Головна мета української системи освіти, як вона зазначена в аналізованому нами документі, - це створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування поколінь, що здатні навчатися впродовж життя, створення та розвиток цінності громадянського суспільства.
Система освіти має забезпечувати:
ь формування особистості, професіонала-патріота України, який усвідомлює свою належність до сучасної європейської цивілізації, чітко орієнтується в сучасних реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлений до життя і праці у XXI столітті;
ь збереження і продовження української культурно-історичної традиції, виховання шанобливого ставлення до державних святинь, української мови і культури, історії і культури народів, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних відносин;
ь виховання людини демократичного світогляду і культури, яка дотримується прав і свобод особистості, з повагою ставиться до традицій народів і культур світу, національного, релігійного, мовного вибору особистості, виховання культури миру і міжособистісних відносин;
ь формування у дітей і молоді цілісної наукової картини світу і сучасного світогляду, здібностей і навичок самостійного наукового пізнання;
ь розвиток у дітей і молоді творчих здібностей, підтримку обдарованих дітей і молоді, формування навичок самоосвіти і самореалізації особистості;
ь виховання здорового способу життя, розвиток дитячого і юнацького спорту;
ь формування трудової і моральної життєтворчої мотивації, активної громадянської та професійної позицій; навчання основним принципам побудови професійної кар'єри і навичкам поведінки у сім'ї, колективі й суспільстві, системі соціальних відносин і, особливо, на ринку праці;
ь підготовку людей високої освіченості й культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних то творчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні та впровадженні новітніх наукомістких і інформаційних технологій;
ь екологічне, етичне та естетичне виховання й формування високої гуманістичної культури особистості, здатності протидіяти проявам бездуховності;
ь організацію навчально-виховного процесу з урахуванням сучасних досягнень науки, педагогічної теорії, соціальної практики, техніки і технології; наступність рівнів освіти і неперервність навчання; створення та впровадження інформаційних технологій навчання;
ь різноманітність типів і видів закладів освіти, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання й виховання; академічну мобільність вчителів і викладачів, учнів і студентів;
ь підтримку професійного зростання педагогічних та науково-педагогічних кадрів.
Також важливо виділити пріоритети державної політики щодо розвитку освіти. Назвемо найбільш важливі. Це:
ь особистісна орієнтація освіти;
ь створення однакових можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти;
ь удосконалення системи неперервної освіти та освіти впродовж життя;
ь розвиток україномовного освітнього і культурного простору;
ь забезпечення освітніх запитів національних меншин;
ь формування через освіту здорового способу життя;
ь забезпечення економічних і педагогічних умов для професійної самореалізації педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;
ь впровадження інформаційних педагогічних технологій, розвиток бібліотечної справи, забезпечення доступності інформації, навчальної і довідкової літератури;
ь створення індустрії навчальних засобів;
ь створення ринку освітніх послуг;
ь інтеграція української освіти у європейський та світовий освітній простір;
ь гармонійне поєднання навчального процесу та наукової діяльності вищого навчального закладу;
ь використання наукових результатів як бази і змісту навчання.
В Доктрині зазначається, що освіта спрямована на втілення в життя саме української національної ідеї. Вона підпорядкована консолідації українського народу в українську націю, яка прагне жити в мирі та активно співпрацювати з усіма народами та країнами планети Земля. Українська освіта має гуманістичний характер та не допускає поширення шовіністичних, расистських та інших антигуманних ідей та поглядів. Усі види дискримінації щодо здобуття освіти на території нашої країни заборонені. Якість освіти є НАЦІОНАЛЬНИМ пріоритетом і передумовою виконання міжнародних норм, а також національного законодавства, яке передбачає реалізацію прав громадян на отримання освіти.
Однаковий доступ до освіти забезпечується:
ь безоплатністю освіти на конкурсних засадах у державних і комунальних закладах;
ь створенням правових засад здобуття освіти за рахунок бюджетів усіх рівнів та коштів юридичних і фізичних осіб;
ь встановленням та реалізацією нових нормативів матеріально-технічного, фінансового і кадрового забезпечення вищих навчальних закладів;
ь розширенням можливостей отримання вищої освіти через впровадження індивідуального кредитування;
ь створенням умов для одержання вищої освіти дітьми-сиротами, інвалідами;
ь забезпеченням високої якості вищої освіти та мобільності випускників вищих навчальних закладів на ринку праці за рахунок інтеграції вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, наукових установ та підприємств, впровадження гнучких освітніх програм та інформаційних технологій навчання, модернізації навчально-лабораторної бази;
ь створенням однакових умов для здобуття вищої освіти представниками різних регіонів держави;
ь дотриманням принципу демократичності та гласності у формуванні контингенту студентів шляхом використання центрів об'єктивного тестування, ефективної організації навчально-виховного процесу та побудови стосунків між студентами та викладачами на принципах толерантності й партнерства;
ь створенням ефективної системи інформування громадськості, майбутніх студентів, батьків про можливості одержання вищої освіти;
ь створенням системи навчальних закладів для забезпечення освіти дорослих відповідно до потреб особистості та ринку праці;
ь інтеграцією освіти, науки і виробництва.
Зазначимо також, що державна політика в галузі освіти базується на принципі «освіти впродовж життя», тобто неперервної освіти, а також на провідному принципі для української освітньої політики - єдності освіти та науки.
Що ж стосується підготовки педагогічних працівників, то це центральне завдання модернізації освіти та головний принцип державної освітньої політики, яка спрямовується на вдосконалення професійного відбору та підготовки молоді, створення необхідних умов для формування готовності до вибору педагогічної професії та системи професійного відбору молоді до вищих навчальних закладів. Держава забезпечує умови для підвищення престижу й соціального статусу педагогічних і науково-педагогічних працівників, умови їх професійного й культурного зростання.
Ще одним пріоритетним завданням системи освіти є навчання людини відповідальному ставленню до власного здоров'я і здоров'я оточуючих як до найвищих суспільних і індивідуальних цінностей. Це здійснюється шляхом розвитку ефективної валеологічної освіти, медико-санітарного просвітництва, активних форм формування, збереження й зміцнення індивідуального здоров'я, зокрема засобами фізичного виховання, розвитку фізичної культури й спорту вчителів і викладачів, учнів і студентів.
Стратегічним завдання державної освітньої політики є конкурентний вихід української освіти на ринок світових освітніх послуг, поглиблення міжнародної співпраці, розширенні участі наукових осередків у проектах міжнародних освітніх організацій та співтовариств. Перелічимо основні принципи, що на них базується інтеграція України у міжнародний освітній простір:
ь пріоритет національних інтересів;
ь орієнтація на загальнолюдські, національні фундаментальні цінності;
ь розвивальний, системний та взаємовигідний характер співпраці;
ь толерантність в оцінювання та сприйнятті будь-якої зарубіжної системи освіти;
ь збереження й розвиток інтелектуального потенціалу нації.
На останок скажемо, що від запровадження зазначених нами документів очікують таких зрушень:
1) перехід до гуманістично-інноваційної філософії освіти;
2) зростання інтелектуального, культурного, морально-духовного потенціалу суспільства й особистості, нації та народу;
3) зміни у системі матеріального та духовного виробництва, структурі політичних відносин, культурі та побуті;
4) зростання авторитету української національної культури;
5) зниження меншовартісних рис характеру;
6) конкурентоспроможність України в європейському та світовому просторах.
1.3 Реформування системи освіти Великобританії
Після простежених нами зрушень в реформуванні системи освіти України ми пропонуємо більш докладно поглянути на реформи, проведені так би мовити країною-авторитетом у справі надання освітніх послуг, адже, як згадувалось нами раніше вища освіта Британії ґрунтується на «університетській» традиції.
«Точкою відліку» модернізації освіти у аналізованій нами країні стало прийняття Закону про освіту від 1944 р., хоча й стосувався він переважно шкільної освіти, проте набув значення загальнонаціонального акту та певною мірою привів до ладу систему освіти в цілому та визначив органи її управління, а також підготовка доповіді «комісії Барлоу» (1946 р.), яка, в свою чергу, виявила невідповідність системи освіти соціально-економічним суспільним потребам. Час показував необхідність змін задля руху вперед і у 1963 році «комісія Робінса» визначила чотири пріоритети британської вищої освіти:
ь спеціалізація навчання;
ь введення загальнотеоретичної, не утилітарної складової в ВУЗах, спрямованих на спеціальне навчання;
ь забезпечення балансу між навчанням і науково-дослідницькою діяльністю;
ь збереження «культурної», світоглядної функції університетів як інститутів соціалізації молоді.
Як наслідок країна отримала різке розширення сектору університетської освіти та створення державного сектору вищої освіти в якості альтернативи університетському. Ці зміни дозволяли як зберегти традиційну автономію університетів, так і адаптувати вищу школу до потреб сучасної на той час людини. Наведемо кілька фактів: в 60х - 70х роках чисельність студентів зросла майже вдвічі (загальна кількість ВНЗ даного типу досягла 45 одиниць чисельності, а студентів, що отримували освітні послуги в них, налічували 259 тис. чоловік).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
