Ми дотримуємось тлумачення самостійної роботи, даного Б.П. Єсиповим: “Самостійна робота учнів, що включається в процес навчання, це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, за його завданням і в спеціально виділений для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, затрачаючи свої зусилля і виражаючи в тій або інший формі результат розумових або фізичних (або тих і інших разом) дій” [27, 8].

І.2 Види самостійних робіт

Самостійні роботи слід класифікувати за декількома дидактичними ознаками, що характеризують різні сторони однієї і тієї ж самостійної роботи [36].

1. Самостійні роботи розрізняються за їх дидактичною метою.

Вони можуть бути направлені на: підготовку учнів до сприйняття нового матеріалу; засвоєння учнями нових знань; закріплення, розширення і вдосконалення засвоєних знань; вироблення, закріплення і вдосконалення умінь і навиків.

До недавнього часу молодшим школярам пропонувалися самостійні роботи, направлені, як правило, на закріплення і вдосконалення раніше засвоєних знань, умінь і навиків. Ці роботи ставили перед учнями не нові завдання, а подібні тим, які вони виконували під безпосереднім керівництвом вчителя.

Проте практика показала, що учням початкових класів цілком доступна самостійна робота, направлена на вивчення і засвоєння нових знань.

При використанні самостійної роботи з метою отримання нових знань вчитель ретельно продумує план цієї роботи, який може бути записаний на дошці, на великому листі паперу або на картках. У плані передбачається і роз'яснюється мета роботи і шлях її досягнення. Відповідно до цього план самостійної роботи ділиться на два основні розділи: що учень повинен зробити, щоб отримати нове знання; що треба знати (дізнатися) і уміти розповісти [67].

Проте в такій самостійній роботі всі її структурні елементи задані вчителем в готовому вигляді. Тому рівень самостійності учнів в такій роботі недостатньо високий. Її можна і потрібно розглядати, як певний ступінь в озброєнні учнів умінням самостійно набувати нових знань.

До самостійної роботи, що вимагає виконання нового завдання, учнів необхідно готувати. Слід учити дітей самостійно прочитати завдання в підручнику, на дошці або на картці, розібратися в послідовності майбутньої роботи, виконати її і в результаті зробити потрібний висновок. У міру того як учні оволодівають необхідними уміннями, їм слід надавати більше самостійності в знаходженні способів виконання завдання, в плануванні роботи і тому подібне [79].

Особливо важливе місце в молодших класах школи займають самостійні роботи, направлені на вироблення, закріплення і вдосконалення умінь, навичок, раціональних навчальних дій в цілому.

Однією з найважливіших умов успішного формування у молодших школярів умінь і навичок є усвідомлення школярами як самих дій, так і послідовності дій, які треба застосувати, щоб виконати запропоноване завдання, вирішити орфографічне, математичне, трудове або інше завдання.

Як показують практика і спеціальні дослідження, усвідомленню учнями дій, необхідних для успішного виконання завдання, формуванню певного способу дії і разом з тим чіткого, послідовного і строго доказового мислення сприяють такі вправи, запропоновані для самостійної роботи, в яких даються [75]:

а) вказівки-розпорядження про характер і послідовність дій, необхідних для правильного виконання завдання;

б) програма дій, яка визначає, які операції потрібно виконати учневі і в якій послідовності;

в) розпорядження алгоритмічного типу.

2. Самостійні роботи розрізняються за матеріалом, над яким працюють учні.

Матеріалом, над яким самостійно працюють учні, можуть бути предмети і явища навколишньої дійсності. Учні вивчають, вимірюють, створюють ті або інші предмети. Вони спостерігають за предметами і явищами безпосередньо в природі або в школі, проводячи досліди, експерименти, виконуючи лабораторні завдання.

Самостійні роботи, пов'язані із спостереженням, постановкою дослідів, з проведенням практичних і лабораторних робіт, мають дуже велике значення, оскільки сприяють розвитку в учнів спостережливості, дослідницьких умінь і навичок. Навчання учнів такого виду самостійним роботам здійснюється на предметних уроках [67].

Велике місце в початкових класах займає самостійна робота з навчальною книгою, її текстом, ілюстраціями, картами і так далі.

Уміння працювати з книгою - одне з найважливіших умінь вчитися. Без оволодіння умінням раціонально працювати з навчальною книгою неможливо здійснення навчального процесу, неможливе повноцінне засвоєння знань, оскільки такі важливі структурні компоненти процесу засвоєння, як осмислення і закріплення, здійснюються в процесі роботи з підручником. Без оволодіння умінням працювати з книгою навчальна праця не може бути працею, повною думки, не може бути самостійною працею. Невміння працювати з книгою приводить до того, що навчальна праця втрачає свою красу, стає мукою для учня.

Величезне значення роботи з книгою багато в чому пояснюється особливостями писемного мовлення. При сприйнятті писемного мовлення на відміну від сприйняття усного немає примусового темпу, немає безперервності - учень, читаючи, може зупинитися, щоб обдумати прочитане, може повертатися неодноразово до одного і того ж матеріалу, викладеного в одній і тій же системі, для того, щоб глибше продумати, осмислити матеріал або окремі, найбільш важкі для розуміння частини.

Все це (можливість зупинитися, продумати, перечитати кілька разів текст, зіставити його з раніше прочитаним) забезпечує глибоке, осмислене, свідоме і міцне засвоєння знань, застосування їх для вирішення навчальних завдань.

Навчання учнів умінню працювати з книгою, навчання читанню в широкому значенні цього слова в початкових класах здійснюється на уроках читання і природознавства, на уроках математики і української мови [79].

У початкових класах широко застосовується самостійна робота з дидактичним матеріалом.

Творцем цілої системи багатообразного дидактичного матеріалу для самостійних занять дітей в школі була талановитий педагог Ю.І. Фаусек (1863-1943). Нею були складені книги-саморобки для читання, альбоми для занять з природознавства, численні картки для списування і тому подібне [74].

В даний час дидактичний матеріал, який використовується в початкових класах, дуже різноманітний. Це набір карток з малюнками, буквами, складами, словами, текстом, цифрами, завданнями; розрізна азбука; лічильний матеріал - палички, кружечки; моделі геометричних фігур; трафарети овочів, тварин і так далі.

Дидактичний матеріал може бути трьох видів: один - який слугує для закріплення і повторення отриманих дітьми знань, умінь і навичок, отже, складений відповідно до програми; інший - пропедевтичний за своїм змістом, теж складений за програмою, але який веде дітей вперед і допомагає їм легко і швидше засвоювати матеріал, що вивчається; третій - що не відноситься до програми, але розширяє кругозір дітей, пробуджує у них інтерес до знання, прищеплює любов до розумової роботи.

Своєрідність самостійної роботи з дидактичним матеріалом полягає в тому, що в ході цієї роботи діти мають справу з речами, предметами. Вони можуть їх тримати в руках, складати, перекладати, комбінувати і так далі. Все це відкриває великі можливості для задоволення потреби маленьких дітей все чіпати, все обмацувати, для формування моторного відчуття [67].

Набули поширення самостійні роботи над таким матеріалом, як навчальний фільм, радіо- і телепередача тощо.

3. Самостійні роботи розрізняються за характером діяльності, якої вони вимагають від учня. З цієї точки зору розрізняють роботи [75]:

o за зразком (наприклад, написання букв, цифр, склеювання коробочки і тому подібне), тобто роботи, засновані головним чином на наслідуванні;

o за правилом або цілою системою правил. Це роботи, що вимагають від дітей самостійного застосування знань, умінь, засвоєних раніше під керівництвом вчителя;

o конструктивні, які вимагають творчого підходу. При цьому або вказується предмет, який треба сконструювати, або вказується питання, тема, яку потрібно розкрити. Наприклад: зробити яку-небудь іграшку для дітей дитячого саду, написати твір на таку-то тему і тому подібне. Тут учневі надається значна свобода, самостійність як у визначенні змісту, так і у виборі прийомів роботи.

Поступове наростання самостійності учнів у виконанні самостійної роботи проілюструємо на прикладі оволодіння орфографічною навичкою.

Для того, щоб навчитися користуватися вивченим правилом при письмі, учні, перш за все, повинні навчитися розпізнавати в тексті, який вони пишуть, засвоювані орфограми. Цьому сприяють різноманітні вправи, серед яких певне місце займає такий вид діяльності учні, як списування із завданням. Так, при вивченні теми "Правопис ненаголошених голосних е, и в корені слів" широко поширені завдання виду: списати і вставити пропущену букву в слові. Наприклад, на дошці запис:

з … мля - …

в … сна - …

Завдання: до слів, у яких пропущена голосна буква в ненаголошеному складі, підібрати і замість трьох крапок написати перевірне слово, позначити наголос, а потім вже вставити пропущену букву, довести, чому її потрібно писати в слові. У даній вправі підказана орфограма, яка вимагає перевірки, і учень всю свою увагу зосереджує на ній. Іншими словами, виконуючи дану вправу, учні вправляються в застосуванні правила в тому місці, де в слові пропущена буква [79].

У всіх вищеназваних вправах учень вирішує одне з орфографічних завдань, зв'язаних із застосуванням правила: або застосування правила у вказаному місці, або встановлення об'єкта застосування правила.

Складнішою самостійною роботою, спрямованою на вироблення навичок, є контрольний диктант, у процесі якого учні одночасно вирішують обидва завдання, розподіляючи свою увагу між орфограмами, що знов вивчаються і раніше засвоєними.

Але на цьому, як відомо, робота не закінчується. Завдання полягає в тому, щоб орфографічно правильне письмо стало не тільки свідомим умінням писати за правилами, а навичкою, тобто автоматизованою дією.

Для цього потрібно так організувати роботу учнів, щоб орфографічна правильність письма була лише однією із сторін вирішення завдання. Це здійснюється при написанні учнями переказу. Предметом розумової діяльності учня є виклад змісту, порядок думок, їх оформлення. Звичайно, учень пам'ятає про грамотність, але не вона є центральною. Це і створює умови для вироблення орфографічної навички. Подальші ускладнення умов для формування навички створюються, коли метою самостійної письмової роботи учня буде твір на задану тему або на одну із заданих тем за вибором самого учня. Якщо при переказі учню було подано зміст, який треба передати своїми словами, то в творі потрібно самому розкрити, сконструювати зміст теми. У цих умовах увага на орфографічно правильне написання ще більше розсіюється.

Страницы: 1, 2, 3, 4