Основною композційною прикметою художності таких видів декоративних творів, як витинанки, мереживо, скань, посічний метал, ажурне різьблення в дереві і кістці, є ажурність. Декоративні елементи ажурності можна інколи зустріти у вишивці (мережка), плетених виробах з рогози, лози та інших природних матеріалів, у деяких видах порцелянового посуду, що уподібнюється плетінню. Розрізняють три випадки ажурності: 1) світло крізь отвори утворює тло для візерунку; 2) просвіти отворів є мотивами декору і 3) отвори закриті підкладкою і не пропускають світла (так звана «сліпа ажурність») [62].
Крім граматики і функціонально-ужиткової інформації, пов'язаної із безпосереднім використанням творів декоративно-прикладного мистецтва, у них зберігаються семантичні засоби - відомості національної, соціальної, магічної, образної орієнтації. Основні носії широкого спектру інформації -- композиційні елементи форми твору (знак, символ, метафора, алегорія, емблема) та оздоблення [53]. Усі ці елементи є семантичними засобами, мають переважно зображальну структуру, а закономірності їх поєднання нагадують синтаксис. Метафора, знак і символ -- тісно пов'язані між собою функціональним змістом.
Метафора - художній засіб літературного походження, ґрунтується на подібності явищ, предметів дійсності. Метафора вживається для підсилення смислу художнього образу творів декоративно-прикладного мистецтва за допомогою подібного предмету, зображального мотиву тощо [24]. Так, віднайдені необхідні образні риси в природі або в художній спадщині переносяться до структури твору. Згодом метафора, що міцно входить у традицію творчості, стає художнім символом.
Символ у вигляді намальованого елемента, знака або предмета об'ємно-просторової форми, виступає замість певних конкретних чи абстрактних понять, використовується для збереження та передачі інформації, естетичних цінностей. Він не відбиває дійсних явищ, предметів, а позначає їх умовно без жодного натяку на достовірність чи подібність до дійсного. «Символ може містити у собі у згорнутому вигляді багатоманітність ціннісних значень, інформаційних та експресивних смислів, які в процесі сприйняття символу людиною розгортаються в її свідомості в естетичні уявлення і насолоди» [2, 31].
Художній символ використовувався у ранніх формах культури (антична, середньовічна) [15]. У різні епохи символи змінювали своє значення. Наприклад, вуж у стародавні часи мав охоронне значення, а в християнській міфології та мистецтві став символом гріха, зла і обману.
Найважливішими метафорами і символами у давньоруському декоративно-прикладному мистецтві були джерело, криниця, річка, чаша, рослини, зокрема квіти, голуб, горлиця, сокіл, яструб, орел, лев, леопард, вовк, змія, вуж, що у народній інтерпретації відповідно символізували втамування духовної спраги, долю, смерть, вічне цвітіння, невмирущу красу, любов, сум, смуток, сонце, небо, владну силу, царя звірів, силу, безстрашність, геройство. У церковній традиції ці символи відповідно позначали оберег, вчення Христа, райський сад, чистоту, невинність, політ пророчої думки, торжество світла над темрявою, злість, заздрість, ворожість, жорстокість, зло, лукавство, підступність, обман, темні сили
Художній символ відрізняється від інших семантичних засобів, зокрема від художнього знака. Якщо перший наділений багатозначністю (полісемантичністю), то другий має переважно одне, основне значення [27]. Наприклад, художньо вирішені монограми, клейма, печатки, вказівні знаки завжди несуть однозначну інформацію. У знака розрізняють «невласний» (функціональний) і «власний» зміст, тобто його фізичні властивості (розмір, конфігурація, колір, розрізнюваність).
Твір декоративно-прикладного мистецтва може існувати як знак завдяки неподільності «власного» «невласного» змісту. Вживання знака або кількох знаків надає виразності творам та узагальненої структури художнім образам. Уже в ранніх формах художньої культури та в древніх цивілізаціях знаки-обереги і знаки-печатки (родові символи) набули культового, магічного і символічного значення.
Різновидом символу є атрибут (від. лат - приписаний, наділений) -
конкретний предмет, тісно пов'язаний із життям і діяльністю особи, а тому додається до її іконографії як розпізнавальний знак. Атрибут переважно зображається із постаттю, а окремо від неї набуває значення символу. Розрізняють атрибути загальні (наприклад, пальма -- атрибут святих мучеників) та індивідуальні [59]. Наведемо найважливіші атрибути з творів античного мистецтва: Мельпомена, Прометей, Де метра, Посейдон, Бик -- Європа, Шкіра лева - Геркулес, Терези -- Феміда тощо.
Найважливіші атрибути з християнської іконографії - це ягня, ангел, вежа, віл, лук, орел, лев, Ісус Христос, вінок троянд, вуж, апостоли і святі, колесо, три хлібини, Церква.
Як бачимо, внаслідок перебудови світогляду і заміни античної міфології християнською зазнають зміни й атрибути. У зрілому середньовіччі вони все частіше набували значення символів, надаючи творам декоративно-прикладного мистецтва таємничої загадковості.
Алегорія -- один із семантичних засобів, символ якого полягає в тому, що в конкретних художніх образах виступають умовні зображення абстрактних понять (персоніфікація) [1]. Так, алегорія мудрості, добра, миру, природи, весни, літа може бути показана умовно за допомогою символів персоніфікації, атрибутів, емблем, поєднаних у відповідну структуру твору. Алегорія міфологічного походження найбільшого поширення набула у середньовічних творах декоративно-прикладного мистецтва, зокрема гобеленах, меблярстві, керамічних розписах та ін. «При значній зовнішній конкретності алегорія дуже рідко характеризується психологічною глибиною, індивідуальністю характеру, вона переважно є холодною, «бездушною», тому що відбиває свій зміст, головним чином, завдяки супроводжуючим її аксесуарам» [63, 71].
Емблема -- семантичний засіб композиції, що часом заступає символ. Основа емблеми -- вираження цілого за його характерною, але разом з тим простою частиною, елементом чи атрибутом. Вона зображає предмети, знаки або постаті символічного характеру [2]. В античній мозаїці на підлозі емблемою називали поле із фігуративними зображеннями. У наш час розрізняють емблеми міжнародні, державні, військові, спортивні, виробничі. Наприклад, білий голуб -- міжнародна емблема миру. Емблеми як декоративні та інформаційні елементи інколи вводять у твори декоративно-прикладного мистецтва для надання їм відповідного смислового відтінку.
Таким чином, група семантичних засобів композиції творів декоративно-прикладного мистецтва приховує у собі всі етапи історичного розвитку людства: знаки різних культур, середньовічні символи релігійно-канонічного тлумачення, символи народнопоетичного осмислення, сучасні символи, алегорії та емблеми варіативного спрямування тощо. Візуального основою всіх семантичних засобів була і залишається інакомовність і загадковість, грайливість і химерність, сплетені в єдину художню і стильову структуру.
Протягом кількох тисячоліть художня практика у галузі декоративно-прикладного мистецтва виробила низку принципів композиції, дотримання яких допоможе досягти її естетичної впорядкованості. Ці принципи ґрунтуються на практичному досвіді та емпіричних спостереженнях. Український декоративний розпис набув розвитку й розквіту і в наш час. Існують нові оригінальні концепції і прийоми розпису, які виконують народні українські майстри.
2.2 Образотворчі засоби та художня манера живопису К. Білокур
Ім'я Катерини Василівни Білокур, самобутньої художниці з народу, яка в своїх чудових полотнах втілила невмирущу красу живописної української природи, її неосяжні степові далі, лани, щедрі дарунки родючої землі і розмаїті квіти назавжди вписалося в історію українського мистецтва. Твори художниці близькі й зрозумілі всім, заполоняють і чарують казковістю веселкових барв.
Унікальність художниці в тому, що вона писала картини не маючи спеціальної освіти, однак її роботи вражають своєю професійністю. Визнання художниці відбулося за кілька років до смерті, однак як вважають експерти справжня слава її, ще попереду. Адже свого часу сам Пабло Пікассо високо оцінював її роботи [51, 53].
Малювала Катерина Білокур здебільшого натюрморти (рис.2.1) та пейзажі (рис.). Її робіт збереглося близько сотні. Вони розкидані по всій Україні. Однак найкращі її творіння зберігаються у столичному музеї декоративного мистецтва, у спеціальній залі.
«Світ її ловив і впіймав. Спочатку він довго ганявся за її душею бджоли, яка більш за все любила квіти, з сачком із неотесаної деревини та сірого сукна. Потім він пильнував її посеред греблі за городами, а вона «бігла он туди, в берег», щоб втопитися.
Нарешті світ застав Катерину серед злиднів, з хворими після невдалої спроби самогубства ногами. Був червень, і опадали півонії. Вони кричали своїми кривавими пелюстками слова улюбленого поета та художника Катерини Білокур Тараса Шевченка: «Єсть на свiтi доля, а хто її знає? Єсть на свiтi воля, а хто її має?»
Достовірно, "з натури" змальовуючи кожний листочок, пелюсточок. художниця ніколи не зривала квіти - вважала їх живими істотами, називала діточками. На деяких картинах є її власноручні підписи: "Малювала з натури Катря Білокур". Дійсно, то були реальні "портрети" квітів, але одухотворені, опромінені любов'ю митця, піднесені до Образу, Символу, Знаку [31, 63].
Отже, найважливішим в її творчості є квіти - "очі Землі - душа Землі", найкраще, що може зрости на рідному обійсті. Квітуча земля Богданівни, космічні вітри, з допомогою яких закликала до себе майстриня вірних друзів, буяння власної фантазії, талант, даний батьками і Богом, складали сутність цієї незвичайної жінки. Вона володіла рідкісним даром художника - абсолютним відчуттям кольору, як музикант чи співак абсолютним слухом. Її фарби співали, вона досягла неабиякого вміння писати чистими кольорами усю площину картини і навіть тіні, що вдається далеко не всім митцям. Вона геніально поєднувала окреме в загальну композицію. А це дається талантом і дивовижною фанатичною працездатністю.
Її світ - світ квітів, чудернацьких, дещо фантастичних, а водночас добре знайомих нам мальв, кручених паничів, жоржин, півників, в'юнків, настурцій, братків, чорнобривців, мальв, півоній... Які полонять зір дивовижною різнобарвною палітрою, буянням життя. Вони - як вибух квітучості - акумулюють в собі одвічне прагнення до гармонії. У кожній роботі - пошук абсолюту: абсолютної довершеності кольору, абсолюту в композиційному вирішенні, і нарешті - абсолюту краси світу. Однак передусім це був її світ. Вона віднаходила омріяний «абсолют» на дорогоцінному клаптику рідної землі, де гостроту ранніх дитячих вражень пронесла крізь усе життя.
Вона ніколи не робила попередніх ескізів, етюдів з натури, а, опрацювавши задум в уяві, швидко, немов на одному диханні, виконувала його на полотні. Саме тому її квіти зворушують своєю ліричністю й співзвучні з мелодійністю народних пісень.
Звичайно, квітковий світ намінював їй тепло дому, села, виростаючи від маленької пелюстки до масштабів космосу, вселенського з'явлення краси, яка заполонювала її ніжну натуру. В тому маєві квітів вона забувала про свою недолю і знаходила розраду, що зігрівала її чутливе серце. Через квіти пізнавала натуру, людину, всенький світ. Вона оспівувала квіти у картинах і в листах: "А квіти я буду малювати і малювати, бо я так люблю над ними працювати, що й слів не знайду, щоб висказати ті почуття до їх любові - моєї великої любові!" [28, 23].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
