Як відзначають учені, мотивація великою мірою залежить і від емоційного тла навчання. Дитина, а особливо молодший школяр, у силу вікових особливостей особливо гостро має потребу в почутті комфорту захищеності під час перебування в школі, емпатії з боку вчителів і однокласників. Якщо ж тло навчальної діяльності негативне, то дитина привчається халтурити, обдурювати, ухилятися від навчання, причому сама сприймає це як гру. Погана ж відмітка, поряд з іншими факторами, саме і створює негативне тло навчання, породжує почуття страху, невпевненості, що найчастіше призводить до так званих шкільних стресів.

Крім того, якщо не ставити погану відмітку за недостатньо гарну роботу, у свідомості дітей поступово складається переконання, що виконане завдання не є пройденим етапом, що завершився остаточним “вироком” учителя. Перед дитиною не закривається дорога до успіху: те, що він не зміг зробити зараз, він зробить у майбутньому, може бути вже сьогодні чи завтра. Почуття незавершеності для дитини є сильним мотиваційним фактором, оскільки залишає йому надію, дає шанс. Така “відкрита перспектива” спонукає його прагнути до виконання роботи ще і ще раз - доти, поки вона не завершиться позитивним результатом, що і виразиться у відповідній відмітці.

Цілком природно виникає питання: коли ж це варто робити. Очевидно, відповідь варто шукати, виходячи з взаємозв'язку дії оцінювання із контролем. У сучасній школі традиційно застосовується вид контролю, при якому помилки у процесі навчання залишаються невиявленими і невиправленими, оскільки при розімкнутому управлінні процесом навчання (термін В.П.Безпалько) не ставиться завдання діагностики всіх проміжних станів процесу засвоєння знань учнями [5,121]. В останні десятиліття все частіше звучать думки вчених про необхідність поопераційного контролю, що Безпалько називає “замкненим”. Поопераційний контроль забезпечує “постійне спостереження за основними характеристиками дії, яка формується, у ході самого процесу навчальної діяльності учня і корекцію цієї діяльності у випадку відхилення заданих значень характеристик від заздалегідь визначеної еталонної величини” [5,122]. В умовах сучасної школи варто розумно сполучити обидва види контролю - і за кінцевим результатом, і поопераційний, але мета цих двох видів контролю повинна бути різною, а відмітка має виставлятися не за кожний із них. Причому оцінювання результатів навчальної діяльності школярів під час проведення поопераційного контролю може здійснюватися за такими критеріями, як кількість і характер помилок і реальний час виконання вправ. Оцінювання ж результатів навчальної діяльності під час проведення контролю за кінцевим результатом варто здійснювати за допомогою відмітки за прийнятою в даній освітній системі шкалі. Такий спосіб оцінювання навчальних досягнень школярів приведе до створення емоційного комфорту в процесі навчання, а значить - до підвищення мотивації навчання, розвитку повноцінної, інтелектуальної особистості, якій притаманне почуття власної гідності, що відповідає цілям сучасної освіти [12,74].

Отже, оцінка має багатий мотиваційний потенціал. Так, К.Г.Делікатний виділяє декілька аспектів цієї проблеми. З оцінкою пов'язаний розвиток прагнення до особистого успіху, що є важливою умовою виховання високої культури праці і сумлінного ставлення до своїх обов'язків. Але при цьому важливо дбати про те, щоб оцінка не ставала метою навчання, не перетворювалася на своєрідний фетиш. Високий бал, схвальні оцінні судження вчителя викликають в учнів позитивні емоції. Часто оцінка в старших класах відіграє роль вольового мотиву, забезпечуючи медалістам переваги під час вступу до вузу, кращі характеристики. Оцінка пов'язана з таким мотивом, як усвідомлення учнями перспектив щодо застосування ними знань у майбутньому. Стимулююча роль оцінки полягає і у позитивному впливі на формування у школяра вольових рис, зокрема наполегливості й зібраності. Разом з тим оцінка вказує на залежність учня від вчителя, якому надано право робити висновки про його знання і здібності, діяльність переваги й недоліки, у ній відбиваються професійні вміння, освіченість і культура педагога. Слід ще раз підкреслити, що оцінка, точніше відмітка, може породжувати в учнів побоювання, а іноді й страх, стресові стани, апатію, невіру у свої сили [7,21]. Процес гуманізації освіти вимагає від педагогів щирого і відкритого ставлення до учнів, особливо до тих, хто схильний до конфліктної поведінки. Не можна не погодитися з важливістю і необхідністю впровадження особистісно зорієнтованого підходу до навчання учнів на сучасному етапі, оскільки саме такий підхід дозволить встановити дружні стосунки і залучити учнів до співпраці.

У сучасних освітянських документах підкреслюється, що особистісно зорієнтована шкільна освіта передбачає:

Застосування нової педагогічної етики спілкування педагогів і учнів (взаємоповага, взаєморозуміння, творче співробітництво);

Обов'язкове особистісне спілкування;

Використання у спілкуванні діалогу (як домінуючої форми співпраці), що формує уміння вільно обмінюватися думками, моделювати життєві ситуації;

Орієнтацію у навчально-виховному процесі на розвиток творчості, творчої активності;

Утвердження всіма засобами цінності дитячої особистості;

Наявність у педагога уміння організовувати одночасно навчання учнів на різних рівнях складності і т. ін. [13, 17].

Безперечно, система оцінювання навчальних досягнень учнів має принципово змінитися на всіх рівнях шкільної освіти, але для цього педагоги мають оволодіти діагностичними методиками. Потребують також більш майстерного професійного використання й багатобальна шкала оцінок, а також навчання учнів рефлексії (самооцінці власної діяльності). Нині загальноосвітній школі необхідні нова стратегія та ефективний інструментарій, що дозволить подолати суб'єктивізм і формалізм в навчанні, відповідатиме вимогам підготовки кваліфікованого спеціаліста, громадянина з високим рівнем культури, стимулюватиме досягнення більш високих навчальних результатів.

Розділ ІІІ. Сучасна ситуація щодо оцінювання знань, умінь та навичок школярів

1.Основні проблеми оцінювання у шкільній практиці

На перешкоді виконання вимог до оцінки стоїть фактор суб'єктивізму. Досвідчені педагоги знають, що за одні й ті самі знання можна отримати різні оцінки. Це залежить від багатьох факторів, у тому числі - від педагогічної майстерності, суб'єктивізму та формалізму педагогів.

Наприклад, можуть мати місце такі “ефекти” суб'єктивізму оцінки: контрасту, ідеалу, статі, голосу, втоми, очікування, поблажливості або суворості, першого враження, останнього враження тощо.

Шляхи подолання формалізму в оцінці результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів:

виставляти оцінки необхідно за наявний рівень знань, навичок і вмінь;

на оцінки не мають впливати “побічні” фактори;

не виставляти оцінки за інерцією, наприклад за колишні успіхи;

подолати хаотичність в оцінюванні заради оцінок і “плану”;

не допускати не вмотивованості оцінок;

не орієнтуватися на середній бал тощо.

До основних типових суб'єктивних помилок оцінювання відносяться:

великодушність, поблажливість;

навмисне заниження;

упередженість;

процентоманія;

центрова тенденція (не ставити “незадовільно” та “відмінно”);

близькість до тієї оцінки, що була виставлена іншими викладачами;

перенос оцінки за поведінку на оцінку за навчальний предмет.

Звідси виникає проблема узгодження індивідуальних стилів оцінювання різних викладачів, єдність вимог до знань, умінь та навичок [16, 148].

До причин, що деформують оцінку можна віднести також: схильність вчителя до різного роду впливів; незнання можливостей усіх методів контролю і способів вимірювання виявлених знань; застосування як критерію дійсного рівня знань учнів даного класу, а не вимог навчальної програми; відсутність систематичного контролю знань у процесі навчання, і навіть настрій учителя [14,53].

Сьогодні йде інтенсивний пошук об'єктивних методів контролю. Деякі дослідники вважають, що сучасна дидактика буде приречена на поразку, якщо не спиратиметься на об'єктивні методи педагогічної діагностики, яка має багатий інструментарій [9,85]. Одним із таких засобів є дидактичні тести. Тут мова йде про тести досягнень, за допомогою яких можна виміряти рівень знань. У зв'язку з цим перед дидактикою стоїть актуальна проблема - опрацювання обґрунтованих і змістовних тестів досягнень, які мають враховувати специфіку і характер навчально-пізнавальної діяльності. Головне, вони повинні бути об'єктивними і мати чіткі критерії оцінки на основі вимірювань конкретних ознак діяльності існуюча система оцінок не задовольняє як практику, так і освітню систему, йде активний пошук інших підходів до оцінювання [21,415].

На жаль, у вузах не вивчають такої важливої складової педагогічної діяльності, як оцінювання. Тому при оцінюванні учнівської діяльності у педагогів-початківців постійно виникає ряд специфічних труднощів, у тому числі:

Невміння відчути ту грань, за якою починається якість, що вимагає іншої оцінки. Тут нepiдкo вчителі проявляють або надмірну вимогливість, або лібералізм, ще більше обмежуючи діапазон критеріїв оцінювання, тому що тягнуться чи до «задовільно» , шукаючи недоліки навіть у вдалих відповідях, чи до «відміннно», звертаючи увагу пepeдyciм на позитивні моменти вiдповiдi. Особливі труднощі виникали при оцiнювaннi нестандартних відповідей або результатів роботи. Тут все повністю залежало від суб'єктивізму вчителя.

Невпевненість, відсутність власного ставлення до заданої системи оцінювання. Інoдi в молодого вчителя cnрацьовує «рефлекс солiдарнocтi». Biн намагається допомогти учневі, що вiдповідає, усунути загрозу покарання оцiнкою. Вiн щедро ставить високi оцiнки, виправдовуючи це необхiднiстю заохочувати будь-якi прояви активноcтi учнiв, noбоюється ставити довідкові запитання. Для нього оцiнка - це заciб налагодження добрих cтocyнкiв з учнем. Поблажливicть розбещує дітей, тому вони починають зневажливо ставитися до такого вчителя.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6