38
190
Дипломна робота на тему:
«Підвищення рівня фізичної підготовленості дітей молодшого ШКІЛЬНОГО віку засобами ігрової спрямованості»
Зміст
Вступ
Розділ І. Теоретичні основи вдосконалення системи фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку
1.1 Основи організації фізичної підготовки
1.2 Комплексне планування вдосконалення фізичних здібностей
1.3 Засоби та методи удосконалення фізичних якостей дітей молодшого шкільного віку
1.4 Спортивно-ігрова форма організації занять з фізичної підготовки
1.5 Контроль ефективності організація занять з фізичної підготовки та оцінка її основних показників
Розділ ІІ. Методи та організація досліджень
2.1 Методи дослідження
2.2 Організація дослідження
Розділ ІІІ. Організаційно-методичні засади формування експериментальної програми та її ефективність
3.1 Організація і комплексне планування педагогічних дій у процесі фізичної підготовки дітей 6 - 7-річного віку
3.2 Планування засобів ігрової спрямованості фізичної підготовки та їх зміст
3.3 Контроль та оцінка ефективності організації процесу фізичної підготовки
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Комплексна програма з фізичної культури містить методичні рекомендації щодо формування вмінь та навичок виконання основних рухливих дій, розвитку фізичних можливостей, а також нормативний матеріал для оцінки підготовленості школярів.
У 1-му класі для дітей 6 років раз на місяць необхідно проводити фізкультурне свято, а також дні здоров'я.
Дітям, які навчаються в 1-му класі на базі дитячого садка, заняття з фізичної підготовки необхідно проводити не менше 3-х разів на тиждень по 30 - 40 хвилин кожне.
Навантаження протягом року має бути таким: теоретичні заняття - 12 годин, розвиток фізичних здібностей - 81; змагальна діяльність - 12; контрольні заняття - 12, навчання рухам - 27 годин.
Загальна кількість занять становить 144 години, але протягом року навантаження може зрости до 180.
У програмі початкової школи передбачається участь молодших школярів у щомісячних фізкультурно-масових та спортивних заходах.
Урок фізичної культури - основна форма фізичного виховання в школі, яка проводиться 2 - 3 рази за тиждень з метою зміцнення здоров'я, розвитку фізичних можливостей та формування особистості школяра в цілому.
На думку О.О.Панфілова [66], існуюча система фізичного виховання в школах не вирішує головних своїх завдань - виховних, оздоровчих, навчальних.
Т.Ю. Круцевич [50] зазначає, що зміст програмового забезпечення повинен враховувати біологічні та педагогічні закономірності управління фізичним станом організму людини в процесі фізичного виховання. Ігнорування цих закономірностей перешкоджає реалізації педагогічних завдань, і, відповідно, досягненню мети фізичного виховання: підвищенню рівня фізичного стану, зміцненню здоров'я, зниженню захворюваності.
Серед причин неефективного функціонування системи фізичного виховання в навчальних закладах дослідники [64] виділяють:
- порушення функціонального взаємозв'язку між соціальною та педагогічною підсистемами;
- застарілу концепцію системи фізичного виховання в школі, яка потребує нового визначення мети, завдань і принципів фізичного виховання;
- авторитарний підхід при складанні програмно-нормативного забезпечення;
- консерватизм системи педагогічного контролю;
- застарілі підходи при забезпеченні навчально-виховного процесу з орієнтиром на “середньостатистичну норму”, які повинні обумовити необхідність подальшого вирішення цієї проблеми.
Експериментальні дослідження О.М.Бєльського стверджують, що однією з основних умов підвищення рівня фізичної підготовленості учнів є відповідність фізичних навантажень функціональним можливостям організму. Дію цих навантажень автор пропонує оцінити візуально за показниками стомлення, а також на основі даних працездатності, за показниками ЧСС.
Як бачимо з аналізу досліджень, найбільшу увагу приділено проблемі нормування фізичного навантаження та вдосконалення форм організації занять фізичними вправами. Яка крім іншого повинна забезпечити позитивні емоції, радісний настрій дітей.
Слід зазначити, що в більшості країн світу особлива увага приділяється фізичному вихованню у початковій школі [2, 27]. У деяких країнах з причин економічного характеру предмет “фізичне виховання” є обов'язковим тільки формально. Відмінною рисою програми фізичного виховання у більшості країнах є великий ступінь варіативності. Викладачі кожної школи вносять у цю програму необхідні доповнення, які відповідають рівню фізичної підготовленості учнів та матеріально-технічному забезпеченню. У них відсутня деталізація, уроки носять не навчальний, а тренувальний характер з використанням ігор, естафет, змагань згідно з цими програмами, найбільш важливими вимогами до уроку є:
- забезпечення диференційованого підходу до школярів;
- досягнення високої моторної щільності, динамічності, емоційності та інструктивної спрямованості навчальних занять;
- формування в школярів навиків та вмінь для самостійних занять фізичними вправами.
Удосконалення фізичної підготовки дітей молодшого шкільного віку може бути ефективним, якщо цей процес розглядається як система [19,52, 86] з багатьма взаємопов'язаними компонентами - засобами, методами й формами педагогічної дії, основною метою якої є виховання фізичних здібностей.
Вікова педагогіка збагатилась науковим фактом, який дозволяє розробити періодизацію вікового виховання здібностей дітей та підлітків. Теоретична концепція сенситивних періодів в розвитку отримала об'єктивне підтвердження в дослідженні фізичних здібностей дітей шкільного віку.
Другим, не менш важливим, методичним фактором системи фізичної підготовки є нормування фізичних навантажень під час виховання конкретної фізичної здібності, а також перерв для відпочинку при виконанні фізичних вправ.
Відомо [3, 20, 54], що як за обсягом, так і за інтенсивністю фізичних навантажень по-різному діють на організм людини, що залежить від її індивідуальних особливостей.
На підставі вивчення статистичної витривалості м'язів кисті, розгиначів тулуба і ніг [42, 51], можна зробити висновки про активність розвитку даних здібностей у дітей молодшого шкільного віку. Що стосується вікового розвитку витривалості у швидкісно-силових вправах, то в дослідженнях виявлено найвищий темп її розвитку у дівчаток віком 9 - 10 років, та хлопчиків - 8 - 10 років.
Аналіз теорії і практики вікового розвитку витривалості засвідчує, що молодший шкільний вік є сприятливим періодом для її спрямованого виховання. Особливе місце у фізичній підготовці дітей молодшого шкільного віку займає спритність [40, 70, 78].
Вивчаючи рівновагу як одну з координаційних здібностей дослідники [5, 12, 69] виявили, що амплітуда коливання тіла в дітей, коли вони стоять на горизонтальній поверхні, до 12 років зменшується, що особливо помітно з 8 до 10 років і з 11 до 12 років.
Є.Я. Бондаревський [12] та інші дослідники визначили, що ходіння в дітей досягає найбільшої прямолінійності до 13 років, а з 7 до 12 років це поліпшення є статистично достовірним. Таким чином, функції динамічної рівноваги найбільш інтенсивно розвиваються в молодшому шкільному віці.
Дослідники зазначають, що такі ж особливості характерні для розвитку просторової точності рухів дітей при виконанні стрибків і метань, при елементарних рухах рук.
Отже, системотворчим фактором у фізичній підготовці є принцип чергування навантаження та відпочинку, від характеру якого залежить ефект педагогічного впливу.
Система фізичної підготовки забезпечує реалізацію трьох основних завдань фізичного виховання - оздоровлення, виховання та освіту. Проте основним її завданням є зміцнення здоров'я за допомогою фізичних вправ, різних за обсягом, інтенсивністю та спрямованістю. Відповідність педагогічних дій віковим можливостям і сенситивним періодам розвитку визначає оздоровчий ефект фізичної підготовки.
Страницы: 1, 2, 3, 4