Слово "технологія" грецького походження й означає "знання про майстерність". За визначенням, ЮНЕСКО, технологія - це "системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань із урахуванням технічних і людських ресурсів у їх взаємодії, що своїм завданням вважає оптимізацію форм освіти".
Найпростішою ланкою, з якої складається особистісно орієнтована технологія, є особистісно орієнтована педагогічна ситуація. Це така навчальна ситуація, потрапивши в яку, дитина має шукати сенс, пристосовувати її до своїх інтересів, вибрати творчий момент, дати критичну оцінку.
Методика Марії Монтессорі це теж модель особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання, основними провідними положеннями якої є:
* виховання має бути вільним;
* індивідуальним;
* спиратися на дані спостережень за дитиною.
Звернення дитини до вчителя: "Допоможи мені зробити це самому" - девіз педагогіки Монтессорі.
Групова форма навчальної діяльності виникла як альтернатива існуючим традиційним формам навчання.
У 60-70-х роках певне місце посіла технологія розвивального навчання, над якою працювали два колективи - Л.В. Занкова та Д.Б. Ельконіна. її завдання: побудувати систему навчання, за якою досягався б вищий рівень розвитку молодших школярів, ніж у навчанні за традиційною системою. Але саму технологію розвивального навчання під час створення цілісних навчальних предметів (музики) розробляли в Україні науковці: Я.Коменський, В.Сухомлинський, Я.Ростовський.
Робота над навчальним проектом - практика особистісно орієнтованого навчання у процесі конкретної праці учня, на основі вільного вибору, з урахуванням його інтересів. Сутність цієї технології полягає у вирішенні учнем або групою учнів певної проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів і засобів навчання, а з іншого -інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, творчості.
Освітні технології використовуються не лише у навчальному, а й у виховному процесі.
Сутність теорії колективного творчого виховання полягає в організації певного способу життя колективу, де все ґрунтується на засадах моральності та соціальної творчості. Ця технологія особистісно орієнтована, бо кожній дитині знайдеться права до душі, яку вона може організувати, зробити найкраще.
В основі педагогічної технології "Створення ситуації успіху" лежить особистісно орієнтований підхід до процесу навчання і виховання. Ситуація успіху досягається лише тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Успіх, який переживає дитина неодноразово, відкриває, так би мовити, період визволення прихованих можливостей особистості.
В умовах особистісно орієнтованої освіти були створені програми: "Росток", "Перші кроки", "Крок за кроком".
Розглянемо орієнтовну структуру уроку, створену для школи І ступеня.
I. Стимулювання та мотивація навчально-пізнавальної діяльності.
На першому етапі уроку вчитель вмотивовує наступну діяльність, позитивно спрямовує на працю. Тут важливо врахувати особистий досвід учнів щодо проблеми уроку. Доцільно використати, музичне привітання, розпірку, ритмічну та вокальну вправу, ігри тощо.
II. Визначення мети і завдань уроку.
Виробляти мету і проектувати завдання уроку бажано спільно з учнями. Доцільно залучати дітей до планування наступної діяльності через попередню роботу (випереджувальні завдання, повідомлення, підготовка унаочнення). Разом з учителем учні складають план роботи, обговорюючи його, визначають показники досягнення визначеної мети (які знання, уявлення, засоби діяльності свідчитимуть про це).
Доцільно використати на цьому етапі уроку таблички "Знати" і "Вміти", куди спільно з учнями записуються завдання, які необхідно засвоїти протягом уроку і вміння, які формуються.
Таким чином, на початку уроку учнів ознайомлюють з метою та планом уроку. Вчитель й переконливо інформує учнів стосовно того, що й навіщо вони робитимуть на уроці. Пізнавальна привабливість цього вступного інструктажу - це матеріал, пов'язаний із певною цікавою проблемою, визначенням проблемних питань.
III. Вивчення нового матеріалу.
Прийоми, які може користуватись учитель на цьому етапі уроку, щоб зацікавити учнів:
* Актуальна мета. Наприклад, під час слухання фрагментів опери “Пан Коцький” М.Лисенка.
* Проблематизація. Постає проблема, яку треба вирішити. Наприклад: М.Лисенко - це український чи російський композитор “Пан Коцький” - це казка чи п'єса?
* Фантастична ситуація. Вчитель доповнює реальну ситуацію фантастикою (перенесення навчальної ситуації на фантастичну планету і т.д.).
* Впіймай помилку. Пояснюючи матеріал, учитель зумисне припускається помилки.
* Прес-конференція. Цей прийом використовується, починаючи з 3-4 класів. Учитель частково розкриває тему, пропонуючи учням завершити
її розкриття самостійно, використовуючи підручники, посібники, довідкову літературу тощо.
* Запитання до тексту. Перед вивченням пісні учням пропонується скласти запитання.
IV. Засвоєння знань, формування вмінь і навичок.
На цьому етапі даються завдання на вибір:
* засобів навчальної діяльності (індивідуально, фронтально чи групі; письмово або усно);
* засобів фіксації нового матеріалу (схема, план, таблиця, висновки тощо);
* завдань і способів їх виконання.
Діти обирають той вид роботи, який їм найбільше до вподоби: варіативність у поданні домашнього завдання (диференціація за рівнем складності; завдання на вибір).
На цьому етапі уроку доцільно використовувати, наприклад, такі методи: заохочення, навчально-пізнавальна гра, створення ситуації успіху, проблемна ситуація, ситуація взаємодопомоги, виконання творчих завдань тощо.
V. Контроль, корекція та оцінювання знань.
Контроль знань відбувається за допомогою: групових і парних форм взаємоконтролю і взаємо аналізу; самоаналізу і самоконтролю (виправлення учнями помилок, осмислення їх причин); взаємо- і самооцінювання (словесне, рейтингове тощо).
Доцільно звернутися до таблиць "Повинні знати" і "Повинні вміти" до планування уроку та перевірити, чи все заплановане вдалося зробити, чи всі завдання уроку виконані.
VI. Підсумковий етап - це усвідомлення ситуації досягнення мети, переживання ситуації успіху, вираження педагогом свого позитивного ставлення, задоволення діяльністю учнів та їх результатами.
Отже, наведена структура й особливості проведення особистісно орієнтованого уроку значно складніші від технології проведення традиційного уроку. Закономірно постає питання: чи готова педагогічна громадськість та існуюча система освіти сприйняти і послідовно втілювати у практику нові методи, прийоми і форми ?. За такого підходу на вчителя покладається більше вимог і завдань. Він має створити оптимальні умови для сприймання учнями нового матеріалу та забезпечити його успішне засвоєння.
Вчитель, готуючись до проведення особистісно орієнтованого уроку, аналізує зміст навчального матеріалу, визначає види діяльності учнів, готує завдання на вибір або завдання для групової роботи, враховуючи обсяг навчального матеріалу, рівень складності за навчальними можливостями учнів, міру своєї допомоги.
Враховуючи вищезазначене, вчитель має дотримуватися таких вимог:
* чітко формулювати пізнавальні завдання, які можуть бути проблемними, спонукальними до активності, творчого мислення, пошуку нових знань і нових способів дій;
* зосередити увагу на діяльності слабких, невстигаючих учнів;
* не створювати змагань на швидкість виконання завдань;
* навчати учнів здійснювати самоконтроль, самоаналіз і само оцінювання. Отже, функція вчителя на уроці полягає у забезпеченні учнями позиції справжнього суб'єкта навчально-пізнавальної діяльності.
В особистісно орієнтованих технологіях велика увага надається емоційній культурі вчителя, його голосу, інтонації, мовленню. Тому доцільно користуватися на уроці такими фразами:
* Я гадаю, що найзручніше було б зробити ...
* Мені здається, тут у центрі уваги перебуває ....
У складних ситуаціях учителю доводиться більш тонко реагувати:
* Мені б дуже хотілося, щоб ти не забув про це ...
* Це дуже важливо, і у тебе неодмінно вийде ....
* Саме ти і міг зробити таку справу ...
* Підготуймо це разом по секрету від усіх?!
Ефективність навчання під час здійснення особистісно орієнтованого підходу визначається не обсягом знань, умінь і навичок, яких набула дитина, а мірою участі самої дитини у процесі здобуття цих знань.
У системі традиційних занять урок, побудований на особистісно орієнтованій взаємодії, є найсучаснішим і оптимальним у навчально-виховному процесі, тому що він передбачає врахування індивідуально визначеного підходу до кожного учасника, стимулює пізнавальну активність, визначає шлях до здобуття ґрунтовних знань, умінь і навичок.
Розділ 2. Методичні аспекти формування пізнавального інтересу
2.1 Розвиток пізнавальних інтересів у початковій школі
Навчання - основна форма розвитку пізнавальної активності молодших школярів. З одного боку, під час навчального процесу школярі здобувають нові знання, які розширюють їхній кругозір, і з другого боку - у процесі активної пізнавальної діяльності розвиваються навчальні можливості учня, завдяки яким він може самостійно і творчо не лише використовувати запас знань, а й шукати нове, задовольняючи свої потреби в пізнанні.
Головною умовою при цьому є розуміння дитиною змісту і значення виучуваного. Для цього вчитель повинне ставити перед собою чітку педагогічну мету: у чому переконати школярів, як розкрити значення даного питання сьогодні і з найближчою перспективою для них.
Дитині має бути зрозумілою мета завдання. І тоді вона зможе з інтересом виконувати дуже багато нецікавої, але потрібної роботи.
Чим молодший вік, тим цікавіші слід давати завдання. Найбільш цікавим є те, що максимально розвиває самостійність дитини, збуджує її думку.
Викладання повинно бути захоплюючим - таким є один з принципів методики сучасного уроку. Однак інтерес не має нічого спільного з розважальністю, яка не містить пізнавальної мети. Кожне заняття повинно мати пізнавальний характер і, одночасно, захоплювати як своїм змістом, так і способом викладу.
За роки навчання в школі в дітей виробляється звичка задовольнятися матеріалом підручника, а це недостатньо забезпечує розвиток пізнавальної діяльності та учнів. Матеріал підручника не може постійно стимулювати самостійну творчу діяльність дітей, осмислення ними певних явищ, оскільки не асоціюється ними з реальними життєвими враженнями. Потрібно вивчати навколишній світ, види трудової діяльності, явища суспільного життя, події, характерні для місця проживання дітей.
Саме тому, при вивченні рідної мови учнями мого третього класу, я пропоную їм завдання на основі місцевого матеріалу, який сприяє розвитку пізнавальної активності у ході навчання.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
