Слід особливо відзначити той факт, що шестирічні діти на тлі загального позитивного ставлення до навчання називають також уроки, які їм не подобаються (фізкультура, ознайомлення з навколишнім, читання, музика, математика, праця, малювання). Те, як діти пояснюють, чому їм не подобається певний урок (“математика - дуже довгий урок, усі діти втомлюються, і в них , і в мене не виходить говорити, скільки зайчиків і морквинок”; “читання - дуже важко читати”, “письмо - там пишуть і пишуть, навіть не дають перепочити, а все одно нічого не виходить”, “праця - важко клеїти, клей розмазується, і вирізати важко, я рівно не вмію”), дає змогу побачити, що вони чітко виокремлюють, фіксують реальні труднощі, пов'язані з конкретним предметом. Таке виокремлення труднощів свідчить про їхнє усвідомлення. Зрозуміло, що ці труднощі випливають з непідготовленості дитини до того чи іншого виду діяльності. Разом з тим, сам факт їхнього виділення, усвідомлення, конкретизації можна розглядати як психологічну передумову готовності до оволодіння вміннями і навичками, властивими для цих суто шкільних видів діяльності.
Ставлення до вчителя у шестирічок позитивне, хоча в його основі також виявився різний зміст (“вчителька нас багато чого вчить, цікаві уроки проводить, а найкраще - працю і малювання”, “вона хоче, щоб ми усі вчилися на “5” і “4”, іноді похвалить, іноді посварить”, “вона дуже гарна, у неї красивий одяг і волосся красиве”, “іграшки дає, в театр з нами ходить”).
Як видно з поданих відповідей, шестирічні першокласники вже здатні помічати у вчителя ті якості, що є суттєвими в його роботі, і на цій основі будувати своє ставлення до нього. Однак такий рівень ставлення виявився лише у частини дітей; деякі діти відзначають зовнішню привабливість вчителя. У більшості шестирічок ставлення до вчителя формується на підставі різного ступеня особистого комфорту, особистих стосунків з ним.
З метою формування позитивної мотивації учіння першокласників нами розроблена корекційно-розвивальна програма, яка складалася із 10 невеликих занять. Ця програма зможе допомогти дітям розвинути компоненти мотиваційної готовності і дасть змогу дитині в подальшому легко і швидко впоратись із труднощами у навчанні (див. додаток).
З метою формування мотиваційної сфери школярів в умовах навчальної діяльності, ми орієнтували вчителів-предметників на вивчення кожної теми програми за трьома етапами:
§ мотиваційний;
§ змістовний;
§ операційний.
На етапі мотивації навчання першокласники усвідомлювали, для чого їм необхідно вивчати дану тему, що саме вони засвоять; виявляти, чи готові вони до вивчення теми і що слід зробити, щоб успішно розв'язати учбову задачу. Мотиваційний етап складався із створення проблемної ситуації, що вводила учнів у предмет вивчення теми через постановку задачі, розв'язання якої можливе лише на основі оволодіння знаннями й уміннями нової теми, - або бесіду чи розповідь вчителя про теоретичну і практичну значущість нового матеріалу.
Формування основної учбової задачі здійснювалося на змістовому етапі. Це те, що учні повинні вивчити, засвоїти з даної теми. Учбова задача демонструвала учням той орієнтир, на який вони повинні спрямовувати свою активність при вивченні теми, створювала основу для постановки учбових цілей і породжувала систему часткових учбових задач, які створювали і постійно підтримували мотиваційний тонус учня.
Операційний етап полягав у засвоєнні змісту теми і в оволодінні учбовими діями та операціями. Роль цього етапу в становленні мотивації залежала від того, чи усвідомили учні необхідність всього змісту теми та його частин, учбових дій та операцій для розв'язання основної учбової задачі, поставленої на мотиваційному етапі, чи виявили закономірний зв'язок між частковими задачами та основною та ін.
Особливу увагу у процесі формування позитивної мотивації учіння ми звертали на правильну організацію навчального процесу. Правильно організований навчальний процес був однією з умов формування пізнавального мотиву у молодших школярів. Розвиток цього мотиву безпосередньо пов'язувався з успішністю. В цілому бажання вчитися, прагнення до досягнень пов'язувалися з позитивним ставленням дитини до вчителя.
Ми враховували, що повага, увага, турбота і схвалення оточуючих підвищують в будь-якої дитини почуття власної гідності і призводять до формування позитивної самооцінки і відповідної “Я” - концепції. Домінування позитивного уявлення про себе - “Я ще цього не знаю, але навчуся” або “Мені не вдається красиво написати, значить, я повинен поуправлятися” - породжує бажання позитивно змінити ситуацію. Негативні емоції спонукають прагнення уникнути контакту з негативною подією, тобто учень відмовляється виконувати завдання, яке йому не вдається. Позитивні емоції спонукають до підтримки позитивної події. Тому очевидно, що пізнавальний інтерес учня формується лише в тому випадку, коли учбова діяльність успішна, а здібності оцінюються позитивно.
В залежності від змісту уроку ми так організовували навчальну діяльність, щоб сформувати у школярів відповідний мотиваційний цикл. Цей цикл мав ряд етапів: від мотивації початку роботи (готовність, задіяність) до мотивації процесу (ходу) виконання роботи і далі - до мотивації завершення.
І етап. Виникнення мотивації - необхідно зафіксувати мотиви попередніх досягнень - “Ми добре попрацювали над попередньою темою”, викликати мотиви відносної незадоволеності - “Але не засвоїли ще одну важливу сторону цієї теми”; посилити мотиви орієнтації на майбутню діяльність - “А між іншим для вашого подальшого життя це буде необхідно, наприклад, в таких-то ситуаціях”.
ІІ етап. Підкріплення і посилення мотивації, що виникла - тут використовується чергування різних видів діяльності, матеріалу різної важкості, оцінок, що викликають позитивні і негативні емоції, - задоволення і незадоволення; цілеспрямовано активізувати пошук самих учнів, підключати їх до самоконтролю і самооцінки.
ІІІ етап. Мотивація завершення - полягає у необхідності того, щоб кожен учень вийшов із діяльності з позитивним особистим досвідом, щоб в кінці уроку виникла позитивна установка на подальше навчання, тобто позитивна мотивація перспективи. Для цього важливо посилити оцінну діяльність самих учнів ,поєднуючи її з розгорнутою диференційованою оцінкою вчителя.
Процес експериментального дослідження завершився якісно-кількісним аналізом одержаних результатів та визначенням подальших перспектив аналізованого напрямку дослідження.
2.2 Якісний та кількісний аналіз результатів дослідження
Виходячи з положення, що мотиви, організовані у шестирічних першокласників в індивідуальну систему, визначають різновиди ставлення до навчання та утворюють мотивацію учбової діяльності загалом, провівши експериментальне дослідження учбової мотивації школярів, ми одержали наступні результати.
В результаті узагальнення даних експерименту були виділені три типи психологічної готовності, яку ми визначали через ставлення до навчання: позитивне, індиферентне (байдуже, нейтральне) та негативне. Вони відрізнялися рівнем сформованості основних показників ставлення: стійкості - нестійкості; активності - пасивності; усвідомленості - неусвідомленості; домінуванням одних мотивів над іншими; емоційною спрямованістю.
У типі позитивного ставлення до навчання нами виділено три види. На початку року у 12% першокласників експериментального класу та 14,3% контрольного класу виявлено І вид ставлення - стійке, позитивне, усвідомлене, активне, причому переважає навчальна мотивація, широкі, пізнавальні і соціальні мотиви. У кінці року - у 20% учнів експериментального та 10,7% учнів контрольного класу.
ІІ вид позитивного ставлення зафіксовано у 16% учнів експериментального та 10,7% учнів контрольного класу; у кінці року - відповідно 28% і 14,3%. Цей вид ставлення до навчання характеризується нестійкістю, недостатньою усвідомленістю, активністю, зацікавленістю, переважанням навчальної мотивації над ігровою, широкими соціальними мотивами.
ІІІ вид позитивного ставлення визначено у 52% учнів експериментального та 50% учнів контрольного класу (на початку року) та відповідно у 40% та 42,8% - наприкінці навчального року. Йому властиві нестійкість, малоактивність, вибірковість, переважання ігрової мотивації над навчальною, широкі соціальні мотиви.
Індиферентне ставлення до навчання зафіксовано у 12% дітей експериментального та у 17,8% учнів контрольного класу (на початку року) і відповідно у 8% та 14,3% учнів - наприкінці року. Воно характеризується відсутністю як позитивного, так і негативного відношення до школи, стійкістю, неусвідомленістю, вибірковістю, переважанням ігрової мотивації.
Негативне ставлення до навчання притаманне відповідно 8% та 7,2% шестирічок: відсутність готовності до задіяності у навчальному процесі, неусвідомленість, пасивність, перевага ігрової мотивації. До кінця року цей тип ставлення усталився у 4% учнів експериментального та 17,8% учнів контрольного класу.
У ставленні учнів 1 класу до навчання ми виділили 5 груп (див діаграму 1).
Позитивне ставлення до навчання першої групи першокласників (12%) зумовлена переважанням мотивів досягнення успіхів і пізнавальних інтересів. В мотиваційній системі представлені широкі пізнавальні і соціальні мотиви. Цей тип відзначається активним пізнавальним інтересом до предметів, активністю, старанністю, зосередженістю. Характерними для них є наполегливість у навчанні, самостійне долання труднощів. Здебільшого такі діти прийшли у 1 клас добре підготовленими, знали букви, вміли лічити. Програмовий зміст засвоюють легко, відзначаються швидкістю запам'ятовування, глибиною усвідомлення матеріалу. Навчальні завдання виконують швидко, самостійно, старанно. У школі їм подобається здобувати нові знання, слухати вчителя. Охоче виконують складні навчальні завдання. Наприкінці навчального року віддають перевагу урокам математики, мови, зауважуючи, що урок повинен бути довшим, щоб більше навчитися".
Типовим представником цієї групи є Іра С. вона прийшла у 1 клас з великим бажанням вчитися. У неї домінують мотиви досягнення успіхів і широкі пізнавальні інтереси. Мотивація досягнення охоплює не тільки бажання одержати схвалення вчителя і батьків, а й правильно виконати навчальне завдання. Найбільше значущими для неї є пізнавальні інтереси. Дівчинку цікавлять як зміст навчальних предметів, так і процес виконання окремих навчальних дій. На початку року вона зазначила, що їй “подобається уроки, тому що більше дізнається нового”. Серед навчальних предметів віддає перевагу найскладнішим (рідна мова, читання, математика), на уроках активна: піднімає руку, охоче відповідає на запитання. Над завданнями працює зосереджено, старанно, завжди доводить їх до кінця. Адекватно реагує на педагогічну оцінку її діяльності: негативна посилює її бажання продовжувати роботу, самостійно долати труднощі, позитивна - викликає радість, прагнення ще краще працювати, бажання допомогти відстаючим. У ставленні до навчання у дівчинки на початку року зафіксовано тривожність, спричинену очікуванням батьків та розвиненим почуттям обов'язку дитини.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
