Наприклад, вміння читати може бути переведене в діагностичне таким чином: “вміти самостійно прочитати вголос невеликий текст з 10 речень зі швидкістю 75 слів у хвилину”.

5. Таксономії ПЕДАГОГІЧНИХ цілей

Цілі освіти і навчання мають бути різноманітними, спрямованими на формування різноманітного досвіду учнів, що відповідає і основній меті педагогіки - формуванню всебічно і гармонійно розвинутої особистості. Для висування якісно різноманітних цілей доцільно скористатися будь-якою готовою класифікацією навчальних цілей - так званою таксономією.

Таксономія (від грецьк. taxis - упорядкування і nomos - закон) - це класифікація педагогічних цілей, в якій виділяються різні типи цілей і описується послідовність їх конкретизації.

Тип педагогічних цілей - це специфічна сфера досвіду особистості, що змінюється в процесі освіти і навчання. У сучасній педагогіці існує багато різних таксономій. Найбільше відомими з них є таксономії Б.Блума (США), Д.Толлінгерової (ЧССР), Б.Немерка (ПНР), В.П.Беспалька (СРСР) і т.д.

У вітчизняних підручниках з педагогіки найчастіше виділяють такі типи педагогічних цілей:

навчальні (дидактичні) цілі - оволодіння знаннями, уміннями і навичками;

розвиваючі - удосконалення розумових здібностей учнів, що дозволяють здійснювати пізнавальну діяльність - розвиток мислення, пам'яті, мови, уяви, творчих здібностей;

виховні - формування світогляду, наукових переконань, моралі й естетичної культури.

Традиційна більшість вітчизняних педагогів користаються саме такою схемою. Недолік такої класифікації - відсутність опису конкретизованих цілей в кожній області. Крім того, при цьому спостерігається плутанина категорій: освіта, навчання, виховання, розвиток, про який вже йшла мова. Також ми бачимо, що “розвиваючі цілі” зводяться до формування пізнавальних здібностей учня. Однак такий підхід також може використатись, якщо описати конкретні результати кожного такого типу педагогічних цілей - дії учня, які він починає виконувати після засвоєння певного навчального матеріалу.

Наприклад, навчальні цілі - учень може назвати термін, навести визначення поняття, провести розрахунок за формулою, довести теорему і т.д.; розвиваючі цілі - учень може виконати розумову операцію аналізу інформації, узагальнити факти, навести приклади, застосувати певний прийом запам'ятовування правила і т.п.; виховані цілі: учень віддає перевагу оригінальнішому способу вирішення задачі, пропонує свою допомогу одногрупникам, проводить розрахунки акуратно і точно і т.п.

У закордонній педагогіці різні таксономії навчальних цілей представлені більш широко. Наприклад, основоположник навчання про педагогічні таксономії Б.Блум розділяє людський досвід на три сфери, кожної з який відповідає певний тип навчальної мети:

когнітивна чи пізнавальна - формування знань учнів, що проявляється в діях з навчальним матеріалом, які демонструють його знання;

афективна чи емоційно-ціннісна - формування емоційно-особистісного ставлення учня до явищ навколишнього середовища, що проявляється в діях, які демонструють ці ставлення;

психомоторна - формування рухової (моторної), маніпулятивної діяльності, нервово-м'язовій координації (звички листа, мова, фізичне і трудове виховання).

Далі Б.Блум описує послідовність етапів досягнення кожного типу навчальних цілей, пропонує конкретні формулювання навчальних цілей для кожного їхнього типу.

Наприклад, когнітивні цілі - учень знає терміни, що використовуються, конкретні факти, методи і процедури, інтерпретує словесний матеріал, демонструє правильне застосування методу чи процедури, пропонує план проведення експерименту і т.д.; афективні цілі - учень уважно слухає висловлювання оточуючих, цікавиться проблемами і потребами інших людей, виконує задану вчителем домашню роботу, бере участь в обговоренні питань, впевнено відстоює той чи інший погляд, проявляє прагнення до співробітництва в навчальній діяльності і т.п.; психомоторні цілі - учень виконує певний рух, виказує свою думку словами, жестами, мімікою, може накреслити схему, переміщує предмети у просторі і т.д.

Певним чином близькою до цих підходів є класифікація, запропонована російськими педагогами Ю.Н.Кулюткіним і Г.С.Сухобскою. Вони пропонують наступні три види навчальних цілей, називані цілями-ефектами просування особистості:

1) ефекти розвитку пізнавально-логічної сфери особистості учня - розвиток його представлень і понять про навколишній світ, логічних операцій і методів, інтелектуальних прийомів пізнавальної діяльності;

2) ефекти розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості учня - розвитку його ставлень, переконань, інтересів і спрямованості особистості в цілому;

3) ефекти розвитку практично-дієвої сфери особистості учня - розвитку його умінь регулювати свою практичну діяльність, використовувати знання для рішення виникаючих у житті задач.

Яку типологію (таксономію) виберіть ви для своєї діяльності - залежить від специфіки навчального предмету, уподобань викладача. Враховуючі те, що дані таксономії схожі, їх можна поєднати і виділяти такі типи навчальних цілей: пізнавальні (цілі-знання); практичні (цілі-вміння); мотиваційні (цілі-ставлення).Дану типологію досить легко описати в конкретних результатах, аналогічно до попередніх.

Наприклад: пізнавальні цілі: учень може назвати, описати закон, правило, навести визначення (як точно, так і своїми словами), проаналізувати ситуацію, порівняти події і т.п.; практичні цілі: учень може виконати дію, продемонструвати вирішення ситуації, застосувати певну стратегію поведінки, розробити модель, вдосконалити алгоритм і т.п.; мотиваційні цілі: учень віддає перевагу певним способам дій, цікавиться певним предметом, виказує свою оцінку, проявляє ставлення, закликає до дії і т.п.

6. Рівні засвоєння навчального матеріалу

Для подальшої конкретизації в деяких таксономіях розробляються спеціальні словники активних дієслів, що можуть відображати реалізацію навчальної цілі кожного типу. На сьогодні найкраще описана конкретизація пізнавальних і поведінкових навчальних цілей через виділення рівнів засвоєння навчального матеріалу.

Засвоєння - це процес переходу змісту навчання у власний досвід учня. Різні можливості учня, придбані в результаті такої зміни його досвіду, називаються рівнями засвоєння. Кожен наступний рівень засвоєння - більш глибокий, чим попередній, і припускає проходження попереднього рівня. Тим самим з метою навчання досягається визначена послідовність, що підкоряється визначеним психологічним законам.

На сьогодні існує багато концепцій рівнів засвоєння, в яких виділяється різна кількість рівнів, пропонується різна черговість цих рівнів і різні назви. Такі розробки пропонуються і описуються як психологами, так і педагогами. Серед розробників цієї теорії: І.Я.Лернер, С.Л.Рубінштейн, І.Ф.Харламов, В.А.Якунін, В.А.Козаков та інші.

Розглянемо ці підходи систематизованіше.

Порівняльна таблиця відомих концепцій рівнів засвоєння

Для конкретизації навчальних цілей можна скористуватися будь-яким підходом, обравши в залежності від типу навчальної цілі і рівня засвоєння, що в ній проектується, певні конкретні дієслова. Наприклад, відповідно до підходу В.А.Козакова, який виділяє чотири рівні засвоєння навчального матеріалу:

запам'ятовування (початкове уміння) - здатність відтворювати навчальний матеріал чи дослівно приблизно: називати, повторювати, описувати терміни, поняття, визначення, теорії, концепції, формули, алгоритми і т.п.;

розуміння (розвите уміння) - здатність робити з навчальним матеріалом розумові операції: аналізувати, синтезувати, узагальнювати, конкретизувати, порівнювати, класифікувати, пояснювати, аргументувати, доводити, формулювати висновки і т.п.;

застосування (високорозвинене уміння) - здатність вирішувати типові задачі в типових умовах: розраховувати по формулі, виконувати по алгоритму, діагностувати за методикою, звіряти з еталоном, створювати за зразком, кресленню, схемі, надходити за правилами, працювати за планом, програмі і т.п.,

творчість (найвищий ступінь чи уміння майстерність) - здатність вирішувати нетипові задачі в нетипових умовах: при необхідності доповнити, модифікувати, спростити, відредагувати, виправити, відкоригувати план, алгоритм, методику; запропонувати свій варіант поводження, діяльності, розрахунку, плану; самостійно спроектувати, конструювати, запрограмувати, розробити, змоделювати, винайти який-небудь продукт, нове знання.

Порівняння різноманітних концепцій рівнів засвоєння навчального матеріалу, дозволяє виділити два напрямки виділення рівнів засвоєння:

орієнтація на процес засвоєння знань і пізнавальні дії, що його супроводжують (Лернер І.Я., Рубенштейн С.Л., Харламов И.Ф., Якунин В.А.): сприйняття (розрізнення, знайомство), осмислення (розуміння), запам'ятовування (закріплення, повторення, словесне відтворення);

орієнтація на кінцеві результати засвоєння - вміння і практичні дії учнів, що їх демонструють (Беспалько В.П., Козаков В.А.): репродуктивний, пошуковий, творчий.

Розподіл навчального матеріалу за рівнями засвоєння і постановка відповідних навчальних цілей і завдань дозволяє підібрати відповідні методи навчання і контролю.

Аналогічно виділяють і рівні мотиваційно-ціннісних цілей. Наприклад, Б.Блум виділяє такі категорії навчальних цілей в афективній галузі, виходячи від пасивної позиції учня до більш активного ставлення до змісту навчання

- сприйняття - готовність учня сприймати ті чи інші явища з оточуючого світу (усвідомлення, готовність і бажання сприймати, довільна увага);

- реагування (відгук) - активні прояви цікавості учня, його реагування на те чи інше явище, зовнішній стимул, прояв цікавості до предмету, явищу чи діяльності;

- засвоєння ціннісної орієнтації (ставлення до певних об'єктів, явищ чи видів діяльності) - прийняття певної ціннісної орієнтації, віддання їй переваги, прихильність, переконаність;

- організація ціннісних орієнтацій - осмислення і поєднання різних ціннісних орієнтацій, вирішення можливих суперечностей між ними і формування системи цінностей на основі більш значущих і стійких;

- розповсюдження ціннісної орієнтації на діяльність - такий рівень засвоєння цінностей, на якому вони стійко визначають поведінку індивіда, входять у звичний хід дій, або життєвий стиль.

Бачимо, що знову відбувається перехід від знань до вмінь.

Показники сформованості навичок співпадають з показниками сформованості вмінь, оскільки навичка - це автоматизоване вміння. Проектування навичок закладається у певних нормах виконання якихось дій (швидкості читання, усного рахунку і т.п.).

Отже, процес цілеутворення, що здійснюється педагогом при плануванні навчання з дисципліни, теми, навчального заняття, включає наступні кроки:

1. Вибір і правильне формулювання загальної мети.

2. Розподіл загальної мети на орієнтовні за типами. Формулювання орієнтовних навчальних цілей.

3. Розподіл орієнтовних цілей на конкретні навчальні цілі за рівнями засвоєння навчального матеріалу. Формулювання конкретних навчальних цілей.

4. Забезпечення діагностичності конкретних навчальних цілей через вказування норм майбутніх результатів.

5. Відображення отриманої ієрархії навчальних цілей на папері.

6. Підбір адекватних висуненим цілям способів навчання і контролю.

Страницы: 1, 2, 3