Шляхи удосконалення сучасного уроку - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Шляхи удосконалення сучасного уроку

ормувати у учнів позитивні мотиви учбової діяльності, пізнавальний інтерес, бажання вчитися, потреба в розширенні і придбанні знань, позитивне відношення до навчання.

Ці вимоги умовно можна поділити на чотири групи.

Виховні вимоги. Виховувати моральні якості, формувати естетичні смаки, забезпечувати тісний зв'язок навчання з життям, її запитами і вимогами, формувати активне відношення до неї.

Дидактичні вимоги. Забезпечувати пізнавальну активність на уроці, раціонально поєднувати словесні, наочні і практичні методи з проблемами, роботу з підручником, рішення пізнавальних задач. Реалізовувати вимоги єдності навчання, виховання і розвитку шляхом тісного зв'язку теорії з практикою, навчання з життям, із застосуванням знань в різних життєвих ситуаціях. Необхідно здійснювати систематичний контроль за якістю засвоєння знань, навиків і умінь і корекцію їх учбових зусиль. Постійне отримання зворотного зв'язку дозволяє впливати на хід учбового процесу коригувати його. При виявленні пропусків в знаннях потрібно аналізувати їх причини і знаходити шляхи їх усунення. Привчати учнів до самостійності і самоконтролю в процесі самостійної пізнавальної діяльності.

Постійне залучення вчаться до активної пізнавальної діяльності і виконання практичних завдань на уроці сприяє закріпленню знань навиків і умінь.

Психологічні вимоги. Вчитель контролює точність, ретельність і своєчасність виконання що вчаться кожної вимоги. Воля і характер вчителя виявляються на уроці у всій його діяльності. Особливо цінується учнями вимогливість педагога в поєднанні із справедливістю і доброзичливістю, пошаною і педагогічним тактом. Вчитель повинен відрізнятися самовладанням і самоконтролем, щоб долати негативний психічний стан на уроці - невпевненість, скутість або, навпаки зайву самовпевненість, грайливість, підвищену збудливість.

Гігієнічні вимоги. Дотримання температурного режиму в класі належних норм освітлення. Слід уникати одноманітності в роботі, монотонності викладу, чергувати слухання учбової інформації з виконанням практичних робіт. Зміна видів роботи приносить відпочинок, дозволяє включати в пізнавальну діяльність різні органи чуття.

Одна з основних вимог до сучасного вчителя - володіння сучасними педагогічними технологіями.

Педагогічна технологія - це науково обґрунтований вибір характеру дії в процесі організовуваного вчителем взаємного спілкування з дітьми, вироблений в цілях максимального розвитку особи як суб'єкта оточуючої дійсності. Педагогічна технологія є деякою проекцією теорії і методики виховання на практику виховання, що сфокусована в одній крапці, короткій за часом, ледве вловимої за способами, що індивідуалізувалася в силу широкого різноманіття персональних особливостей особи вчителя і учня.

Педагогічна технологія як система наукового знання повинна оптимізувати і забезпечити виховний процес. Виховання - це об'єктивний процес який проходить в суспільстві незалежно від волі і бажання педагога.

Розвиток особи не припиняється ні на хвилину. Задача педагога полягає в тому, щоб направити виховний процес у бік "сходження" дитини до людської культури, сприяти самостійному засвоєнню досвіду і культури, вироблених людством за багато тисячоліть. Якщо виховання - постійне сходження до культури і повсякденне відтворення культури в усіх життєвих актах, то призначенням виховання є формування особи, яка б придбала в процесі розвитку здатність самостійно будувати свій варіант життя, гідний Людини. Очевидно, що ознайомлення з різними варіантами життєвого пристрою не вичерпує проблему виховання. Таким чином:

розвиток дитини відбувається тоді, коли він сам, проявляючи активність взаємодіє з світом;

характер цієї активності визначається суб'єктивно вільним відношенням особи;

педагогічний вплив повинен орієнтувати вихованця на визначене відношення до соціальних цінностей;

взаємодія педагога і весь процес взаємодії з дитиною повинна проводитися на рівні сучасної культури і відповідно до мети виховання.

Взаємодія педагога і учнів у високому значенні цього слова припускає щось більше, ніж взаємний вплив один на одного. Для здійснення взаємодії необхідне ухвалення співбесідниками один одного як рівноправних суб'єктів цього спілкування, що на практиці в системі "учитель-учень" зустрічається не так часто. Педагогічна дія, виступаюча як коротка мить спілкування або тривалий вплив, забезпечує реалізацію функцій відповідно до виховної мети. При аналізі педагогічної дії слід виходити з його призначення як початкового моменту взаємодії вчителя з учнем. Іншими словами, основне призначення педагогічної дії полягає в перекладі учня на позицію суб'єкта, що віддає собі звіт у власному житті.

Реалізація цих функцій педагогічної дії забезпечується педагогічною технологією, яка науково обґрунтовує професійний вибір дії педагога на дитину в його взаємодії з світом, формує у нього відношення до цього світу. Єство педагогічної технології виявляється через систему необхідних і достатніх елементів, зв'язаних між собою і мають внутрішню логіку.

Щоб визначити доданки педагогічної технології, необхідно відповісти на ряд питань:

які елементи складають педагогічну технологію;

який їх необхідна і достатня присутність;

в якому взаємозв'язку вони знаходяться;

які загальні і специфічні функції кожного елемента.

Педагогічне спілкування, що має спрямованість на "відкриття учня в спілкуванні" через створення психологічно комфортних умов для розкриття його як особи. Педагогічна оцінка, що забезпечує функції "внесення образу" на рівні соціальної норми, стимулювання діяльності і корекції відхилень, можлива на фоні втілення оцінки, не сприймана учнем як оцінка, а здійснюваної прихованим порядком.

Педагогічна вимога - ще один технологічний елемент. За допомогою його здійснюється сходження суб'єкта на рівень сучасної культури. Отримання в результаті привчання до соціальної норми є його індивідуальність в поведінці.

Наступний технологічний елемент - конфлікт. Конфлікт як всякого роду суперечність між суб'єктами вимагає позначення цих протилежних поглядів. Разом з тим, педагог не наполягає, а лише пропонує варіант відносини і поведінки і ставить проблему вибору, як поступити в цій ситуації. Педагогічний конфлікт вирішується при реалізації функцій "зняття психічної напруги". В даній системі доданків педагогічної технології особливе місце займає такий елемент, як педагогічна техніка. Педагогічна техніка заломлює реалізацію всієї решти елементів спотворюючи або випрямляючи, підсилюючи або ослабляючи їх вплив. Для реалізації кожного з цих елементів педагогічної дії, що має свої специфічні функції, на практиці використовується не весь можливий набір, а вибираються окремі операції, характерні саме для цього викладача.

Висновок до І розділу
Майстерність вчителя на уроці полягає головним чином в умілому володінні методикою навчання і виховання, творчому застосуванні сучасних педагогічних технологій і передового педагогічного досвіду, раціональному керівництві пізнавальною і практичною діяльністю учнів, їх інтелектуальним розвитком.

Різноманітність операцій-дій підлягає узагальненню. Їх можна описати, ними можна оволодіти, проте їх не можна приписати для конкретної ситуації, їх не можна пропонувати як рішення педагогічних задач.

Різноманітність технологічних операцій неминуче припускає творчий вибір вихователем однієї з них в обставинах, що склалися. Це не позбавляє його від творчого зусилля у момент впливу на дитину. Аналізуючи характер учня, його стан як об'єкту - але об'єкту, який є або потенційно здатний стати суб'єктом.

Структура уроку і його тип утворюються з комбінації основних елементів процесу навчання.

Володіння педагогічною технологією забезпечує вчителю можливість організації педагогічної дії відповідно до її основного призначення - переводом дитини в позицію суб'єкта.

Розділ ІІ. Методика проведення сучасного уроку
2.1 Стан організації проведення уроку в практиці роботи сучасної школи
Форма навчання є цілеспрямованою, чітко організованою, змістовно-насичену і методично оснащеною системою пізнавального і виховного спілкування, взаємодії, відносин вчителя і учнів. Результатом такої взаємодії є професійне вдосконалення вчителя, засвоєння дітьми знань, умінь, навиків, розвиток їх психічних процесів і етичних якостей.

Форма навчання реалізується як органічна єдність цілеспрямованої організації змісту, навчальних засобів і методів. Одинична і ізольована форма навчання (урок, лекція, лабораторна робота, семінарське заняття, екскурсія і ін) має приватне навчально-виховне значення. Вона забезпечує засвоєння дітьми конкретних фактів, узагальнень, висновків, обробку окремих умінь і навиків.

Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок, як головна ланка всієї класно-кабінетної, урочно-поліморфної системи. Інші форми застосовуються для більш глибокого і повноцінного вирішення задач навчання.

По своїй суті і призначенню урок є обмеженою в часі, чітко організованою системою навчання, по якій заняття проводить вчитель з групою учнів постійного складу, одного віку і рівня підготовки.

Зміст діяльності, види учбових робіт, спеціально підібрані ефективні методи і прийоми диктують в їх творчості підхід до формування структури, визначенню типу уроку.

Не форма веде за собою зміст, а зміст визначає форму.

Аналіз уроків, що проводяться в школі свідчить, що їх структура і методика багато в чому залежать від тієї дидактичної мети і задач які розв'язуються в процесі вивчення тієї або іншої теми. Все це дозволяє говорити про методичну різноманітність уроків і виділяти ті з них, які характеризуються поряд загальних особливостей. Таким чином в педагогіці з'явилася необхідність в класифікації різних типів уроків.

В дидактиці існує декілька підходів до класифікації уроків залежно від їх ознак, узятих за основу:

1. За способом проведення: лабораторне заняття, практичне заняття, залік, контрольна робота і т.д.;

2. По етапах навчальної діяльності: ввідні, первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування понять і т.д.;

З педагогів минулого найбільш стійку класифікацію уроків дав відомий російський педагог К.Д. Ушинський. Він виділяв:

а) змішані уроки;

б) уроки усних вправ;

в) уроки письмових вправ;

г) уроки перевірки і оцінки знань.

Сучасна дидактика в основному зберегла розроблену Ушинським класифікацію уроків, дещо уточнюючи її. Основними типами уроків, які проводяться в школі і що характеризуються певними методичними особливостями, є:

комбіновані уроки;

уроки викладу нового матеріалу;

уроки закріплення вивченого матеріалу;

уроки повторення, систематизації і узагальнення вивченого матеріалу;

уроки перевірки і оцінки.

Таким чином всі вище перераховані типи уроків можна розділити на типові (стандартні) і нестандартні уроки.

Нестандартний урок - імпровізоване учбове заняття, що має нетрадиційну (невстановлену) структуру, зміст, і форми, які викликають перш за все інтерес учнів, розвиток їх творчого потенціалу, сприяючих їх оптимальному розвитку і вихованню.

Для них характерні: максимальна насиченість різними видами пізнавальної діяльності, використовування програмованого і проблемного навчання, здійснення міжнаочних зв'язків, відчуження перевантаженості учнів.

Класифікація нестандартних уроків (по Фіцула М.М.):

Інтегровані уроки, на яких матеріал декількох тим дають блоками (В. Шаталов);

Міжнаочні уроки, які ставлять мету об'єднати однорідний матеріал декількох предметів;

Театралізовані уроки, які проводять в межах учбової програми, відведеного учбовим планом часу і згідно встановленому розкладу;

Сугестопедичні уроки, які ще не придбали широке розповсюдження, оскільки механізм дії підсвідомості поки що технологічно не розроблений щодо педагогіки і окремих методик;

Уроки з різновіковим складом учнів, що передбачає передачу блоками матеріалу, що за програмою вивчення в різних класах.

Види нестандартних уроків (з аналізу педагогічної літератури):

Страницы: 1, 2, 3