Програми передбачають набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне; про особливості висловлювань, обумовленні їх комунікативними завданнями, ситуацією спілкування. Однак основну увагу в навчанні слід приділяти розвитку умінь здійснювати всі види мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання, письмо. З цією метою необхідно використовувати спеціальні види роботи, забезпечувати постійний контроль за сформованістю відповідних умінь.

Читання - один з основних компонентів розвитку мовленнєвої діяльності школярів, один із важливих засобів формування особистості. Тому так важливо в початкових класах сформувати в учнів технічну сторону читання, уміння працювати з різними видами текстів, забезпечити максимальний вплив твору на школяра.

Читанню у початкових класах належить провідна роль у художній. Суспільно-історичній освіті, громадському, моральному, естетичному вихованні, у закладанні основ самовиховання, саморозвитку, духовності, національної свідомості.

Як наголошує Л. С. Виготський, у процесі читання художніх текстів відбувається не просто засвоєння прочитаного, а усвідомлення свого ставлення до творів мистецтва або формування нових знань через своєрідний діалог між автором і читачем на основі тексту. Тому, опрацьовуючи будь-який жанр художнього тексту на уроці, вчитель, виходячи з рівня розвитку дітей класу, спонукає їх знаходити через форму слова позицію автора, формулювати етичні та естетичні оцінки дійових осіб, ставити себе на місце того чи іншого персонажа, уявно діяти за нього і передавати головний сенс його діяльності через творчу розповідь.

Методика навчання на уроках читання і його зміст повинні бути підпорядковані розв'язанню завдань, визначених шкільною програмою: пізнавальних(засвоєння інформації, що міститься в творах); виховних, у тому числі і завдань розвивального навчання (морально-естетичне, трудове; розвиток мовлення, спостережливості, пам'яті, культури слухання, аналітико-синтетичних умінь - зіставлення, порівняння, узагальнення, доведення, проведення аналогії, стійкої уваги, витримки, терпіння, самостійності, творчих здібностей, навичок самоконтролю і т. ін.); спеціально-навчальних: удосконалення техніки читання (розширення поля читання, кореляція темпу, удосконалення правильних прийомів читання, навичок виразного читання, розвиток мовленнєвого апарату і промовляння, вміння інтонувати речення і т.ін.); розвиток навичок зв'язного мовлення у зв'язку з прочитаним текстом(відповіді на запитання;репродуктивний, вибірковий, стислий і творчий перекази і т.ін.) [63, с.130].

Звідси, метою даної роботи є вивчення можливостей використання різних видів вправ на уроках читання як засобу мовленнєвої діяльності молодших школярів у практиці шкіл.

Мета роботи визначила конкретні завдання:

1) проаналізувати педагогічну та методичну літературу з проблеми дослідження;

2) виявити сутність та етапи розвитку мовленнєвої діяльності молодших школярів;

3) визначити можливості уроків читання у розвитку мовленнєвої діяльності;

4) експериментально перевірити ефективність запропонованих вправ з розвитку мовлення молодших школярів на уроках читання.

Об'єкт дослідження -- процес мовленнєвого розвитку молодших школярів на уроках читання.

Предмет -- методичне забезпечення процесу мовленнєвого розвитку на уроках читання.

Гіпотеза дослідження--якщо забезпечувати мовленнєву діяльність молодших школярів на уроках читання у початковій школі відповідно до психолого-педагогічних та методичних вимог, то це призведе до уточнення, збагачення і активізації словникового запасу молодших школярів.

При написанні роботи були використані такі методи педагогічного дослідження:

а) аналіз тематичної літератури;

б ) спостереження;

в) бесіди;

г) психолого-педагогічний експеримент;

д) теоретичне узагальнення.

Методологічними засадами дослідження виступає положення про роль мови у розвитку мовлення особистості(О.О.Леонтьєв, Л.Мацько, Л. Паламар та ін.); зона найближчого розвитку дитини( Л. Виготський); лінгводидактичні погляди на розвиток комунікативних умінь і навичок молодших школярів (М. Вашуленко, О. Хорошковська, М. Орап та ін.)

Експериментальна база. Дослідження проводилося у НВК школа-садок №94 м. Львова та Львівській середній школі № 38.

Практична значимість дипломної роботи. Матеріали дослідження можуть використовувати учителі початкової школи для ефективної реалізації розвивального потенціалу уроків класного та позакласного читання як засобів розвитку мовленнєвої діяльності учнів початкових класів а також студенти ВНЗ I- IV рівнів акредитації при підготовці до семінарсько-практичних занять з методики викладання української мови та під час проходження педагогічної практики.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дипломної роботи доповідалися на педагогічній раді навчально-виховного комплексу школи-садка №94 м. Львова у грудні та січні 2008-2009 н. р., на засіданні кафедри рідної мови та методики її викладання у квітні-травні 2009 року, а також у виступах на науково-практичних конференціях ТНПУ ім. В. Гнатюка в 2008-2009н. роках та у виступах на педагогічних читаннях у м. Львові в 2007-2009рр.

Розділ 1. Розвиток мовленнєвої діяльності молодших школярів на уроках читання

1.1. Сутність та розвиток мовленнєвої діяльності молодших школярів

Кожна людина користується рідною мовою, щоб передати свої думки і розуміння думок, висловлених іншими. Дитина, яка народилася, застає в готовому вигляді рідну мову. Але вона не тільки засвоює слова і граматичні форми рідної мови. Засвоюючи дуже рано різні слова, діти відносять їх саме до того змісту, який є значенням слова, закріпленого за ним у рідній мові всім процесом історичного розвитку народу.

Проте на кожному етапі свого розвитку дитина розуміє зміст слова по-різному. Адже слово завжди означає щось, якийсь факт, явище, предмет, ознаку або відносини, що є насправді. Глибина, повнота і правильність відображення таких фактів, ознак або зв'язків змінюються в процесі розвитку дитини. Тому дворічна дитина, вимовляючи слово «мама», відносить його лише до своєї матері; старший дошкільник може віднести те саме слово до кішки-матері. І лише значно пізніше, тобто вже в школі, учень може зрозуміти вислів: «Мати - сира земля».

Слово дитина засвоює дуже рано разом з властивим йому значенням. А поняття, позначене цим словом, як узагальнений образ дійсності, зростає, розширюється і поглиблюється з розвитком дитини.

Отже, мовлення -- це своєрідна форма пізнання людиною предметів і явищ дійсності і засіб спілкування людей між собою [1; С. 65]. На відміну від сприймання -- процесу безпосереднього відображення речей -- мовлення є формою опосередкованого пізнання дійсності, її відображенням за допомогою рідної мови.

Можна сказати, що мова -- це загальне, а мовлення -- індивідуальне користування мовою. Тому мовлення бідніше за мову, але водночас і багатше за неї [9; С. 24]. Адже людина в своїй практиці спілкування звичайно використовує лише незначну частину того словника і тих різноманітних граматичних структур, які становлять багатство її рідної мови. Водночас мовлення багатше за мову, бо людина, говорячи про щось, передає і своє ставлення до того, про що вона говорить, і до того, з ким говорить. її мовлення набуває інтонаційної виразності, змінюється його ритм, темп, характер. Тому людина в спілкуванні з іншими людьми може сказати більше, ніж означають ті слова, які вона зжила (підтекст мовлення). Але для того, щоб людина могла досить точно і тонко передавати свої думки іншій людині, причому так, щоб впливати на неї, щоб її правильно зрозуміли, вона повинна дуже добре володіти рідною мовою.

Розвиток мовлення в дитини -- це процес оволодіння рідною мовою, умінням користуватися нею як засобом пізнання навколишнього світу, засвоєння досвіду, набутого людством, як засобом пізнання самої себе і саморегуляції, як могутнім засобом спілкування і взаємодії людей [5; С. 31].

Мовлення має дві взаємозв'язані функції: воно є засобом спілкування (комунікативна функція) і засобом позначення (сигніфікативна, тобто знакова, функція) [19; С. 28]. Якби слово не мало пізнавальної функції, його б не могли зрозуміти інші люди, тобто мовлення втратило б свою комунікативну функцію, перестало б бути мовленням.

Як засіб спілкування, мовлення є й засобом впливу одних людей на інших (доручення, наказ, переконання). У мовленні людина передає й своє ставлення до чогось: до того, з ким вона говорить, або до того, про що говорить. Жест, міміка також є засобами, що передають ставлення людини до змісту мовлення співрозмовника або до неї самої. Ці виразні засоби правильно «зчитуються» співрозмовниками і, отже, також є засобами спілкування людей між собою. Звичайно, порівняно з мовленням, їх використовують дуже рідко.

Розрізняють мовлення розуміюче -- слухання (його іноді називають пасивним) розмовне (активне) [37; С. 102-103]. Розмовне мовлення в дітей і дорослих звичайно бідніше від розуміючого. У дітей в процесі оволодіння мовою ця розбіжність виступає особливо різко.

Мовлення може бути голосним, тобто зовнішнім, і прихованим, внутрішнім (мовлення-думання). Засвоюючи грамоту -- читання і письмо, -- школярі опановують спеціальне письмове мовлення [65; С. 92].

Який би вид мовлення ми не вивчали, на якому б рівні його розвитку не була дитина, особливості мовлення розкриваються лише через його відношення до мислення, до того змісту, який людина за допомогою мови узагальнено відображає.

Загальномовленнєві вміння передбачають формування культури мовлення і слухання. До провідних серед них варто віднести: вміння слухати, відповідати, запитувати, міркувати [75; С. 84-85].

Вміти слухати -- означає одночасно розуміти і запам'ятовувати інформацію, визначати головне і другорядне, мати своє ставлення до прослуханого. Таке вміння тісно пов'язане з умінням відповідати на запитання вчителя (однокласника, тексту).

Уміння міркувати -- це вміння пов'язувати між собою різні знання, щоб у кінцевому рахунку переказати текст, змінивши особу, від якої ведеться розповідь; скласти задачу, обернену даній; змінити умову задачі, залишивши запитання; на встановлення закономірностей (продовжити ряд чисел, заповнити квадрати та ін.); визначення причинності описаних подій; висловлення своїх міркувань щодо прочитаного ("Що вас здивувало у цьому творі?", "Про що дізналися вперше?", "Коли найбільше хвилювалися?", "Чому так називається твір?" та ін.); складання задач за загальними характеристиками даних ("Складіть задачу, коли відомі відстань і швидкість"), за виразом, за поданим запитанням; добір слів, близьких (протилежний) за значенням; відгадування загадок, ребусів, кросвордів тощо.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13