Підготовка вчителя молодших класів до організації та проведення уроку - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Підготовка вчителя молодших класів до організації та проведення уроку

атегорично засуджує Русова бездумну сувору шкільну дисципліну, виступає за панування у навчальному закладі жвавого настрою, веселості, поваги, уваги і любові до дітей.

Педагог переконана в тому, що в рідній школі розкриватимуться всі природні задатки дитини, яка набуватиме гармонійного розвитку. Це можливе за умов, якщо виховання буде індивідуальним, пристосованим до природи дитини; національним, відповідатиме соціально-культурним вимогам життя.

Педагог постійно нагадує вчителям про необхідність врахування індивідуальних особливостей дітей [16].

Україна радянського періоду зазнавала руйнації власної освітньої системи. На перший план виходили принципи виховання колективізму та засобами колективу. Негативного впливу освіта зазнала через втручання адміністративно-командної системи, що намагалася повністю контролювати не лише саму освіту, а й навіть і думки освітян. Проте, серед невизначеності та одноманітності освітніх підходів можна виділити цікавий підхід А.С. Макаренка до ролі вчителя у процесі навчання та виховання. Вчитель, на його думку, має виступати не керівником, диктатором шкільного буття, а спільником.

Педагог стояв на тому, щоб спілкування вчителів і учнів базувалося на дружніх взаєминах, повазі вчителя до особистості учня, вірі в його сили й можливості [16].

І на завершення історичного огляду розвитку початкової освіти та методики організації та визначення основних цілей навчально-виховного процесу згадаємо про В.О. Сухомлинського, який був чи не першим новатором в шкільній освіті Радянського Союзу. Найголовнішим аспектом педагогічної системи Сухомлинського є виховання у кожного вихованця поваги до самого себе. Він вважав, що до того часу, поки є самоповага, існує й школа.

Виховання дітей 6-10 років Сухомлинський називав “школою сердечності" Він радив педагогам і батькам дітей вчити добру, любові, милосердю. Для цього треба, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує [16].

Гуманізм Сухомлинського особливо яскраво виявився у його ставленні до організації навчання учнів. Розумову працю дітей педагог розглядав як засіб розвитку розумових сил і здібностей, засуджуючи механічне заучування і неусвідомленість знань. Чим вищий рівень духовного життя дитини, тим більшу радість приносить праця [16].

Розв'язання проблеми міцних осмислених знань можливе за умови напруження власних зусиль, досягнення працею успіху, радості розумової праці - цих трьох сходинок на шляху пізнання.

Навчальну діяльність Сухомлинський розглядав необхідною умовою формування духовно багатої особистості. Вона (діяльність) має бути активною і творчою, чому допомагає спеціальна організація розумової праці на уроках і в позакласний час, включення учнів до творчості, пошуково-експедиційної роботи тощо [16].

“Не втратити на уроці жодної хвилини, жодної миті без активної розумової праці, що може бути не розумнішим у такій тонкій справі, як виховання людини. Така цілеспрямованість у роботі вчителя просто означає: витиснути з дітей все, що вони можуть дати. Після таких “ефективних" уроків дитина повертається додому стомленою. Вона легко роздратовується і збуджується. ” [24, с.119].

Таким чином, ми бачимо, що протягом багатьох століть дидактика початкової школи проходила складний шлях становлення і розвитку. Методика організації навчання і виховання молодших школярів ускладнювалася і ставала все більш розгалуженою і насиченою. Існували різноманітні підходи та системи, які акцентували увагу як на вузьких аспектах навчання, наприклад, духовному вихованні, так і поєднували в собі різноманітні положення освітнього процесу, використовували зв'язки з іншими галузями науки; розвивалися від загально-колективного до індивідуального, творчого підходу до навчання і виховання. Поступово було вироблено гуманізаційний підхід, який взятий на озброєння сучасною системою початкової школи, як це зазначається у Державній програмі “Освіта: Україна XXI століття” [9]. Школа перетворюється з закладу, де навчають, у заклад, де вчаться, де учень стає не об'єктом, суб'єктом навчально-виховного процесу. А початкова школа стає першою ланкою у системі формування нової особистості, нового громадянина, патріота своєї держави. А успішність цього процесу цілком залежить від професійної компетентності, всебічної обізнаності, педагогічної майстерності та психологічної і моральної чистоти вчителя, як першого дорослого, хто зустрічає дітей на їхньому шляху соціалізації та становлення.

Саме ці аспекти педагогічної діяльності вчителя молодших класів і досліджуються у наступній частині нашої роботи.

2. Теоретичні аспекти
На першому місці у професіоналізмі вчителя, на наш погляд, стоїть педагогічна майстерність вчителя, яка складається з таких характеристик: гуманістична спрямованість, професійна компетентність, здібність до педагогічної діяльності, педагогічна техніка. Педагогічна майстерність є основою навчальної і виховної роботи вчителя. Як визначає В.В. Ягупов, “Педагогічна майстерність - це комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності на рефлексивній основі” [30, с.166]. Від рівня цієї майстерності залежить якість навчання, його відповідність основним принципам дидактики: поступовості, наочності, зв'язку з життям, послідовності, поєднанні теорії і практики, доступності, науковості тощо.

Отже, ми пропонуємо детальніше розглянути всі аспекти педагогічної майстерності та з'ясувати їхню значимість та вплив на процес підготовки вчителя молодших класів до проведення заняття.

Гуманістична спрямованість - спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Слід ураховувати той факт, що діяльність вихователя зіткана з педагогічних драм, якщо драмою вважати зіткнення думок, боротьбу за утвердження позиції. Причому, що вищий рівень майстерності, то чіткіша виявляються конфлікти, бо новизна систем, які пропонуються талановитими вчителями, часто натрапляє на опір сталих поглядів. Суть у тому, як співвідносяться особисті установки вчителя з головною метою виховання і на що спрямовані їхні думки, прагнення, дії.

Отже, педагогічна спрямованість особистості кожного вчителя багатоаспектна. ЇЇ становлять ціннісні орієнтації:

на себе - самоутвердження (щоб бачили в мені кваліфікованого, вимогливого, справжнього вчителя);

на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для вчителя - програма, заходи, способи їх пред'явлення);

на школяра (дитячий колектив в актуальних умовах - адаптація);

на мету педагогічної діяльності (на допомогу школяреві в розвитку - гуманістична стратегія).

Для педагога провідною є орієнтація на головну мету за гармонійної узгодженості всіх інших: гуманізації діяльності, гідного самоутвердження, доцільності засобів, врахування потреб вихованців. Лише за умови почуття відповідальності перед майбуттям, усвідомлення мети і великої любові до дітей починає формуватися професійна майстерність учителя.

Гуманістична спрямованість як надзавдання у повсякденній роботі майстра завжди визначає його конкретні завдання. Порівняймо дві позиції. Учитель дізналася про думку учня щодо непорядків у школі, яку хлопець висловив перевіряючим. Думка школяра була критична, гостра, але висловлена від щирого серця. Завуч виявив невдоволення через те, що виникла конфліктна ситуація. Марія Василівна, класний керівник, захистила хлопця, запропонувавши звучу разом з учнями обговорити проблему поведінки в класі, схваливши небайдужість Миколи і давши йому і його товаришам можливість обміркувати, як змінити обставини. Ми бачимо, що в одного педагога переважає думка про престиж закладу. І це було б добре, коли б через це не страждали учні. Другий учитель вболіває за розвиток учня, дбає, щоб критичний запал Миколи переріс у творчу енергію, щоб у нього формувалася громадянська позиція.

Гуманістична спрямованість педагога визначає стратегію його уроку. Якщо спрямованість педагога гуманістична, вона завжди виявляється як активна позиція. Проте нерідко трапляються й такі ситуації: якщо ти, вчитель, не маєш змоги змінити обставини, то що заважає сказати дітям чесно: тут коїться неподобство, - та й подумати, що слід зробити.

Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі завдання у малих справах. Вона дає змогу оцінювати свою діяльність з точки зору не лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам як особа, відповідальна за якість організації виховного процесу.

Саме гуманістична спрямованість дозволяє вчителю формувати у дітей відповідні соціально-ціністні орієнтації, що відбувається завдяки утворення уявлень про ту, або іншу якість чи характеристику особистості. Дитина відчуває стан тієї чи іншої якості, виражає відчуття у власній творчій діяльності, емоційно переживає певні стани, виражає їх у своїй поведінці. “Отже, дитина не лише засвоює норму, але й доповнює її змістовну характеристику власним смислом, ця норма набуває для неї особистісної значущості і, таким чином, забезпечується єдність об'єктивного і суб'єктивного засвоєння соціальних цінностей" [13, с.50].

Підвалиною педагогічної майстерності є професійна компетентність. Знання вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з другого - до учнів, психологію яких мусить добре знати. Готуючись до уроку, вчитель обмірковує його зміст, методику, враховує особливості сприймання учнів цього віку, класу, власні можливості. Отже, зміст професійної компетентності - це знання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології. Важливою особливістю професійних педагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного розв'язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії. Розв'язання кожної педагогічної задачі актуалізує всю систему педагогічних знань учителя, які виявляються як єдине ціле.

Знання педагога - не сума засвоєних дисциплін, а особистісно забарвлена усвідомлена система, де є місце власним оцінкам, критичним поглядам. "Головне в житті не саме знання, а та гармонія, яка виявляється, коли знання добре вміщені в душі, та філософія, яка визначає людину, її світогляд".

Для того, щоб викликати в учнів певне ставлення до предмета, обговорюваного на уроці, вчитель висловлює своє розуміння проблеми, свої міркування. Звучить; "Я гадаю... "; "Мені здається..." А буває й так: студент на педагогічній практиці точно передає думку з підручника, розповідає грамотно, послідовно, а власної думки класу не дістає у відповідь. Тут маємо відтворення почутого, не зігріте власними роздумами. Так, інколи вчитель забуває педагогічну істину: якщо сам не розкриваєшся перед учнями, не даєш їм проникнути у світ своїх почуттів, думок, марно очікувати щирих відповідей. І таке навчання не є розвитком творчого потенціалу учнів, а перетворюється на тяжкий шлях "накопичення знань".

Майстерність педагога - в "олюднюванні", натхненності знання, яке не переноситься з книг в аудиторію, а висловлюється як власний погляд на світ. На грунті професійних знань формується педагогічна свідомість - принципи і правила, які є засадовими щодо дій і вчинків учителя. Ці принципи і правила кожний педагог виробляє на підставі власного досвіду, але осмислити, усвідомити їх можна лише за допомогою наукових знань, що потребують систематичного поповнення. Слід зауважити, що складність навчання вчителя, набуття професійної компетентності полягає і в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях: методологічному, теоретичному, методичному, технологічному. Це потребує розвинутого професійного мислення, здатності добирати, аналізувати й синтезувати здобуті знання у досягненні педагогічної мети, уявляти технологію їх застосування.

Страницы: 1, 2, 3