У 1844 році професор Тулузьської школи мистецтв Гальяр видав працю «Повний курс початкового малювання від руки і за допомогою інструментів». У цій книзі він запропонував свій спосіб навчання елементарному малюванню. Сутність його методів полягала в наступному.
Учні групувалися по вісім-десять осіб перед великою класною дошкою. Кращий учень (монітор) після пояснення вчителя і демонстрації таблиць будував форму на класної дошки. Інші учні виконували те ж на грифельних дошках. Потім учитель перевіряв малюнок монітора за допомогою інструментів, і учні виправляли свої роботи. В інших випадках учні по черзі зображували на класній дошці крейдою різні форми, а монітор перевіряв їхні малюнки за допомогою креслярських інструментів. Той учень, що зробив при малюванні менше помилок, вважався кращим. Тільки після подібних тренувань учні приступали до роботи на папері.
Гальяр доводив необхідність навчання малюванню на класній дошці. У 1839 році в Австрії доктор Гіллярд запропонував метод малювання по сітці і стигмографічне малювання. Цей метод не приніс великої користі, тому що сковував самостійний підхід до малювання предметів. Гіллярд рекомендував ряд візерунків, що учитель повинен був малювати на дошці, після чого ці візерунки розбивалися на клітки і по такій же сітці учні перемальовували (копіювали) зображення у своїх зошитах.
У 1901 році, ґрунтуючись на висловленнях професора Конрада Ланге, пруські художні школи розробили методику викладання малювання, що полягала в наступному.
Учні малювали той чи інший предмет по пам'яті, після чого викладач організовував обговорення виконаних робіт з метою виявлення головних ознак предмета. Потім один з учнів малював предмет на класній дошці крейдою. Помилки, допущені на дошці, виправлялися загальними зусиллями учнів і вчителя. Малювання на класній дошці використовувалося тут на всіх етапах роботи, супроводжуючи пояснення вчителем основних закономірностей побудови форми.
З 1876 року у Франції класна дошка знаходить широке застосування, особливо на перших етапах навчання малюванню як загальноосвітньому предмету. Курс навчання починався з малювання найпростіших геометричних тіл і закінчувався зображенням людини. Учні тренувалися в роботі на грифельних дошках, перемальовуючи те, що зображував учитель па великій дошці.
В Англії, де в 1852 році був утворений департамент прикладних мистецтв, в основу навчання був покладений так званий геометричний метод. У перші два роки навчання вихованці тренувалися в побудові криволінійних форм білими і кольоровими крейдами на грифельних1. дошках чи на шматках твердого темного картону, причому вчитель малював оригінали на класній дошці.
У 1901 році програма була трохи перероблена. Художник Гране увів виконання букв латинського алфавіту на класній дошці крейдою, що, на його думку, сприяло розвитку окоміру. Крім того, у цей час в Англії практикувалося малювання крейдою на дошці великих кіл і симетричних орнаментів обома руками.
У XIX сторіччі в Америці класна дошка застосовувалася вже на початкових етапах навчання малюванню. Закон про обов'язкове навчання малюванню в школі був введений у цій країні в 1870 році. Артур Доу пропонував учителю використовувати спеціальні таблиці для пояснення закономірностей композиції. Викладач малював з цих таблиць на класній дошці всілякі лінії, пояснюючи закони ритму, рівноваги й інших елементів композиції.
Директор народної художньої школи у Філадельфії Ліберті Тедд вважав основною задачею навчання малюванню розвиток спритності рук, що повинні бути знаряддям мозку, що кориться. Головним у навчанні Тедд вважав вправи в малюванні білою крейдою на великих класних дошках різних візерунків, орнаментів, предметів побуту, тварин. Робота велася як правою, так і лівою рукою. На перших етапах учитель малював ту чи іншу форму на класній дошці, потім учні повторювали зображення за пам'яттю. Спочатку йшла побудова прямих ліній, петель, різних комбінацій, потім листків орнаменту, двічі повторюваних завитків і їхніх сполучень, різних стилізованих рослин. Після цього учні малювали предмети домашнього побуту, птахів і тварин.
Система Л. Тедда мала грубі методичні помилки. Так, він рекомендував уникати всіляких бесід і лекцій, відкидав необхідність наукового пізнання навколишньої дійсності, вивчення закономірностей конструкції предметів, перспективної побудови. Замість цього, говорив він, треба «витончувати спостережливість дітей у відшукуванні відмінності предметів», у пізнанні побаченого шляхом численних повторень. Малюнок слід виконувати одним плавним рухом руки без усяких виправлень. Цей прийом навчання вимагав непосильної праці, сковував думку школяра. Його можна порівняти з прийомами бездумного зубріння, де відбувалося механічне запам'ятовування без розуміння суті досліджуваного. Успіхи в техніку малювання, що досягалися при застосуванні системи Тедда, можна віднести тільки за
рахунок великої кількості часу, що витрачався на вправи. Обов'язковим і корисним в американській системі вважалося малювання на дошці букв латинського алфавіту, а також цілих слів і фраз з них.
У Росії та Україні малювання крейдою на дошці при навчанні одержало широке поширення в другій половині XIX століття. З 1804 року малювання починає викладатися в гімназіях і військових училищах. До 30-х років XIX століття в системі навчання панував так названий копіювальний метод, при якому використовувалися малюнки-оригінали для перемальовування учнями.
Так, у книзі Франкера «Керівництво до лінійного малювання і геометричного креслення» (1842) пропонувалося десять таблиць з малюнками, що служать зразками для викладача при роботі на класній дошці. Учні перемальовували ці зразки крейдою на грифельні дошки і потім перевіряли зображення за допомогою інструментів.
Поступово пануючою системою навчання став геометричний метод. Завдяки працям А.П. Сапожникова в середині століття одержала поширення більш прогресивна методика навчання, при якій зросла і роль малюнка вчителя на дошці. Основою навчання в багатьох навчальних закладах поступово стає малювання з натури. Однак недоліком цієї системи все-таки залишався малий зв'язок навчання з навколишньою дійсністю.
Великий внесок у розвиток методики викладання малювання внесли П.П. Чистяков і художники-передвижники. Натуральний метод навчання, що з'явився в той час, дозволяв вирішити деякі питання взаємозв'язку навчання і виховання. Малювання крейдою на класній дошці і тут мало велике значення. В основу методу було покладено осмислене зображення предметів з натури. Класна дошка використовувалася при бесідах як спосіб роз'яснення послідовності малювання. Питанням малюнка вчителя на дошці приділялося усе більше уваги. З'явилися книги, що узагальнюють досвід у цій області: «Педагогічний малюнок» В.С. Мурзаєва, «Техніка малювання на класній дошці» Э. Вебера й інші. Вони не втратили значення і для сучасних педагогів, хоча в них і мають місце недоліки.
У передреволюційний період для вчителів різних предметів організовувалися курси, де давалися навички в малюванні, у тому числі і крейдою на класній дошці. Серед учителів загальноосвітніх предметів були такі, котрі захоплювалися цим видом роботи.
2. Художні зображальні матеріали для педагогічного малюнка
У навчальних приміщеннях наших середніх та вищих навчальних закладах завжди є класні дошки чорного, коричневого, рідше темно-зеленого кольору, на яких чітко виділяються написи чи малюнки крейдою.
Класні дошки виготовляються з древесностружкової плити, на яку наклеюється лінолеум темного забарвлення. Лінолеум натягнуть таким чином, щоб поверхня була ідеально рівною. Дошка має раму, або буртики знизу і зверху. Нижній буртик, що робиться з твердих порід дерева, має лоток з виїмкою для крейди і ганчірки. Дошки часто виготовляють з фанери, що небажано, тому що вони деформуються під впливом змін вологості повітря і поверхня їх стає нерівною. Застосовується й особлива товста фанера, що не жолобиться. Буртики покривають безбарвним лаком.
Колір лінолеуму повинен гармоніювати із забарвленням приміщення, не стомлювати очей і давати можливість ясно бачити намальоване на дошці із самих віддалених місць навчальної кімнати.
Покищо в школах найчастіше можна бачити дошки темного кольору. Це викликано тим, що крейди випускаються тільки світлих тонів. Більш вдале використання дощок ясно-сірого кольору і темних крейд, що дає можливість наблизити зображення на дошці до зображення на папері.
Стирати крейду зручно сухою ганчіркою і вологою губкою. Спочатку змахують крейду ганчіркою, а потім начисто витирають дошку мокрою губкою.
Для малювання па дошці застосовують білі і кольорові крейди, що повинні бути відносно м'якими, щоб малюнок був чітким, виразним. У заводських умовах для виготовлення крейд використовують крейду, каолін, парафін і фарбуючи речовини. Як сполучну речовину використовують картопляний крохмаль.
Крейда, парафін і барвники у випадку їхньої відповідності стандартним вимогам використовують без попередньої обробки. Каолін замочується водою за добу до формування. Крохмаль перед змішуванням компонентів заварюють окропом. Перераховані матеріали у відповідних пропорціях перемішуються в мішалці, потім вони добу вистоюються, після чого на машині типу м'ясорубки формуются у виді прямокутних смуг, що підсихають на піддонах у приміщенні цеху. Потім їх ріжуть на палички необхідних розмірів і сушать у тунельній сушарці при температурі 100°С. Готові до вживання крейди сортують і упаковують. Покищо випускаються крейди світлих відтінків, але можливості палітри кольорових крейд необмежені. При відсутності кольорових крейд звичайні білі просочують кольоровим чорнилом чи аніліновими фарбами.
Можна приготувати кольорові крейди й у домашніх умовах. Для цього треба мати порошки фарб, терту крейду і шматочок вишневого чи сливового застиглого клею (соку, що влітку стікає по стовбурі дерева). Клей варто розпустити в гарячій воді (попередньо його треба потовкти), одержавши дуже слабкий розчин, яким змочити порошок фарби, змішуючи його, якщо це потрібно, з порошком крейди або білил. Тісто, що утворилося, скручують в палички і дають висохнути. (Якщо склад клею занадто міцний, то отримана крейда буде дряпати дошку.) Такі крейди вживав у своїх творчих роботах поряд з пастеллю художник С. В. Малютін.
Можна використовувати для роботи класну дошку, покриту білою емаллю, оброблену наждаковим папером. Малюнок на ній варто виконувати крейдами, просоченими чорним чорнилом.
Часто вчитель малює на папері вугіллям чи пастеллю. Для цього треба мати планшет з наклеєним на нього аркушем паперу. Його можна виготовити з різних матеріалів; на підрамник натягують біле полотно або зміцнюють фанеру, щільний картон, деревостружкову плиту. Необхідно мати пристосування, за допомогою яких можна прикріплювати планшет до стіни чи дошки і швидко його знімати. Розмір планшета повинний бути таким, щоб на ньому можна було виконувати малюнки великого формату. Бажано, щоб по великій стороні він мав довжину не менш метра.
Для малювання на планшеті використовують деревне вугілля. Віно добре лягає на поверхню паперу, картону чи полотна і легко знімається з нього.
Для виготовлення вугілля обпалюють гілки різних порід дерева (верби, берези, бересклета). Можна також використовувати пилене дерево, розрубавши його на невеликі палички чотиригранної форми. У домашніх умовах вугілля приготовляеться в такий спосіб: у залізну банку циліндричної форми щільно закладаються гілки чи палички (краще березові), потім їх засинають просіяним річковим піском, закривають кришкою і замазують глиною. Пісок засипається для того, щоб палички не деформувалися при згорянні. Для випалу все це ставиться в піч. Обпалюють вугілля доти, поки з отвору банки (спеціально зробленого в кришці) не припиняється вихід газів, що виділяються при горінні.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
