Позитивні мотиви навчання - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Позитивні мотиви навчання

ри вивченні будь-якого мовного матеріалу діти повинні повністю проявити свої пізнавальні здібності; а тому завдання полягає в постійній активізації розумової діяльності учнів; у формуванні вмінь і навичок самостійної роботи.

Активність школярів на уроках рідної мови може бути високою тільки в тому разі, коли їх діяльність не зводиться до самого лише слухання вчителя, простого відтворення вивченого, а включає спостереження над фактами мови, їх осмислення і зіставлення, застосування знань на практиці. Значить, учитель мусить розвивати активність дітей не тільки при відтворенні засвоєного матеріалу, але й на основі їх самостійного підходу до розв'язання пізнавальних завдань, тобто розвивати творчу активність, яка проявляється в їх бажанні усвідомити суть завдання, підібрати відомі способи його розв'язання, застосувати їх у нових умовах, знайти необхідний ілюстративний матеріал [44].

Мовні явища, як відомо, пізнаються внаслідок аналітико-синтетичної діяльності думки, спрямованої на сприймання й усвідомлення основних ознак тієї чи іншої мовної категорії. Активізація мислительної діяльності підвищує ефективність процесу пізнання і значно прискорює його. Більшість лінгвістичних визначень і правил створюються на основі узагальнення, яке є продуктом роботи думки. Тому при вивченні їх необхідно виділяти істотні і неістотні ознаки, створювати проблемні ситуації, показувати протиріччя між відомим і невідомим і т.д.

Важливою передумовою активізації учнів у процесі навчання мови є пробудження інтересу до навчання мови, ініціативи в роботі, спрямованої на розширення знань і підвищення грамотності в широкому розумінні цього слова [101; 169].

Як свідчить досвід, значний інтерес в учнів викликає цікавий ілюстративний матеріал, спрямований на активізацію пізнавальної діяльності їх. Так, до теми „Порядок слів у реченні" можна дібрати такі приклади:

1. Я зустрів брата товариша. - Я зустрів товариша брата.

2. Веселий настрій викликає сміх. - Сміх викликає веселий настрій.

Школярі охоче зіставляють інтонацію і пунктуацію у таких реченнях:

1. „Віктор, - сказав Анатолій, - здобув перемогу". - Віктор сказав: „Анатолій здобув перемогу".

2. Їхати не можна, затриматися. - Їхати, не можна затриматися.

3. Ми поспішаємо; нас чекають. - Ми поспішаємо, нас чекають.

Активну розумову діяльність учнів передбачає розвиваюче навчання, а тому при вивченні лінгвістичного матеріалу необхідно залучати школярів у мислительний процес. Щоб зацікавити дітей процесом здобуття знань, слід створювати проблемні ситуації шляхом постановки питань, на які учні дадуть відповідь після спостереження конкретного мовного матеріалу, порівняння й аналізу мовних категорій і т.д.

Великий інтерес до вивчення мови викликає застосування технічних засобів навчання. Шкільна програма висуває вимогу підвищення мовленнєвої культури учнів, а тому потрібно більше уваги приділяти роботі над орфоепією та інтонацією, а також над розвитком мовлення, в тому числі і зв'язного. З цією метою слід систематично застосовувати технічні засоби навчання на уроках мови. У практиці школи для цього здебільшого використовуються звукозаписи (магнітофон, грамзаписи та ін.) і екранні посібники (кіно, телефільми тощо). Для розвитку орфографічних навичок застосовуються аудіовізуальні технічні засоби (кодоскоп, графопроектор, діапроектор та ін.). Різноманітні технічні засоби використовуються і для розвитку усного і писемного зв'язного мовлення.

Вищою формою прояву свідомості й активності школярів є їх самостійність. Самостійна діяльність учнів завжди складається із мислительних операцій і практичних дій, а тому її необхідно здійснювати як для набуття знань, так і для закріплення знань, умінь і навичок з мови. При цьому важливо дбати про те, щоб діти навчилися спостерігати мовні явища, робити висновки і узагальнення. В процесі узагальнення і конкретизації необхідно розкривати причинно-наслідкові зв'язки, користуючись відповідними питаннями. В такому випадку буде розвиватися не тільки мовлення, а й мислення. Розвиток навичок самостійного мислення школярів сприяє підвищенню їх загальної культури. Таким чином, самостійна робота тісно пов'язана з розвитком мислення і стимулює його [101].

Самостійна робота на різних етапах уроку має свої особливості. Школярі можуть самостійно сприйняти і усвідомити багато тем шкільного курсу української мови, читаючи підручник, виконуючи практичні завдання. Проте керівна роль належить учителеві.

В умовах самостійної роботи школярів, яка проводиться з метою закріплення нового матеріалу чи повторення вивченого, є великі можливості для диференціації завдань з української мови. Цьому значною мірою сприяють додаткові завдання, які подаються у підручниках під текстами вправ. Сильні учні виконують усі завдання, а слабші - лише деякі з них. Крім того, вміло підібраний і добре підготовлений роздавальний матеріал сприятиме диференціації завдань. Цей роздавальний матеріал доцільно використовувати і для перевірки знань школярів у класі, і для домашньої роботи. На необхідність індивідуалізації домашніх завдань неодноразово вказували педагоги, методисти.

Добре знаючи підготовку учнів, а також прогалини в їх знаннях, учитель готує картки з питаннями і завданнями практичного характеру для класної і домашньої роботи.

Завдання в картках можуть бути різноманітними: вставити пропущені букви, утворити ту чи іншу частину мови префіксальним чи суфіксальним способом, скласти словосполучення й речення, виправити речення, побудоване стилістично неправильно, перекласти з російської мови на українську окремі слова, написати твір-мініатюру на вказану тему, використовуючи певні граматичні категорії (звертання, вставні слова і словосполучення, однорідні члени речення, діалог, пряму мову тощо).

У сучасних умовах урок як основна організаційна форма навчання набуває нового змісту, нової структури. А тому посилюється вимога до активізації навчально-пізнавальної діяльності всіх учнів на уроці і разом з тим до обліку індивідуальних особливостей, які необхідно добре знати. Як же забезпечується активна робота класу на уроках мови? Пояснюючи дітям нову тему (наприклад; „Поняття про займенник" або „Поняття про словосполучення”), учитель формулює пізнавальну задачу для всіх учнів, серед яких одна група дає відповідь на поставлене питання; друга - наводить приклади, третя - робить висновок. Краще підготовлені школярі розповідають першими і позитивно впливають на інших. Однак на цьому робота не припиняється. Усі учні виконують те ж саме завдання, відповідно пояснюють (і сильніші, і слабші). Далі доцільно диференціювати завдання для закріплення теми самостійною роботою [82].

Отже, основні вимоги до процесу навчання при застосуванні принципів активності й самостійності (при керівній ролі вчителя):

1. Запровадження розвиваючого навчання рідної мови.

2. Пробудження інтересу до процесу набуття знань.

3. Вироблення навичок самостійної роботи учнів на всіх етапах навчання.

4. Застосування технічних засобів навчання.

Принцип наочності.

Принцип наочності тісно пов'язаний з принципами свідомості і доступності, оскільки реалізація його дає змогу в доступній формі викласти навчальний матеріал і свідомо його засвоїти.

Як відомо, в пізнанні має місце чуттєве і абстрактне мислення: перше відображає лише зовнішній бік явища, а друге - суть явища. Пізнання йде від чуттєвого, конкретного до абстрактного, щоб потім перейти до мисленого конкретного на більш високому рівні.

Мова, як відомо, функціонує в двох формах - усній і писемній, а тому чуттєво сприймається органами слуху і органами зору і слуху. Це й потрібно мати на увазі при створенні засобів унаочнення для засвоєння мови. Зорові і слухові відчуття викликають зорові і слухові враження, які у дітей дуже стійкі і полегшують сприймання мовного матеріалу, його осмислення і запам'ятовування. Особливо важкими для учнів є граматичні категорії, бо вони мають абстрактний характер. Для усвідомлення їх потрібна слухова і зорова наочність. Як слухова наочність широко використовуються технічні засоби навчання - магнітофон, програвач і ін. Вони дають змогу добре відпрацювати найбільш важкі види інтонації, ритм, паузи, темп, тембр, логічний наголос при вивченні синтаксису й інших розділів шкільного курсу мови. Зорова наочність полегшує сприймання писемної форми мови. Вона може становити собою конкретні мовні ілюстрації з виділеними елементами на таблиці, з формулюванням визначень чи правил і т.д. або ж умовно-схематичне зображення мовного матеріалу у вигляді схем [74].

Принцип наочності при вивченні мови передбачає використання насамперед таблиць, схем, а також технічних засобів навчання (звукозаписів, екранних посібників тощо).

Найбільш поширеними засобами унаочнення є таблиці з дидактичним матеріалом, що ілюструє ті чи інші мовні правила, визначення. Таблиці можуть бути різноманітними:

а) таблиці з виділеними елементами у мовному матеріалі (іншим кольором, підкресленням і т.д.);

б) таблиці з пропусками тих чи інших елементів;

в) таблиці з матеріалом для трансформації і конструювання словосполучень, речень.

Крім того, на таблицях можуть передаватися визначення, правила з ілюстративним матеріалом. Це таблиці статичного характеру, їх доцільно використовувати під час закріплення мовного матеріалу. Для пояснення слід застосовувати динамічні таблиці, які вміщують такий же матеріал, як і статичні, але цей матеріал можна видозмінювати при безпосередній участі школярів. З цією метою готується допоміжний матеріал, яким закриваються елементи таблиці. Це можуть бути таблиці з прикладами на перетворення сполучникових складних речень у безсполучникові і навпаки. Наприклад:

Тільки й розмов на селі: в Ясенишиної доньки мати об'явилася (Ю. Збанацький)

, що

На динамічній таблиці можна показати заміну означального підрядного речення дієприкметниковим зворотом, тобто складнопідрядного речення з означальним підрядним простим реченням, ускладненим дієприкметниковим зворотом.

Ефективність використання динамічних таблиць досліджував В.І. Паламарчук. Він дійшов висновку, що динамічні таблиці доцільніше використовувати для засвоєння матеріалу з синтаксису, оскільки вони наочно відображають процес виникнення правила в його логічній і часовій послідовності, допомагають організувати пошукову діяльність учнів для розв'язання граматичної задачі, полегшують прийоми порівняння. Під час закріплення матеріалу динамічні таблиці повинні поєднуватися зі статичними, оскільки останні на складнішому для школярів матеріалі відтворюють весь шлях пошуків, який уже пройшли вони під час пояснення за динамічними таблицями [63; 56].

У навчанні синтаксису досить часто використовуються схеми. Вони зручні для пояснення правил поєднання синтаксичних одиниць. Поширеними є структурні схеми словосполучень, простих і складних речень.

1) прикметник + іменник

(Зелена трава);

2) означення + підмет + присудок + додаток

(Цікава книга захоплює нас);

3) підмет + присудок, а підмет + присудок

(Дівчата співають, а хлопці слухають).

Схеми корисно складати і в процесі граматичного аналізу.

Таблиці і схеми можуть мати узагальнюючий характер і виконувати функцію допоміжного засобу для повторення, узагальнення і систематизації мовного матеріалу.

З метою піднесення мовленнєвої культури підростаючого покоління, розвитку мислення необхідно більшу увагу приділяти інтонаційним засобам української мови, розвиваючи мовний слух школярів, а також їхнє зв'язне мовлення. Велику допомогу в цьому плані можуть подати технічні засоби навчання. При вивченні синтаксису найчастіше використовуються звукозаписи (магнітофон, програвач) та екранні посібники (кінофільми, телефільми). Вони дають змогу відпрацювати різні види інтонації: інтонацію кінця речення, переліку, відокремлення тощо. Корисно зіставляти інтонацію двох типів граматичних явищ, наприклад, речень з прямою і непрямою мовою, з наявністю і відсутністю однорідних членів, вставних слів, звертань тощо. Щоб робота над інтонацією набула систематичного характеру, необхідно на уроках української мови відпрацьовувати окремі елементи інтонації (зниження і підвищення голосу, створення пауз тощо).

Екранні посібники (діафільми, кінофільми, телефільми та ін) дають змогу проводити різні види творчих робіт: переказ, складання підписів до кадрів фільму, складання плану до баченого у фільмі, написання листа товаришеві про переглянутий фільм. Важливо при цьому влучно визначити завдання граматичного характеру: використати поширене звертання у листі, діалог у переказі, однорідні члени речення в усній розповіді і т.д. [69].

Розділ 2. Наочні засоби як методичний компонент формування позитивних мотивів навчання
2.1 Місце наочних посібників у структурі уроку рідної мови
2.1.1 Наочні методи навчання
У початкових класах застосування наочності має на меті збагачення й розширення безпосереднього чуттєвого досвіду учнів, розвиток спостережливості, пізнання конкретних властивостей предметів під час практичної діяльності, створення умов для переходу до абстрактного мислення, опори для самостійного навчання й систематизації навчального матеріалу.

Відповідно до функцій наочності засоби унаочнення також дуже різноманітні: предмети та явища навколишньої дійсності; дії вчителя й учнів, що демонструють, як треба виконувати ту чи іншу операцію та як і яким обладнанням користуватися; зображення реальних предметів - різноманітні іграшки, предметні малюнки, картини, образні моделі з паперу, картону й символічні зображення - карти, таблиці, схеми, креслення тощо.

До наочних засобів належить також інформація, яку учні сприймають за допомогою технічних засобів навчання: кінофільми, діафільми, звукозапис, радіо, телепередачі. Ці види наочності називають аудіовізуальними, оскільки інформацію вони передають через звук і зображення [17].

У початкових класах застосовується природна, малюнкова, об'ємна, звукова і символічно-графічна наочність. Зрозуміло, що кожна з них має свої позитивні і негативні моменти, і це слід враховувати, визначаючи їх роль на уроці.

У навчальних програмах з предметів дається, як правило, перелік наочності та навчального обладнання.

Використання наочності відіграє переважно допоміжну роль, однак іноді навчальний матеріал (наприклад, явища, предмети, які учні не можуть безпосередньо спостерігати) має такий характер, що без унаочнення правильне уявлення про новий об'єкт взагалі неможливе. Щоб запобігти звуженню поняття або уявлення, доцільно використовувати різні зразки зображення об'єкта. Це допоможе учням розпізнати типове, зробити крок від конкретного до абстрактного, перейти від уявлення до поняття. Отже, важливо не тільки правильно дібрати наочність до уроку, а й продумати, як поставити запитання, щоб створюваний в учнів зоровий образ активно працював на досягнення мети уроку [104].

Страницы: 1, 2, 3, 4