· про правду і кривду
· про добро і зло
· про честь і совість
· про дім і господарство
· про взаємність
· про вдячність
· про молодість і старість
1.2 Казка і її значення у розвитку молодших школярів
З давніх-давен великою популярністю у дітей користується казка. Казка - це прозовий жанр усної народної поезії, у якому реальна дійсність, народні мрії та прагнення зображені за допомогою вигадки, фантастики. Назва казка походить від слова «казати». Дійсно, у казках народ «розказав», розповів про своє життя, боротьбу проти гнобителів, про людську працю, споконвічні мрії, створив образи, які є втіленням народних ідеалів.
Шліфуючи казку протягом століть, народ довів її форму до витонченої довершеності. Мова казок барвиста й образна, в прозову розповідь органічно вплітаються пісеньки, примовки, віршований текст.
Для багатьох письменників казки служили невичерпним джерелом народної мудрості, зразком художньої досконалості, ставали основою для самобутніх літературних творів.
Казка, один з найпоширеніших видів народнопоетичної творчості, виникла і розвивалась як твір для дорослих. З розвитком суспільства переважна більшість казок завдяки своїй доступності перейшла до дитячого фольклору. З'явилися і казки, складені спеціально для дітей. [26]
У казках, як одному з найстаріших жанрів, знайшла відображення народна педагогіка. У різні часи народ широко використовував казки як засіб виховання у дітей почуття патріотизму та гуманізму, любові до праці, високих моральних якостей. Поетика казок сприяла естетичному вихованню дітей, розвивала в них художній смак, творче уявлення, любов до рідного слова.
К.Д. Ушинський писав про казки: «Багато з них, очевидно, народом перероблені або складені навмисне для дітей. Це перші і блискучі спроби народної педагогіки, і я не думаю, щоб хто - небудь був спроможний змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу… Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних навмисне для дітей освіченою літературою». [42]
За тематикою, образами, художніми особливостями, рівнем застосування фантастики казки розподіляються на три великі групи: казки про тварин, героїчно-фантастичні, соціально-побутові. Для дітей молодшого шкільного віку можна рекомендувати казки усіх трьох груп, проте найбільш доступними і зрозумілими для них є казки про тварин.
Казки про тварин виникли дуже давно. Як і дитячі пісні, календарна поезія, вони значною мірою пов'язані з працею, життям і побутом людей. Тема їх - здебільшого тема моралі. Як правило, невеличкі за обсягом, казки цієї групи лаконічно й дотепно розповідають про звичайні події життя, засуджують вади людського характеру, водночас знайомлять з особливостями поведінки, зовнішнім виглядом тварин.
Типовою ознакою казок про тварин є те, що дійовими особами у них виступають переважно звірі або птахи. Образи тварин певною мірою стереотипні. Так, Вовк найчастіше сильний, жорстокий, проте незграбний і не дуже розумний; Ведмідь - сильний, працьовитий, настирливий, добрий, вайлуватий; Лисиця - гарна й розумна, проте хижа, підступна й брехлива; Заєць - полохливий, проте часом винахідливий і спритний; Кіт - сміливий, хоробрий, справедливий, тощо.
Діти легко сприймають думки, висловлені народом у казках про тварин. Цьому, як зазначає І.Я. Франко, сприяє висока художність казок, яка допомагає просто й доступно показати дітям правду життя.
Чарівні, або героїчно - фантастичні, казки - це твори усної народної поезії, які найбільшою мірою сконцентрували в собі творчу вигадку, фантазію народу, його прагнення і мрії. В основу цих казок лягла багатовікова, суспільно-громадянська та трудова діяльність людей. Ідея чарівних казок - перемога добра над злом, торжество високогуманних ідеалів, соціальної справедливості. Позитивні образи чарівних казок є уособленням народних ідеалів краси, людяності, мудрості, майстерності. Вони наділені надзвичайними властивостями фантастичного перетворення. Так, Царівна-жаба перетворюється на красуню; Кривенька качечка - на гарну й працьовиту дівчину, а потім знов на пташку. Герої - це велетні, красені або маленькі на зріст, зовні нічим не привабливі, проте дуже сильні й умілі люди. Позитивні герої чарівних казок за дуже короткий час здобувають перемогу над ворогами, будують чудові палаци, мости й цілі міста, змінюючи навколишній світ, долають величезні відстані, тощо.
У фантастично-героїчних казках діє також чарівне оточення персонажів, яке допомагає або ж, навпаки, шкодить їм. Обов'язковим атрибутом героя-воїна є чудодійна зброя і бойовий кінь, наділений фантастичними можливостями. Саме в чарівних казках ми зустрічаємо розповіді про чоботи-скороходи, килим-літак, скатертину-самобранку, баранця, що розсипається грішми, тощо. Сили природи теж допомагають людині у її справедливих ділах і боротьбі: яблуня годує цілющими яблуками, вода заліковує бойові рани, звірі допомагають долати ворогів.
Чарівні казки широко популярні серед школярів молодшого шкільного віку( «Царівна-жаба», «Золотий черевичок», «Котигорошко», «Ох» та інші.). Вони навчають їх любити Батьківщину, виховують на кращих народних ідеалах, розвивають творче мислення, сприяють естетичному вихованню.
Серед соціально-побутових казок умовно можна виділити дві групи: власне побутові й соціально-побутові.
Побутові казки розповідають про позитивні якості людського характеру, засуджують неробство, базікання, нечесність. Вони змальовують родинні відносини, побут і працю людей, їхні звичаї, умови життя. Побутові казки - це здебільшого гумористичні твори, герої яких часто потрапляють у кумедні ситуації («Язиката Хвеська»). [57]
Соціально-побутові казки майже позбавлені фантастики, близькі до оповідань, новел, анекдотів. Характеру казковості їм надає дотепна вигадка, гротеск, карикатурне зображення реальних явищ. Персонажі, що діють у соціально-побутових казках, розмежовані на дві групи: позитивні - селяни, робітники, бідні наймити, солдати, діти; негативні - представники експлуататорських класів, служителі релігійного культу. Народ у цих творах висміює експлуататорів, зображує їх людьми пихатими, проте обмеженими, нетямущими, аморальними, скупими і зажерливими («Розумниця»).
Знайомство дітей молодшого шкільного віку з казками різних типів збагачує їхній розум, розвиває творче мислення, уявлення, мову, готує до сприймання курсу літератури у старших класах.[14]
1.3 Легенди, міфи і байки у народній творчості
Друга частина «Читанки» для 4 класу розпочинається новим розділом « Міфи народів світу». Його зміст розширює і збагачує уявлення і знання молодших школярів про жанри усної народної творчості, розкриває світ фантазії і вірувань наших пращурів. У кожного народу з прадавніх часів збереглися оповіді, у яких віддзеркалилася первісна уява людини про світ, які згодом назвали міфами( від грецького - «слово», «переказ»). Розповідають вони про те, як було створено Всесвіт, Землю, пояснюють різні явища природи, а головне - стверджують, що все на світі залежить від волі богів, які не тільки дбають про людей, але й вимагають від них за це доброї поведінки. [43]
У багатьох міфах ідеться про героїв, котрі нарівні з богами боролися зі злом. Один і той самий міф - про якогось бога чи героя - виникав у різних народів. І не тільки тому, що одне плем'я могло запозичити його в іншого. Річ у тім, що різні народи жили в схожих умовах тривалий час, майже однаково розвивалися. Минали століття. І міфи поступово перетворювалися на казки, у які охоче вірили тільки діти. Проте, для нас, попри усну неправдоподібність цих історій, міфи - це ще й твори, у яких нереальне, вигадане переплітається з дійсним, історично правдивим.
Отже, для міфологічних сюжетів характерним е інтернаціоналізм, бо створення міфів - неминуча сходинка розвитку кожного народу, який в емоційній формі відображає досвід пізнання природи, людей, минулого. Вчені вважають міфи історичними коренями розвитку фольклору і літератури.
Міф (з грецької - слово, розмова, переказ, розповідь) стародавня народна оповідь про явища природи, історичні події або фантастичне оповідання про богів, обожнених героїв, уявних істот. Він передає уявлення давніх народів про світ, явища природи чи людську долю, [34]
Ще одним із жанрів усної народної творчості, що вивчається у школі, є легенди. Вони відрізняються від казок насамперед посиланням на імовірність зображуваного. Основу легенд становлять вигадка і фантастика. На відміну від казкової фантастики, у легендарну вигадку вірили як у можливу.
Легенда - народний переказ про життя якоїсь особи чи надзвичайну подію, оповитий фантастикою, казковістю. У давнину легендами називали писемні твори з релігійними сюжетами або книги із житія святих. Ці книги призначалися для обов'язкового читання ченцями, служителями культу.
Легенди записані у численних фольклорних збірниках, використовуються письменниками, художниками, кіномитцями. І сьогодні люди продовжують створювати нові легенди, оскільки й на даному етапі розвитку науки людину оточує чимало дивовижного, недостатньо аргументованого. Із сучасних легенд найвідоміші численні розповіді про літальні тарілки, випадки із людьми, які важко пояснити науково. Легенди посідають почесне місце у вселюдській скарбниці духовної культури. [48]
Байки , як і казки, входять у наше життя ще в ранньому віці, ще задовго до того, як ми вперше переступимо поріг школи. І чим раніше дитина відкриє для себе чарівний світ казок ( а байку вона в цей час сприймає як казку), тим багатшою вона зростатиме, впевненіше й могутніше розкриватиметься її талант, поглиблюватиметься пізнання навколишнього світу, збагачуватиметься пам'ять, повноцінним стане її суспільне буття. Щедрішою стане в житті і на добро, і на правду, і на красу.
Діти залюбки читають твори Л. Глібова та Є. Гребінки, класиків української байки, з великим захопленням вивчають байки І. Крилова, крім цього, жанрові особливості байки дають можливість дітям глибше усвідомлювати суть та своєрідність прийомів літературного аналізу твору. Учні початкових класів поступово засвоять поняття алегорії, звернуть увагу на повчання в байці, її дидактичний характер. Під час аналізу байки легше вивчати такі складні поняття, як узагальнення, типовість характеру. [21]
Первісна байка була видом усної народної творчості. Її створював народ, вона переходила з уст в уста, змінювалась, удосконалювалась, як і кожний вид фольклору. Уже у VIII-VII ст. до н. е. жила певна байкарська традиція в грецькій літературі. Байку зустрічаємо в літературних творах окремих письменників, правда спочатку не як самостійний твір, а як майстерно вплетену розповідь в основну канву твору.
Зародження долітературної байки вчені відносили до VI ст. до н. е., тобто до часів Езопа. Але зараз відомо, що байка існувала задовго до Езопа, більше як на тисячоліття раніше. Коли у наш час, у перші роки XX ст., вчені прочитали клинописні шумерські дошки, то виявилося, що частина сюжетів байок, які приписують Езопу, були відомі ще шумерійцям в III - IІ ст. до н. е. Зароджувалася байка на твердих підвалинах фольклору кожного народу, міцно переплітаючись з казками про тварин, щедро вбираючи в себе прислів'я і приказки, аполог і притчу, багату і яскраву мудрість народу. З фольклору бере свій початок літературна байка, звідти постійно черпає свою життєдайну силу і наснагу.[36]
Байка - невеликий віршований твір алегоричного змісту, в якому люди зображуються в образах тварин, комах, рослин, речей і птахів. Вона складається з двох частин: моралі і фабули. У фабулі міститься зміст байки - короткий, динамічний та драматичний. Зміст наштовхує читача до повчального висновку. Тож автор і закінчує байку таким виховним висновком, здебільшого афористичним. Цю частину байки називають мораллю. У байці «Чиж та Голуб» мораль містить слова: Ото на себе не надійся, чужому лихові не смійся.!
Свій довгий шлях розвитку пройшла і українська байка. Вона тісно пов'язана з прислів'ями і приказками, які народжувались, відштовхуючись від влучного висловлювання народного творця, або самі ставали джерелом, з якого виростала байка.
На Україні у XVII-XVIIIст. виходить збірка Г. Сковороди «Басни харьковские», до якої увійшли тридцять прозових творів. Байка Сковороди, як і байка Езопа, прозова, але має дещо іншу форму. На відміну від старогрецького байкаря, він подає першою фабульну частину - розповідь, досить таки коротку, а мораль порівняно велику, інколи в кілька разів більшою за фабулу. Теми для байок Г. Сковорода черпав із життя, яке знав глибоко і досконало у своїх творах він викривав паразитичне життя поміщиків, чиновників, всіх тих, хто був охоплений жадобою наживи і збагачення. [60]
Українська байка піднялася на вищий ступінь з виходом у світ збірки Є. Гребінки «Малороссийские приказки» 1834 року. Найвищого свого розвитку у XIX ст. вона досягла у творчості Л.І. Глібов.
Як і казка, байка захоплює мальовничим зображенням дійових осіб, зокрема тварин, птахів, риб. У дітей особливе ставлення до них: вони їх люблять у житті, а тому з цікавістю слухають розповіді про них.
1.4. Програмові вимоги до вивчення малих літературних жанрів у початковій школі
Усна народна творчість виникла за багато століть до того, як розвинулася писемна література. До неї увійшли твори різних жанрів: пісні, загадки, прислів'я, приказки, лічилки, мирилки, дражнилки, забавлянки і казки .
Кожний із цих жанрів має свої особливості, а всі разом вони складають духовну культуру наших предків, яку ми повинні вивчати. Бо недарма говориться: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». Завдяки образності, афористичності, глибокому змісту перлин народної творчості, їх високій мудрості вони з давніх-давен були улюбленими в народі і бережливо передавалися з покоління в покоління. Як неписаний моральний кодекс, як принцип народної педагогіки, як самобутність самого життя - таке значення мали малі жанри у формуванні характерів і почуттів молодого покоління. Завдяки цьому виду народної творчості учні дістають уявлення про багатство мови, розвивають своє образне мислення, естетичні почуття.[18]
Навчальний предмет «Читання» - багатофункціональний. У процесі його вивчення здійснюється мовленнєвий, морально-естетичний, літературний, інтелектуальний розвиток школярів, виховується дитяча особистість. Під час читання формуються ставлення дитини до навколишньої дійсності, її громадянська позиція, збагачуються почуття, розвивається творча уява, значною мірою задовольняються пізнавальні інтереси молодшого школяра.
Зміст читання визначається на основі таких принципів: тематично - жанрового, художньо-естетичного, літературознавчого.
Тематично-жанровий та художньо-естетичний принципи є визначальними у виборі творів для читання. Коло читання охоплює доступні цій віковій групі учнів жанрово-родові форми художніх, науково-пізнавальних, фольклорних творів української та зарубіжної літератури, періодики, довідкової літератури. Тематика і зміст творів відображають різні сторони життя і діяльності школярів, розширюють їхній світогляд, уточнюють і збагачують знання, сприяють засвоєнню найважливіших загальнолюдських цінностей, вихованню найкращих почуттів: любові до рідної землі, мови, природи, доброти, шанобливого ставлення до батьків, людей старшого покоління, національних традицій українського народу.
Літературознавчий принцип передбачає введення до системи підготовки дитини-читача елементарних літературознавчих уявлень і понять. Він реалізується в процесі практичного елементарного аналізу літературного тексту. Впровадження цього принципу передбачає усвідомлення учнями на практичному рівні таких понять, як тема, ідея, жанрові особливості твору, його персонажі, засоби художньої виразності. [37]
Під час навчання молодші школярі ознайомлюються зі значущими одиницями художніх текстів, оволодівають практичними уміннями впізнавати, розрізнювати та називати окремі літературні жанри: казку, оповідання, вірш, байку, малі фольклорні форми (загадку, прислів'я); ігровий фольклор (скоромовка, лічилка).
У 2 класі у змісті навчальної програми передбачені для вивчення такі форми усної народної творчості, як загадки, скоромовки, лічилки, дитячий ігровий фольклор, казки про тварин, прислів'я та приказки. Учні мають усвідомлювати жанрову специфіку творів - впізнавати і називати жанр твору. Ознайомлюються із зразками дитячого фольклору, поезії, розучують і відтворюють їх в ігровій формі, з опредмечуванням змісту, ілюструванням, ліпленням, інсценізацією.
Другокласники ознайомлюються з найпростішими жанровими особливостями казки на матеріалі казок про тварин, оскільки вони є найпростішими і найдоступнішими для сприймання і розуміння порівняно з іншими видами. Героїко-фантастичні казки, які мають складнішу будову, більші за обсягом, складаються з багатьох епізодів, відзначаються особливою вигадливістю, містять потужний фантастичний елемент, доцільно починати вивчати з 3 класу. [43]. У 3 класі коло читання розширюється за жанрами і персоналіями, охоплюючи доступні, цікаві для цього віку твори. Із усної народної творчості починають вивчатися такі малі фольклорні форми, як народні дитячі пісенні ігри, лічилки, народні усмішки, чарівні казки, легенди, народні пісні. У 4 класі до цього переліку додаються соціально-побутові казки, притчі, народні пісні, міфи про створення світу і людей. Коло читання розширюється і систематизується шляхом упорядкування і узагальнення знань про раніше відомі жанри і авторів, а також залучення нових жанрів, творів. Учень має розрізняти казку народну і літературну, знає назви, сюжети 6-7 фольклорних казок, знає напам'ять і розуміє зміст прислів'їв, вміє вживати їх у життєвих ситуаціях. [37]
Страницы: 1, 2, 3, 4
