Розумовий розвиток старших дошкільників як психолого-педагогічна проблема - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Розумовий розвиток старших дошкільників як психолого-педагогічна проблема

В одному з перших документів - "Програмі роботи у нульових групах" - наголошувалося на важливому значенні формування навичок уміння при підготовці до школи (37).

Для усвідомлення особливостей розумового розвитку дітей важливу роль відіграють роботи швейцарського психолога Ж.Піаже (37), який вважав, що людина протягом усього життя залишається активною, допитливою і винахідливою. І діти, і дорослі постійно нагромаджують і перебудовують власні знання про світ, намагаються осмислити свій досвід і поєднати набуті знання у зв'язну систему. Вчений виділяє чотири стадії когнітивного розвитку: сенсомоторну ( від народження до 18 місяців ), доопераційну ( від 18 місяців до 7 років ), конкретних операцій ( від 7 до 12 років ), формальних операцій ( після 12 років ). У дошкільному дитинстві відбувається перехідний етап від “сенсомоторного інтелекту“ до початкових форм логічного мислення, головне значення якого полягає в тому, що дитина починає мислити “ в умі “, уявляючи дії, які можуть привести до успішного вирішення завдання.

Для педагогічної теорії розумового виховання важливе значення мали дослідження психологів Л.Виготського, О.Запорожця, М.Поддьякова, Л.Венгера та ін., у яких розглядалися психологічні аспекти розумового розвитку і виховання дошкільників. (11; 37) Л.Виготський, відзначаючи роль навчання, бачив його витоки у змісті знань, що засвоюються дітьми.

У роботах О.Запорожця та його співробітників доведено: якщо відповідні інтелектуальні та емоційні якості не розвиваються належним чином на етапі дошкільного дитинства, то пізніше подолати недоліки у становленні особистості виявляється важко або взагалі неможливо.

Дослідження розвитку дитячого мислення переконують, що головним його показником може служити рівень сформованості дій образного і логічного мислення: як оволодіває дитина схематизованими уявленнями ( образне ) та діями виділення і співвіднесення істотних параметрів об'єктів ( логічне мислення ).

О.Усова (55), вивчаючи вплив навчання на розумовий розвиток, визначила зміст поняття “ дошкільне навчання “ як засіб прямого і безпосереднього впливу вихователя на дітей, основні завдання якого - дати конкретні відомості про навколишню дійсність; виховати правильне ставлення до неї; навчити дітей конкретних прийомів та дій; на основі всебічного розвитку готувати їх до школи.

Важлива проблема теорії розумового виховання - створення системи знань про навколишні предмети і явища. Дослідження М.Поддьякова, М.Веракси, Л.Парамонової, С.Ніколаєвої свідчать про те, що систематизовані знання є універсальним засобом розвитку мислительної діяльності дітей.

Проблема розвитку мислення в ранньому віці досліджена С.Новосьоловою. Початок інтелекту дитини, на думку автора, те, що живить змістовну сторону мови, - це предметна діяльність та її розвиток. Мислення формується в умовах змістовного спілкування дорослого з дитиною в процесі виховання і навчання.

Оцінка рівня розумового розвитку дітей - важлива умова правильного процесу виховання. Дослідження Л.Венгера, присвячені проблемі психологічної діагностики, дозволили розробити методи визначення рівня розумового розвитку дітей.

Доведено, що діагностика розумового розвитку повинна виявляти реальні досягнення дитини, що склалися в ході виховання і навчання. Разом із тим досягнутий рівень є результатом не тільки навчальних, а й усіх виховних впливів ( в тому числі соціальних, демографічних тощо ).

Дослідники розробили систему показників розумового розвитку дитини, яка містить ступінь сформованості п'яти типів пізнавальних та двох мислительних ( інтелектуальних )дій: ідентифікації, відповідності еталону, перцептивного моделювання, образного та логічного мислення. Для побудови ефективної системи розумового виховання важливо враховувати, що саме оволодіння різними видами пізнавальних дій визначає головну лінію розумового розвитку дітей.

Методика вивчення загального рівня розвитку дітей п'яти - шестирічного віку з метою диференційованого підходу в умовах щоденного навчально-виховного процесу розроблена українськими психологами Т.Кондратенко, В.Котирло, С.Ладивір.

Важливим внеском у розвиток теорії розумового виховання є праці українського психолога Г.С.Костюка, який звертає увагу педагогів на те, що розумове виховання сприяє розвитку дитини за умови її активізації розумової, особливо мислительної, діяльності, формування у неї вмінь і навичок навчальної діяльності та застосування здобутих знань.

Особливості засвоєння знань та причинно-часові залежності у дітей підготовчої групи вивчала К.Назаренко.

Проблема формування пізнавальних здібностей досліджена О.Проскурою. Вона відзначає, що у розумовому розвитку важливі не стільки конкретні знання, скільки розумові дії, які здійснює дитина, зрозумілі їй способи вирішення завдань.

Окремі аспекти проблеми розумового виховання викладено в дослідженнях Ф.Сохіна, А.Богуш ( мовленнєвий розвиток ); Г.Леушиної, Т.Комарової, Т.Козакової ( навчання дітей образотворчої діяльності ); П.Саморукової, Н.Яришевої, З.Плохій ( ознайомлення з природою ).

Значний інтерес у контексті нашого дослідження становлять роботи Л.Артемової. Автор зазначає, що базовий зміст знань доцільно розглядати не лише як надбання дошкільного дитинства, а й як стартовий майданчик до набуття нових знань, виявлення і пізнання нових зв'язків, залежностей, закономірностей у світлі речей, природи, людей. Щоб навчання було легким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даному етапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально-зацікавлено.

Знання і врахування педагогом сензитивних періодів розвитку дітей забезпечує вірогідність того, що навчання здійснюватиметься відповідно до їхніх психофізичних можливостей.

Розумовий розвиток дошкільників Л.Артемова розглядає у зв'язку з їх інтересами та потребами. Ми погоджуємося з думкою Л.Артемової, що дорослий повинен не тільки мати педагогічні знання, а й бути мудрим, тобто займати позицію не лише наставника, а й партнера, друга дитини.

Л.Жулідова торкається проблеми необхідності використання інтелектуальних ігор у розумовому розвитку дошкільників. Вихователь прагне не просто дати знання, а насамперед навчити дітей логічно мислити, бути здатними до розумової праці. Щоб зробити процес навчання привабливим для дошкільнят, важливо підтримувати в них бадьорий робочий настрій. Не слід вимагати від дитини, щоб вона з першої спроби розв'язала задачу. Коли щось не виходить, заспокойте її, запевніть, що вона справиться. Л.Жулідова запевняє, що за умови правильної організації інтелектуальної гри дають змогу кожній дитині досягти “ стелі “ своїх можливостей. І тут вона зауважує, що в роботі над розвитком творчого мислення важлива роль дорослого.

Інтелектуальні ігри не тільки активізують розумові здібності дитини, а й розвивають у неї якості, необхідні для подальшої професійної майстерності. Педагог радить використовувати розвивальні ігри як на заняттях, так і в повсякденному житті.

Цікавим є дослідження Поддьякова М.М. “ Умственное воспитание детей дошкольного возраста “, де подана методика розвитку пізнавальних здібностей дітей, формування уявлень і елементарних знань про оточуючий світ. Автор також обгрунтовує сучасні вимоги до організації цілеспрямованого навчання, методів керівництва самостійною діяльністю дітей. Розглядаються також шляхи виконання розумового і мовного розвитку дітей в дошкільних закладах.

У своїх роботах автори Л.Грегуль та Л.Шовкова стверджують, що розумове виховання полягає не тільки в тому, щоб дати дітям знання, а й щоб навчити їх використовувати ці знання у різноманітних практичних діях. На сучасному етапі розвитку системи дошкільного виховання найбільшої гостроти набула проблема пошуку нових форм навчання і виховання, яка сприяє формуванню пізнавальної активності дітей, їхньому всебічному розвитку. Педагоги помітили: особливу розумову активність дошкільнята проявляють при досягненні ігрової мети як в організованому навчанні, так і в повсякденному житті. Практика показала, що дидактичні вправи, логічні ігри та вправи для розвитку пізнавальної активності старших дошкільників є найефективнішим засобом навчання.

Козленко М. та Скирко Г. акцентують увагу на взаємозв'язку фізичного та розумового розвитку. Здоров'я, фізичний стан - основна база, на якій розвиваються всі можливості дитини, включаючи й розумові. У свою чергу, вищий рівень розумового розвитку дошкільника дає змогу успішніше вирішувати проблеми фізичного гарту. Тож взаємозв'язок тут нерозривний і цього не можна не враховувати при плануванні навчально-виховної роботи. У руховій діяльності дитина пізнає навколишній світ, саму себе, у неї розвиваються психічні функції. Автори підкреслюють, що на заняттях з фізичного виховання безпосередньо вирішуються специфічні освітні завдання. З іншого боку, руховий досвід нагромаджується не сам собою, а завдяки розумовій діяльності. Таким чином, взаємозв'язок розумового розвитку та фізичного нерозривний.

Наукові дослідження в галузі розумового розвитку переконливо свідчать про вирішальну роль виховання і визначають головні принципи та закономірності, на яких слід будувати даний процес з метою всебічного розвитку особистості.

Теорія і практика розумового навчання дітей знайшла широке відображення у народній педагогіці, де обгрунтовані зміст, завдання і засоби розумового розвитку дітей.

У народній педагогіці метою виховання є ідеальна особистість, здатна до вдосконалення навколишньої дійсності і самовдосконалення. Велика кількість прислів'їв та афоризмів формують ціннісну орієнтацію дитячої свідомості, виконують функцію стимулів до навчання, активізують розумову діяльність дітей. Українські прислів'я шанують розум як найвищу цінність: “ Знання та розум - скарб людини “, “ За вченого двох невчених дають”, “ Не краса красить, а розум “. Душевні та фізичні якості людини народна мудрість також пов'язує із розумом: “ Доброта без розуму пуста “, “ Сила перед розумом никне “, “ Людина без розуму, що сніп без перевесла “, “ Розумний розсудить, а дурень судить “ та ін.

Як зазначає академік М.Стельмахович, у повсякденне вживання слово “ розум “ увійшло із давньоруської мови ( за допомогою префікса роз- і праслов'янського ум ), звідси утворилися споріднені слова “ уміти “, “ умілий “, “ уміння “, “ розуміти “, “ розумний “, “ розумниця “, “ розумовий “ ( 47, 199 ).

Розум у народній педагогіці - найважливіший засіб пізнання навколишньої дійсності: “ Бачить око далеко, а розум ще далі “. Це - найвища цінність, з якою не може зрівнятися ні врода ( “ Шкода краси, де розуму немає “ ), ні багатство ( “ Не купить ума, як нема “), ні показна вченість ( “ Розумний любить вчитись, а дурний вчити “ ). Розумом і мудрістю вважається не лише природна кмітливість, а, перш за все, той рівень розвитку, що досягається працею, постійним прагненням до знань, самоосвітою: “ Не той дурний, хто не вчиться, а той, хто вчитися не хоче “. Життю людини є межа, а знання - безмежне, і здобути його можна лише наполегливими зусиллями: “Дурному розуму не вставиш “, “ Вік живи - вік учись “ та ін.

Для успішного розумового розвитку дитини народ створив чудові засоби навчання мови, розвитку мислення, уваги, сприйняття, уяви. Важливими чинниками виступають природа, праця, ігри; багатим є і комплекс засобів педагогічного впливу на свідомість дитини: пояснення, побажання, прохання, порада, натяк, схвалення, вдячність, довіра, розповідь, заповіт та ін. Роль фольклору у формуванні розумових здібностей дітей важко переоцінити, адже загадки, прислів'я, приказки містять різноманітні знання з усіх сфер життя, відображених реалістично у народній свідомості і пристосованих для розуміння: вони оформлені у влучну емоційну форму, сприяють розвитку інтересів дитини. Народні пісні, потішки, пестушки образні, емоційні за формою, цікаві за змістом казки повні динамічних картин, діалогів, яскравих персонажів. Педагогічний геній народу знайшов дійові засоби розвитку мислення дитини, виховання в неї активності, кмітливості, ініціативи у великій кількості народних дидактичних ігор, які дають різноманітний матеріал для роботи розуму та уяви. Важливий засіб розумового розвитку - рідна мова. З першого слова матері, вперше почувши своє ім'я, дитина починає пізнання світу.

Страницы: 1, 2, 3, 4