примноження національного багатства на основі використання наукових і науково технічних досягнень;

створення умов для досягнення високого рівня життя кожного громадянина, його фізичного, духовного та інтелектуального розвитку через використання сучасних досягнень науки і техніки,

зміцнення національної безпеки на основі використання наукових і науково-технічних досягнень;

забезпечення вільного розвитку наукової та науково технічної творчості.

Для досягнення основних цілей держава забезпечує соціально-економічні, організаційні, правові умови для формування та ефективного використання наукового та науково-технічного потенціалу, зокрема державну підтримку суб'єктів наукової і науково-технічної діяльності, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку наукових кадрів, підвищення престижу наукової діяльності, підтримку та заохочення наукової молоді.

В Україні правові організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку наукової і науково-технічної сфери визначає Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність" і доповнення та зміни до нього. Державне регулювання та управління у сфері науково-технічної діяльності здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та Президент України особисто.

Президент України як глава держави і гарант її державного суверенітету сприяє розвитку науки і техніки; забезпечує здійснення контролю за формуванням і функціонуванням системи державного управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності; визначає структуру органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління у сфері науки і техніки; розглядає пропозиції щодо ефективного використання коштів Державного бюджету України, спрямовані на розвиток науки, технологій та інновацій, удосконалення структури управління наукою, системи підготовки та атестації кадрів.

Верховна Рада України визначає основні засади і напрями державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності, затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та загальнодержавні (національні) програми науково-технічного розвитку України і здійснює загальне державне регулювання наукової і науково-технічної діяльності шляхом прийняття відповідних законів.

До повноважень Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади належать такі питання: здійснення науково-технічної політики держави; подання Верховній Раді України пропозицій щодо пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та їхнього матеріально-технічного забезпечення; затвердження державних (міжвідомчих) науково-технічних програм відповідно до визначених Верховною Радою України пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки; забезпечення реалізації загальнодержавних науково-технічних програм.

Інші центральні органи виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності виконують такі різноманітні завдання:

розробку засад наукового і науково-технічного розвитку України;

забезпечення наукового І науково-технічного потенціалу України,

організацію і координацію інноваційної діяльності;

координацію розвитку загальнодержавної системи науково-технічної інформації;

керівництво системою наукової і науково-технічної експертизи;

визначення напрямів розвитку наукового і науково-технологічного потенціалу галузей і контроль за його рівнем;

формування програм науково-технічного розвитку окремих галузей та організація Їх виконання;

організація розроблення, освоєння і виробництва сучасної конкурентоспроможної продукції на основі використання нових високоефективних технологій, устаткування, матеріалів, інформаційного забезпечення;

забезпечення інтеграції вітчизняної науки у світовий науковий простір зі збереженням і захистом національних пріоритетів;

здійснення інших повноважень, передбачених законодавством України.

У здійсненні державного управління та регулювання у сфері наукової діяльності держава керується чітко визначеними принципами:

органічної єдності науково-технічного, економічного, соціального і духовного розвитку суспільства;

поєднання централізації та децентралізації управління у науковій діяльності;

дотримання вимог екологічної безпеки;

визнання свободи творчої, наукової і науково-технічної діяльності;

збалансованого розвитку фундаментальних і прикладних досліджень;

використання досягнень світової науки, можливостей міжнародної наукової співпраці;

свободи поширення наукової і науково-технічної інформації;

відкритості для міжнародної науково технічної співпраці, забезпечення інтеграції української науки у світову в поєднанні із захистом інтересів національної безпеки.

Одним з основних важелів здійснення державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності є бюджетне фінансування. Розмір його не повинен бути меншим за 1,7% валового внутрішнього продукту України. Бюджетне фінансування може здійснюватися через базове або програмно-цільове фінансування. Базове фінансування надається для забезпечення фундаментальних наукових досліджень, найважливіших для держави напрямів досліджень (зокрема, в інтересах національної безпеки та оборони), розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності, збереження наукових об'єктів, що становлять національне надбання, підготовки наукових кадрів.

Програмно-цільове фінансування здійснюється зазвичай на конкурсній основі для здійснення науково-технічних програм та окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки; проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, які виконуються на державне замовлення; проектів, що виконуються в межах міжнародної науково-технічної співпраці. Для підтримки фундаментальних досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук створено нині діючий Державний фонд фундаментальних досліджень, кошти якого формуються за рахунок бюджетних коштів і добровільних внесків юридичних і фізичних осіб (у тому числі іноземних). Кошти фонду також розподіляються на конкурсній основі.

Вищим науковим центром країни є Національна академія наук України (НАНУ), що очолює і координує фундаментальні дослідження в різних галузях науки. НАНУ є державним науковим закладом, який об'єднує всі напрями національної науки і підтримує міжнародні зв'язки з науковими центрами інших країн.

Керівництво НАНУ очолює президент, який обирається загальними зборами вчених. Вони ж обирають і віце-президентів, вченого секретаря, президіум і ревізійну комісію.

НАНУ складається з відділень відповідних галузей науки. Крім галузевих є територіальні відділення (наприклад Донецьке, Західне, Південне та ін.) і територіальні філії.

Галузеві відділення НАНУ об'єднують науково-дослідні інститути, що очолюють розвиток науки в цій галузі знань і в яких зосереджено провідні наукові сили. Крім Національної академії наук України в країні функціонують державні галузеві академії - Українська академія аграрних наук, до складу якої входить Науково-дослідний інститут аграрної економіки; Українська академія медичних наук; Українська академія будівництва та архітектури та ін. У складі галузевих академій діють НДІ різного профілю, відповідно до галузі науки.

В Україні функціонують і недержавні спеціалізовані академії, які об'єднують вчених на громадських засадах за профілем їхньої наукової діяльності. До них належать, наприклад, Українська міжнародна академія оригінальних ідей, Академія інженерних наук, Українська технологічна академія та ін. Окремі з цих академій мають статус міжнародних.

В Україні діє і велика кількість галузевих НДІ, підпорядкованих міністерствам і відомствам. Так, НДІ економіки підвідомчий Міністерству економіки України, НДІ фінансів - Міністерству фінансів України, НДІ статистики - Міністерству статистики України та ін. Науково-дослідні установи галузевого підпорядкування провадять наукові дослідження переважно прикладного характеру, в яких має потребу галузь, до якої вони входять. Зокрема, ці НДІ виконують особливо складні та трудомісткі науково-дослідні роботи, які потребують об'єднання зусиль колективу вчених (наприклад, розробка методик із прогнозування розвитку галузі). Відповідно до напряму НДІ визначають його структуру: створюють відділи, лабораторії, сектори, які здебільшого очолюють провідні вчені у цій галузі знань.

Вищі навчальні заклади (університети, академії, інститути) мають спеціальні підрозділи, які виконують науково-дослідні роботи за рахунок державних бюджетних і госпрозрахункових коштів. Виконують дослідження професорсько-викладацькі працівники, аспіранти, студенти, а також вчені на конкурентній основі. Тематика досліджень у цих установах формується за профілем ВНЗ, його факультетів і кафедр на договірних засадах з підприємствами, організаціями або у формі державного замовлення.

3 Система підготовки наукових кадрів в Україні

Наукові кадри в Україні готують вищі навчальні заклади і науково-дослідні організації.

Згідно з Законом України "Про освіту в Україні", встановлено систему вчених ступенів і звань. Випускникам коледжу, інституту, університету за результатами кваліфікаційної роботи присуджують перший вчений ступінь - бакалавра відповідної спеціальності.

Випускникам інституту, академії, університету, інших прирівняних до них навчальних закладів за результатами захисту кваліфікаційної роботи присуджують другий вчений ступінь - магістра відповідної спеціальності.

Основною формою планомірної підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів є аспірантура, яка функціонує при вищих навчальних закладах, наукових установах, що мають необхідну наукову та матеріальну базу. До аспірантури приймають громадян України, які мають вищу освіту і кваліфікацію спеціаліста, магістра. Громадян інших держав приймають до аспірантури на підставі договорів, які укладають із ВНЗ або НДІ, а також на підставі міждержавних і міжурядових угод.

Термін навчання в аспірантурі з відривом від виробництва не повинен перевищувати трьох років, а в аспірантурі без відриву від виробництва - чотирьох років. Завершується навчання в аспірантурі захистом на спеціалізованій вченій раді дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата наук.

Дисертація на здобуття вченого ступеня (і кандидата, і доктора наук) - це кваліфікаційна наукова робота, виконана особисто здобувачем у вигляді спеціально підготовленого рукопису або опублікованої наукової монографії. Вона містить науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положення, висунуті автором для публічного захисту, характеризується єдністю змісту і свідчить про особистий внесок здобувача в науку.

Найвищим ступенем єдиної системи безперервної освіти є докторантура, яка створюється при вищих навчальних закладах, наукових установах і організаціях, що мають необхідну наукову і матеріальну базу. Відкриття і закриття докторантури, контроль за її діяльністю здійснює Міністерство освіти і науки України, а в академічних наукових організаціях - президія НАНУ та інших академій.

У докторантуру приймають громадян України, кандидатів наук, що мають науковий доробок в обраній галузі науки. Громадяни інших країн можуть бути зараховані в докторантуру згідно з договорами із ВНЗ, науковими установами, які складено на міждержавній основі або окремими особами.

Термін підготовки в докторантурі не повинен перевищувати трьох років. За цей час кандидат на здобуття вченого ступеня доктора наук повинен підготувати і захистити на спеціалізованій вченій раді дисертаційну роботу.

Докторська дисертація це робота, в якій сформульовано і обґрунтовано наукові положення, що характеризуються як новий напрям у відповідній галузі науки, або здійснено теоретичне узагальнення і вирішення великої наукової проблеми, що має велике народногосподарське та соціальнокультурне значення.

Страницы: 1, 2