Технічні прийоми роботи з глиною ускладнюються тим, що крім долонь, якими діти досягали виготовлення необхідних форм (розкачування, скачування), для здійснення деяких технічних операцій підключаються і рухи пальців (наприклад, прийом прищипування).

Ознайомлення дітей з раціональною організацією процесу ліплення включає засвоєння логічної послідовності виконання завдань, яка складається в найбільш типових ситуаціях, наприклад: попередня підготовка необхідного для роботи устаткування - глина, дощечка, блюдечко з водою, ганчірка, стека тощо; розподіл цілого шматка глини на відповідні за кількістю та пропорційним співвідношенням частини, визначення послідовності виконання необхідних деталей та їх приєднання одна до одної; дотримування гігієнічних вимог у процесі роботи та інше.

При подальшому навчанні ліпленню діти виготовляють як різноманітні предмети, так і нескладні сюжети. Крім того, разом із виконанням навчальних завдань дітям пропонують завдання творчого характеру.

Таким чином, за тематикою, складністю і засобами виконання (навчальний, творчий) образотворчі завдання ліплення цілком співпадають із завданням оволодіння на цьому етапі малюванням і деякою мірою, аплікацією.

Побудова програмного змісту за принципом поєднання навчальних і творчих завдань в усіх видах образотворчої діяльності, якими оволодівають діти на кожному етапі, забезпечує якісне їх рішення. Як і в малюванні, діти на першому етапі обстежують і відтворюють засобами ліплення об'єкти, форма яких незначною мірою відрізняється від геометричних фігур. Сприятливим до нього змістом служать предмети побуту (в основному нескладні варіанти посуду), фрукти, овочі, ягоди та інше. У процесі обстеження них предметів діти знаходять подібні та відмінні зовнішні ознаки, збагачують уявлення про різноманіття предметного світу та його індивідуальні особливості.

Рішення зазначених завдань ставить перед необхідністю удосконалення та збагачення комплексу технічних прийомів роботи з матеріалом. Так, для відтворення об'єктів овальної, овоїдної (яйцевидної), а також конусоподібної форми. Діти повинні оволодіти декількома послідовими операціями, які в процесі розкачування відзначаються різним операціями: натискуванням на матеріал, досягати необхідного обсягу, тобто грудку глини спочатку перетворити в кулю, а потім в овал, овоїд чи конус. Крім того, збільшується кількість маніпуляцій з матеріалом, які виконуються пальцями - вдавлювання, відтягування, згладжування, защипування великим та вказівним пальцями. Ускладнення завдань полягає у відтворенні образів, які поєднують у собі декілька різних за формою та величиною деталей, наприклад, стилізованих птахів, звірів, людей тощо. Як і на попередньому етапі, діти

відтворюють ці образи конструктивним засобом, тобто спочатку створюється окремо кожна деталь, а потім послідовно і приєднуються одна до одної. Завершується цей етап оволодіння ліпленням відтворенням нескладних сюжетів.

В основу змісту сюжетних композицій покладене поєднання за смислом образів, які відтворювалися на першому та другому етапах (наприклад, кошик з фруктами, зайчик з морквою, їжачок з яблуком, котик біля блюдця, квочка з курчатком, рибалка з вудочкою та відерцем тощо). Крім того, на цьому етапі застосовується досвід, набутий у декоративному малюванні, наприклад, при оздобленні деталей посуду, одягу та ін.

Принципово новими для цього періоду оволодіння ліпленням є обстеження складних об'єктів та відтворення їх форми скульптурним способом, тобто за аналогією до завдань з малювання, спрямованих на відтворення форми об'єктів єдиною контурною лінією; силуетної аплікації. Як зразок таких об'єктів можуть бути використані варіанти народного мистецтва, що відтворюють образи птахів, риб, звірів, людини та ін..

Привабливість об'єктів цього змісту полягає в тому, що після оздоблення яскравим візерунком і обпалювання в муфельних печах ці вироби можуть бути використані як іграшки або прикраси кімнати. На жаль, для середньо статичної школи, використання печей неможливе.

Крім виготовлення окремих предметів, діти створюють поліхромні сюжетні композиції, використовуючи для нього кольоровий пластилін або гуаш, якщо вироби були виконані з глини. Змістом цих сюжетних композицій можуть служити цікаві епізоди з повсякденного життя, персонажі улюблених казок, телевізійних фільмів тощо.

2.3 Використання бесід про мистецтво та творчість художників

Найменша кількість годин у початкових класах відводиться урокам-бесідам. Ці уроки, крім пізнавальної функції стимулюють розвиток емоційності дитини, а також «... збагачують душу дитини, оберігаючи її ... від поганого впливу, і дають її світлу радість»[22, 14]. С. Коновець поділяє їх на ознайомлення з мистецькими творами, уроки вивчення творчості художників,(Див. дод. 4) уроки сприймання та оцінювання творів образотворчого мистецтва, та рекомендує змінити структуру та зміст процесу вивчення мистецьких творів, а саме: ознайомлення, сприйняття та оцінювання. Ознайомлення з творами мистецтва задовольняє пізнавально-інформаційні потреби, формує уявлення про місце та значення образотворчого мистецтва в житті людини, суспільства, його види та жанри, напрямки та стилі. Головною метою цього виду діяльності, є оволодіння навичками оцінювання, тобто уявою, аналізом та образним мисленням. На жаль, вивчення творів мистецтва здійснюється епізодично, а до сприймання та оцінювання їх доцільно залучати учнів уже з першого класу. Адже використання творів образотворчого мистецтва з метою естетичного виховання дітей сприяє розв'язанню таких навчально-виховних завдань:

а) прилучення до зразків високої духовної культури минулого й сучасного;

б) стимулювання й розвиток творчих здібностей у двох напрямках:

- стосовно творів мистецтва, тобто індивідуально-творчий підхід до переживання, розуміння та пізнання,

- усвідомлення естетичної потреби у творчому самовираженні як у формі інтерпретації творів, так і в способах самостійної творчості в царині образотворчості;

в) формування емоційно-оцінних орієнтацій в світі мистецтва;

г) розвиток елементів естетичної свідомості

На сьогодні актуальною є ідея аналізу-інтерпритації та оцінювання творів учнями, на відміну від традиційного аналізу зображення вчителем з одночасним висловлення його думки щодо зображальної та емоційної характеристики твору. Це забезпечить дитині пошук у творах мистецтва особистісно значимих для неї моментів, дозволить проявити ініціативу, активність, креативність, критичність мислення, самостійність. Дані якості є необхідними для прояву особистісного ставлення до зображеного чи побаченого. Уроки образотворчого мистецтва, на яких вивчаються художні твори національного чи світового мистецтва, сьогодні розглядають не як пасивне оволодіння учнями певного обсягу інформації, а як «... підвищення якості впливу мистецьких творів на естетичне виховання школярів» [23: 7]. Основні компоненти цього виду діяльності - ознайомлення, сприйняття та оцінювання. На думку С. Коновець саме така послідовність дозволить залучити дітей до співпраці з учителем та забезпечить активне ставлення до того що вивчається. Ознайомлення з творами образотворчого мистецтва перш за все спрямоване на задоволення пізнавально-інформаційних потреб дитини. Одночасно формуються уявлення про місце та роль мистецтва у житті людини, його суспільне значення, про сфери діяльності художників, а також усе різномаїття видів та жанрів, стилів образного мистецтва, можливість використання мистецьких творів у різноманітних сферах людського життя. Завдяки вивченню творів українського мистецтва у дітей формуються не лише естетичні ідеали, але й патріотичні, моральні.

Сприймання та оцінювання творів мистецтва повинно відбуватися у формі діалогу. Це новий стиль співробітництва, який здатен породити новий стиль мислення. Вступаючи у діалог школярі навчаються висловлювати свою думку, знаходити спільне та відмінне у баченні твору мистецтва. Така робота над картинами доцільна починаючи з першого класу. Саме у цьому віці дітям досить часто важко словесно обґрунтувати свій емоційний стан, розуміння побаченого та власне ставлення до нього, важко висловити почуття, викликані твором мистецтва. Тобто іcнyє конфлікт між почуттями та умінням виражати своє ставлення словесно. Т. Копцева говорить про те, що «... якоюсь мiрою усунути існуюче протиріччя допоможе ситуація пошуку та вибору адекватної до їхнього сприйняття відповіді з переліку запропонованих (іноді альтернативних) відповідей на поставлене вчителем запитання»[23, 51]. Автором описані згруповані питання для процесу діалогу: назва (придумай назву твору); головна думка (завдання автора, що хотів сказати автор цим твором); настрій (який настрій викликає цей твір), які почуття; оцінка (подобається, не подобається і чому). Цей же діалог можна провести і в іншому ключі: настрій (контрасти, співставлення); акценти (від цілого до деталей та навпаки); інтонація автора (порівняльний аналіз з музичними чи поетичними творами); ідея автора (порівняння позиції художника та учня щодо твору мистецтва) [23, 50-51].

При проведенні діалогу між вчителем та учнем «... можна виділити два види питань - «навідний» та «завідний» (заводящий)»[там само, 49]. Перший тип запитань передбачає ту відповідь, яку хоче почути вчитель, другий передбачає пошук відповіді, невідомої ні тому хто запитує, ні тому хто відповідає. Розглядаючи творчу роботу над картинами Т. Копцева пропонує наступні варіанти співпраці:

- не спішити оголошувати дітям назву картини, оскільки це може створити установку на щось конкретне. Дати можливість школярам самим придумати назву, це допоможе дітям відчути інтонацію картини чи пластику скульптури та виразити її у назві;

- щоб обмежити вплив на думку іншого, і в той же час створити атмосферу зацікавлення необхідно дати дітям можливість дати відповідь вчителеві пошепки;

- в процесі сприйняття створювати проблемні ситуації, коли думки та почуття дитини загострюються при зіткненні з безглуздим, несподіваним - це стимулюватиме у дітях бажання висловити свої думки та відчуття;

- посилити стан переживання художньо-образної форми твору, розкрити її виразність може демонстрування контрастних по настрою робіт одного художника, це сприятиме динамічності сприйняття;

- такого ж ефекту можна добитися використовуючи твори художників різних епох та манер виконання на одну і ту ж тематику;

- доцільним є використання прийому порівняння «живого твору» та його слайдового зображення [там же, 53-54].

Ми бачимо, що такий стиль роботи виключить пасивне та незацікавлене спостереження, активізує процес сприйняття, забезпечить реалізацію виховних можливостей у плані формування естетичного смаку шляхом використання творів образотворчого мистецтв, допоможе дітям навчитися сприймати і словесно виражати свою оцінку, допоможе сформувати здатність естетичного бачення.

Серед тем, запропонованих для вивчення образотворчого мистецтва є такі, розкрити які можливо лише за допомогою картин, репродукцій, діафільмів чи слайдів («Яка буває графіка», «По снігу на оленях» та ін.). Робота вчителя на такому уроці повинна бути побудована таким чином, щоб діти не лише ознайомилися з виразністю певного виду мистецтва, стилем художника, але й емоційно змогли пережити їх, спробувати уявити «що там за кадром», обґрунтувати своє судження (на відповідному віковому та індивідуальному рівні) відносно кольорової гами, композиційного центру, сюжету картини в загальному. Зробити це учні зможуть лише тоді, коли матимуть необхідні знання, володітимуть термінами та навичками сприйняття та оцінювання.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10