- виховання дітей повинно бути природовідповідним, батьки і школа покликані бути головними вихователями дитини на протязі її дитинства;
- виховання дітей на національних традиціях - всеохоплююча і багатогранна система впливів, ідей та підходів, яка покликана пробуджувати, стимулювати розвиток закладених природою задатків і можливостей дитини, набуття нею соціального досвіду і реалізації завдань гуманізації і демократизації системи освіти.
Сучасний рівень розвитку національної системи виховання української педагогіки створює умови для індивідуально-конкретного, особистісно-спрямованого виховного впливу. Це сприятиме тому, щоб учень міг бути у гармонії з собою, із оточенням, бачити себе у єдності ланок: минуле - сучасне - майбутнє.
Кожен педагог має знайти в собі сили, розвинути свою енергію, творчість, виявити резерви свого “Я“ з метою успішної реалізації єдиного підходу у вихованні учня як суб'єкта дії, життєтворчості. Керуючись таким теоретико-методологічним підходом, педагоги відкривають цим самим і перед собою і перед учнями невичерпні можливості і нові перспективи їх виховання. Це одна з найголовніших умов того, щоб школа стала для дитини школою радості, дослідницького пізнання, гуманного спілкування, мирного і творчого життя.
Завдяки гуманному спрямуванню позакласної виховної роботи в учнів формується розуміння про суспільно-корисні цінності, прагнення бути чесними і справедливими людьми, палкими патріотами, свідомими громадянами України. Педагоги ставлять суспільно-значущі цілі і завдання; в дружньому, партнерському спілкуванні, спільній діяльності з учнями і батьками допомагають у виконанні ними цих цілей. Відчуваючи себе вільно і невимушено (саме при такій умові особистість стає відкритою, а її пізнавальний потенціал працює на природному високому рівні ефективності), учні різного віку в майбутньому роблять свій вибір, приймають власні рішення, отже, розвивають, творять себе, стають борцями за мир і злагоду. Кожному батькові, вчителеві, вихователеві треба глибоко усвідомити, що з наукової точки зору не можна виховувати іншого. Можна виховувати лише себе.
Треба постійно підвищувати статус дитини у родинному, шкільному і громадському житті з метою формування готовності бути господарем на рідній землі, захисником рідного дому і Вітчизни, ініціатором добрих справ, державо творцем.
За останні роки виникла потреба кардинальним чином змінити парадигму педагогічного мислення, підходи у вихованні, спрямовані насамперед на пробудження і розвиток природних сил, духовних якостей дітей, а не лише на формування в них умінь і навичок. Розбудова і відродження національної системи освіти вимагає відходу від засад авторитарної педагогіки, відновлення не тільки гуманістичної школи - пройнятої увагою, повагою і добротою, вірою в можливості і здібності дитини, а й тісного співробітництва школи, вищих навчальних закладів, сім'ї і громадськості.
Не тільки школі і вузу потрібен сьогодні педагогічно інструментований процес патріотичного виховання, побудованого на їх тісному співробітництві з сім'єю, позашкільними виховними закладами і громадськими організаціями. Постала також нагальна проблема в більш ефективному співробітництві цих соціальних інститутів в підході до патріотичного виховання учня як суб'єкта виховання. В цьому напрямку повинна розвиватися робота школи, сім'ї, громадських організацій.
Тому кожний педагог повинен вміло, в процесі виховної роботи, здійснювати індивідуальний підхід до школяра. І.С. Кон з цього приводу вірно відзначає, що «втручаючись в його (учня) внутрішній світ та стараючись по мірі сил допомогти йому, вчитель, як лікар, повинен завжди пам'ятати першу заповідь Гіппократа: «Не нашкодь».
Школа повинна підготувати учня не тільки до праці, до сімейного життя, але й до суспільної діяльності в контексті побудови держави. Виховання учнівської молоді на ідеях розуміння нової політичної і економічної думки є важливою складовою частиною позаурочного виховання в загальноосвітній школі.
2. Характеристика принципів позаурочної виховної роботи
Основні принципи, які визначають зміст, форми і методи виховання учнів засобами позакласної роботи у відповідності із завданнями української школи, розроблені на основі теоретичного узагальнення праць вчених, вчителів - практиків, закономірностей розвитку української школи, державних документів. Вони відображають історичний досвід нашої школи і педагогіки, що сприятиме вихованню людини, яка в змозі створити економічно-розвинену, сильну, авторитетну євро державу. Принципи виховання учнів охоплюють всі сторони життя людини.
Виховання молоді є складовою частиною роботи загальноосвітньої школи, тому ті принципи, які визначають зміст, форми і методи виховання є і принципами виховання учнів засобами позакласної роботи.
Процес виховання школярів повинен відображати положення, викладені в Концепції національного виховання, яка схвалена Всеукраїнською педагогічною радою працівників освіти 30 червня 1994 року. Проте ці принципи виховання не повинні визначати конкретну методику педагогічних колективів по вихованню підростаючого покоління, вони є керівництвом до дії.
Слід також відзначити, що єдності поглядів на принципи виховання у виховній роботі серед науковців і вчителів, класних керівників, педагогів-практиків не існує. Тому ми зупинимося на деяких, загальних, які найчастіше зустрічаються в науковому обігу.
Принцип гуманізації виховної діяльності передбачає гуманне ставлення до кожної особистості зокрема, гуманізації взаємин між вихователями і вихованцями, повагу до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї. Важливим є сприйняття особистості вихованця як вищої цінності, визначення її права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності.
Принцип демократизації процесу виховання передбачає усунення зі спілкування і співробітництва авторитарних стосунків, забезпечення співробітництва на правах суб'єктів, формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини, її громадянською відповідальністю.
Багатоукладність та варіативність передбачає можливість широкого вибору змісту, форм і засобів освіти і виховання у вільний від навчання час, альтернативність у задоволенні духовних запитів особистості, її пізнавальних та інтелектуальних можливостей та інтересів. Дотримання цього принципу дає можливість молодій людині застосувати свої здібності керуючись внутрішніми мотивами і особистими потребами та інтересами, не зважаючи на рамки навчального процесу у школі чи іншому закладі.
Принцип єдності вимог і поваги до особистості вихованця вимагає від учителя поряд з високою вимогливістю також і належної поваги до нього. Поважати вихованця і ставити вимоги до нього - це означає уважно ставитись до нього, знати його сильні і слабкі сторони і створювати необхідні умови для його зростання та вдосконалення. Вихователь повинен враховувати бажання і прагнення особистості, рахуватися з думкою школяра, поважати його вибір, надавати свободу щодо вибору форм, змісту та окремих деталей в організації спільної позаурочної діяльності.
Поряд з цим, учень, виявивши бажання займатися спільною діяльністю, цим самим бере на себе обов'язок сумлінно виконувати доручення, які покладаються на нього. В цьому випадку учитель повинен добиватися ретельного виконання спільної справи, яка стала тепер не лише бажанням і прагненням, але й обов'язком школяра, від виконання якого залежатиме спільна справа.
Тому учитель повинен об'єктивно оцінювати громадську діяльність своїх вихованців, відноситись до них з довір'ям і в той же час розумно контролювати їх поведінку і суворо, без прискіпливості, карати за невиконання добровільно взятих на себе обов'язків. Таке ставлення вихователя мобілізує сили і прагнення учнів до самовдосконалення.
Принцип систематичності, єдності виховних впливів і варіативності форм і методів виховання дітей проявляється перш за все в доцільному і зваженому відборі вчителем разом з учнями виховного матеріалу, в такому управлінні соціальним розвитком школярів, коли послідовно досягається певна мета і вирішуються виховні завдання із застосуванням сукупності форм, методів і засобів виховання школярів.
Щодо єдності виховних впливів, то слід відзначити неабияку користь від співробітництва школи, сім'ї і громадськості. І учні і учителі одностайні в думці про те, що спільні форми позакласної роботи разом з сім'єю сприяють виробленню єдиного стилю у підходах до виховання дітей, дають можливість подивитися і вчителям і батькам на стосунки у сім'ї і школі, зробити висновки і внести необхідну корекцію.
Залучення сім'ї до організації позаурочної діяльності корисна також і з тієї точки зору, що допомагає перейняти досвід спілкування та виховання дітей у різних сім'ях, зробити певні висновки, виправити помилки тощо. Наше дослідження (про що мова піде пізніше) ставило за мету вияснити, як учні відносять саме до такого стилю роботи. Серед спільних форм роботи передусім слід визначити різноманітні екскурсії, походи, спортивні свята, заходи фольклорного спрямування.
Досвід школи доводить необхідність єдності вимог до учнів і єдності педагогічних впливів на них. Науковці вбачають успіх виховання в єдиній, цілеспрямованій діяльності всіх суспільних організацій, де на першому місці стоїть сім'я і школа.
Добровільність і доступність передбачає право вибору та доступність у забезпеченні потреб особистості у творчій самореалізації, духовному самовдосконаленні, здобутті додаткових знань, умінь та навичок, підготовки до активної професійної та громадської діяльності.
Принцип природо відповідності виховання передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів, багатогранної і цілісної природи людини, її анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних і регіональних особливостей, визначення вчителем змісту діяльності відповідно до віку, сил та можливостей дітей.
Безумовно, принцип природо відповідності у організації позаурочної виховної роботи тісно пов'язаний із змістом такого принципу у народній педагогіці. Його обґрунтував відомий дослідник української етнопедагогіки академік М.Г. Стельмахович. Він вважав, що принцип природо відповідності вимагає будувати процес виховання з урахуванням особливостей природи. На підтвердження цього можна навести порівняння і аналогії типу «людина - природа», чи «природа-людина», які широко побутують у народних уявленнях, наприклад: «Гни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале», «На дерево дивися, як родить, а на чоловіка, як робить», «Заклопотався, як квочка коло курчат».
Вік людини нерідко порівнюють з певною порою року: дитинство - весна, молодість - літо, зрілість - осінь, старість - зима. На основі порівняння з чотирма порами року народна педагогіка будує ще одну аналогію - чотири броди. Суть цієї аналогії яскраво передав Михайло Стельмах у романі «Чотири броди». Вік людини, її життєвий шлях, за словами письменника, проходить через чотири броди: перший брід блакитний - це дитинство; другий, наче сон - кохання; третій - брід безмірної роботи і турботи; четвертий - брід онуків і прощання. Чотирма бродами стікають води життя і назад не повертаються.
Таке поетичне обґрунтування принципу природо відповідності доцільне, на наш погляд, не лише як популярна дефініція, а може бути використано умілими педагогами для організації різних форм позаурочної діяльності, як от святкування свята матері, бабусі і дідуся, батька тощо. Усвідомлення цього принципу дає можливість молодій людині задуматися над сутністю свого земного життя, призначення людини на землі, її високих функцій і неповторності миті життя.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
