Соціально-педагогічна робота як нагальна потреба розвитку українського суспільства - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Соціально-педагогічна робота як нагальна потреба розвитку українського суспільства

обота соціально-педагогічної служби школи спрямована на забезпечення життєво важливих потреб дитини, захист її базових прав.

Технологія роботи з проблемними родинами містить у собі три рівні:

профілактичний (підвищення педагогічної освіти й освіти батьків);

діагностичний (збір достовірної інформації про родину, організація зустрічі з нею, забезпечення зворотного зв'язку);

реабілітаційний (система заходів, спрямованих на найшвидше та повне відновлення повноцінного функціонування родини).

Виходячи з досвіду роботи з родиною, усі зусилля соціально-педагогічної служби необхідно скоординувати на тих напрямах допомоги та захисту, в яких родина відчуває найбільші ускладнення. Своєчасність виявлення родин, особливо дітей, що потребують державної допомоги та підтримки, - першочергова задача колективу школи. З огляду на те, що рівень вихованості, ідейної й духовної спрямованості дітей із проблемних родин не досить високий, взаємодія із соціальним педагогом, а через нього - з інспектором у справах неповнолітніх, повинна здійснюватися систематично. Необхідно планувати також організацію зустрічей учнів із працівниками міліції з метою профілактики первинних порушень, наркоманії, уживання алкоголю й інших антисоціальних явищ. Крім того, ці бесіди спрямовані на підвищення пильності підлітків під час перебування на вулиці, пізнього повернення додому й т.д. Разом з радою профілактики необхідно взяти під контроль не тільки учнів, які стоять на обліку в комісії зі справ неповнолітніх, а і схильних до правопорушень; сприяти зайнятості цих учнів у позаурочний (вечірній) час: спортивні секції, гуртки, участь у підготовці вечорів, спортивних змагань.

Соціально-педагогічна служба школи постійно засвоює й випробує нові методи та прийоми роботи з родиною. Надаючи допомогу іншим людям, необхідно пам'ятати, що деяким родинам, що ще можуть справитися зі своїми проблемами, потрібні підтримуючі послуги, а родинам, що не у змозі самостійно вийти із кризової ситуації, потрібні захисні послуги. Допомогу якого би виду ми не надавали родині, конкретній людині, необхідно визнавати та поважати їхні права як особистостей, ураховувати індивідуальність їх внутрішнього світу. [21]

Все те, що дитина отримала у своїй сім`ї, вона несе у собі, як зернятко, і що з цього зернятка виросте залежить від подальшого впливу на дитину у дитячому садку та школі. Вчасною корекцією проблем займаються соціальні педагоги у цих навчальних закладах.

Важливу роль у становленні особистості відіграє період дошкілля. Саме цей період є сенситивним для формування первинного світогляду дитини, самосвідомості, розвитку соціальних властивостей тощо.

Відповідно до ст.9 закону України "Про дошкільну освіту" дитина має право здобувати дошкільну освіту як у дошкільному навчальному закладі, так і в сім'ї, за допомогою родини або педагогів. [1]

Тому важливим є питання модернізації змісту дошкільної освіти, впровадження інтегрованого підходу до розвитку дітей дошкільного віку, розробка методичних матеріалів для вихователів, соціальних педагогів, батьків, які виховують дітей дошкільного віку. [14]

Одними з пріоритетних напрямів у розвитку дошкільної освіти фахівці вважають: введення в систему дошкільної освіти соціально-педагогічного патронату, що дасть змогу охопити дошкільним вихованням дітей, які за станом здоров'я не можуть відвідувати дитячий садок; відкриття соціальних груп загального розвитку та створення умов для перебування з однолітками і здобуття дошкільної освіти, ранньої адаптації дітей з вадами фізичного або розумового розвитку; забезпечення безоплатного утримання у садках дітей із соціально незахищених сімей підвищення рівня педагогічних працівників та поповнення галузі новими кваліфікованими кадрами тощо. [3]

У ст.11 Закону України "Про дошкільну освіту" визначено, що повноваженнями дошкільного навчального закладу є задоволення потреб громадян, які проживають на відповідній території, надання дошкільної освіти, здійснення соціально-педагогічного патронату, забезпечення взаємодії з сім'єю, поширення серед батьків психолого-педагогічних та фізіологічних знань про дітей дошкільного віку. [1]

Про актуальність соціально-педагогічного патронату на сучасному етапі, можливість уникнення проблем, що призводять до напруження і загострення міжособистісних стосунків, порушення родинних зв'язків, послаблення інституту сім'ї в цілому, йдеться у листі Міністерства освіти і науки України "Про здійснення соціально-педагогічного патронату".

Під терміном "соціально-педагогічний патронат сім'ї" передбачається система гуманітарних послуг і заходів, спрямованих на полегшення пристосування сім'ї та її членів до вимог суспільства, допомогу у вихованні дітей, подолання та профілактику міжособистісних конфліктів у родині, захист прав дітей.

У документі визначено мету соціально-педагогічного патронату сім'ї, основні завдання, які полягають в організації цілеспрямованої фахової допомоги сім'ї у вирішенні її психолого-педагогічних та соціальних проблем; формуванні соціально-педагогічної компетенції сім'ї; забезпеченні всебічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб, формуванні в неї моральних норм та створення умов для її соціалізації; наданні комплексної психолого-педагогічної, корекційно-розвивальної допомоги дітям дошкільного віку, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації; здійсненні допомоги у створенні доцільних психолого-педагогічних умов виховання дитини відповідно до її віку, індивідуальних особливостей та потреб своєчасного і всебічного розвитку тощо. Крім того, розкрито основні функції соціального педагога, окреслено зміст та форми роботи з дітьми та родиною.

Соціальний педагог у дошкільному навчальному закладі - новий тип педагога. Він допомагає вихованцю зрозуміти навколишній світ, піклується про формування моральних, загальнолюдських цінностей, аналізує процес формування особистості, як соціальний процес, процес розвитку її нахилів та здібностей.

Соціальний педагог може стати посередником між Центрами розвитку дітей з особливими потребами та дошкільним навчальним закладом, створювати сприятливе розвивальне навчально-ігрове середовище для дітей з особливими потребами, забезпечувати умови для проведення спільних занять із здоровими дітьми в ДНЗ, задовольняючи освітні потреби всіх дошкільників, сприяти ефективному співробітництву педагогів, батьків та фахівців різного профілю.

Таким чином, діяльність соціального педагога дошкільного навчального закладу може здійснюватись за такими напрямами:

педагогізація соціально-культурного середовища мікрорайону;

здійснення соціально-педагогічного патронату дітей мікрорайону, які не відвідують дошкільний навчальний заклад;

забезпечення педагогічного всеобучу батьків та інших членів родини (дідусів та бабусь), опікунів, прийомних батьків, усіх, хто причетний до виховання дітей;

допомога родині у вихованні дітей відповідно до запитів батьків та особливостей виховання в конкретній родині;

організація змістовного дозвілля дошкільнят в ДНЗ та мікрорайоні;

робота з попередження насильства в сім'ї над дітьми та робота з дітьми, які зазнали насильства;

робота з дітьми з особливими потребами та їхніми батьками, створення сприятливого навчально-розвивального інклюзивного середовища;

супровід процесу адаптації дитини та батьків до дошкільного навчального закладу;

визначення психологічної готовності дітей до навчання в школі;

посередницька роль у взаєминах дитини, родини з освітніми, соціокультурними закладами мікрорайону. [14]

Після дитячого садку дитина потрапляє у школу. На цьому етапі розвитку людини дитина вже має свій характер і вміє його проявляти. Вона частково усвідомлює своє місце у світі. Не всі діти у цьому віці можуть за себе "постояти", гарно себе відчувати поряд з іншими, за відсутності поряд батьків та близьких людей. Тому досить часто виникає дезадаптація.

Серед глобальних проблем оздоровлення суспільства особливе і дуже важливе місце займає створення й запровадження в педагогічну практику працюючої системи профілактики і корекції соціально-психологічної та шкільної дезадаптації дітей. Труднощі у пристосуванні до умов шкільного навчання - одна з найгостріших проблем, з якою останнім часом усе частіше стикаються соціальні педагоги.

Навчально-виховна практика свідчить про те, що кількість школярів з ознаками адаптаційних порушень останнім часом значно зросла і продовжує збільшуватися. За узагальненими даними 25-30% дітей не справляються з опануванням соціальної ролі учня.

Проблема визначення феноменології соціальної та шкільної дезадаптації підлітків і вибору доцільних стратегій соціально-педагогічної та психологічної підтримки дезадаптованих школярів набирає все більшої актуальності і потребує детального вивчення та аналізу.

Явище протилежне адаптації - дезадаптація - трактується науковцями як процес, пов'язаний з переключенням з одних умов життя й відповідно, звиканням до інших.

Вчені Г.Ф. Кумаріна, М.Е. Вайнер, Ю.Н. В'юнков, І.Ф. Дємєнтьєва, Р.В. Овчарова, Н.Ю. Максимова, Л.В. Дзюбко та ін. доводять, що діти відчувають стан дезадаптації при систематичному шкільному навчанні, причому вже на ранніх його етапах.

Серед найбільш універсальних проявів дезадаптації називають емоційні порушення, невротичні реакції та стани, проблеми важковиховуваності та труднощів у навчанні, медико-біологічні, патохарактерологічні та соціопатичні дисфункції, які ускладнюють процес соціальної адаптації в будь-якому.

Однак, під час дослідження шкільної дезадаптації звертається увага на окремі аспекти цього явища, наприклад, стомлювання, поведінкові порушення, неуспішність і труднощі у навчанні, без достатнього урахування всього комплексу соціальних та психолого-педагогічних механізмів, які визначають зміст і спрямованість дезадаптаційного процесу, і знання яких дає змогу моделювати адекватні стратегії подолання дезадаптації в шкільному віці.

У соціально-педагогічному розумінні адаптація трактується як формування найбільш адекватних стереотипів поведінки в умовах змінюваного мікросоціального середовища.

Не варто плутати шкільну дезадаптацію з соціально-психологічною. Поняття "соціально-психологічна дезадаптація" охоплює широке коло порушень, які можуть виникнути у дитини під дією різноманітних складних соціальних умов, обставин її життя й розвитку (фактичне або соціальне сирітство, розлучення чи конфлікти в сім'ї, зміна місця проживання або звичної обстановки, тривала хвороба, фізичний недолік та ін). Шкільною ж дезадаптацію можна вважати лише ті порушення і відхилення, які виникають у дитини у результаті шкільних впливів, або є спровокованими школою, тобто прямо або опосередковано пов'язані з навчальною діяльністю, навчальними успіхами, поведінкою дитини в школі і вдома під час виконання домашніх завдань.

Шкільну дезадаптацію можна розглядати як процес, як прояв і як результат. Для дезадаптації як процесу характерне зниження адаптивних можливостей дитини в умовах школи. Дезадаптація як прояв - це характеристика нетипової поведінки та емоційно-психологічного стану учня в школі і поза нею. Нарешті, дезадаптація як результат є свідченням того, що поведінка, стосунки і результативність навчання дитини не відповідають тим нормам, які характерні для неї (її ровесників) у даних умовах життєдіяльності.

У цілому спостерігається безумовна залежність адаптивності від фізичного, психічного, морального здоров'я дитини.

Аналіз психолого-педагогічної літератури, спостереження вчителів свідчать про те, що дезадаптація як психолого-педагогічний феномен спостерігається у значної кількості школярів України та інших країн, незалежно від рівня економічного розвитку. Мова йде про те, що значний відсоток сучасних учнів початкової школи - від 20% до 56% - відчувають яскраво виражені труднощі у пристосуванні до шкільного життя.

Проведеним аналізом вчених виявлено такі показники шкільної дезадаптації в молодшому шкільному віці:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6