Козацькі пісні

Козацькі пісні становлять кількісно вагомий і своєрідний розділ українського фольклору. В російському фольклорі козацькі пісні в окрему тематичну групу, як правило, не виділяються. Білоруська дослідниця Г. Петровська з цього приводу зауважує: «Напевно, це пояснюється невеликою кількістю таких пісень в російському фольклорі. Але їх значно більше в білоруській народній творчості і особливо и українському фольклорі».

Вище у розділі «Історичні пісні», було розглянуто деякі козацькі пісні з історичною тематикою. Тут же досліджується три інші підгрупи козацьких пісень з історичним підтекстом (без точних історичних ознак); пісні, де зображено різні сторони козацького побуту (вони становлять провідну частину пісень даного розділу); ліричні, що до певної міри умовно зараховуються до козацьких (здебільшого - за згадкою слова «козак»). Серед ліричних переважають пісні про кохання. Розглянемо особливості тематики кожної з трьох вказаних груп.

Пісні з історичним підтекстом висвітлюють особисту і громадську долю козаків на тлі історичної ситуації, про яку можна більш-менш певно судити з тексту. У найдавніших піснях, які можна віднести, до часів зародження козацтва змальовано картину руйнування татарами і турками України. Напружена боротьба з ними тривала три століття.

Друга група пісень стосується козацького побуту. Побут змальовується за трьома основними етапами, життя степового лицаря: від'їзд з дому, козацькі будні, загибель козака на полі бою. Картини прощання нерідко подаються через показ конфлікту між родинними і громадськими інтересами. Козак, однак завжди обирає почесний шлях оборонця рідного краю. Найширше показані у піснях козацькі будні. Ця - центральна - група пісень охоплює багато життєвих подробиць, пригод і роздумів.

Численні пісні оспівують лицарську козацьку смерть. За незначним винятком, усі пісні починаються із зображення картини степу і вбитого козака: оповідач ніби запізнюється на ті події, які призвели до смерті. Загальна домінанта настрою героїко-епічна. Це пісні-реквієми, де оплакується і возвеличується доля козака лицаря. Безперервні війни робили смерть постійною супутницею козацького життя. Тема смерті - одна і найбільш розроблених в козацьких піснях.

Типи мелодики і виконавські стилі козацьких пісень перебувають у нерозривній єдності. Їх два: кантиленний (пісенний) та парлантивно-декламаційний). Останній особливо властивий історичним, козацьким пісням. Він найбільш повно простежується в рецитаціях дум, але також і виконанню строфічних суспільно-побутових пісень.

Епічний характер стилю парландо особливо органічно пов'язаний із сольним співом: адже темпово і ритмічно вільна манера могла набрати довершених форм лише у співі одного виконавця, до того ж наділеного талантом експресивного співу. Недарма цей стиль культивувався серед народних професіоналів - кобзарів і лірників, із звичайних же виконавців він був доступний лише особливо обдарованим - як згаданий Максим Микитенко.

Стиль парландо не відмежований надто різко від кантиленного: між ними існує ряд перехідних форм. До того ж посилення кантиленних ознак або ознак парландо залежить і від творчої волі виконавця. Доводиться тільки шкодувати, що особливості живого виконання не фіксуються в нотах. Тому пізнати мелодичні і виконавські стилі можна лише з реального співу або через фонограми.

Мелодика кантиленного типу поширена в козацьких піснях більше, ніж стиль парландо. Але як явище загальне і характерне для лірики в цілому, кантиленний тип менше пов'язаний із специфічними традиціями виконання саме козацьких пісень. Можна лише вказати на певне тяжіння мелодики кантиленного типу до гармонічного мінору, нешвидких темпів, певної споглядальності, помірної розспівності. Все це створює колорит благородної краси і емоційної стриманості.

Чумацькі пісні

Чумаками напікали людей, які займалися торговельно-візницьким промислом. Історія чумацтва охоплює величезний проміжок часу - від XV до XIX ст. Про походження слова «чумак» існує кілька версій. Найбільш прийнятні - від назви міри об'єму «чум», якою користувалися ще за часів Київської Русі, або від тюркського «cum» - бочка (діжа). В усякому разі, і міра об'єму та ваги («чум»), і тара («cum»), якою користувалися для перевезення вантажів (вина, меду), - все це справді могло послужити підставою для появи слова «чумак».

Значення чумацтва було надзвичайно важливим в економічному житті України. Досить сказати, що у XVIII ст. чумаки перевозили щороку тільки солі і риби мільйони пудів і дві третини товарного зерна. Чумацьким промислом займалися майже усі верстви населення - селяни, козаки, міщани. Особливо широко практикувалося чумакування серед селян та козаків. У XVII-XVIII ст., в пору інтенсивного розвитку чумацького промислу, ця справа була небезпечною, пов'язаною з постійним ризиком. Торговельні шляхи пролягали через малонаселені місцевості, головні з них - у Крим і на Дон - ішли Диким Полем (південними степами), по якому нишпорили татарські наїзники і ватаги розбійників-харцизів. Чумацьким валкам нерідко доводилося вступати у криваві сутички. За цих причин чумацькі валки формувалися на засадах військової дисципліни. На чолі стояв виборний отаман, чумаки були озброєні. У вози, які називалися мажами, впрягали волів. По степовому бездоріжжю, особливо навесні і пізньої осені, коні не могли тягти навантажені мажі. Воли ж ішли хоч і повільно, зате надійно. За сезон встигали зробити до Криму дві їздки: ті, що вирушали навесні, звалися ранніми чумаками, а з половини літа - пізніми.

Хоча чумакуванням займалися на усіх землях України, однак найглибше воно вкорінилося у центральних областях (за сучасним адміністративним поділом - південні території Чернігівщини і Сумщини, Київщина, Полтавщина, Черкащина, Вінниччина). З розвитком залізниць відпала потреба у візництві і чумацький промисел у другій половині XIX ст. занепав.

Півтисячолітня історія чумацтва наклала відбиток не тільки на економічне життя народу, але й залишила глибокий слід у духовній культурі. Тисячі пісень відображують усі сторони чумацького побуту. Протягом століть чумацьке житія змінювалося мало. Основними його етапами були: збори у дорогу та вихід із села чумацької валки; дорожні пригоди - як правило, сумні (падіж худоби, напади татар або грабіжників, хвороба і смерть); повернення чумаків додому. Більша частина пісень згрупована за тематикою саме навколо цих стрижневих ліній чумацького побуту. А зміст настільки детально, поетапно висвітлює усі повороти чумацької долі, що чумацькі пісні викликають аналогії з подорожніми нотатками.

Чумацькі пісні належать переважно до чоловічих співочих стилів і, певно, складені здебільшого самими чумаками під час довготривалих подорожей. Це пісні, які можна віднести до суто чумацьких.

Дещо менше, але також досить повно представлені в чумацькій пісенності лірика кохання, стосунки між подружжям, а також гумор (як правило, об'єктом жарту є чумак і чумацьке життя). Теми кохання, родинного життя та гумор відтворено в піснях, які складені не так самими чумаками, як їх оточенням. Серед них багато жіночих пісень. Така тематика до суто чумацької не належить. Проте пісні такого змісту цілком мотивовано вміщують у збірниках і рубриках чумацьких пісень. Якщо суто чумацькі пісні показують мандрівне життя з середини, очима самих чумаків, то пісні про кохання, родинне життя та гумористичні - це наче погляд на чумацтво ззовні, як його сприймали інші верстви народу, а також родичі і односельці чумаків.

Побутові пісні. Пісні про кохання та родинний побут.

Пісні про кохання і ліспі про родинний побут - два значних тематичних розряди української лірики. В них окреслюється лірико-побутова тематика, показова для двох різних за віком і сімейним станом категорій співаків: кохання (у його інтимно-радісних і драматичних проявах) особливо цікавить неодружену молодь, зокрема дівчат; родинні стосунки (в усій їх складності) глибше зачіпають інтереси, а, отже, художню уяву людей середнього покоління (передусім жіноцтва). Такий розподіл тем та інтересів, звичайно, не абсолютний, в житті пісні вільно переходять від однієї вікової категорії співаків І до іншої. Молодь співає про родинне життя, бо її, природно, хвилює той родинний і громадський стан, в який незабаром доведеться ввійти; старші люди виконують пісні про кохання з інших причин: в них - і подих молодих літ, і сум нерозділеного почуття, і невгасаюча надія, і заповіт молодим.

За структурою текстів, музичними і виконавськими особливостями пісні про і кохання майже неможливо відокремити від пісень про родинний побут. їх розрізняють, виходячи із змісту текстів. Тому вони входять в коло спеціальної уваги словесної фольклористики, де можлива їх більш глибока характеристика з погляду поетики і змісту. В етномузикологічному ж аспекті пісні про кохання і родинний побут доцільно розглядати сукупно і певною мірою конспективно: їх музичні відміни «розчиняються» в регіональній специфіці соціальної та побутової лірики.

Загалом пісням про кохання та родинний побут властиві:

- поглиблений ліризм (щирість наспівів і змісту роблять їх однією з вершин ліричного роду у фольклорі);

- єдність інтимного і побутового, що дає підстави класифікувати пісні про кохання і родинний побут як лірично-побутові;

- ці пісні - провідна частина сучасного ліричного репертуару народних співаків (значна їх кількість виконується селянами, робітниками, інтелігенцією);

- пісні про кохання та родинно житні у повному розумінні - актив сучасної пісенності (їх співають поряд з масовими піснями композиторів; вони звучать у місті і на селі, в домі і на сцені, їх викопують гуртом і «для себе», в будні свята і за весільним столом); як кожне живе явище, ці пісні еволюціонують у сучасному співочому побуті;

3міст - це головне, чим пісні про кохання найбільше відрізняються від пісень про родинний побут. Тому під цим кутом їх доцільно розглянути окремо.

Зміст пісень про кохання такий же різноманітний, як самі обставини зародження почуттів і стосунки закоханих. Але у цьому розмаїтті виділяється кілька основних тематичних грон.

У сучасному збірнику «Пісні Явдохи Зуїхи» лірика кохання (за винятком жартівливих пісень) групується так:

- зародження почуттів, взаємна любов, думки про одруження;

- батьки на перешкоді закоханих;

- вороги-розлучники;

- розлука;

- підмова і зрада;

- нещасливе кохання

Через те, що па перший план виступає критично-зважлива оцінка людських стосунків, піст про родинний побут за змістом монологічні. Монологічно-оповідальна композиція має цензом більшості пісень про родинний побут є жінка, а основою художнє зображення жіночої долі. Набагато менше місця займають у піснях інші теми: сирітство; чоловік-вдівець; життєво-філософські роздуми, (сенс життя - наприклад, як у відомій пісні «Ой з-за гори кам'яної горить..”

У згаданому збірнику І.Колосси пісні про родинний побут згрунтовані основними проявами: нелюб, вдівець, муж-п'яниця, жінка-п'яниця, сирота, стара мати. Це традиційна класифікація, яка може мати варіанти. У виданні „Пісні Явдохи Зухи” вона має такий вигляд:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12