Підготовка дітей до шкільного навчання - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Підготовка дітей до шкільного навчання

лід зазначити, що хоча теза про те, що передумови шкільних успіхів чи неуспіхів дитини формуються саме в сім'ї, є загальновідомою, батьки не завжди правильно її розуміють. Розумово здорова дитина, щоб стати успішним школярем, насамперед повинна просто бажати цього, вірити у свої можливості, бути переконаною в цінності своєї навчальної діяльності для значущих для неї дорослих і насамперед - батьків [11, 53]. Звичайно, кожна дитина народжується з певними задатками, певними потенційними можливостями, але реалізація цих можливостей залежить від комплексу різноспрямованих векторів, дії об'єктивних та суб'єктивних чинників, які залежно від обставин сприяють або протидіють саморозвиткові особистості дитини, її самоактуалізації.

У цих процесах внутрішньому стану належить далеко не останнє місце. Адже самореалізація багато в чому визначається: по-перше, мотивацією, спрямованістю на досягнення певного результату, а по-друге, налагодженістю взаємодії між людиною з усіма її внутрішніми особистісними характеристиками та суспільством [44, 19]. Причому під суспільством стосовно молодшого школяра слід розуміти не систему в цілому, а соціальне середовище, що оточує дитину. Створення сприятливого середовища у школі та вплив на домашню атмосферу дитини є найголовнішими завданнями вчителя в перші місяці перебування дитини у школі. Тому у план роботи обов'язково слід внести наступні напрями:

виявлення шкільного статусу дитини, рівня задоволеності своїм становищем у класі;

педагогічну діагностику навчального потенціалу дитини, особливостей інтелектуального розвитку та перебіг психічних процесів;

вивчення сімейного статусу дитини, аналіз чинників, що негативно позначаються на шкільних успіхах малюка;

робота з дітьми, які потребують спеціальної допомоги;

консультування батьків;

консультування та психологічний всеобуч батьків.

У цій роботі чи не найважливішим завданням для вчителя є налагодження продуктивної співпраці з психологом [18, 23]. Це викликано тим, що процес педагогічного спілкування, керівництво вчителем життєдіяльністю класного колективу не в останню чергу визначається рівнем розуміння вчителем тих прихованих психологічних явищ, які у ньому відбуваються. Правильний вибір стилю спілкування, уміння налагодити контакт зі школярами, створити водночас і вільну, і ділову атмосферу у класі далеко не завжди виявляється під силу окремим, особливо молодим, учителям. Саме тут потрібна кваліфікована допомога психолога.

Світова педагогічна наука і практика виробили надзвичайно широку палітру як організаційних форм, так і методів роботи зі своєрідною категорією дітей, чиї навчальні проблеми визначаються не дефектами інтелектуального розвитку, а нерозвиненістю ментальних умінь. Специфічна діяльність педагогів із подолання такого відставання особистих можливостей дитини дістала назву "лікувального навчання" [24, 35-36]. Проходить вона як у формі індивідуальних занять із дитиною, так і у спеціально організованих групах, літніх сесіях, класах і навіть школах, повністю орієнтованих на роботу з дітьми, що потребують "спеціальної допомоги". У наших умовах можна порекомендувати кілька форм такого "лікувального" навчання недостатньо підготовлених дітей:

навчання батьків корекційної роботи зі своїми дітьми;

організація літньої школи;

спеціальні заняття у другій половині дня;

різні види диференціації навчання [55, 41-42].

Що стосується навчання батьків корекційної роботи зі своїми дітьми, то той із батьків, хто взявся за проведення навчання, має керуватися такими принципами навчальної взаємодії з дитиною:

Починати навчання якомога раніше.

Навчати із задоволенням.

Працювати весело.

Поважати свою дитину і довіряти їй.

Створювати сприятливі умови для навчання.

Не переобтяжувати дитину. Обирати тільки ті завдання, із якими вона може впоратися. Не намагатися перейти до важчого, не засвоївши легший матеріал.

Зупинятися трохи раніше, ніж дитина сама цього захоче.

Якомога частіше вводити новий матеріал.

Намагатися самому бути організованим і послідовним.

Не засуджувати дитину за помилки.

Не оцінювати невдалі роботи дитини.

Якомога частіше хвалити дитину.

Старанно готувати навчальні матеріали і робити це заздалегідь.

Пам'ятати про основний закон: якщо вам або вашій дитині нецікаво - припиніть заняття. Вочевидь, ви робите щось неправильно [28, 9-10].

Організація літньої школи дає можливість уникнути проблем, пов'язаних із навчанням слабших і сильніших дітей в одному класі. Для цього за місяць до першого вересня, або у травні-червні у школі організовуються групові заняття з дітьми, що отримали низькі показники в результаті тестування [22, 31-32]. Головне завдання такої школи - вирівняти стартові можливості дітей, і керування її роботою має покладатися на психолога, а основна увага звертатися на когнітивний та мовний розвиток дитини.

Спеціальні заняття у другу половину дня пов'язані з тим, що починаючи з першого вересня, діти відвідують заняття, організовані за принципом гурткової роботи [53, 163]. Вести заняття повинні психолог і педагог, оскільки тепер, на відміну од літньої школи, доведеться поєднувати загально-розвивальні вправи із суто навчальними, спрямованими на поліпшення засвоєння програмових вимог.

Організація диференційованого навчання вимагає як надзвичайно високої кваліфікації педагогічного колективу, доброї психологічної підтримки, значних матеріальних затрат, так і готовності суспільства правильно сприйняти подібну практику роботи школи [51, 45]. За недостатньо кваліфікованої реалізації навіть внутрішньокласної (найпростішої) диференціації, вона може перетворитися на банальну сегрегацію дітей за ознакою "успішність-неуспішність" і замість подолання проблеми недостатньої готовності привести до її поглиблення, перетворивши із суто педагогічної на соціальну.

1.4 Педагогічні умови підготовки дітей до школи у дошкільних навчально-виховних закладах
На сучасному етапі підготовка до школи із психолого-педагогічної проблеми переросла у проблему великої соціальної значимості, бо ставиться завдання підготувати дитину до навчання у початковій школі. У розв'язанні цього складного і відповідального завдання велика роль належить не тільки педагогам, а й працівникам дитячих садків, а також батькам. Адже зі вступом дитини до школи в її житті починається новий етап, де ігрова діяльність змінюється навчальною. Процес адаптації до нових умов потребує значних духовних і фізичних сил дитини. Успіх цього процесу великою мірою залежатиме від того, яку психологічну та морально-вольову підготовку до роботи на наступних етапах дістане вихованець, перебуваючи в дитячому садку та у першому класі школи.

Практика свідчить, що там, де налагоджені тісні контакти вчителів, батьків і вихователів, де організовано взаємний обмін досвідом, де постійно аналізується діяльність дитячого садка, рівень підготовки дітей до школи значно вищий, а отже, і вища ефективність діяльності вчителя початкових класів.

Проблема підготовки дітей до школи під час їх перебування у дитячому садку комплексна. У ній можна виділити три аспекти: анатомо-фізіологічний, психолого-педагогічний, педагогічно-організаційний [53]. Розглядаючи психолого-педагогічний аспект проблеми підготовки дитини до шкільного навчання, у роботі дитячого садка можна виділити три напрями.

Перший напрям пов'язаний з організацією всієї виховної роботи в дитячому садку, що спрямована на загальну підготовку дитини до шкільного навчання. Вона полягає в тому, щоб за допомогою відповідної організації освітньовиховної роботи в усіх вікових групах дитячого садка забезпечити справжній всебічний і гармонійний розвиток дитини [Там само, 211]. Адже сучасна школа вимагає від дітей, що вступають до і класу, не стільки наявності спеціальних знань, умінь, скільки складних форм розумової аналітико-синтетичної діяльності, високого рівня розвитку морально-вольових якостей, працьовитості, працездатності. Тому програма дошкільного виховання орієнтує працівників дошкільних закладів на формування при підготовці дітей до школи таких основних якостей, як розумова, моральна, вольова, мотиваційна і фізична готовність. Проте нерідко зусилля окремих вихователів і вчителів спрямовуються не на загальну підготовку дітей до школи, а на вивчення мови та математики.

Звичайно, діти із значним випередженням вивчають ці предмети, але на шкоду загальному розвитку. Крім того, у деяких школах заняття з музики, співів, ритміки, образотворчого мистецтва та конструювання проводяться формально, чим завдається непоправної шкоди загальному розвитку дітей. Адже саме в ігровій, образотворчій, конструктивній діяльності в дитини формуються здібності, уміння і навички, які важко, а інколи й неможливо сформувати пізніше. Особливо це стосується гри, у якій дитина відтворює, моделює систему відомих їй суспільних відносин, що зумовлює природне емоційне піднесення, позитивне ставлення до всього навколишнього.

Уже протягом вересня вчитель швидко визначає, хто з учнів читає, хто і як рахує, розв'язує задачі тощо. Проте це не повинно цікавити вчителя в першу чергу. Успішне засвоєння учнями шкільної програми, як показують дослідження [29], залежить від рівня розумового розвитку дитини, її ставлення до труднощів, відповідальності за виконання навчальних завдань, від рівня пізнавального ставлення до дійсності, розвитку її інтересів, готовності мобілізувати себе і, нарешті, від ставлення до однолітків. Саме ці якості особистості визначають уміння успішно навчатися у початковій школі.

Проте, як свідчить досвід, у значної кількості дітей, що вступають до 1 класу, недостатньо сформовано почуття самостійності, розуміння важливості навчання в школі. Здебільшого діти не звикли ні вдома, ні в дитячому садку самостійно долати труднощі, за них це робили батьки, вихователі. Стикаючись у школі з різними труднощами, вони здебільшого не вміють самостійно знайти рішення. Це пояснюється відсутністю не стільки знань, скільки звичок [20, 28]. Здобуваючи готову інформацію, такі учні звикають легковажно ставитись до навчання, відчувають невпевненість перед незнайомим, незвичним завданням, не готові або не бажають мобілізувати себе, активізувати вольові зусилля для боротьби за свої успіхи. А звідси і відсутність переживань про своє становище у системі міжособистісних стосунків у колективі, прагнень добитись успіхів у навчанні.

Якщо для більшості дітей школа уявляється місцем праці, вони хочуть і готові навчатися, то частина дітей не готова до цього, і радість, пов'язана із шкільними успіхами, для них недоступна. Тому в них немає стимулів для успішного навчання [15, 23]. Такі діти виконують навчальні завдання тільки під безпосереднім контролем чи лід впливом вимог учителя, батьків.

У багатьох дошкільних закладах часто зловживають зауваженнями, поясненнями правил поведінки, закликами до дітей бути уважними, забуваючи при цьому, що діти не уявляють собі їх конкретного змісту [53, 24]. Тому малюки не привчаються керувати своєю поведінкою, а звідси неорганізованість, порушення правил поведінки. Вчитель, співпрацюючи із батьками і вихователями у плані визначення готовності дитини до шкільного навчання, під час батьківського всеобучу наголошує, що треба уникати багатослів'я, звертати увагу на головні моменти: прийоми роботи, послідовність виконання, результат. Тільки ретельна підготовка до школи, продуманість і системність, логічна послідовність прийомів і засобів підготовки до школи забезпечують хорошу якість і результативність. Без цього неможливо виховувати організованість і готовність до шкільного навчання загалом.

Другий напрям у співпраці батьків, дитячого садка і школи - це спеціальна підготовка дітей до засвоєння тих предметів, які вони вивчатимуть у школі [5, 22-23]. У цьому плані вчитель, котрий готується навчати дітей у першому класі, повинен тісно співпрацювати з батьками.

Як показують результати широкого обстеження першокласників, учням важко класифікувати предмети, визначати їх форму і колір, описувати малюнок, відшукувати головне, визначати послідовність у роботі [48, 14]. Тому вже в дошкільному закладі діти мають набути таких умінь: а) порівнювати предмети, встановлювати, що спільного в них і чим вони відрізняються; б) класифікувати предмети за їх належністю і призначенням; в) послідовно діяти, зосереджуватися; г) аналізувати, синтезувати, узагальнювати і робити найпростіші висновки; д) користуватися поняттями "більше", "менше", "порівну", групувати елементи залежно від їх якостей; є) знаходити невідповідність на малюнках; є) встановлювати причинно-наслідкові зв'язки явищ; ж) координувати рухи, а також володіти певним рівнем розвитку мови. Все це повинні знати батьки і вихователі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14