний досвід і соціальні традиції. Якщо дитина не опановує ці знання, то у неї можуть виникнути труднощі у розумінні навколишньої дійсності, труднощі інтеграції її в суспільство.
Соціальне дозрівання дитини, розвиток і формування соціальних умінь та навичок лише частково відбувається у серйозній взаємодії з навколишнім середовищем, оточуючими її людьми. Найголовніший соціальний розвиток дитини відбувається у грі; за допомогою ігор діти знайомляться з різними соціальними позиціями, вживаються у світ інших людей, проникають в сутність взаємовідносин людей. Наприклад, діти, граючи «в батьків», роблять ті дії, які вони помічали у батьків, повторюють їх рухи, відтворюють слова, які вони чули, повторюють позиції батьків; через гру відбувається певне емоційне вживання дитини «в іншу душу». У процесі гри діти не лише копіюють те, що вони бачили, але і виявляють самостійність, активність; у грі обов`язково присутній політ фантазії. Так відбувається творче засвоєння соціального досвіду, соціальних ролей, вживання в різноманітні соціальні позиції, знайомство з безмежною кількістю соціальних відносин.
Страницы: 1, 2, 3, 4
