Психологічний вплив на педагогічну кваліметнію - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Психологічний вплив на педагогічну кваліметнію

ослідження даного питання показало, що термін педагогічна технологія виник у 50-і роки в англомовних країнах (Великобританія і США). Його поява багато фахівців пов'язують з технологічним підйомом у промисловості.

Аналіз сучасної закордонної і російської літератури показує, что зміст поняття педагогічна технологія дотепер не має однозначного визначення. У теорії навчання немає єдиного підходу до його розуміння.

У 1986 році було сформульовано офіційне визначення ЮНЕСКО, в якому зазначалося, що технологія навчання - це в загальному значенні системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з обліком технологічних і людських ресурсів і їх взаємодії, що ставить своєю задачею оптимізацію форм освіти [].

В.П. Беспалько пише: "Педагогічна технологія - це систематичне і послідовне втілення на практиці заздалегідь спроектованого НВП, тобто педагогічна технологія - це проект визначеної системи, реалізований на практиці.

Аналізуючи закордонну літературу, М.В. Кларин (28) відзначає, що педагогічна технологія - це не просто дослідження в сфері використання технічних засобів чи навчання комп'ютерів, це дослідження з метою виявити принципи і розробити прийоми оптимізації НВП шляхом аналізу фактів, шляхом конструювання і застосування прийомів і методів, а також за допомогою оцінки застосовуваних методів.

У статті А.Я. Савельєва (49) представлена розроблена автором схема, що відбиває зміст категорії "технологія навчання" (Див. рис. і).

Зміст навчання, передбаченого навчальним планом і навчальними програмами

Пріоритетні цілі, на які орієнтуються педагоги:

підготовка ерудита;

підготовка професіонала;

формування активності особистості під час навчання

Вибір цілей, розробка технологій

На наш погляд, представлена схема неповно відбиває сутність поняття ТН, тому що в ній відсутній контрольно-діагностичний компонент, реалізація якого дає можливість співвіднести отриманий результат з поставленими цілями.

У сучасній дидактиці вищої школи використовуються наступні терміни: педагогічна технологія, технологія освіти, технологія навчання, технологія підготовки фахівців у вузі, технологія виховання і т.д.

Ми приєднуємося до точки зору вчених, що вважають, що терміни педагогічна технологія і технологія освіти є синонімами. Під педагогічною технологією ми будемо розуміти систематичне і послідовне втілення на практиці заздалегідь спроектованого НВП, тобто це проект визначеної системи навчання, реалізований на практиці.

Виходячи із загального визначення педагогічної технології, технологію навчання (ТН) ми визначимо як реалізацію на практиці цілісної системи навчання, у якій сформульовані діагностичні цілі, обґрунтовано зміст, методи, форми і засоби навчання, визначений об'єктивний контроль за результатом, особливості.

Актуальним у теоретичному і практичному відношенні є питання про класифікацію педагогічних технологій.

Так, А.Я. Савельєв [49] пропонує виділити традиційні та інноваційні технології навчання. На його думку, можна класифікувати ТН за наступними ознаками:

1) спрямованість дії: технології навчання учнів, студентів, учителів, працівників галузі, державних діячів;

2) мети навчання (використання декількох цілей навчання);

3) предметне середовище, для якого розробляється дана технологія, а саме: для гуманітарних, природних технічних, загально-професійних і спеціальних дисциплін;

Інноваційний підхід до навчального процесу, у якому метою навчання є розвитком здібностей, що допомагають освоювати новий досвід на основі цілеспрямованого формування творчого і критичного мислення, досвіду й інструментарію навчально-дослідницької діяльності, рольового й імітаційного моделювання, пошуку і визначення особистісних змістів і т.д. З цим напрямком зв'язана розробка моделей навчання як організації навчально-пошукової, дослідницької, навчально-ігрової, моделюючої діяльності.

На основі аналізу літератури можна виділити ТН, де лекція займає значне місце, а саме - технології традиційного, проблемного, контекстного, індивідуально-орієнтованого навчання.

Таким чином, ми розглянули питання про визначення поняття технологія навчання і виділили ті з них, що найбільше повно описані в літературі, відповідають задачам нашого дослідження, знайшли широке застосування в практиці вузівського навчання.

2.2 Роль і місце лекції у сучасному НВП і системі освіти в цілому
В даний час виникло протиріччя між накопиченим у практиці досвідом лекційного викладання і рівнем його теоретичного осмислення. Впровадження нових технологій навчання в навчальний процес вузів змушує знову звернутися до питання про роль і місце лекції в системі сучасної вузівської освіти. У педагогіці вищої школи є чимало робіт, пов'язаних з узагальненням досвіду лекційного навчання і розробкою теоретичних питань.

В даний час можна виділити кілька точок зору, що стосується цієї проблеми. Одна з них полягає в тому, що лекція як форма навчання у вищій школі зжила себе і повинна бути замінена іншими, активними формами навчання, що можна підтвердити наступними аргументами:

а) студенти більшу частину навчального дня витрачають на лекції, де займаються переважно пасивними формами роботи; виклад матеріалу на лекції найчастіше настільки без проблем, що неодмінно приводить учнів до байдужого і бездумного сприйняття;

б) використовуючи значну частину часу на механічне переписування лекцій, студенти майже не читають книг, отже, не вчаться розуміти книжковий виклад тексту.

в) студенти не вчаться говорити на спеціальні теми, тому що велику частину часу вони слухають; у них не складається зовнішня, а отже, і внутрішня мова - засіб формування і вираження думки, що затрудне засвоєння матеріалу і заважає розвитку комунікативних і організаторських якостей;

г) із традиційного процесу навчання випадає спілкування; при цьому не використовується особисте відношення на основі загальної мети спільної діяльності;

д) при традиційній формі контроль у вищій школі здійснюється тільки як підсумковий; відсутність оперативного зв'язку приводить до того, що викладач не має у своєму розпорядженні достатні дані про діяльність студентів, їх труднощі і помилки;

е) відсутня повноцінна робота з теоретичним матеріалом в аудиторії: на лекції - конспектування, на практичних заняттях - алгоритмічні завдання;

ж) твердий поділ лекції і практичного заняття суперечить сучасним психологічним теоріям;

з) усі відзначені вище недоліки існуючої системи освіти ведуть до одного: система не носить відображаючого характеру і, як наслідок, важко піддається професіональній орієнтації.

Лекція - це така форма навчання, при якій педагог, викладаючи матеріал, допомагає студентам формулювати проблеми, освоювати логіку пізнання, робити власні відкриття. Лекції забезпечують умови для створення студентами або педагогом нових освітніх продуктів, що вирішується за допомогою вибору змісту, цілей і структури лекції.

Що поставити у кут лекції? Як скомпонувати і побудувати матеріал, щоб студенти виступали не пасивними слухачами, а здійснювали пізнавальний рух? Для цього лекція повинна мати каркас, що визначає структуру її змісту. У залежності від місця лекції в системі навчання і специфіки задач, що вирішуються, можливі різні види лекцій.

Одні із різноманітних видів лекцій - це інструктивні лекції, які знайомлять вихованців з технологією їх майбутньої діяльності, з особливостями виконання окремих дій і способів роботи. На інструктивних лекціях розглядаються алгоритми рішення задач, правила виконання експериментів, плани вивчення понять, способи конструювання правил, законів, теорій; пояснюються методи навчального пізнання, розкривається організаційний механізм співробітництва студентів.

На думку А.В. Петровського [45, с.113], у навчальному процесі складається рад ситуацій, коли лекційна форма навчання не може бути замінена будь-якою іншою. До нього приєднуються й інші вчені і практики. Їхні аргументи полягають у наступному:

1) при відсутності підручників і навчальних посібників найчастіше по новим, що складаються курсам лекція виконує функцію основного джерела навчальної інформації; цю же функцію лекція виконує в тих випадках, коли новий навчальний матеріал по конкретній темі не знайшов ще відображення в підручниках і чи книгах викладений у застарілій трактуванні;

2) деякі розділи і теми курсів особливо важкі для самостійного вивчення по підручниках і навчальних посібниках і вимагають методичного пророблення, що і здійснює лектор;

3) у випадках, коли по основних проблемах курсу в посібниках і наукових статтях викладаються спірні і суперечливі концепції, лекція необхідна, щоб дати об'єктивну оцінку різних підходів і трактувань;

4) лекція дуже ефективна у виховному й освітньому відношенні форма живого, безпосереднього контакту свідомості, почуттів, волі, переконаності - всього багатства особистості педагога - із внутрішнім світом студента;

"Міркуючи вголос", переломлюючи суспільне через своє особисте, індивідуальне, лектор може і повинний переконливіше, емоційніше, ніж підручник і посібник, донести до слухачів основні ідеї; лекція - це творче спілкування лектора з аудиторією;

5) лекція є дуже економічним способом одержання в узагальненому виді основ знань, орієнтування в навчальному матеріалі.

Використовуючи для порівняльного аналізу матеріали по підготовці фахівців в області гуманітарних і соціально-економічних наук, розроблені дані якої переконливо свідчать про те, що лекція займає значне місце в підготовці сучасних фахівців. У той же час досвід показує, що в останні роки домінування лекційної форми у вузі знижено і більше уваги приділяється формам самостійної роботи студентів. Номенклатура організаційних форм включає в даний час більше двадцяти найменувань, у числі яких семінари, практичні й індивідуальні заняття, консультації, практики і т.д. Як же зробити так, щоб лекція внесла свій внесок в орієнтацію майбутніх фахівців на творчу і науково-дослідну роботу, стала невід'ємною частиною нових технологій навчання? Рішенням цього питання присвячений ряд робіт вчених і практиків.

Відповідно до діяльністного підходу засвоєння змісту історичного досвіду людей здійснюється не шляхом передачі інформації про нього людині, а в процесі його власної активності, спрямованої на предмети і явища навколишнього світу, що створені розвитком людської культури. Процес діяльності є одночасно процесом формування людських здібностей і функцій, одиницею діяльності виступає предметна дія [#]. Діяльністний підхід використовує В.П. Фурманова [3], визначаючи лекцію як форму опосередкованої взаємодії викладача і студентів, що складає їхню спільну діяльність по формуванню і рішенню навчально-пізнавальних завдань. Перед кожною окремою лекцією повинне ставитися завдання - домогтися визначенню спрямованої зміни в значеннєвому полі реципієнта, тобто його включення в активну розумову діяльність. Автор пропонує наступні типи лекцій у відповідності з різними навчально-пізнавальними задачами і характером діяльності студентів: що орієнтують, інструктивні, що систематизують, проблемні:

1. Лекція, що орієнтує, є вступною: викладач розповідає про мету, об'єкт, предмет і функції дисципліни в системі професійної підготовки, зупиняється на характеристиці навчальних посібників і робить короткий огляд тематики.

2. Інструктивна лекція націлює студентів на самостійну й індивідуальну роботу з даної дисципліни.

3. Послідовний і системний характер викладу матеріалу припускає що систематизує й узагальнює лекцію, у якій яка-небудь проблема чи тема розглядається з погляду міжпредметних контактів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11