1.1 Роль ранньої діагностики порушень розвитку мовлення

Проблема ранньої діагностики та корекції відхилень у мовленнєвому розвитку дітей набуває особливого значення для їх подальшого повноцінного розвитку та навчання. Всебічне уявлення про стан і особливості формування у дитини мовлення, як засобу комунікації можна отримати лише у процесі комплексного медико-психолого-педагогічного обстеження, лінгвістичного аналізу її мовленнєвої діяльності. Для нормального розвитку дитини з перших місяців найважливішим є спілкування, у процесі якого малюк може опанувати людське мовлення, що відіграє головну роль, як в діяльності дитини, так і в пізнанні навколишнього світу . Розвиток мовлення у процесі онтогенезу відбувається паралельно з фізичним і розумовим розвитком. У дитини з мовленнєвими вадами без своєчасних корекційних заходів може затримуватися темп інтелектуального розвитку.

До практичного вирішення проблем медико-педагогічної та соціальної реабілітації дітей з особливими потребами залучаються фахівці медики, корекційні педагоги , логопеди, соціологи, психологи. Одне з найважливіших завдань їх спільних зусиль - рання та повноцінна допомога дітям у набутті навичок усного та писемного мовлення, інтеграції їх у процес навчання, підвищення рівня незалежності в масовій школі та соціальному житті.

Ранній вік ( від народження і до 3 років) в житті дитини є найбільш відповідальним періодом , коли розвиваються моторні функції, орієнтувально-пізнавальна діяльність, мовлення, а також формується особистість. Пластичність мозку дитини раннього віку , наявність сензитивних періодів формування емоцій, інтелекту, мовлення і особистості визначають значні потенційні можливості колекційної допомоги. Рання і адекватна допомога дозволяє більш ефективно компенсувати порушення психофізичного розвитку, послабити вторинні відхилення або запобігти їх появі.

Дослідження мовленнєвого розвитку малюків раннього віку відбувається в індивідуальному порядку , з урахуванням психофізичних особливостей кожної вікової категорії дітей. З метою визначення реального мовленнєвого розвитку проводиться обстеження за показниками, що відповідають його вікові. Процедура обстеження здійснюється поетапно і передбачає збір анамнестичних даних про особливості формування психомоторних функцій , перебіг домовленєвого та раннього мовленнєвого розвитку, дослідження до мовленнєвих і мовленнєвих процесів.

І етап - ознайомлення з анамнезом дитини. З цією метою проводиться бесіда з матір'ю малюка, та вивчається медична документація де з'ясовується:

- вік матері на момент народження дитини;

- наявність мовленнєвих порушень, спадкових нервово психічних захворювань матері;

- особливості перебігу вагітності та пологів;

- особливості до мовленнєвого та раннього мовленнєвого розвитку;

- становлення психомоторних функцій дитини;

- інфекційні захворювання.

ІІ етап - дослідження загального розвитку дитини:

- розвиток сенсорних реакцій;

- стан розвитку просторових уявлень;

- розвиток предметної діяльності та передумови ігрової діяльності;

- стан довільної моторики.

ІІІ етап - обстеження мовлення дитини:

- дослідження імпресивного мовлення;

- дослідження експресивного мовлення.

На основі проведених обстежень , а також на підставі результатів комплексного медико - психолого - педагогічного дослідження з'ясовується рівень актуального мовленнєвого розвитку дитини, а також визначаються провідні порушення у структурі виявленого відхилення.

Ще в животі у мами діти впізнають голоси батьків і реагують на них спалахами радості. Крім цього вчені з'ясували, що перші 50 слів дитина впізнає до того як починає їх вимовляти. Це значить те, що слово вже знаходиться в пам'яті, а озвучене буде місяців через п'ять. Якщо вагітність протікала аномально мали місце відхилення від нормальних пологів , дитину відносять до категорії підвищеного ризику. До групи ризику відносять тих батьків, які в дитинстві мали порушення мовлення. Тяжкі захворювання, перенесені в перші два роки життя , також викликають небезпеку появи аномалій вказаного типу. В ранньому дитинстві дитина потребує постійний , емоційний контакт з дорослими. Особливо це важливо для нормального розвитку мовлення . Не тільки звуковимова , а й інтонацію та мелодичність дитина переймає від матері. Це стає помітним вже на етапі гуління та лепету. Мова дорослих , як зразок для наслідування так і джерело позитивних емоційних переживань зберігає значення на протязі всього дитинства. Але її не слід зрівнювати з дитячою вимовою. «Сюсюкання» може лише затримати дитину на етапі інфантильної вимови. Велику допомогу в стимуляції розвитку мови допомагають вправи на розвиток мілкої моторики рук. При низькій мовленнєвій активності треба всіляко заохочувати дитину. Батьки, які страждають неправильною мовою, повинні консультуватися у логопеда про правила їх мовного спілкування з дитиною. Саме мова батьків є зразком для мовного розвитку дитини.

Висновок напрошується сам собою. Починати розмовляти з дитиною треба якомога раніше, постійно і багато. І чим раніше буде виявлена патологія мовлення , тим раніше, якісно та правильно буде надана логопедична допомога. Чим раніше буде розпочата до мовленнєва корекційна робота, тим з меншими відхиленнями буде йти руховий, мовний та інтелектуальний розвиток вашої дитини.

1.2 Поняття мовного порушення та їх класифікація

Порушення мови - збірний термін для позначення відхилень від мовної норми, прийнятому в даному язиковому середовищі, повністю або частково перешкоджаючи мовному спілкуванню й обмежуючи можливістю соціальної адаптації дитини. Як правило вони обумовлені відхиленнями в психофізіологічному механізмі мови, не відповідають віковій нормі, самостійно не перетворюються й можуть впливати на психічний розвиток . Для їхнього позначення фахівцями використовуються різні, не завжди взаємозамінні терміни - розладу мови, дефекти мови, недоліки мови, недорозвинення мови, мовна патологія, мовні відхилення.

До дітей з порушенням мовлення відносять дітей із психофізичними відхиленнями різного ступеня, що викликають ряд розладів комунікативної й пізнавальної функції мови. Від інших категорій дітей з особливими потребами їх відрізняють нормальний біологічний слух, зір і повноцінні передумови інтелектуального розвитку. Виділення цих ознак , що диференціюють , необхідно для їх розрізнення від мовних порушень у дітей з олігофренією, затримкою психічного розвитку , сліпих і слабозорих, дітей РДА, та інших. Серед причин , що викликають порушення мови, розрізняють біологічні і соціальні фактори ризику.

Біологічні причини - розвитку мовних порушень, являють собою патогенні фактори, що впливають головним чином у період внутрішньоутробного розвитку й пологів ( гіпоксія плода, родова травма, та ін..) а також у перші місяці життя після народження. Мовні порушення, які виникли під впливом якого-небудь патогенного фактору, самі не зникають і без спеціально-організованої корекційно-логопедичної роботи можуть негативно позначитися на всьому подальшому розвитку дитини. В зв'язку з цим варто розрізняти патологічні мовні порушення й можливі мовні відхилення від норми, викликані віковими особливостями формування мови або умовами зовнішнього середовища.

Соціально - психологічні фактори ризику зв'язані головним чином із психічної депривації дітей. Негативний вплив на мовний розвиток можуть робити необхідність засвоєння дитиною одночасно двох язикових систем, зайва стимуляція мовного розвитку дитини, неадекватний тип виховання дитини, педагогічна занедбаність, тобто відсутність належної уваги до розвитку мови дитини ( вихователя , вчителя, а особливо батьків) та дефекти мови навколишніх. У результаті дії цих причин у дитини можуть спостерігатися порушення розвитку різних сторін мови. Діти з порушеннями мови підрозділяються на ряд субкатегорій залежно від етиопатогенезу , клінічної форми мовного дефекту, глибини й системної поширеності мовного розладу, завдань, прийомів, і методів логопедичного впливу. Глибокі порушення різних сторін мови, що обмежують можливості користування спілкуванням, викликають специфічні відхилення з боку інших вищих психічних функцій, які ускладнюють картину мовного порушення дитини. Якісна специфіка й виразність таких відхилень вторинного порядку пов'язана з глибиною мовного розладу, а також зі ступенем зрілості мовної системи і інших вищих форм поводження дитини до моменту дії патологічного фактору.

Мовні порушення у дітей і підлітків розглядаються в різних аспектах: в аспекті локалізації поразки й психофізичної організації мовної діяльності( сенсомоторний рівень; рівень значень і змісту). На цій основі виділяється ступінь виразності ряду мовних дефектів. Такий підхід близький нейропсихологічному напрямку у вивченні мовних порушень і застосовується найбільш широко в комплексних дослідженнях дітей шкільного віку й підлітків;

- в аспекті етиопатогенезу, виділяються органічні і функціональні причини порушення й характерні симптомокомплекси мовних порушень. Цей підхід відбитий у клініко-педагогічній класифікації мовних порушень:

порушення усного мовлення ( дислалія, ринолалія, дизартрія, заїкуватість, тахілалія, брадилалія, афонія, алалія, афазія) та порушення писемного мовлення ( дислексія та дисграфія).

Позитивним в цій класифікації є те, що вона будується на ознаках, що максимально диференціює види мовних порушень, що дозволяють логопедові на підставі комплексного підходу кваліфікувати дефект мови при різних формах аномального розвитку й здійснювати логопедичний вплив з максимальним обліком індивідуальних особливостей дитини. Діти з мовними порушеннями звичайно мають функціональні або органічні відхилення в стані ЦНС. Наявність органічної поразки мозку обумовлює те, що ці діти погано переносять жару, духоту, їзду в транспорті , довге хитання на гойдалці, нерідко вони скаржаться на головні болі, нудоту й запаморочення. У багатьох з них виявляються різні рухові порушення: порушення рівноваги, координації рухів, недиференційність рухів пальців рук і артикуляції рухів. Такі діти швидко виснажуються й пересичуються будь-яким видом діяльності. Вони характеризуються дратівливістю, підвищеною збудливістю, руховим розгальмуванням, не можуть спокійно сидіти, смикають щось у руках, бовтають ногами. Вони емоційно не стійкі, настрій швидко змінюється. Нерідко виникають розлади настрою із проявом агресії, нав'язливості, занепокоєності . Значно рідше в них спостерігається загальмованість і млявість.. Як правило у таких дітей відзначають нестійкість уваги і пам'яті, особливо мовний , низький рівень розуміння словесних інструкцій, недостатність регулюючої функції мови., низький рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низька розумова працездатність.

1.3 Профілактика та попередження мовних порушень

Шановні батьки! Ви повинні орієнтуватися у вікових нормах розвитку всіх компонентів мовлення (звуковимови, лексики, граматики, фонематичних процесів), щоб вчасно допомогти своїй дитині і у разі потреби звернутися до логопеда ще до навчання дитини у школі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5