Рефераты. Сімейне виховання підростаючого покоління

p align="left">Звичайно, в сім'ї застосовуються і методи покарання, в тому числі й такі, що принижують гідність дитини або завдають їй фізичних страждань. Однозначно, фізичні заходи покарання, образи, обзивання, приниження гідності дитини не повинні мати місця в українській сім'ї. Покарання, як і заохочення, повинні використовуватися тільки як виховний засіб. Висловлення незадоволення батьків щодо навчання, праці, поведінки дітей - один із видів покарання. Але, засуджуючи ті чи інші види діяльності дітей, треба вчити їх, як правильно чинити. Заборони негативного також повинні бути добре продумані, бо вони часто викликають у дітей протест і незадоволення. Взагалі, в сімейному вихованні не повинно бути стандартного «кодексу покарань». Адже в кожній сім'ї є своє бачення, свій досвід виховання дітей, система заохочень і покарань щодо корекції поведінки учнів, їх навчання і світосприйняття.

Виховання дітей - це творчий процес, і тому батькам було б неправильно орієнтуватися тільки на згадані методи виховання, надавати пріоритет тому чи іншому з них. У сім'ї, залежно від ситуації, можна варіювати методи виховання, використовуючи їх комплексно. Батькам важливо усвідомити суть методів виховання, їхні провідні ідеї і належним чином використовувати їх у конкретних умовах.

Трудове виховання дітей у сім'ї

Формування ринкової економіки в Україні передбачає широку активізацію людського фактора. Разом з тим громадянам України гарантується право на працю. Зокрема в Конституції України (стаття 53) записано: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вільно обирає… Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу визначеної законом».

Виховання особистості, працелюбного цивілізованого господаря на своїй землі відбувається під впливом соціального середовища у процесі трудового навчання і виховання школярів, але його джерела беруть початок у сім'ї.

Для виховання працелюбності у дітей, батькам слід використовувати надбання народної педагогіки, трудових традицій українців. Адже український народ завжди з пошаною ставився до людей праці. Про це свідчать такі афоризми: '; Добре роби - добре буде», «Чесне діло роби сміло», «Бджола мала, а й та працює», «Не одежа красить людину, а добрі діла», «Праця чоловіка годує, а лінь марнує'', «На всі руки майстер», «Під лежачий камінь вода не тече».

Водночас трудове виховання відіграє велику роль у всебічному розвиткові особистості. З цього приводу В. Сухомлинський писав так: «Не можна уявити собі гармонійного і всебічного розвитку особистості без того, щоб людина переживала, не відчувала гордості за свої творіння. В цьому джерело щастя і повноти життя» [46].

У кожній праці певним чином відображаються трудові відносини людей. Виховання любові до праці, усвідомлення її необхідності для життя кожної людини повинне стати стрижнем трудового виховання в сім'ї. Праця справлятиме виховний вплив на духовне життя дитини лише за умови, коли вона перейметься красою людських відносин, що виникають у праці.

Праця - це цілеспрямована діяльність людини, у процесі якої вона створює матеріальні та духовні цінності, задовольняє свої життєві потреби; праця - необхідна умова розвитку суспільства. «Праця, як ми її розуміємо, є така вільна і погоджена з християнською моральністю діяльність людини, на яку вона наважується з безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істинно людської мети в житті» [45] (Ушинський К.Д. Праця в її психічному і виховному значенні. Вибрані педагогічні твори: У 2 т. - Т.1. - К, 1983. - С. 107).

Перші уроки праці дитина отримує в сім'ї. Власне від трудової атмосфери у ній значною мірою залежить, як діти працюватимуть у майбутньому, як будуть ставитися до праці, до людей праці. Привчання дітей до праці, формування у них трудових умінь і навичок починається елементарними операціями зі самообслуговування.

У процесі самообслуговування у дітей виховується акуратність, закладаються основи санітарно-гігієнічних навичок, виховується почуття прекрасного, естетична культура, художні смаки.

У дошкільному віці слід також залучати дітей до побутової праці, догляду за рослинами і тваринами (якщо це сільська місцевість), знайомити дітей з працею дорослих на дачних ділянках або просто в полі, привчати дітей бережливо ставитися до результатів людської діяльності.

У середньому шкільному віці треба залучати дітей до посильної сільськогосподарської праці, до занять батьків у домашніх умовах після роботи (хтось любить вишивати, хтось захоплюється різьбою чи випалюванням по дереву і т.д.).

У юнацькому віці слід залучати дітей до всіх видів праці. Юнаків приваблює така діяльність, у ході якої вони можуть виявити власну ініціативу і творчість, свого працьовитість. Звичайно, в домашніх умовах не завжди можна задовольнити

потреби та запити юнаків і дівчат щодо видів трудової діяльності. Це повинна компенсувати школа. Адже там працюють шкільні майстерні, лабораторії, технічні гуртки і товариства, подекуди при школах функціонують теплиці й оранжереї, учнів залучають до ремонту шкільного обладнання класних кімнат і лабораторій. Дуже важливо, щоб батьки підтримували ініціативу школи і спільно розв'язували питання трудового виховання дітей юнацького віку. Адже вони здатні до тривалої систематичної праці, усвідомлюють її суспільне значення, прагнуть до її результативності.

Потреба в праці, любов до неї успішно виховуються тоді, коли фізична робота поєднується з розумовою. Помилковою є думка про те, що найкращим засобом трудового і загального виховання молоді є фізична праця. Власне В. Сухомлинський застерігав від спрощеного уявлення про місце фізичної праці в житті людини. А якщо врахувати, що в наших умовах робітники на виробництві здебільшого виконують управлінські функції, підкоряючи своїй волі різні верстати і машини, то фізична праця дає бажані результати в поєднанні з розумовою. З цього приводу В. Сухомлинський правильно відзначав, що фізична праця не має вирішального значення в духовному житті людини, тим більше особистості, яка тільки-но формується, розвивається, якщо ця праця не є засобом загартування духовних сил. Більше того, якщо фізична праця забирає весь час і всі сили людини, її духовне життя стає убогим і безперспективним. Фізична праця позначається на моральному обличчі вихованця, на його духовному розвитку лише за тих умов, коли органічного складовою частиною входить у його інтелектуальну та емоційну діяльність.

Батькам слід пам'ятати, що у формуванні в дітей любові до праці важливе місце посідає мотивація трудових дій. Робота, якою займаються діти, повинна приносити їм задоволення і радість. При таких умовах праця для них стане потребою, зміцнюватиметься психологічна готовність дітей до неї. Привчаючи дітей до праці необхідно звернути увагу на наступне:

- залучення дітей до праці з раннього віку більш активно впливає на їх трудове виховання;

- діти повинні усвідомлювати значимість їхньої праці для суспільства і власних потреб;

- трудова діяльність повинна бути доступною, посильною, цікавою і змістовною для дітей різного віку;

- робота повинна чергуватися з відпочинком, втома знімається також за допомогою чергування різних видів праці;

- в умовах ринкових відносин важливо матеріально зацікавлювати дітей до праці;

- праця повинна мати творчий характер;

- слід забезпечувати наступність у наростанні складності трудових завдань від найпростіших до складних;

- слід поєднувати фізичну працю з розумовою;

- у процесі трудової діяльності учні повинні не тільки виконувати певні завдання, але й вчитися самостійно організовувати свою працю, що у свою чергу готуватиме підростаюче покоління до вільної праці на власній землі, у приватному секторі економіки.

Слід також пам'ятати, що трудове виховання дітей тісно пов'язане з їх професійною орієнтацією. Адже вибір професії

- один з головних факторів у житті людини, вибір свого майбутнього, своєї долі. Від нього залежить те, наскільки людина зможе самореалізуватися у різних сферах виробництва й обслуговування. Звичайно, рекомендуючи ту чи іншу професію, батьки повинні враховувати фізичні й інтелектуальні можливості дитини, її ставлення до рекомендованої професії, тенденції розвитку суспільства, господарсько-економічної системи, потребу в кадрах сфери виробництва й обслуговування, на державних і приватних підприємствах. У кінцевому підсумку слід сприяти тому, щоб діти свідомо обирали професію.

Професійна орієнтація має свою структуру: професійна інформація, професійна діагностика, професійна консультація й агітація, професійний відбір і професійна адаптація.

Завдання батьків полягає в тому, щоб не тільки інформувати своїх дітей про різні професії, але й у міру своїх знань дати повніший аналіз професій, їх особливостей, розповісти, якими якостями повинна бути наділена людина, щоб вибрати ту чи іншу спеціальність. Сьогодні важливо знайомити дітей з професіями фермера, комерсанта, бізнесмена, фінансиста, менеджера і т.д. Але за будь-яких умов професійного інформування консультацій, рекомендацій щодо вибору професій слід зважати на думку дітей про їх самостійний вибір професій.

Трудове виховання дітей у поєднанні з професійною орієнтацією сприяє підготовці їх до життя, формує почуття свідомого ставлення до праці, готовність працювати і опановувати спеціальність у відповідних навчальних закладах.

«Можливість працювати і любов до праці, - писав К.Д. Ушинський, - краща спадщина, яку може залишити своїм дітям бідний і багач [44].

Народна педагогіка про навчання і виховання дітей у сім'ї

Оновлений погляд на педагогічну науку обумовлений відродженням національної школи. Педагогічна галузь людських знань одна з найдавніших, за час свого існування вона увібрала в себе багатовіковий досвід навчання і виховання підростаючого покоління.

Як уже йшлося вище, цей досвід навчання і виховання збагачувався, збагачувалися традиції і звичаї в цьому плані. Вони стали основою народної педагогіки. Тільки в умовах колишньої імперії народна педагогіка, м'яко кажучи, була виведена з ужитку. Особливо це було відчутно в Україні. Більшовицька імперія, яка взяла курс на русифікацію українського народу, спрямувала навчально-виховний процес у таке русло, щоб спочатку звузити, а потім і зовсім вижити такі засоби навчання і виховання, як рідна мова, фольклор, національні звичаї і культурно-історичні традиції українського народу, народне мистецтво, народні свята і обряди, українські символи й атрибути, народні ігри, релігія і національна мораль, традиції виховання в українській родині і, нарешті, традиції українського шкільництва.

У результаті цього ми отримали в спадщину денаціоналізовану, шовіністично спрямовану, бездітну наукову педагогіку, принижену в минулому, ошельмовану народну педагогіку

Сьогодні, коли взято безповоротний курс на відродження національної школи, використання народної педагогіки в навчально-виховній роботі має стати повсюдним.

Педагогічний вплив народної педагогіки на формування юної парості важко переоцінити, І це усвідомлював К. Ушинський, який підкреслював, що виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях.

Страницы: 1, 2, 3



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.