Творче самопочуття викладача ніколи не залишається безслідним. Воно проникає, впливає на почуття і свідомість студентів, переборює психологічні бар'єри, народжує творче сприйняття матеріалу і залишається не лише надовго в пам'яті, а й стає якоюсь мірою їхньою життєвою позицією.
У науковій психолого-педагогічній літературі виділяються такі компоненти творчого самопочуття викладача:
- зібраність, поглиненість вчителя головними завданнями заняття його пізнавальним виховним задумом; усвідомлення задуму цілей і завдань, які впливають на волю, розум і почуття, стаючи збуджувачем його творчості; усвідомлення задуму цілей і завдань впливають на волю, розум і почуття викладача, стаючи збуджувачем його творчості,
- сприймання викладачем усіх студентів і кожного ніби "зсередини";
- здатність контролювати себе, здійснювати самоаналіз.
Лекція викладача соціальної роботи схожа на дійство, і лектор повинен користуватись всіма засобами, доки він не відчує, що в думки слухачів проникла та ідея, яку він хотів до них донести. Викладачеві необхідно вміти говорити логічно і послідовно, з правильними зупинками.
Велике значення під час спілкування викладача соціальної роботи з аудиторією мають пантоміміка і міміка.
Пантоміміка - це рухи тіла, рук, ніг [20]. Вона допомагає виділити головне, малює образ. Рівна хода, зібраність говорити про впевненість педагога в собі, в своїх знаннях. Водночас сутулість, в'ялість свідчить про внутрішню слабкість людини, невпевняність у собі. естетика тіла не терпить поганих звичок: покачування взад-вперед, переступання з ноги на ногу, звички триматися за спинку стільця, тримати в руках різні предмети, тощо.
Жест викладача повинен бути органічним і стриманим, без різних змахів.
Міміка - мистецтво висловлювати свої думки, почуття, настрої, стани, діями м'язів обличчя.
Жести, міміка, підсилюючи емоційну значущість інформації, активно впливають на слухачів. Широкий діапазон почуттів демонструє посмішка на обличчі викладача. Найвиразніші на обличчі людини очі: ''Порожні очі - дзеркало порожньої душі". Таким чином, у формуванні професійної майстерності необхідний тісний зв'язок теорії, методики і педагогічної техніки.
Гуманістична спрямованість -- найголовніша характеристика майстерності. дії. Гуманістична спрямованість як надзавдання у повсякденній роботі майстра завжди визначає його конкретні завдання. Підвалиною педагогічної майстерності є професійна компетентність. Знання вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з другого -- до учнів, психологію яких мусить добре знати. Зміст професійної компетентності -- це знання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології. Важливою особливістю професійних педагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного розв'язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії. Розв'язання кожної педагогічної задачі актуалізує всю систему педагогічних знань учителя, які виявляються як єдине ціле.
Майстерність педагога -- в "володінні", натхненності знання, яке не переноситься з книг в аудиторію, а висловлюється як власний погляд на світ [7]. На грунті професійних знань формується педагогічна свідомість -- принципи і правила, які є засадовими щодо дій і вчинків учителя. Ці принципи і правила кожний педагог виробляє на підставі власного досвіду, але осмислити, усвідомити їх можна лише за допомогою наукових знань, що потребують систематичного поповнення. Слід зауважити, що складність навчання вчителя, набуття професійної компетентності полягає і в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях: методологічному, теоретичному, методичному, технологічному. Це потребує розвинутого професійного мислення, здатності добирати, аналізувати й синтезувати здобуті знання у досягненні педагогічної мети, уявляти технологію їх застосування.
Третім елементом у структурі педагогічної майстерності є здібності до педагогічної діяльності. Вони залежать від особливостей перебігу психічних процесів, що сприяють успішній педагогічній діяльності. Аналіз педагогічних здібностей здійснено у низці фундаментальних досліджень.
Здібності до педагогічної діяльності можна оцінити залежно від того, як швидко йде професійне навчання. Елементи педагогічної майстерності дають змогу з'ясувати системність цього явища в педагогічній діяльності. Високий рівень майстерності надає нової якості всій роботі педагога: формується професійна позиція, що акумулює в собі вищі рівні спрямованості, знань і готовності до дії; розвинуті знання стають інструментом для самоаналізу і вияву резервів саморуху; високий рівень здібностей стимулює саморозкриття особистості, а вдосконалення педагогічної техніки -- пошук результату, адекватного задумові.
В справі оволодіння педагогічної майстерності важливі наступні положення:
- не можна вдосконалити свою педагогічну майстерність, не займаючись постійно вивченням власної методики, і навпаки, не можна вивчати методику, не ставити шляхи її вдосконалення;
- не можна вдосконалити свою майстерність, не використовуючи досвід своїх колег;
- вивчення своєї методики і методики колег можливо лише при практичній діяльності;
- по-справжньому можна вивчити методику свого колеги, лише допомагаючи йому;
- не можна вдосконалити педагогічну майстерність з орієнтацією на "чорний ящик";
- вдосконалення і самовдосконалення викладача соціальної роботи не повинно мати меж.
Отже, педагогічна діяльність викладача соціальної роботи неможлива без опанування акторської майстерності.
2.2 Стимулювання емоцій, почуттів та інтересів учнів засобами театральної педагогіки
Підтримати інтерес до навчання дозволяє інтеграція уроків розвитку мовлення з різними видами діяльності учня (грою, спілкуванням з природою, музикою, художньою працею, драматизацією, читанням). Такі уроки сприяють опановуванню граматичних умінь та навичок, допомагають розв'язати мовленнєві завдання, досягти значних зрушень у загальному розвитку учнів.
Існує зв'язок між емоційністю дитини, активністю чуттєвих форм сприйняття і її розумовими здібностями.
Інтелектуальна активність, притаманна ранньому шкільному віку, зумовлена високою активністю двох взаємопов'язаних форм мислення: словесного і образного, які, в свою чергу, ґрунтуються на значній активності чуттєвих форм сприйняття. До школи ці три види активності можуть перебувати у відносній рівновазі. Але з першим дзвоником на урок ця рівновага найчастіше порушується. Друга сигнальна система посилено починає перевантажуватися, у той час коли перша практично позбавлена навантаження.
«У педагогічних колах існує думка, що навчання обов'язково спричиняє суттєве просування учнів у їхньому розвитку. Це неправильно. Можна шляхом багаторазових повторень і тренувальних вправ досягти непоганих результатів у засвоєнні знань і навичок, але водночас дати дуже мало для розвитку школярів. Щоб досягти швидкого та інтенсивного розвитку, необхідно створити таку систему навчання, яка спеціально передбачає це завдання», -- вважав професор Л.В.Занков.
У молодшому шкільному віці стимулом до навчання і творчості є застосування елементів театральної педагогіки, організація шкільного уроку вчителем за типом побудови режисером театрального дійства, згідно з умовами структури уроку, застосування інтеграції на уроках читання, мови і математики.
Головне завдання, що стоїть перед педагогом -- позитивними стимулами підтримати пошукову діяльність учнів, щоб навчальний процес супроводжувала радість відкриття. Очевидно, поєднання елементів гри і навчання здатне позитивно впливати на розвиток творчих здібностей дітей. Завдяки атмосфері, створеній на наших «дослідницьких» уроках, рівень навчальної активності і діяльності школярів досить високий.
Підтвердження своїх міркувань ми знайшли й у праці науковців Л.Л.Дубової та Г.Л.Дубової «Режисура шкільного уроку» (Матеріали Всесоюзної науково-практичної конференції. -- Полтава, 1994. -- С. 209--211). На їхню думку, «проблема підготовки шкільного уроку звичайно розглядається лише в педагогічній літературі і завжди з певних і цілком звичних для нас позицій: граничної завантаженості учнів протягом 45 хвилин уроку, і звичайно ж, структурної побудови згідно з педагогічними вимогами: це організаційний момент, опитування, викладення нового матеріалу, його закріплення. І практично ніколи ми не говоримо про те, що все це, по суті, і є режисурою уроку. У зв'язку з цим цікавим є підхід до уроку саме як до театрального дійства, що розгортається між актором і хором за принципом давньогрецького театру. У даному випадку актор -- вчитель, хор -- клас (але функція цього хору більш динамічна, а вчитель виступає не лише і не стільки актором, скільки режисером і постановником».
Розроблений нами підхід до застосування театральної педагогіки в процесі викладання української мови, що інтегрується з такими мистецькими дисциплінами, як музика, образотворче та драматичне мистецтво, базується на численних працях з питань театральної педагогіки та режисури уроку.
Гуманізм, формування цілісної картини світу -- провідні тенденції розвитку української національної школи. Особливо значимі ці ідеї для змісту початкової мовної освіти, оскільки характерною рисою дитячої творчості є синкретизм -- органічне поєднання різних видів мистецтв в одній художній дії (Л.Вигодський).
Організація спостережень у процесі гри, спілкування з довкіллям, музикою, картиною, літературним твором є однією з проблем методики інтегрованого уроку. Інтеграцію ми використовуємо у процесі навчання учнів писати твори. Якщо твір буде результатом свідомої роботи розуму і почуттів, продуктом власної творчості, то в ньому обов'язково відіб'ється особистість учня, його настрій, прагнення, уподобання. На таких уроках ми створюємо умови для збагачення словника учнів новими зворотами, образами, заглиблюємося у джерела народної творчості Навчаємо дітей бачити і відчувати красу рідного краю на екскурсіях, які передують урокам розвитку мовлення; на картинах художників, у власних малюнках, на кольорових репродукціях та фотографіях, у віршах, які діти спочатку навіть не вміють слухати, а потім і самі пробують писати.
Синтетична природа театрального мистецтва створює можливості для розвитку мовлення, уваги, спостережливості, пам'яті, фантазії, а також сприяє поліпшенню психологічної атмосфери міжособистісного спілкування.
Застосування засобів театральної педагогіки вимагає від нас, учителів початкових класів, постійного самовдосконалення. Молодші школярі беззаперечно визнають авторитет свого учителя, вважають його думку пріоритетною. Учні копіюють наші вислови, жести, міміку, тон, манери, що через багаторазове повторення може позначитися на самостійних формах їхньої поведінки, причому привласнюватися може як позитивний, так і негативний досвід. Таким чином, володіння учителем мовними та позамовними засобами виразності є важливим чинником у формуванні особистості учня.
Інтонаційні вправи
Навчаючи дітей, ми вчимося самі. Насамперед поставимо собі запитання: кого може схвилювати чи переконати монотонне, байдуже мовлення? Адже слухати урок -- велика розумова праця, яку значною мірою полегшує невимушений, емоційно-образний, жвавий виклад теми мовлення. На практиці ми вчимося володіти диханням, голосом, дикцією, інтонацією, темпом, жестом і мімікою. Поповнюючи свої знання, ми передаємо їх нашим учням. Крім розчитки, на уроках читання ми виконуємо тренувальні вправи на дихання. Наприклад:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
