Згідно зі ст.43 Конвенції про права дитини такий Комітет складається з десяти експертів, які відзначаються високими моральними якостями та визначною компетенцією в галузі, що їх охоплює ця Конвенція. Члени Комітету обираються таємним голосуванням, із числа внесених до списку осіб, висунутих державами-учасницями.[12, с.24]
Кожна держава-учасниця може висунути одну особу з числа своїх громадян. Вибори проводяться на нарадах держав-учасниць, що скликаються Генеральним секретарем у центральних установах Організації Об'єднаних Націй.
Згідно із ст.44 держави-учасниці зобов'язуються подавати Комітетові через Генерального секретаря ООН доповіді про вжиті ними заходи щодо закріплення визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав:
-протягом двох років після набрання чинності цієї Конвенціії для відповідної держави-учасниці;
-надалі через п'ять років.[12,с.26]
Члени Комітету оцінюють їхні успіхи, зустрічаються з представниками уряду та прислуховуються до думок недержавних організацій (НДО) перед тим, як надати рекомендації щодо вдосконалення роботи у кожній країні.
З метою сприяння здійсненню конвенції та міжнародному співробітництву таких організацій, як Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація здоров'я (ВОЗ), Організація ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) та Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) заохочуються до надання консультацій Комітету та мають дозвіл на відвідання його засідань.
Вони можуть надавати Комітету відповідну інформацію та їх можуть запрошувати до надання консультацій щодо оптимального виконання Конвенції, разом з представниками інших організацій, визнаних компетентними, - в тому числі, інших органів ООН та НДО, що мають статус консультантів ООН.
В різних державах і регіонах світу Конвенція ООН про права дитини виконується по-різному із врахуванням особливостей та менталітету кожної держави. Але об'єднує всі держави по відношеннню до дітей - повага до дитини, її права та інтереси, турбота і любов. [8, с.119]
1.2.2 Права дитини на сім'ю
Кожна сім'я-це частина держави
Арістотель
Сім'я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Вона має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження, передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. У першу чергу, сім'я повинна залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати загальнолюдські норми суспільного життя. Основними методами збереження та зміцнення здоров'я в умовах сім'ї має стати профілактика захворювань та дотримання певних гігієнічних правил у повсякденному житті, оптимальна фізична активність, загартування організму, повноцінне харчування, запобігання шкідливим явищам - курінню, алкоголізму тощо[13, с.58-68].
Усі державні та суспільні інституції мають підтримувати зусилля батьків або осіб, які їх замінюють, спрямовані на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, розвитку здорової дитини.
Найважливішою умовою для розвитку дитини є її виховання в сім'ї. Це очевидно, тому не випадково, що Конвенція ООН про права дитини 1989 року містить перелік норм, які повинні забезпечувати захист сім'ї. Дитина з самого народження має право знати своїх батьків та користуватися їх піклуванням (ст.7). Право дитини на піклування з боку батьків може бути реалізоване лише за умови добровільного і незалежного виконання батьками своїх обов'язків.
Взаємні права і обов'язки між батьками і дітьми виникають на підставі походження дитини від цих батьків, засвідченому у встановленому законом порядку.
В разі, коли батьки дитини на час її народження перебувають у зареєстрованому шлюбі, походження дитини підтверджується записом про шлюб батьків. В таких випадках, як правило, проблем не виникає. Навіть після смерті батька, якщо дитина народжується до закінчення 10-місячного строку, особу, що померла, записують батьком. Це правило поширюється і на випадки розірвання шлюбу, якщо мати на момент народження дитини не вступила в новий шлюб. В цьому разі батьком дитини записують нового чоловіка матері.
У випадку, коли батьки новонародженого не перебувають у зареєстрованому шлюбі, то батько може звернутися із спільною заявою з матір'ю дитини до органів РАГСу і просити визнати його батьком.
Якщо ж батько не погоджується добровільно визнати походження цієї дитини від нього, то цю обставину може встановити суд за заявою матері, опікуна дитини, особи на утриманні якої перебуває дитина. В разі незгоди матері подати спільну заяву з батьком до органу РАГСу, звернутися до суду з вимогою встановити батьківствоможе і саи батько. Таким правом закон наділяє і дитину, але лише з досягненням нею 18 років. Крім того, важливе значення мають експертизи (зокрема, судово-медична, судово-біологічна та ін.).Особливого значення набуває генетична експертиза, оскільки процент помилки в такій експертизі зовсім незначний. Саме ця експертиза майже достовірно підтверджує батьківство чи материнство. Отже, в разі підтвердження походження дитини від цих батьків між ними виникають взаємні права та обов'язки.
Згідно із ст. 58 КпШтС України батьки і діти зобов'язані надавати взаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному. Права та обов'язки між батьками і дітьми можуть бути особистого та майнового характеру.
Особисті права та обов'язки дітей позбавлені грошового змісту, їх не можна оцінити і в грошах. Вони тісно пов'язані з особою: їх не можна подарувати, відмовитися від них. Загалом ці права та обов'язки тривають до досягнення дитиною 18 років, або до часу одруження, вони також припиняються зі смертю однієї із сторін.
Згідно із ст.61 КпШтС батьки мають право і зобов'язання виховувати своїх дітей, піклуватись про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці.
Коли дитина народжується вона має право отримати ім'я. Відповідно батьки згідно з статей 62 і 63 КпШтС мають право та обов'язок призначати прізвища, ім'я та по-батькові дитини. Якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище отримує і дитина. Якщо у батьків прізвища різні, вибору імені закон обмежень не встановлює, але батьки повинні дуже відповідально поставитись до вирішення цього питання, щоб у майбутньому не виникало для дитини негативних наслідків. Також можна присвоїти дитині подвійне ім'я.
З досягненням дитиною 16 років вона може звернутися до РАГСу із заявою з проханням змінити її прізвище або ім'я та по-батькові.
Батьки мають право визначити місце проживання дітей. Діти можуть тимчасово проживати у родичів, як правило, у бабусі та дідуся, але ця обставина не позбавляє їх батьків та не знімає обов'язку по вихованню.
Згідно із статею 17 Цивільного кодексу України місцем проживання неповнолітніх, що не досягли 15 років, визнається місце проживання їх батьків.
Право дитини на піклування з боку батьків може бути реалізоване лише за умови добровільного і незалежного виконання батьками своїх обов'язків. Суд, наприклад, може позбавити батьківських прав батька та матір, стягнути з них аліменти, засудити їх за ухиляння від сплати, але примусити батьків піклуватися про своїх дітей неможливо. До батьківства і материнства треба готувати з раннього віку, насамперед, на прикладі власних батьків, їх ставлення до дитини та виконанні батьківських обов'язків взагалі. [9, с.51-80]
У Конвенції ООН про права дитини проголошується, що дитина не буде розлучена з батьками всупереч їх бажанню, крім випадків, які передбачені законом. У Конвенції йдеться також про визнання місця проживання дитини. Якщо батьки не можуть домовитися про це, суд вирішує, з ким залишається дитина.
Ст.10 Конвенції ООН про права дитини йдеться, що в разі розлучення батьків дитина має право підтримувати контакти з ними. Коли таке розлучення спричинене затриманням, ув'язненням чи смертю когось із батьків, держава повинна надати дитині чи батькам інформацію щодо місця перебування відсутнього члена сім'ї.[12c.8]
Батьки повинні спільно вирішувати питання виховання дітей. Коли батьки проживають окремо, то той із батьків, що проживає з дитиною, не повинен чинити перешкод для спілкування з дитиною іншого з батьків. Якщо батьки не можуть дійти згоди з цього питання, то слід звернутися до органів опіки і піклування, а далі до суду.
У випадку, коли дитина тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, вона має право на особливий захист і допомогу держави, як це передбачено у ст. 20 Конвенції [12,с.12]. Майнові права та обов'язки між батьками та дітьми можуть виникати з приводу майна, яким володіє сім'я, а також з приводу отримання аліментів. Батьки управляють майном дітей до досягнення ними 18 років або до моменту їх одруження, бо з цього часу вони можуть самостійно вчиняти всі дії пов'язані з майном. У батьків і дітей може бути спільна власність. Батьки мають утримувати своїх дітей до 18 років.
Проблема сімейного життя, стосунки між батьками і дітьми є дуже складними. У літературі іх часто називають “вічними питаннями” і присв'ячують їм романи, п'єси, повісті. Ці відносини впливають на характер, погляди і житєву позицію людини, що росте, допомагають їй стати гармонійною і цілісною або перешкоджають її розвитку.
Найкращим шляхом життя сім'ї безумовно є порозуміння, повага, свідоме дотримання всіма її членами правових і моральних норм по відношенню одне до одного. У такій сім'ї діти і батьки будуть щасливими, збережуть вдячність і готовність допомогати один одному до глибокої старості й у будь яких ситуаціях життя [14, с.16-2].
1.2.3 Право на освіту
Освіта відіграє в житті людини дуже важливу роль. Завдяки їй у людини формується характер, погляди на життя, суспільні інтереси й власні принципи. Освіта - своєрідний моральний грунт кожної людини.
Права дитини якнайкраще можна зрозуміти тоді, коли їх пізнають у дії. Щоденне шкільне життя дає певний досвід і може підсилити формальне вивчення таких абстрактних понять, як свобода, право, толерантність, справедливість, і правда. Шкільна освіта, навчання взагалі - це окрема сфера суспільно-правових відносин, які регулюються спеціальними нормативними актами: статтями Конституції України, Законами України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Статутом школи та будь-якого відповідного навчального закладу тощо. Розвиток дитини забезпечується здійсненням її права на освіту. Це право проголошено у Загальній декларації прав людини, у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, в Конвенції про права дитини. В Конвенції про права дитини йдеться не тільки про шкільну освіту. Питання розглядається значно ширше: мається на увазі доступ дитини до засобів масової інформації загалом, у тому числі -- до дитячих(ст.17).
Українська держава намагається забезпечити доступність освіти. Це означає, що навчатися може кожний. Навчальні заклади є практично у всіх населених пунктах, до них приймають всіх, хто живе в Україні -- незалежно від соціального і майнового стану, етнічного походження, національності, раси, віросповідання і стану здоров'я.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
