Вчитель як суб'єкт навчальної діяльності розкриває перед учнями мету діяльності і сприяє її усвідомленню, сприяє доступності змісту знань, актуалізує ведучі ідеї, розкриває цінність знань, ставить перед навчальними діями учнів послідовно ускладнюючі завдання. Поряд з цим озброює учнів необхідними способами, операціями, допомагає в діяльності: попереджає помилки, коректує процес виконання завдання, контролює і аналізує їх результати, сприяє успіху учнів. Така діяльність сприяє розвитку пізнавальних інтересів учнів, оскільки вона програмує потрібні умови і оперування необхідними механізмами формування пізнавальної діяльності. Тут учень виступає як об'єкт, виконавець вимог і завдань вчителя. Та не зважаючи на таку пасивну роль, учень накопичує досвід набуття знань, оволодіває системою впорядкованих дій. У співробітництві з вчителем школяр піднімається на новий рівень свого розвитку, оскільки ускладнення мети діяльності, навчальних дій відкриває перспективу для розвитку. Саме в цьому закладені діючі механізми укріплення пізнавальних інтересів, що опираються на інтелектуальне задоволення від просування в пізнанні, радість від успіху вдало розв'язаної задачі. Але якщо власна діяльність учня не буде опиратися на його "внутрішнє середовище", а лише на стимули вчителя, інтерес в своєму розвитку і формуванні буде коливатися під впливом різних ситуацій, а при відсутності спеціальних стимулів ззовні може зникнути.
При наявності активної позиції в школяра, відбувається формування пізнавального інтересу по-іншому. В цій ситуації механізми пізнавального інтересу складніші, ближче до самої особистості, оскільки активна, цілеспрямована, свідома діяльність школяра, що виконує навчально-пізнавальну задачу, створює особливу, внутрішню схильність до учіння. Пізнавальний інтерес набуває міцну основу свого формування. Активізується мислительна діяльність, уява; активізуються знання; відбираються потрібні способи, вміння; відбувається випробування різних шляхів розв'язання. Вся діяльність набуває особистішу значимість для школяра, забарвлюється яскравими переживаннями, радістю самостійного просування тощо. Така діяльність формує почуття власної гідності, яке укріплює пізнавальний інтерес.
Поряд з активністю учнів, коли вчитель є об'єктом навчальної діяльності, вчитель не перестає бути стимулятором пізнавальних інтересів учнів, оскільки він виступає перед ними в якості джерела знань, вмінь, еталона організації навчальних дій, зразком мовних форм діяльності.
Треба нагадати, що значна частина учнів мотивує свій інтерес до навчання цікавим викладанням, високими професійними якостями вчителів. Та найкраще протікає діяльність в навчальному процесі на основі суб'єктивно-суб'єктивних відносин, оскільки в тих умовах відбувається взаємодоповнення і взаємозбагачення діяльності вчителя і учнів. Тут вчитель, спираючись на активність і самостійність учнів, повністю покладається на творчі можливості своєї діяльності, прогнозуючи високі результати. А перед учнями відкриваються перспективи нестандартної діяльності, виникає бажання вносити нове в свій навчальний досвід.
Дотримуючись вищесказаної інформації, а також проаналізувавши психолого-педагогічну літературу, можна виділити ряд умов формування у молодших школярів інтересу до учіння [47; 49; 53; 57; 74];
1. Емоційне стимулювання учіння, тобто створення на уроці ситуацій зацікавленості - введення в навчальний процес цікавих прикладів, досліджень, фактів. "Зацікавленість - сильний засіб, що загострює всі процеси, властиві інтересу, очолює такі сторони явищ дійсності, що відображається в науці, які без спеціальних прийомів не приваблюють людей" [53;с.23-24]. Саме в природі зацікавленості закладені значимі для пізнавального інтересу елементи, які можуть викликати почуття здивування, що є початком будь-якого пізнання.
Новизна, незвичайність, несподіваність, старанність, невідповідність попереднім уявленням - все це складові зацікавленості, що є сильним стимулом виникнення пізнавального інтересу, що загострюють емоційно-мислительні процеси і заставляють приглядатися до предмету, здогадуватися, пригадувати, порівнювати тощо. Але зацікавленість буде формувати пізнавальний інтерес, а не зникати при відсутності певних умов, лише тоді, коли різні, несподівані цікаві прийоми створюють ситуацію, що вражає учнів, вимагає негайно зрозуміти суть знань, міцно зафіксувати в емоційній пам'яті даний факт, дану подію.
Зацікавленість ефективна тоді, коли вчитель правильно розуміє її як фактор, що впливає на психічні процеси, усвідомлює цілі її використання в кожному конкретному випадку, оскільки призначення зацікавленості в навчальному процесі різноманітне [51; 53].
як першопочатковий поштовх до пізнавального інтересу, своєрідний трамплін до поглибленої пізнавальної діяльності;
як опора для емоційної пам'яті, засіб запам'ятовування особливо важких розділів і тем навчальних програм;
як своєрідна розрядка напруженої обстановки в класі, тобто як засіб переключення емоцій, уваги, думок;
як засіб підвищення емоційного тонусу навчальної діяльності учнів з низькою працездатністю, мобілізації їх уваги і вольових зусиль.
Тому вчитель повинен включати зацікавленість в процес формування пізнавальних інтересів, у викладанні того матеріалу, який сприяє загальному розвитку учнів.
Таким чином, одна з важливих умов формування інтересу до навчальної праці -- її різноманітність. Різноманітність матеріалу, що вивчається, різноманітність способів роботи. Для того, щоб школярі з інтересом чекали уроку, щоб їм хотілося слідкувати за тим, що відбувається в класі, необхідно, щоб у матеріалі кожного уроку, у методах його проведення було щось нове. Досвід показує, що оптимально застосувати на уроці 3-5 різних форм роботи: робота з підручником, розв'язання задач, робота в групах, аналіз відповідей, розв'язування кросвордів, - словом все, що вчитель вважає необхідним застосувати.
Застосування різних форм роботи на уроці запобігає швидкій втомі. Одночасно глибоко засвоюється вивчене тоді, коли воно кожний раз повертається іншою стороною, у системі нових відношень і зв'язків. Існує багато різних форм введення нового матеріалу. Доцільність застосування кожної форми визначається особливостями матеріалу, класу, індивідуальними особливостями вчителя.
Суттєво одне: способи введення нових знань повинні бути різноманітні повинні часто змінювати один одного, а у школярів не повинно складатися враження, що "завтра те ж саме, що і вчора", вони обов'язково торкаються емоційних переживань, які є у молодшому шкільному віці однією з умов міцного засвоєння матеріалу. Ця умова тісно зв'язана з наступною.
Вчителі початкових класів з успіхом можуть використовувати на уроках невідомий інформаційний матеріал, який називають "цікавинками". Це, насамперед, маловідома і приваблива у пізнавальному плані інформація - повідомлення про цікаві мовні явища; відомості з життя поетів, письменників; місцевий матеріал тощо.
Наприклад, під час вивчення теми "Культура мовлення і культура спілкування" вчитель може провести з учнями бесіду про те, як люди різних країн віталися один з одним [97;с.9].
Таке ж значення має інший вид цікавинок -- "невідоме про відоме", тобто матеріал, який дає змогу по-іншому сприймати явища, що є для учнів буденними і малоцікавими [97;с.9-10].
Позитивні емоції викликає в учнів цифровий узагальнений матеріал, який свідчить про значну вагомість предмета розмови на уроці, а також схеми, таблиці, що дають змогу порівняти, узагальнити, здійснити самостійний пошук. Все естетично добре оформлене, красиве викликає і підтримує інтерес в учнів. Все грубе, неохайне не тільки не заохочує дітей, але й відштовхує від роботи і знижує її продуктивність.
2. Якщо учень запитує у вчителя: "А навіщо це потрібно?" - значить справи кепські. Розуміння потрібності, доцільності навчальної діяльності роблять її в очах дитини важливою і захоплюючою. Інтерес до набутих знань буде тим більший, чим глибше дитина розуміє значення своєї навчальної праці. Як досягнути цього розуміння? Напевно, найгірший засіб для досягнення мети - прямолінійні повчання. Мудрому педагогу неважко показати важливість того, що вивчається не тільки на початку кожного навчального курсу, але і в кожній темі. Одна з можливостей показати необхідність знань - використання комічного ефекту незнання, поставити учнів у такі умови, коли вони "на власній шкірі" переконуються в необхідності отримати ті або інші знання. Особливо чітко усвідомлюють учні значення отриманих ними знань і умінь, коли вони відчувають, що в результаті навчання розвиваються їх розумові здібності.
Для того, щоб в учнів з'явилися навчальні інтереси, необхідно, щоб мета роботи для дітей була зрозумілою, щоб вони знали, від чого і чого вони йдуть;і який повинні отримати результат. Робота без мети - найнецікавіша. Те, що зв'язано з перспективою, з метою, завжди цікаво. Цілі роботи можуть бути як віддаленими, так і близькими. Віддалені цілі, як показує досвід вчителів, доцільно розвивати на цілі більш близькі, які легше виконувати. Якщо безпосередньо мета роботи нецікава, зв'язана з великою затратою енергії, необхідно поставити її в зв'язок з опосередкованими цілями, які викликають інтерес дитини.
Звичайно, інтерес до навчання пов'язаний з тим, чи розуміє дитина, навіщо потрібні їй ті чи інші знання, чи бачить вона можливість їх застосування. Якщо характер навчального матеріалу такий, що учням зрозуміло, навіщо потрібні знання і вміння, зацікавити їх набагато легше. Ми звикли до того, що вчитель повинен пояснити, а учні - вивчити і відповісти.
Багато досвіду активного навчання у нас поки що немає, жодна із шкільних дисциплін не володіє сьогодні системою навчального матеріалу, побудованого за принципом пошукового, проблемного навчання. Тому активізація навчання може бути здійснена тільки за умови активної творчої діяльності самого вчителя. Щоб навчити дітей думати, відкривати, винаходити, вчитель сам повинен багато придумувати, відкривати і винаходити.
3. Чим більше новий матеріал пов'язаний із засвоєними раніше знаннями, тим він цікавіший для учня. Зв'язок навчання з інтересами, вже сформованими у школярів раніше, також сприяє виникненню інтересу до нового матеріалу. Будь-яка отримана людиною інформація цікава для неї тільки тоді, коли в ній є і старе, вже знайоме, і нове. Зовсім незнайоме буде незрозумілим (як розмова на чужій мові) і, отже, нецікавим, а старе без елементу новизни не приверне уваги. Нове, незнайоме цікаве тоді, коли в досвіді людини є щось таке, з чим це нове можна співставити. Зрозуміти, це означає встановити зв'язок відомого зі ще невідомим, але актуальним [97;с.9].
Щоб викликати інтерес у дітей до навчання, у вивчаючому навчальному матеріалі повинно дотримуватись правильне поєднання старого і нового. Тривале повторення одного й того ж набридає, подразники стають звичними, інтерес падає, з'являється почуття відрази і т.п. Щоб цього не було, необхідно давати щодня новий навчальний матеріал, так як нове діє на дитину і дорослого сильно, як несподіване. Але нове в навчальному матеріалі повинно поєднуватися зі старим, подаватися на його основі. Необхідно, щоб учні усвідомлювали, що в процесі навчальної діяльності вони духовно і психічно ростуть, фізично і морально, набувають нові знання, вміння і навички, звички.
Перевантаженість уроку новими відомостями веде до того, що дитина швидко втомлюється і перестає ці відомості сприймати. Недостатня ж кількість нової інформації на уроці часто є причиною "інформаційного голоду". Якщо старі й нові знання тісно пов'язані, складаються в єдину систему, то дуже ймовірно, що навчальний матеріал буде зрозумілим і цікавим. Нове засвоюється легко з інтересом тоді, коли воно вплетене в контекст попередніх знань і уявлень, коли воно пробуджує свіжі асоціації з приводу того, що вже здавалось зрозумілим і знайомим. Це означає, що процес навчання повинен будуватись так, щоб нове доповнювало картину світу, а не руйнувало її. Тому перед введенням нової навчальної теми вартує провести коротку бесіду, яка мобілізує опорні знання учнів. Ця бесіда буде особливо цікавою і результативною, якщо вчитель дасть команду "пригадати" не тільки знання набуті у попередніх класах, але і ті, які дітям вдалося виловити в щедрих хвилях потоку інформації з телебачення, кіно, радіо і преси, а також у ході їх власних спостережень, власного життєвого досвіду. Тоді старі знання оживуть, віллються у нові форми залучення старих знань до засвоєння нового матеріалу можуть бути різноманітними: знаходження аналогічних ситуацій, зіставлення, протиставлення, знаходження загальних закономірностей, виділення нових сторін у відомому, застосування старих знань у нових умовах, із новими цілями. Звертаючись до інтелектуального багажу дітей, не треба забувати, що у ньому є не тільки набуті у школі знання й навчальні інтереси. Марки, музика, голуби, мотоцикли, футбол, книжки, радіолюбительство... Ці захоплення конкурують, і деколи дуже сильно, із шкільними обов'язками. Але є такий шлях, коли "конкурентів" можна перетворити у друзів. Учитель може спертися на позашкільні інтереси і захопити дітей при засвоєнні нового матеріалу. Знаючи інтереси своїх підопічних, можна їх використати на уроці.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
