«Ранок. Золоте сонце скотилося з кудлатих хмар. Доходимо до великого дубового гаю. Наче стіна, стоїть він. Чуються вигуки. «Дивись, скільки сироїжок!» - кричить Петрик Василькові, - з шапочкою набік виглядає з торішнього листя червоноголовець, наче кличе: «До мене!».

Діти побігли далі. Петрик гукнув: «Дивіться, скільки дощовиків, наче дощу чекають!» І справді, весело задзвенів дощик по дубовому листі! Діти сиділи під дубом і слухали, як весело дзвенять крапельки.

Дощ пройшов, з'явилася весела райдуга. На зеленому листі, як зелений малахіт, заблищали крапельки».

Перехід від підготовчого до основного етапу сприймання картини був умотивованим, логічним, плавним. Переключаючи увагу дітей на картину, ми відразу виділили головного героя і передусім його дії. Постановкою запитань вводили дітей у процес сприймання побутового чи комічного, драматичного або героїко-романтичного.

Через систему запитань, підтримуючи увесь час інтерес до головного героя, ми вводили все нові і нові деталі (описи природи, обстановки), інших дійових осіб. Переходячи від аналізу однієї групи фактів до іншої, учитель поєднував і протиставляв їх так, щоб яскравіше і повніше змалювати центральний персонаж, у якому втілюється головна думка твору. Послідовністю питань ми намагалися досягнути найголовнішого - не порушити цілісного сприймання картини. Прагнули, щоб діти пройнялися її настроєм, щоб сюжет і герої стали для них емоційно значущими.

У процесі розвитку умінь виділяти найсуттєвіше у картині ми одночасно прищеплювали дітям уміння читати її художні деталі, розуміти мову жестів, міміку героїв, кольорову своєрідність, динаміку малюнка.

Навчаючи мистецтву бачити, ми активізували уяву дітей, допомагали їм глибше проникнути у зображенні події, їх причинні зв'язки і залежності, пройнятися настроєм героїв, зрозуміти їх емоційний стан. Постановкою питань орієнтували учнів не тільки на точне і повне сприймання відображеного, а й спонукали логічно обґрунтовувати події, висловлювати свої припущення, здогадки.

Проілюструвати ці положення можна фрагментами уроків, присвячених розгляду і аналізу картин.

1. Аналіз серії картин за казкою В. Сухомлинського «Як їжачок потоваришував із цвіркуном».

- Розгляньте на малюнку постать їжачка за роботою. Пильно розгляньте руки їжака. Як він тримає їх на тачці? Що цим хотів сказати художник про характер їжака?

- Розгляньте постать їжака на картині. Чому так благально дивляться очі їжачка? Чому він так привітно простягнув руки до хатки? Які риси вдачі розкриває художник виразом обличчя, рухом рук?

2. Розгляд і аналіз картини.

- Кому прийшли допомагати діти? Хто командир учнівської групи? Як він організував вантаження капусти? Хто у кошику підносить капусту?

- Що б ви почули, коли ближче підійшли б до хлоп'ят? Про що вони розмовляють?

- Чому так загадково посміхається хлопчик у синій куртці. Що пропонує другові? Чи почули його слова дівчатка, які, стоячи ланцюжком, вантажать капусту на машину?

- Чому такі радісні, усміхнені їх обличчя? Чому навіть їх кіски весело затанцювали?

3. Розгляньте картини.

Всі вони залиті сріблясто-блідим, голубуватим світлом, Сніг, сніг, сніг. Аж до край неба - простелилися ніжно-білі простори.

- Що чується нам, коли ми ступаємо по цьому сріблисто-білому килимку? Яку веселу пісеньку видзвонюють сніжинки?

- Придивіться до картини. Уявіть, що наближаєтеся до гірки. Які голоси долітають до нас? (Чути скрип санчат, сміх дітей, радісні голоси, крики, гавкання собачки.)

- Уважно роздивіться дівчаток, які спускаються з гірки? Які у них стали личка від морозу? Чому вони так радісно посміхаються? Чому менша дівчинка простягнула руку? Що вигукує старшій? Чому слідом за санчатами біжить Дружок? Що песик хотів би сказати дівчаткам?

- А яка весела пригода сталася із хлоп'ятами, які вже з'їхали з гірки? Що, сміючись, говорять один одному хлопчики?

- Чим зайнята групка дітей, що зображена на передньому плані? Яка вийшла у них снігова баба? Що говорить хлопчик, звертаючись до дівчаток? Чому весело розсміялася менша дівчинка?

У практиці навчання робота з картиною викликала значні труднощі. Зокрема, важливо було не припуститися методичних помилок: опустити підготовчий етап до сприймання художнього твору; ставити завдання у процесі бесіди, не враховуючи жанрової специфіки, теми твору; не досить чітко продумати послідовність завдань; постановкою однотипних запитань: «Що намальовано? Що ви бачите на картині? А що ви бачите ще? А ще?» - порушити цілісність сприймання. Це могло б призвести до того, що діти перелічували б одні факти без зв'язку з іншими, втрачали б інтерес до роботи.

З метою естетичного виховання школярів на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах ми пропонували учням низку завдань.

1. На уроці образотворчого мистецтва розповісти казку.

- В одному чарівному місті є кімната, яка має чудову властивість - коли в цю кімнату входить людина, вона одразу засвічується різними барвами, що відповідають настрою того, хто увійшов. А як ви думаєте, які кольори відповідають радості (суму, спокою і т. ін.)?

2. Під час вивчення творів образотворчого мистецтва показати репродукції: «Річка» І. Левітана; «Гори» М. Реріха; «Поєдинок» М. Авілова; «В Амбрамцевому парку. Осінь» І. Остроухова; «Рибки в акваріумі» (кольорова фотографія) і запропонувати підібрати домінуючі кольори і емоційний тон для кожної картини.

Після відповіді дітей ми робили висновок.

- Ви помітили, як загальний настрій картини може виражатися одним кольором.

Це завдання допомагало учням усвідомити сутність і образотворче призначення кольорів.

На уроках образотворчого мистецтва ми пропонували дітям послухати грамзапис літературного уривку «Ніч» із віршованої казки П.Єршова «Горбоконик», у перекладі М. Рильського. Після чого запитували:

- Якби ви були художниками, яку картину створили, щоб показати темну ніч, «щоб стояти на сторожі, хліб ночами берегти, злодія стерегти»?

Після учнівських відповідей вчитель демонстрував зразки картин художників на дану тематику.

Щоб підтримувати інтерес учнів до уроків художньо-естетичного циклу, ми використовували спеціальний пізнавальний матеріал, який зацікавлював дітей незвичайністю, простим і доступним викладом. Наприклад, на уроках образотворчого мистецтва ми пропонували дітям послухати оповідання А. Кльонова «Там, де музика живе» про давні музичні інструменти.

- У всі часи людині була необхідна музика. Як тільки з'явилась на землі людина, вона стала створювати пісні. Так з'явилась народна музика. Але цього було замало. Люди хотіли почути музичні звуки не тільки під час співу. Із чого вони тільки не добували їх.

- Ось морська раковина (показати малюнок). Вона колись була першою у світі трубою. Перекази повідомляють, що така раковина дає «жахливий звук, який приголомшує небо й землю».

- А це - мисливський ріг (показати малюнок). Він виточується зі слонової кістки, має форму вигнутої труби з розширеним кінцем і видає звук одного тону.

Далі ми пропонували дітям прослухати грамзапис звучання кожного музичного інструмента і підібрати найбільш підходящі кольори до відповідного звучання.

Ми враховували, що значну радість доставляє дітям римована мова. Вона здатна пробудити образну фантазію, викликати інтерес до образотворчості, до відтінків кольорової інтонації. Тому з цією метою використовувалися старовинні дитячі народні віршики, лічилки.

У молодших школярів ще не досить спеціальних здібностей (писати і т.д.), тому ми вчили їх фантазувати навколо певної теми. Наприклад: спробувати уявно створити музику до запропонованих картинок «Лелека захворів», «Равлик-мандрівник», «Дзиґа крутилася і впала», «Тигр-ледащо», «Папуга, що розмовляє», «Черепаха поспішає», «Курча танцює», «Дружні їжачки» тощо. В процесі такої роботи ми привчали учнів ретельно шукати найбільш виразний, красивий варіант.

Отже, бесіда - метод навчання, за якого вчитель, спираючись на знання та практичний досвід учнів, за допомогою запитань підводить їх до розуміння нового або уточнення, поглиблення, розширення відомого. Бесіда має великі можливості для керування пізнавальною діяльністю школярів, активної участі кожного в аналізі явищ, фактів, порівнянні й зіставленні їх, у формулюванні висновків, узагальнень. Велика і виховна її роль: бесіда вчить колективного пошуку істини, допомагає формувати переконання, дає змогу яскравіше виявитись індивідуальності учня, розвиває критичність, самостійність, уміння доводити, переконувати. Метод бесіди цінується за його рухливість, гнучкість. Він практикується на заняттях з усіх предметів і може застосовуватися для розв'язування будь-якого дидактичного завдання, у тому числі і на уроках образотворчого мистецтва.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11