Січень не так січе, як у вуха пече.

Лютий - острокутий.

Березень невірний: то сміється, то плаче.

У серпні серпи гріють, а вода холодить.

Як вересніє, то дощик сіє.

Жовтень ходить по краю та й виганяє птиць із гаю.

З листопада бабам рада: ховатися на піч.

Грудень поле грудить, а землю студить.

Слов'янські прислів'я та приказки про хліборобство такі ж давні, як і про природу. Найдавніші з них відображають процеси землеробської праці слов'ян ще в докласовому суспільстві, адже орне господарство було вже добре розвинуте. У сучасному фонді прислів'я про хліборобство становлять велику тематичну групу, в якій відображено процеси весняних, літніх і осінніх робіт, погляди хлібороба ще із часів натурального господарства. Це переважно прості істини про потребу удобрювати землю („Клади гній густо, на току не буде пусто”), поради вчасно орати й засівати ріллю добрим зерном („Добрим зерном землю засівай - збереш гарний урожай”).

Чимало є прислів'їв та приказок і про сільськогосподарські культури. Вже здавна жито, пшениця, овес, просо, ячмінь були важливими культурами землеробства. У прислів'ях та приказках зафіксовано немало агрономічних знань, виявлено розуміння важливості кожного злаку. У їх центрі - міркування про врожай, зерно, господарську дбайливість: „Зірко до зірка, то й буде мірка", „Поки зерно в колоску - не засиджуйся в холодку! ”.

Значні за обсягом тематичні ряди складають прислів'я та приказки, в яких змальовується хлопець і дівчина, розкривається їхня краса, зображуються любовні взаємини. У фольклорі нерідко дівоча врода зіставляється з образом калини або цвіту взагалі: „Гарна дівка як у лузі калина”, „Красна як калина". Краса, постава парубка зіставляються з образами орла, сокола: „Знати сокола по польоту, а молодця - по походці”, „Сокіл - не парубок, орел - не козак”.

Не менш велика й розгалужена тематична група прислів'їв та приказок, що відображають родинне життя. За тематичним спрямуванням вони дуже різноманітні. Ті, в яких відображається інституція роду і спільного життя („Свого доправляйся, роду не чужайся”, „Хто ся зрече роду, того й рід ся зрече”), сягають ще тих часів, коли самотня людина не могла існувати.

Прислів'я та приказки майже енциклопедично розкривають усі сторони поведінки людини, риси її характеру. В них наголошується, що властивості й характер людини формуються під впливом зовнішнього середовища, життєвих умов, загальних етичних норм. Народна мудрість розподіляє людей на добрих і злих, радить ніколи не втрачати людської гідності („Гляди, не забудь, людиною будь”). Тільки завдяки чесній праці, добрим вчинкам людина здобуває собі авторитет („Не місце чоловіка красить, а чоловік місце”), в житті прагне забезпечити собі краще життя, ніж має („Риба шукає, де глибше, а чоловік, де ліпше”).

Серед прислів'їв, що характеризують риси характеру людини, найповнішим є цикл з опорними словами розум (розумний) - дурний (глупий). За народними переконаннями розум - найбільший скарб людини. Діапазон значень прислів'їв зі словами дурний дуже широкий: він охоплює родинну сферу („Дурному синові батькове багатство не в поміч”), навчання („Дурного учити, що мертвого лічити”), сферу взаємостосунків, коли прислів'я не радять зв'язуватися з недалекоглядними людьми („Дурному вступися з дороги”).

В усний кодекс народної моралі ввійшли і прислів'я про чесність, совість, моральну чистоту. Ці якості особливо високо цінилися серед народу: „Добро стратиш - наживеш, честь утратиш - пропадеш". Несумісні з моральними принципами народу і такі риси людського характеру, як скупість, заздрість, жадібність („В скупого посеред зими льоду не випросиш", „Заздрий від чужого щастя сохне”).

Окремий цикл складають вислови, що передають життєвий досвід, застерігають людину від небезпеки („Не спитавши броду, не лізь у воду", „Оглядайся на задні колеса”). В цілому прислів'я цієї тематичної групи відтворили всі риси людського характеру, поведінки, схвалюючи позитивне в житті людей і засуджуючи негативне. Вони створили кодекс моральних норм, що складалися протягом багатьох століть. Недаремно І. Франко називав прислів'я та приказки „багатим і важним скарбом... у скарбівні нашої мови... її коштовними перлинами" [34], а М. Рильський порівнював народне слово з дорогоцінним алмазом, який слід доглядати, шліфувати, „щоб дедалі більше граней у ньому переливалось і виблискувало, відбиваючи все незрівнянне багатство наших днів” [22].

Своєрідним фольклорним жанром, широко використовуваним у педагогічній практиці, є скоромовки. Скоромовки (спотиканки) - це жартівливі вислови, побутові на зумисне утрудненій вимові римованого чи ритмізованого тексту, скомпонованого з важких звуків та звукосполучень, які вимовляються в швидкому темпі. В основі ігрового ефекту скоромовок лежить опанування дитиною звуком. Ігровий ефект скоромовок будується на навмисному утрудненні вимови певного тексту, викликаному відповідним розташуванням приголосних звуків.

Летів горобець через безверхий хлівець,

Вхопив гороху без червотоку,

Без червоточини, без прачервоточини.

Специфіка цього фольклорного явища виходить за межі власне фольклористики. Зміст творів відіграє другорядне значення; вони, як правило, є невеликим повідомленням, твердженням. Зрідка скоромовки наповнюються глибшим змістом, набуваючи рис і значення народного прислів'я:

Цінність скоромовок полягає не в смисловому навантаженні чи оригінальних засобах художнього вираження, а в такому доборі і розстановці слів, вимова яких потребує певних зусиль і сприяє виробленню дикції, правильної артикуляції, що, в свою чергу, підвищує культуру усного мовлення. Крім того, завдяки скоромовкам прищеплюється увага й повага до кожного вимовленого звука, слова до якості і чистоти мовлення.

Інформаційний потенціал скоромовок дещо вужчий, хоча і вони займають велике місце в скарбниці духовної культури українського народу. Найбільшу тематичну групу становлять скоромовки, в яких часто повторюється певна буква, а також ця буква стоїть на початку скоромовки. Також чималу групу складають скоромовки про тваринний і рослинний світ.

Окрему групу становлять скоромовки, в яких йдеться про господарську діяльність людини. В них лише подається коротка стисла розповідь про якийсь трудовий процес: „Босий хлопець сіно косить, роса росить ноги босі”, „Пиляв Пилип поліно з лип, притупив пилку Пилип".

Невелику за обсягом тематичну групу становлять скоромовки з дещо повчальним змістом, або ті, в яких висміюється ледарство людей та їх незграбність. Наприклад: „Був господар, був господар, та й розгосподарився", „Ішов Прокіп, кипів окріп, прийшов Прокіп - кипить окріп, як при Прокопові, так і при Прокописі і при Прокопенятах".

Прислів'я, приказки, загадки скоромовки - ці золоті зернята народної мудрості маленькі, але дорогоцінні. Вони служать і служитимуть справі морального й естетичного виховання нашого народу і особливо дітей та юнацтва - майбутніх знавців українського фольклору.

У формуванні певних позитивних рис молодших школярів значну роль відіграє українська народна казка, яка належить до фольклорних джерел і дарує радість дорослим та дітям. Казка - це своєрідний сплав реальності й уяви, життєвого досвіду та мрій народу. Народна казка посідає важливе місце в навчально-виховній роботі початкової школи. Адже в народній казці знайшли відображення взаємини між людьми, мораль і етика народу, картини з життя природи. Казки відзначаються великою простотою й дохідливістю розповіді, майстерним розгортанням сюжету, емоційною силою, яскравою образністю і барвистою мовою. Тому вони користуються великою популярністю серед дітей.

За допомогою казки дитина не тільки пізнає світ, а й відкликається на події і явища навколишнього світу, виражає своє ставлення до добра і зла. У казці вона вперше зустрічає уявлення про справедливість і несправедливість. Казки виховують любов до рідної землі, бо вони створені народом. Це духовне багатство народної культури, пізнаючи яку, дитина пізнає серцем рідний край, народ.

Найсуттєвішими особливостями казки як виду народної творчості, завдяки яким доцільно використовувати її у навчально-виховному процесі є:

фантазія, що надзвичайно імпонує молодшим школярам. Зокрема, звірі й птахи в казках розмовляють людською мовою;

наявність героїв (людей, тварин, птахів, рослин), вік, дії і вчинки яких відповідають вікові, діям і вчинкам дітей молодшого шкільного віку;

гранична стислість казки і доступність її ідейного змісту свідомості дітей, відповідність їхній психології.

За допомогою казок, які вчитель використовує у своїй роботі, дитині прищеплюються ввічливість, коректність у стосунках із людьми, працелюбність, любов до рідної землі. Широке використання казок у початковій школі зумовлюється тим, що їх зміст викладений у цікавій формі. Існує чіткий поділ персонажів на добрих і поганих, сутність учинків яких легко розуміється дітьми і дає змогу визначити моральні якості кожної дійової особи. Це полегшує правильну оцінку дітьми моральної цінності вчинку і дає змогу самостійно зробити висновки щодо правил культурної поведінки.

„Казка - животворче джерело дитячого мислення. Багаторічний досвід переконує, що інтелектуальні, моральні та естетичні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів, стимулюють потік думки, що пробуджує до активної діяльності мозок, зв'язує повнокровними нитками живі острівці мислення. Під впливом почуттів дитина мислить словами. В казкових образах - перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем”, - писав В. Сухомлинський [54].

Казка - найважливіший помічник у розумовій роботі учня. Це можна простежити на різних етапах засвоєння нового матеріалу. Перший етап: розумова робота над новим матеріалом, починаючи з уваги, яку К. Ушинський назвав дверима, „через які проходить усе, що входить у душу людини із зовнішнього світу".

Поступово перший етап розумової праці переходить у другий - уяву. Саме під час роботи над казкою учень має можливість оживити матеріал, „наповнити його додатковою інформацією", „ввійти в нього".

Дослідження показали, що в періоди великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запам'ятовування відбувається найінтенсивніше. Тепер уже другий етап розумової роботи над засвоєнням матеріалу переходить у третій - запам'ятовування (пам'ять). Тому слід створювати умови для запам'ятовування через казку. Саме вона приваблює дитину своєю яскравістю, незвичайністю, зацікавлює маленького учня, зумовлює виникнення асоціації.

Під час запам'ятовування дитина логічно мислить. Отже, третій етап розумової праці вмішує у собі і четвертий - мислення. Створення проблемної ситуації, а потім її роз'яснення - це вже робота логічного мислення.

Народні казки - перші підручники життя в кожній сім'ї.І. Франко, високо оцінюючи казки, зазначав, що вони „вкорінюють" у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти й чарівної милозвучності. Казки сприяють розвитку в дітей творчої уяви, логічного мислення. „Казки доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона - творіння народу”, - писав В. Сухомлинський [54, с.157].

Таким чином, казка у навчальному процесі розвиває дитячу уяву, увагу, пам'ять, мислення, які допомагають учням в оволодінні навчальним матеріалом.

На основі вивчення педагогічної літератури [12; 17; 25; 29], ми спробували з'ясувати значення використання казок на уроках у початковій школі, а саме:

1. Казка захоплює молодших школярів яскравими поетичними образами, динамічними діями героїв, викликає у них позитивні емоції, закріплює світле, радісне сприймання природи;

Оскільки народні казки виникли у результаті тривалих спостережень за життям і поведінкою різноманітних представників фауни, то багато з них прямо повчають учнів бережливо ставитися до живих істот. Наприклад, казка „Справедливий вуж" починається словами: „Вужа не треба ніколи займати й досаждати йому: не займай його, то й він тобі нічого..."

Народні казки, в яких зображено протилежні типи ставлення людини до природи: чуйне та лагідне ставлення до живої і неживої природи та корисливе ставлення, повчають молодших школярів. Наприклад: „Про дідову дочку та бабину дочку", „Про бідного парубка і царівну”, „Чудо-груша" та інші. Використання таких казок дає змогу показати учням, як герої, що дбайливо та бережливо ставляться до живих істот і до неживої природи, винагороджуються щастям, добробутом, повагою людей і, навпаки, коли герой ставить на перший план свої корисливі інтереси, не звертає уваги на потреби природи, його спіткають невдачі, розорення, зневага громадян і навіть смерть.

Особливо близькі й зрозумілі дітям казки про тварин. Ці казки сприятливо позначаються на формуванні характеру, високих моральних якостей дитини, розширенні її кругозору. Такими є, наприклад, „Рукавичка", „Солом'яний бичок", „Півник і котик", „Лисичка-сестричка і вовк-панібрат".

Педагогічне значення народних казок про тварин високо цінував І. Франко. Видаючи збірку „Коли ще звірі говорили", він писав у передмові, що звідси малі читачі „винесуть перші й міцні основи замилування до чесноти, правдомовності й справедливості, а надто любов до природи" [2, с.74].

На думку педагогів, народні казки краще використовувати в 1-2 класах, а в 3-4 доцільно включати до навчального матеріалу легенди та перекази. Слід зазначити, що в практиці сучасної початкової школи ще недостатня увага звертається на легенди та перекази, хоча вони, як і весь фольклор, мають безмежні можливості для використання на уроках у початковій школі.

Легенди - це народні оповіді про події чи явища, оповиті казковістю, фантастикою. Від народних казок легенди відрізняються тим, що в них обов'язково є вказівка на достовірність зображеної події, явища. У легендах поряд із реальними компонентами використовуються домисел і вигадка. Вони близькі до переказів, але останні характеризуються більшою реалістичністю, правдивістю фактів, у них майже відсутня фантастика.

У легендах і переказах, крім естетичної функції, важливу роль відіграє інформативно-практична передача наступним поколінням певних знань, пояснення визначних подій, учинків окремих осіб, явищ природи. Із багатьох легенд і переказів діти можуть почерпнути цікавий матеріал про рослинний і тваринний світ. Зокрема, такими є легенди про походження рослин. Наприклад: легенди про звіробій, кульбабу, деревій материнку, підсніжник, проліску, лілії тощо пояснюють виникнення місцевих рослин. Відомі легенди про те, звідки з'явилися кущі калини, чому лелеки живуть біля людей і т. ін. Використання легенд про рослини і тварини на уроках в початковій школі стимулюють виникнення в учнів бажання захищати їх, висаджувати рослини в саду, на подвір'ї, на пришкільній земельній ділянці. У деяких легендах, крім основного - інформативного змісту, зустрічаються мотиви кохання, оборони рідного краю від іноземних загарбників, гіркої долі сироти тощо.

Із найдавніших часів усна народна творчість була своєрідним способом пізнання навколишнього світу, засобом навчання та виховання. Адже вона виникла і розвивалась у процесі трудової діяльності людей, була спрямована на полегшення праці, часто супроводжувала її. В усних народних творах відбилося розуміння явищ природи, пропонувалися фактичні поради щодо поведінки людей, їхньої праці, збереження здоров'я і т. ін. У народних прислів'ях і приказках, загадках і казках, легендах і переказах акумулюється, зосереджується все, варте уваги нащадків. Ці твори були ніби неписаним підручником для навчання, розвитку розумових здібностей наступного покоління, розширювали його кругозір, формували естетичні смаки.

Фольклорні твори і в наші дні відіграють винятково важливу роль у навчанні й вихованні дітей. Зокрема, вони є дуже цінним матеріалом для розумового, морального та естетичного розвитку учнів початкової школи, збагачують і поглиблюють їхні знання, впливають на формування світогляду.

Страницы: 1, 2, 3, 4