Для кожної казки характерними є намір - головна сюжетна лінія, розвиток дії, активність персонажів, їхні вчинки з відповідними наслідками й висновками. Дія твору може відбуватись як в умовному середовищі, так і у звичайному для сьогоднішнього читача (квартира, магазин, підприємство тощо).

Усім відомо, як діти люблять слухати одну й ту ж саму розповідь по кілька разів. Тому вчителю варто використовувати на заняттях сюжети добре відомих дітям казок. Практично будь-яка відома казка може стати "екологічною", якщо змінити відповідним чином певні деталі, сюжетну лінію або й окремих персонажів. Пропонуємо розглянути усім добре знайому казку про трьох поросят.

Казка "Троє поросят" Жили-були троє поросят - Ніф-ніф, Нуф-нуф і Наф-наф. Усе в них було добре -- вони грілися на сонечку, їли жолуді, купатися у річці, а ночували там, де ніч застане. Так було доти, поки до них не дійшли чутки про те, що в лісі з'явився страшний сірий вовк. Злякалися поросята і вирішили побудувати собі житло, все ж за міцними стінами безпечніше.

Але у них виникла суперечка. Ніф-ніф сказав, що будинок потрібно будувати обов'язково біля річки. Адже так приємно зранку вийти з хатки і відразу шубовсть у річку. Нуф-нуф не дуже полюбляв купатися. Йому подобалась прохолода і він вимагав будувати житло серед лісу. Наф-наф намагався пояснити друзям, що не так важливе місце будівництва: можна збудувати дім і біля річки, і в лісі. Але головне -- це будувати за всіма правилами і ні в якому разі не можна зашкодити природі. На таке зауваження Ніф-ніф і Нуф-нуф лише розсміялись і відповіли: "Головне, щоб нам було зручно, а природа нехай сама про себе потурбується, якщо їй ще так потрібно". Наф-наф тільки головою похитав, адже він знав; що той, хто не турбується про навколишнє середовище, насамперед, не турбується про своє майбутнє. Але що було робиш? Друзі не хотіли його навіть слухати.

Їм пощастило, вони знайшли чудове місце -- сонячну лісову галявину біля стрімкої річечки. Здавалось би -- що може бути краще? Поросятка не могли дійти згоди.

Ніф-ніф сказав, що їхній будинок стоятиме на березі ріки і якомога ближче до води.

Нуф-нуф заперечив; "Я не вмію плавати, а ти кажеш -- на березі. Інша справа - будинок у лісі: і сонце не пече, і жолудіІ самі в хату падають та й дрова шукати не потрібно, все поряд.

"Жолуді - це непогано, але куди ти будеш різні відходи дівати?" - поцікавився Ніф-ніф.

"Як це куди? У ліві ж повно місця. Складу сміття собі купкою та й по всьому", - відповів йому Нуф-нуф.

І тут, досі спокійний Наф-наф, не витримав; "Як ти можеш таке казати? Поглянь, який чудовий цей ліс! А яким він буде після тебе, чи ти думаєш, що купи сміття його прикрашатимуть?"

Ніф-ніф вже потирав руки і тихенько бурмотів: "Так-так" смітити в лісі це недобре та й самому неприємно жити серед бруду. Треба завжди прибирати після себе, а біля річки це так зручно: сміття у річку -- і чистота довкола, водичка усе змиє.

Від таких слів Наф-наф аж почервонів: "Як ви можете про таке навіть думати! Я на це ніколи не погоджусь".

"Ну то й не треба з нами погоджуватись, - хором вигукнули Ніф-ніф і Нуф-нуф. - Будуй собі будинок де хочеш і як хочеш, а ми побудуємо собі окремий дім і зробимо це так, як нам заманеться".

"Чому ви не розумієте, що такою поведінкою ви робите погано не тільки природі, а й собі", -- важко зітхнув Наф-наф. Але його уже ніхто не слухав.

Поросята залишилися кожен зі своєю думкою. Вони вирішили, що кожен будуватиме окремий дім. Ніф-ніф побудував домівку на березі річки і так, як він і казав, усі свої відходи викидав у річку, Нуф-нуф збудував хатину в лісі, але перед початком будівництва вирубав з десяток - другий дерев, підшукуючи необхідне йому місце. Наф-наф вирішив побудувати дім подалі від своїх друзів - на околиці села. Він не хотів бачити, як нерозумно поводяться поросята. Його будиночок дуже гарний і дуже чистенький, тому що він завжди прибирав після себе. А ще він не полінувався і посадив кілька дерев біля свого дому, і в його будиночку було прохолодно навіть у спеку, бо дерева притіняли його.

Ось так вони жили-поживали та й горя не знали. Вже й про страшного вовка забули, аж поки не трапилась біда. І прийшла вона зовсім не з того боку, з якого чекали поросята. Ніф-ніф так активно викидав сміття в річку, що біля річки вже було важко дихати, сморід було чути здалеку. І, нарешті, річка не витримала. Сміття наповнило дамбу, і річка розлила свої води на береги. Цьому сприяло не тільки сміття Ніф-ніфа, а й вирубані дерева Нуф-нуфа.

І залишився Ніф-ніф без житла. А біда, як відомо, не приходить одна. Якраз і сірий вовк з'явився і взявся за поросятами полювати. Поросятко перелякалось і кинулося втікати. Але куди? Найближчою була хатина Нуф-нуфа. Туди воно і подалося. Але й тут його чекала неприємна несподіванка. Нуф-нуф так захопився лісовими жолудями, що вирішив трішки по експериментувати з ними. Йому вже набридло їсти їх сирими, і він почав їх смажити, зовсім забувши про обережність. І полум'я швидко перекинулось на хатину. Горіла будівля і купи сміття біля неї. Ось яку картину побачив Ніф-ніф.

Поросята мерщій побігли до Наф-нафа. Той зустрів їх на порозі, запросив у дім, і навіть нічого їм не сказав. А що говорити, адже й так усе зрозуміло. І з того часу жили вони дружно і у злагоді з природою.

Найчастіше вчитель використовує екологічну казку як розповідь з наступним її обговоренням у класі. Щоб активізувати обговорення, вчителю необхідно підготувати відкриті запитання, відповідаючи на які, діти могли б робити певні висновки, а він - з'ясувати ступінь розуміння учнями навчального матеріалу. Після обговорення вчитель обов'язково робить висновок.

Заслуговує на увагу й метод інсценізації. У цьому випадку учні безпосередньо задіяні в процесі навчання. Для проведення занять методом інсценізації потрібні елементи реквізиту, підготувати які можуть і самі діти разом із батьками. Коли підготувати та використати елементи реквізиту неможливо, то допускається їх короткий опис або замальовка на дошці. Ролі може виконувати лише частина учнів, решта -- глядачі. Наприкінці "актори" та глядачі діляться своїми враженнями.

Можна запропонувати учням намалювати ілюстрації до почутої казки або зобразити зміст твору за допомогою символів, знаків, асоціативних малюнків. Можна навіть запропонувати дітям придумати свою казку, використовуючи "живий ланцюжок" (наприклад, учитель розпочинає розповідь -- "жили-були дід та баба", учні складають казку, доповнюючи виклад розповіді речення за реченням, почергово).

Використання екологічних казок під час вивчення курсу "Екологічне виховання" у початковій школі допоможе сформувати в дитини інтерес до засвоєння наукових знань про основні екологічні фактори в розвитку живої природи, стимулювати допитливість та інтерес до її пізнання, ознайомити дітей з перлинами народної мудрості, що призвичаює до дбайливого ставлення до природи. Це один із способів створення позитивного психоемоційного контексту в процесі навчання, що дає змогу розвивати гнучкість та адаптивність мислення, особливо в нетипових ситуаціях [16;С.38-39].

Педагогічна система В.О. Сухомлинського акумулювала в собі найкращі надбання минулого й сучасного у поєднанні з оригінальними ідеями та інноваційними технологіями вченого й втіленням їх у педагогічному процесі. Поряд із багатоаспектністю педагогічних проблем, що є предметом світової уваги, найголовнішою, якій підпорядковані всі інші, є проблема виховання особистості. "Справжнє виховання полягає в тому, щоб моральний ідеал добра, правди, честі, духовної краси жив у кожному юному серці, утверджувався в активній діяльності як невід'ємна частина власного єства, власної думки, почуттів, намірів" [29;С.257].

Важливе місце у створеній видатним педагогом системі виховання займає проблема спільної діяльності сім'ї та школи в організації життєдіяльності школярів. Сім'я, як відомо, перша школа інтелектуального, морального, трудового, естетичного і фізичного виховання. Родинні цінності найглибші, вони лежать в основі світової цивілізації, вони плекають у дитині глибоко людяне, надають їй енергії у різних життєвих ситуаціях. Батько і мати, дідусь і бабуся - перші вихователі дітей у дошкільному віці і залишаються ними, коли пені вихованці пішли до школи.

У праці «Проблеми виховання всебічно розвиненій особистості» В.О. Сухомлинський зазначав, що гармонійний, всебічний розвиток можливий лише там, де два вихователі школа і сім'я - не тільки діють одностайно, ставлячи перед дітьми ті самі вимоги, а є однодумцями, поділяють ті самі переконання, завжди виходять з тих самих принципів, не допускають ніколи розходжень ні в меті, ні в процесі, ні в засобах виховання [28;С.86].

Першорядного значення у формуванні особистості дитини Василь Олександрович надав родинному вихованню. Чи стане дитина гідною людиною, щасливою, чи принесе своїм життям щастя іншим людям - залежить від того, які зерна посіють батьки у душу дитини, чи зігріють вони її серце теплом любові» поваги, правди і справедливості, любові й шани до людей. "Прекрасні діти виростають у сім'ях, де батько і мати по-справжньому люблять одне одного і разом з тим люблять і поважають людей. Я відразу бачу дитину, в якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано люблять одне одного. У такої дитини мир і спокій у душі, стійке моральне здоров'я, щиросердна віра в добро, віра в красу людську" [26;С.192].

На думку В. О. Сухомлинського, найглибший слід у душі свого вихованця залишає той, хто зумів розбудити почуття людської гідності, прагнення до добра, правди, честі, краси, хто здатний збагнути складну, часто сповнену суперечностями душу дитини і плекати у неї паростки духовності [25;С.399]. Казка, рідне слово, на думку В. 0. Сухомлинського, будить дитячу уяву, збагачує мову, допомагає активізувати пізнавальну діяльність вихованця, мислення, впливаючи на його емоційно-почуттєву сферу.

До казки Василь Олександрович звернувся ще на початку свого творчого шляху і тому не випадково, що всій його педагогічній діяльності властиве образне бачення проблем виховання [22;С.65].

Важливе джерело, що спонукало думки Василь Олександровича до художньої творчості, це власна сім'я, власні діти, до яких він мав змогу приглядатися пильніше, де педагогічні роздуми зливалися з батьківськими почуттями [22;С.66]. Герої казок видатного педагога - мурашка на землі, журавлиний ключ у небі, білокора береза, горобці, калюжа, жук, ворона. Це навколишнє життя має увійти в душу дитини, залишитися в ній назавжди, щоб потім прорости чуйністю, добротою, дбайливістю, людяністю й відповідальністю. Такого великого значення у вихованні дітей В. О. Сухомлинський надавав казці.

Виховання молодших школярів, Сухомлинський назвав "школою сердечності". Він радив батькам, педагогам навчати дітей добра, любові, милосердя. Для цього важливо, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх оточує.

Тонкий спостерігач, Василь Олександрович засобами казки "Ледача подушка" на прикладах повсякденного життя допомагає дитині подолати маленькі труднощі. Не хочеться маленькій Яринці рано вставати, йти до дитячого садка. "Увечері питає Яринка: - Дідусю, чому вранці вставати не хочеться? Навчіть мене так спати; щоб хотілося вставати і йти у садочок". У гуманних взаєминах старших і дітей Сухомлинський вбачає основу виховання почуття відповідальності, працелюбності, тобто "шкалу тонких сердечних людяних взаємовідносин" [23;С.440]. На запитання Ярини дідусь люб'язно відповідає: "Це подушка у тебе ледача". "Я знаю таємницю, - шепоче дідусь. - Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку, винеси на свіже повітря і добре вибий її кулачками - вона й не буде ледача". Зраділа Яринка, провчила подушку, лінощі з неї повибивала, та й ну вмиватися. Дідусь у вуса посміхається. Таке ставлення дідуся до Яринки викликає відгуки дитячої душі, бажання стати кращою.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12