Рефераты. Роман Ч.П. Сноу "Пора сподівань" як роман виховання

Роман Ч.П. Сноу "Пора сподівань" як роман виховання

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Інститут післядипломної освіти

Кафедра світової літератури

КУРСОВА РОБОТА

Роман Ч.П. Сноу „Пора сподівань"

як роман виховання

студентки АВ-25

факультету іноземних мов

Усовниченко О.Р.

Науковий керівник:

доцент Я.І. Кравець

Львів - 2005

Зміст

Вступ

Основна частина
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
Ч.П. Сноу народився в провінційному містечку Лестері в сім`ї бідного службовця.

Цілеспрямованість і величезні здібності стали визначальним фактором в його житті. Навчався він спочатку в класичній середній школі, потім в Лестерському університетському коледжі і нарешті в Кембріджському університеті. В 1928 році йому була присвоєна ступінь магістра, а в 1930 році - ступінь доктора філософії. Він стає фізиком і займається переважно дослідженням молекулярних структур інфрачервоним промінням, в чому добився визначних успіхів. Його наукові статті появились навіть у „Працях Британського королівського товариства”. [3, 15]

Але вже в 30-і роки Ч.С. Сноу публікує свої перші романи. Детектив „Смерть під парусами” й соціальна утопія „Нове життя в обмін за старе" - це проба сил.

Різкий поворот в творчості - „Пошук” - роман про Кембридж, про вчених, про науку і наукову етику.

Потім Ч.С. Сноу знаходить важливі теми, які лягають в основу його головного літературного твору - 11-томного циклу романів „Чужі і брати", над яким Ч.С. Сноу працював з 1935 по 1970 рік.

В 1940 році був надрукований один із томів „Чужих і братів".

В 1939 р. він став експертом Міністерства праці, що займався використанням наукових кадрів в воєнних цілях. Це призначення збагатило життєвий досвід Ч.С. Сноу, познайомило його зі складними проблемами, перед якими була його країна в тяжкі роки боротьби з фашистською Германією.

Після війни він уже не повертається в Кембридж. [3, 20]

Основним в його житті стає літературна творчість. Лише на 1,5 роки в 1964-1966 роках він займає посаду замісника міністра технології в лейбористському уряді Гарольда Вільсона. За заслуги перед своєю країною Ч.С. Сноу - письменник, вчений, політичний діяч - був у 1957 році нагороджений дворянським титулом, а в 1964 р. став пером Англії. Йому присуджено багато почесних звань в університетах Англії, США та інших країн.

Як літературний критик він пропагував реалістичний метод і класичне мистецтво. Як публіцист і суспільний діяч Ч.С. Сноу в своїх виступах, лекціях і статтях висловлювався з найактуальніших питань сучасності. [1, 429]

Ч.С. Сноу зіграв велику роль в повернені англійської літератури в реалістичне русло.

В період творчості Ч.С. Сноу ключові позиції в літературі були зайняті авангардистами, в літературній критиці вважалось хорошим тоном прославляти будь-які формалістичні експерименти, Ч.С. Сноу почав послідовну кампанію за поновлення реалістичних принципів. Недивно, що намагання Ч.С. Сноу іти проти течії дратувало авангардистів, які називали його традиційну реалістичну манеру писання „застарілою" і „старомодною", а мову - „сірою”. Про це писали такі англійські критики цього часу як Г. Фелпс в статті „Роман сьогодні", Г. Мартін в статті „Романісти трьох десятиліть”: Івлін Во, Грем Грін, Ч.П. Сноу”, Р. Адамс в статті „Помпа і випадок: Ч.С. Сноу", „Післявоєнна англійська проза" - Дж. Гиндин, П. Чест в монографії „Сучасний роман". С Укол в статті „Романи Ч.С. Сноу” намагався довести, що „Сноу демонструє нову відсутність композиційного задуму”. Його підтримали такі англійські літературознавці як М. Бредбері, Дж. Тейл, Р. Рабинович. [3, 152]

Одним з перших важливу прогресивну роль Ч.С. Сноу в літературі зауважив американський професор Лайочел Гриллінч в есе „Живе роман чи помер”.

В 1959 році з`явилось перше спеціальне дослідження про творчість Ч.С. Сноу, яке належало його другу, англійському письменнику У. Куперу Він показав, що Ч.С. Сноу не тільки „продовжувач традицій” класичного роману, але й оригінальний самобутній художник.

Із написаних про Ч.С. Сноу досліджень звертає на себе увагу стаття М. Мілягейта „Структура і стиль романів", стаття Д. Станфорда „Ч.С. Сноу - романіст-лисиця”, в монографії У. Аллена „Традиція і мрія”, де Ч.С. Сноу признають як романіста. [3, 165]

На початку 60-х років критична література про Ч.С. Сноу поповнюється трьома монографіями: Р. Гринсен „Світ Чарльза Сноу”, Ф.Р. Карл „Ч.С. Сноу: політика совісті", Дж. Тейл „Ч.С. Сноу".

Величезні дослідження про Ч.С. Сноу на Заході - це монографія Д. Шустера, Ч.С. Сноу розглядається як крупний художник слова, монографія Р.К. Моріса „Традиції і зміни", „Англійський університетський роман" М.Р. Проктора", „Боротьба напрямів в сучасній англійській літературі” У.І. Гиндалла, „Сучасна англійська література У.У. Робінсона" і т.д. [3, 201]

Критика його творчості - це по суті боротьба, яка точиться між мистецтвом реалістичним і модерністським.

У повоєнні роки на основі роману про бунт молоді проти святенництва і тупості провінційного міщанства („Чужі та брати”) остаточно сформувався в нього план серії романів широкої панорами англійського життя, найзначніші серед них „Нові люди” (1954), „Справа" (1960), „Коридори влади" (1964).

Назва серії істотно виражає концепцію суспільства у Ч.С. Сноу: замикаючись у егоїзмі, люди стають самотніми і „чужими" одне одному; відкриваючи спільні переживання і цілі, вони перетворюються на „братів": перші - сліпці, які з егоїстично-класових міркувань підточують країну, другі - патріоти, які зміцнюють справжню велич Британії. [1, 350]

Завданням письменника є дослідження як того „у чому люди чужі один одному, а у чому брати", так і складних переходів від ізольованості себелюбства до живодайного спілкування. Задум циклу був підказаний екологією, наукою про середовище, у якому живуть і взаємодіють живі організми. [1, 359]

Охоплення дійсності в „Чужих і братах” досить велике: Ч.С. Сноу зобразив життя як середніх класів, так і правлячих кіл - міністрів і вищої бюрократії, великих промисловців і провідних учених, відбив гру шанолюбств і зіткнення політичних інтересів. Особливо приваблює Ч.С. Сноу проблема боротьби людини за самоутвердження і владу. За його концепцією людину, її поведінку визначають не суспільні відносини, а природжена активність, бажання завоювати собі краще становище, двобій з обставинами. У цьому аспекті Ч.С. Сноу сформулював свою мету як дослідження межі можливостей людини, тобто ролі індивіда в суспільстві.Ч.С. Сноу вважає метою мистецтва поширення людяності.

Зображальні засоби Ч.С. Сноу дуже прості і економні, але „традиційні". Небагатослівність добре підкреслює внутрішню схвильованість оповідача і драматизм переживань. Гумором діккенсівського типу він оточує переважно другорядні напівкомедійні персонажі. Ч.С. Сноу часто звертається до подвійного висвітлення подій і почуттів: спочатку через слова і вчинки самого персонажа, а потім через аналітичний коментарій оповідача.Ч.С. Сноу - значний майстер портрета і підтексту. [1, 402]

Основна частина
„Пора сподівань”, це змальовано духовні пошуки англійської молоді 20-30-х років ХХ століття, як і всі інші романи циклу „Чужі і брати" - цілком завершений і самостійний твір. Але між ним та іншими книгами серії існують композиційні й сюжетні зв`язки, що доповнюють задуману автором панораму англійського життя від початку століття до 1970 року. Головне ж значення роману „Пора сподівань" у системі всього циклу полягає в тому, що, розкриваючи характер молодого Еліота, автор серйозно мотивує свій вибір даного персонажа як суб`єкта художнього осмислення реальності й для інших творів. [4, 352]

„Пора сподівань" - є ключем до всього задуму серії романів „Чужі і брати", присвяченої життю англійського суспільства першої половини ХХ століття. У „Порі сподівань" автор змальовує дитячі та юнацькі роки Льюїса Еліота, розповідає про мрії й прагнення свого героя, який виріс у провінційному містечку в незаможній родині й щосили намагається вийти в люди. Простежуючи його складний, суперечливий шлях, стосунки з матір`ю, друзями, коханою дівчиною, Ч.С. Сноу цікаво, з психологічними тонкощами показує, як середовище, що оточує людину, формує її характер. [4, 353]

Конфлікт роману „Пора сподівань" підпорядкований ідеї самовизначення молодого героя, поступового формування його особистості. Історія одного юнака з провінції, що долає життєві перепони і знаходить свій шлях у житті, набуває значного поширення в англійській прозі ХХ століття. Так само, як і Г. Уельс, А. Бенкет, С. Моем або А. Кронін, Ч.С. Сноу будує в „Порі сподівань" лінійний циклічний сюжет, кожен етап якого зумовлений впливом конкретних подій на свідомість Еліота як і в класичному „романі виховання”, в цьому творі зображено формування героя в сім`ї, вплив на нього своєрідних „наставників” - палкого ідеаліста Джорджа Пассанта і досить земного та практичного Джека Коутері. Моральні принципи Еліота, його духовні цінності зазнають випробування буденністю провінції і звичаями столичного ділового світу, дружбою й коханням. Змінюються обставини, змінюються і якість риси характеру Еліота, але постійним лишається його кредо - домогтися успіху: „Я хочу, щоб про мене знали. Ненавиджу сіре, безбарвне животіння. А якщо зазнаю невдачі, то не шукатиму ніяких виправдань. Казатиму, що в усьому винен я сам. [4, 358]

Ніби контрастом до цієї бравурної програми молодого честолюбця звучить гіркий самоаналіз Еліота в кінці роману: „Я раптом згадав про те, з якою сміливістю кидав тоді виклик майбутньому. Я пристрасно мріяв про кращий світ, а зараз ішов нещасливий тисяча дев`ятсот тридцять третій рік. Я мріяв про славу, а вибивався лише в другорядні адвокати. Я мріяв про кохання, а виявився зв`язаний на все життя з жінкою, яка ніколи не любила мене й висушила мою любов". [4, 359]

Перед нами характерні мотиви втрачених ілюзій, але звучать вони по-іншому, порівнюючи з класичним, „бальзаківським" трактуванням. Звичайно, головною причиною розчарувань молодого героя в суспільних ідеалах і власних можливостях була невідповідність між суспільством та моральними запитами й соціальними потребами людини. Елементи такого, різко критичного осмислення теми є в „Порі сподівань": згадаймо типи провінційних буржуа, формалістичну процедуру іспитів на звання адвоката. Звичаї контори Герберта Гетліфа й відчайдушні спроби Еліота пробитися без зв`язків і капіталу в лондонський юридичний світ. І все ж історія становлення Еліота - не так бальзаківський „роман кар`єри”, як продовження лінії Флобера в зображенні „виховання почуттів". [4, 361]

Творці цього типу західного роману, як колись і Г. Флобер у „Вихованні почуттів", звертаються до „середнього героя". Еліот у Сноу, так само, як і герой Г. Гріна, Дж. Стейнбека, Дж. Апдайка, М. Фріша та інших сучасних реалістів, - людина не видатна. Тим вірогідніші і точніші висновки письменника про духовні закони часу, якщо шлях до їхнього розкриття лежить через типове, повсякденне. Льюіс Еліот розумний, здібний, працьовитий, але далеко не геніальний; свої перемоги і поразки він недарма називає однаково - „незначними". Еліот чуйний, уважний, скромний. Саме ці якості викликають симпатії ще в першій „дитячій” частині роману. Розумний і вразливий хлопчик щиро переживає приниження сім`ї після батькового банкрутства. Люблячий і уважний син, Еліот розуміє і поділяє надії матері, щодо його майбутнього. Хлопчик відчуває вдячність батькам, сум, біль зневаженої гідності, але він ще не здатний перейнятися болями іншого. Навіть перед смертю матері Еліот не спроможний подолати свою внутрішню відчуженість, надихнутися силою її мрії, відповісти серцем на її почуття. [4, 362]

Страницы: 1, 2