Використання музично-дидактичних ігор на уроках музичного мистецтва - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Використання музично-дидактичних ігор на уроках музичного мистецтва

а думку Верховинця "найкраща форма гри - це замкнене, чи розірване коло [11, 50]. Щоб гра проходила весело і жваво, керівник мусить, по - перше, сам добре засвоїти гру, а по - друге, познайомитись з методикою і способом проведення гри, зуміти провести гру легко і якнайдоступніше для вихованців.

Аналізуючи педагогічні можливості ігор, В.М.Верховинець наголошував на необхідності дотримання демократичного стилю спілкування між педагогом і вихованцем. Він писав:" Керівник не повинен бути педантом у грі. Не слід ... вимагати, щоб гра була проведена так, як вона вирішується в уяві вихователя" [11, 84].

Реалізацію індивідуального підходу вчений справедливо вбачав у наданні дітям можливості коригувати зміст, способи проведення гри. Педагоги, на його думку, повинні реагувати на кожне дитяче зауваження, запитання, доповнення, вносячи їх у гру, де '; кожне зауваження дитини є ознакою того, що вона цікавиться грою". Педагог застерігав від вимуштровування гри, немов для демонстрації стороннім людям. Ефективність гри вимагає ретельної підготовки педагога, продумування її змісту та послідовності ігрових дій. Успішне здійснення цієї настанови можливе тільки за наявності розвинутих творчих здібностей педагогів.

Особливо педагогічно цінними він вважав музичні ігри, супроводжувані піснею. На думку педагога, естетично ідеальною є така система виховання, в якій творчий розвиток учнів здійснюється на основі гуманістичної традиції. Доцільність використання з цією метою саме музичних ігор вчений пояснював психолог о - фізіологічною природою людини ( бажання рухатись, співати, самореалізуватись в грі ), а також етнічними особливостями українського народу, зокрема його музикальністю.

Всі ігри зі співами повинні виконуватись ритмічно, тому керівникові необхідно самому бути підготовленим з музичного боку, щоб він міг легко передавати відчуття ритму дітворі.

Педагогічну цінність мають ритмічно - проведені ігри, бо вони об'єднують дітей і перетворюють гру в серйозну гуртову працю. Вчений, підкреслюючи що змістом життя дитини є гра, виділяв такі її функції:

- зміцнення дитячого організму виконанням фізичних вправ та танцювальних рухів;

- стимулювання дитячої фантазії, творчості;

- розвиток уваги, пам'яті, спостережливості, волі;

- виховання самостійності, дійової рішучості;

- утвердження дружніх товариських стосунків у колективі, реалізація потреби у співробітництві;

формування умінь, самоконтролю та саморегуляції (керування власними емоціями та почуттями );

- здійснення психотерапевтичного впливу на дитину шляхом акцентуації позитивних емоцій.

При класифікації ігор учений керувався їх тематикою і віковими особливостями вихованців. Важливого виховного значення В.М.Верховинець надавав народному хореографічному мистецтву, яке ґрунтується на виразності ритмічного руху і пластики людського тіла. Танець - невід'ємна складова культури українського народу. Якщо у давні часи танці виконували комунікативну функцію, то пізніше вони естетизувалися і стали явищем мистецьким, апелюючи вже не тільки до розуму і пам'яті, а безпосередньо до почуттів та естетичної потреби.

У початковій школі елементи української хореографії та зразки пісенно -- хореографічного фольклору доцільно застосовувати на уроках музики, народознавства, заняттях хореографічних гуртків. Українські народні танці, поставлені з урахуванням вікових особливостей молодших школярів, можуть бути окрасою будь - якого шкільного свята.

Отже, до основних форм роботи, що забезпечили б, в основному, правильне музичне виховання, можна віднести такі: дитячі ігри, шкільний хор, ритмовий оркестр, груповий спів, слухання музики, музичні екскурсії, мистецьке оформлення свят. Відомо, що основним завданням музичного навчання є виховання та підготовка такого слухача, який зміг би не тільки сприймати, але й сам пропагувати музичні цінності.

Метою музичного виховання, крім виховання ритмічного чуття, є розвиток відчуття тембру, інтонації, нюансування, фразування. Особливо цінною властивістю ритмового оркестру є залучення до його ансамблю. Найдоступнішим ритмо -- тембровим оркестром для школи є оркестр, який складається з народних інструментів з додатком ударних: бубна, тамбура, тріангольо, тамбурина, музичних бряцалок, кастаньєтів, ксилофону. В музичній ігровій діяльності найповнішою допомогою може бути інструмент, проте на перше місце виступає зразкове виконання пісень самим педагогом .

Слухання музики також є вирішальним етапом на шляху розвитку музичних здібностей дитини і вірного сприймання музики. Справжнє слухання музики починається з "вивчення і слухання такого музичного матеріалу, який повинен відповідати вікові дитини та бути близьким до її рухливої природи" [11, 87].

Кожна гра несе в собі глибоке смислове навантаження і має конкретно - визначену мету. Шлях до мети лежить через виконання завдань, поставлених перед дитиною у грі. Ці завдання відзначаються винятковою різноманітністю. Вони поступово ускладнюються, але, періодично повторюючись в іншому викладенні та в іншій ігровій ситуації, добре виконуються дітьми. Таким чином досягається необхідна послідовність, у посиленні впливу на розвиток розумових, фізичних та інтелектуальних здібностей.

Переважна більшість пісень-ігор - це невеличкі казки та напівказки, де дійсність тісно переплітається з вигадкою. В іграх реалістично-побутового плану, хороводах і танцювали композиціях також існує елемент умовності, який відкриває простір для вільних домислів.

Теоретичні положення щодо проведення ігор блискуче втілив М.В. Верховинець у детально - розроблених ігрових сценаріях, реалізувавши принципи науковості, наступності, природо відповідності. Учений справедливо вважав, що запропонований ним творчо-стимулюючий підхід до організації ігрової діяльності дозволить педагогу вивчити індивідуальні особливості дітей, створити умови для розкриття творчих можливостей кожної особистості.

Репертуар "Весняночки" автор побудував на основі фольклорного матеріалу, власних творів та кращих зразків заново переосмисленої музично-ігрової дитячої літератури своїх сучасників, який успішно може застосовуватися в сучасних середніх закладах освіти.

Визначаючи основні напрямки активізації творчої ігрової діяльності слід розглянути деякі види творчих ігор. Серед цікавих і корисних видів творчих ігор є імпровізація (від латинського ітргоуізш - несподіваний, раптовий).

Музичні імпровізації бувають різних видів, найпоширенішими серед них є співацькі й інструментальні. Досвід показує, що співацька імпровізація - одне з улюблених занять молодших школярів. Нею із задоволенням займаються усі діти, не лише котрі добре вміють співати. У статті "Про музично-творчі навички в дітей" Б. Асаф'єв писав, що головна мета співацької імпровізації - викликати в дітей "творчий музичний інстинкт", звернути їхню увагу на те, що вони співають - і грають. Отже, відмовляючись від зайвого раціоналізму, автор порушує питання усвідомленого, аналітичного підходу до імпровізування.

Одним із завдань, які допоможуть сформувати навички співацької імпровізації, є складання мелодії на запропонований літературний текст або власний. Учні можуть запропонувати кілька варіантів за допомогою вчителя, оцінюючи їх. Для цього перш ніж оцінити створену мелодію, учні повинні її проспівати, тобто запам'ятати й відтворити знову. Можна запропонувати імпровізувати підголосок до мелодії, якщо учні мають відповідні навички.

Неабияку увагу музичній творчості дітей приділяла Н. Ветлугіна. Результати експерименту, проведеного під її керівництвом, довели можливість і доцільність проведення у вигляді імпровізації творчої ігрової діяльності. При цьому пропонуються такі критерії оцінювання дитячої пісенної творчості:

- мелодична лінія, її цілісність і спільність з напрямом руху, співвідношення висхідного й низхідного руху, гармонійне поєднання інтервалів, наявність кульмінацій;

- тональна будова мелодій, наявність стійких і нестійких звуків;

- ритм як організаційна послідовність звукових тривалостей, його повторність та варіаційність;

- спільність темпу, динаміки в зразку, запропонованому педагогом, і у відповіді дитини;

- будова музичної форми - її пропорційність чи асиметричність;

- спільність літературного тексту і мелодії, єдність змістових і музичних акцентів.

Співацькі імпровізації в молодших класах, зокрема на літературний текст, застосовували й інші методисти. Прагнучи забезпечити систематичність творчих ігор і поступово їх ускладнюючи , вони пропонували дітям переходити від простих вправ (музичні діалоги) - до вільної імпровізації, з набуттям учнями більшого досвіду творчої діяльності.

Велику увагу дитячій музичній творчості приділила Л.Дмитрієва. У роботі з молодшими школярами вона використовувала такі прийоми:

1. Завдання для розвитку почуття ритму: придумати слова, фрази в даному ритмі; передати ритмічний мотив загадки на ударних інструментах і скласти до неї відповідь; наприклад: загадка "Хто в лісі стукає тук-тук?" Відповідь: "Дятел, дятел".

2. Завдання для розвитку художньо-образних уявлень під час гри на дитячих музичних інструментах: створити "заклики птаха", звукові сигнали на засвоєних ступенях ладу; знайти варіанти завершення музичної фрази; скласти мелодії в характері маршу, польки, колискової; створити музичні загадки типу "Що я бачив і чув у лісі?"; проілюструвати розповідь або маленьку історію з музично-шумовим супроводом.

3. Завдання для розвитку творчого сприймання музики: передати темп твору під час його звучання певним жестом, обрати і інструмент для ритмічного супроводу мелодії.

Аналіз цих завдань свідчить, що в окремих випадках учитель обмежує творчу свободу дітей (певним ритмічним малюнком, ступенями ладу тощо). Завдяки цьому підвищується значення свідомості у творчій діяльності.

Проводячи дослідну роботу в школі, психологи О. Лазаревська і С. Науменко проводили з учнями такі творчі ігри:

а) імпровізація короткого ритмічного малюнку;

б) вигадування віршованого тексту до окремих двотактових відрізків ритму;

в) створення невеликих віршів;

г) імпровізація мелодії до готових ритмізованих прикладів.

Психологи більш схильні до надання дітям свободи творчості, однак в роботі повинні бути елементи свідомого навчання. Так, перш ніж зіграти гру, школярі повторювали ритмосхеми, відтворені вчителем. Це було підказкою, оскільки настроювало слух на певну протяжність ритмосхеми (двотакт) і метроритм (чергування восьмих і четвертних тривалостей у розмірі дві чверті без затакту). Свобода творчості в іграх обмежувалася певним ритмічним малюнком. Перед виконанням останньої гри діти тренувалися на легших вправах, створюючи мелодії до окремих слів, запитань і відповідей.

Зв'язок навчання і творчості виявився й у тому, що з основними музично-теоретичними поняттями та опорними знаннями, засобами музичної виразності школярі відбувався безпосередньо процес усвідомлення й аналізу спільної творчої діяльності. О. Лазаревська і С. Науменко пропонують тактовний методичний прийом - "натяк підказку". На підставі аналізу методичної літератури можна зробити висновки. Дитяча музична творчість є органічним елементом різних видів музичної діяльності: співу, слухання музики, гри на дитячих музичних інструментах, тощо.

Творчий процес сприяє розвитку мислення, уяви, спостережливості, активності, позитивних емоцій, а також спеціальних музичних здібностей, через це творчість у музичній діяльності має бути невід'ємним компонентом кожного уроку музики.

Процес керівництва дитячою художньою творчістю складний і суперечливий, і учитель має надавати дітям певну свободу, одночасно залучаючи їх до навчання - набування знань, умінь і навичок.

Головне біологічне призначення гри, як відзначав Л.С. Виготський, у створенні уявної ситуації, яка допомагає тренувати природні механізми цілеспрямованої діяльності завдяки уявній ситуації створюється зона найближчого розвитку дитини. У грі дитина завжди підноситься над своїм середнім розвитком, своєю звичайною поведінкою, тому гра--джерело і засіб розвитку.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5