-- ефективний вплив цієї поведінки на результати життєдіяльності, визначення життєвих настанов і орієнтирів;

-- формування і розвиток мотивації постійного самовдосконалення і озброєння його методикою.

Вихователь, усвідомивши мету виховання, визначає зміст і методи її здійснення. Для цього використовуються три види впливу: безпосередній, опосередкований та самовплив (самовиховання), які відповідають методам виховання.

Алгоритм виховної діяльності включає:

-- з'ясування цілей виховання, аналіз конкретного його стану у виховній системі та визначення основних напрямів виховної діяльності;

-- прийняття рішення про проведення виховної роботи та її планування;

-- створення оптимальних умов для досягнення цілей виховання і реалізації його змісту;

-- організацію виховної роботи (управління виховним процесом, участь у ньому, активне самовиховання);

-- оцінку результатів виховної роботи, контроль і коригування.

Отже, основними складовими цього компоненту є принципи, методи, форми, засоби виховання.

Контрольно-регулювальний компонент посідає важливе місце в процесі виховання. Необхідно чітко визначитися з предметом контролю, методами й формами його здійснення та критеріями оцінки як процесуального і змістового компонентів, так і результативного. В узагальненому вигляді виховний процес оцінюється за його результативним компонентом, тобто з точки зору досягнення визначених його цілей. Але для цього необхідно вихователям своєчасно отримувати якомога повнішу інформацію про його хід, тобто слід визначитися із «процесуальними критеріями».

Ці критерії контролю стосуються операційно-діяльніс-ного аспекту процесу виховання. Вихователям слід мати повне уявлення про загальні та часткові цілі виховання, володіти глибокими теоретичними та практичними знаннями про його основні компоненти, опанувати основні методи та форми виховання, знати конкретні критерії оцінки як ходу, так і результату процесу виховання.

Контрольні заходи мають здійснюватися регулярно, систематично, змістовно, об'єктивно і всебічно. Вони можуть проводитися як окремі заходи, так і в комплексі з іншими. Такі заходи дають можливість своєчасно вносити необхідні корективи в цей процес, зробити його більш конкретним і змістовним, узагальнити передовий досвід.

На що слід звертати особливу увагу під час проведення контрольно-регулювальних заходів?

1. На комплексність оцінки всіх його компонентів й ефективність їх функціонування.

2. На зміст виховних заходів, на їх спрямованість і відповідність завданням функціонування конкретної освітньо-виховної системи, формування всебічно та гармонійно розвинутої особистості вихованця.

3. На загальну методику виховної роботи в освітньо-виховній системі, ефективність окремих заходів і форм виховного впливу.

4. На профілактичний характер.

5. На дієвість, тобто вплив на результати діяльності вихованців, на їхні конкретні вчинки.

6. На ефективне поєднання колективних та індивідуальних форм виховної роботи з вихованцями тощо.

7. На конкретний вплив виховних заходів на життєві настанови, повсякденну поведінку й ефективність діяльності кожного вихованця.

Виховання має впливати на всі складові особистості вихованця: інтелектуальні, емоційно-вольові, мотиваційні. Відповідно, під час проведення контрольних заходів слід оцінити три види дій вихованця: пізнавальні, почуттєво-вольові та мотиваційні.

Таким чином, ці заходи досить складні, але водночас вкрай необхідні. Вони дають змогу своєчасно отримати об'єктивну інформацію про хід і результати процесу виховання, оперативно вносити зміни та корективи в нього, узагальнити та пропагувати передовий досвід, мати необхідну інформацію для перспективного планування виховної роботи. Більш повну інформацію можна отримати, аналізуючи результативний її компонент.

Результативний компонент, як завершальний етап у процесі виховання, передбачає оцінку досягнення мети виховання і опанування вихованцями змісту виховання, набуття ними навичок, звичок і вмінь моральної поведінки, їх впливу на повсякденну діяльність, хід й ефективність, наприклад, навчально-пізнавальної діяльності, на формування творчо розвинутої особистості.

Така оцінка результатів виховання з боку вихователів має бути об'єктивною, систематичною і послідовною. Трудність оцінки результатів діяльності вихованця полягає в тому, що вона багатоаспектна. Виховну функцію і цінність вона має тоді, коли є, по-перше, правильною з точки зору вихователя і справедливою з точки зору вихованця і, по-друге, відповідає суспільно прийнятим критеріям оцінок.

Щоб оцінити результати виховання, визначити, як воно вплинуло на формування і розвиток особистості вихованця, необхідно мати чітке уявлення про критерії вимірювання рівнів його вихованості, свідомості, поведінки. Важливо, безумовно, виявити конкретні зміни в поведінці в результаті виховних впливів, оцінити найбільш ефективні прийоми, способи та форми виховного впливу, виокремити ті, від яких слід відмовитися.

Вихованість -- комплекс якостей особистості вихованця, котрий характеризується наявністю і рівнем сформованості суспільно значущих якостей, що відображають всебічність її розвитку та готовність до повноцінної життєдіяльності. Серцевину вихованості становлять духовні якості, що визначають моральне обличчя вихованця, рівень набутого морального досвіду, моральної зрілості.

Таким чином, до результатів виховного процесу відносять:

-- сформованість провідних якостей особистості вихованця;

-- систему моральних знань, навичок, вмінь і звичок та ціннісних орієнтацій вихованця;

-- конкретні дії та вчинки вихованця, їхній вплив на результати його діяльності, виконання певних обов'язків;

-- психологічну і духовну готовність вихова:;ця до повноцінної творчої життєдіяльності;

-- всебічний і гармонійний розвиток особистості вихованця, узгодженість його дій з його переконаннями, життєвими настановами та суспільними вимогами;

-- активну життєву настанову й орієнтацію на досягнення суспільно значущих успіхів у майбутньому тощо.

Ці результати водночас є показниками оцінки вихованості. Традиційно ефективність виховання визначають за трьома рівнями вихованості: високий, середній і низький.

Високий рівень тієї чи іншої якості особистості вихованця, яка є показником вихованості, характеризується наявністю всіх ознак відповідного критерію.

Про середній рівень розвитку якості судять на основі наявності половини чи більше половини ознак відповідного критерію.

Низький рівень визначають, коли є менше половини ознак від загальної кількості, що розкриває критерії.

Критерії -- це ознака, на основі якої оцінюється певна якість особистості вихованця. А критерії оцінки виховання, відповідно, -- це такі ознаки, на основі яких можна судити про рівень вихованості вихованця, оцінити виховні впливи вихователів, ефективність функціонування виховної системи тощо.

Основними критеріями оцінки результатів діяльності виховної системи можуть бути:

-- відповідність досягнутих результатів виховання поставленій меті;

-- рівень вихованості конкретних вихованців, згуртованість колективів, позитивний морально-психологічний клімат у них;

-- відповідність вихованості загальноприйнятим цінностям, нормам, правилам поведінки;

-- конкретні дії, вчинки вихованців, їхній характер та відповідність загальнолюдським цінностям;

-- оптимальність системи виховної роботи і дієвість конкретних виховних впливів;

-- педагогічна майстерність вихователів, оптимальне планування, організація та здійснення виховної роботи тощо.

Висновок

Безумовно, теорія виховання охоплює всю виховну діяльність вихователів, виховних та інших структур в їх різноманітті, яку називають вихованням. Ця активна, цілеспрямована і змістовна взаємодія вихователів і вихованців, визначається як виховний процес, під час здійснення якого останні засвоюють певну сукупність знань, набувають практичних навичок і вмінь відповідної поведінки, всебічно розвивають свої емоційні, почуттєві, вольові, мотиваційні сфери та інші провідні властивості особистості, формують свій внутрішній духовний світ.

Таким чином, цей процес має бути свідомим і повинен створювати тісний і плідний союз між вихователем і вихованцем. Коли відсутній цей союз, процес виховання практично не виконує свої суспільні функції та не досягає мети.

Модель процесу виховання являє собою струнку систему взаємопов'язаних цілей, принципів, завдань, змісту, методів, форм і результатів виховання, різних варіантів й етапів досягнення цілей і завдань виховання, різноманітні двосторонні взаємини вихователів і вихованців у цьому процесі.

Література

1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К.., 1997, 530 с..

2. Газгузинський В.М. Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. - К., 1995

3. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. -К., 1997

4. Педагогика / Под ред. П.И. Пидкасистого. -М., 1996.

5. Фіцула М.М. Педагогіка. - Тернопіль. 1997,380 с.

6. Падалка О.С, Нісімчук А.С, Смолюк I.О., Шпак О.Т. Педагогічні технології. - К., 1995.

7. Битинас Б.А. Структура процесса воспитания: Методологический аспект.- Каунас, 1984. С. 12-13.

8. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: В 2 кн. М., 1999. Кн. 2. С. 6.

9. Ушинський К.Д. Три елементи школи // Твори: В 6 т. К., 1954. Т. 1. С. 123-124.

10. Сухомлинська О.В. Цінності у вихованні дітей та молоді: стан розроблення проблеми // Педагогіка і психологія. 1997. № 1. С. 105--111.

11. Бех І.Д. Особистісно орієнтований підхід у вихованні // Професійна освіта: педагогіка і психологія: Українсько-польський щорічник / За ред. Т. Левовицького, І. Зязюна. І. Більш, Н. Ничкало. Ченстохова; -Київ, 2000. С. 331-350.

12. Діалогічна взаємодія у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи / За ред. Г.О. Балла. О.В. Киричука, Р.М. Шамелашвілі. - К., 1997.

13. Макаренко А.С. Методика виховної роботи. К., 1990. С. 150.

Страницы: 1, 2, 3