Використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні молодших школярів - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні молодших школярів

міння й навички переглядового читання формуються у процесі виконання вправ, що передбачають

роботу із заголовком прочитати заголовок і сказати у чому ймовірно полягає основний зміст тексту),

засвоєння структурно-композиційних особливостей тестів різних функціональних стилів: а) переглянунути газету часопис і дібрати тексти на тему, б) переглянути текст і сказати, чи містить він цікаву з погляду читача інформацію,

визначення теми тексту (розподілити заголовки за вказаними темами),

смислове прогнозування змісту (переглянути виділені в тексті слова або слова, подані перед текстом, і спробувати передбачити, про що йтиметься в тексті);

контроль розуміння прочитаного (переглянутого) тексту (підтвердити власними прикладами викладену в тексті точку зору).

Для навчання пошукового читання рекомендується використовувати завдання, зміст яких зводиться до:

ознайомлення з композицією та поліграфічним оформленням видання (встановити, чи є розділ, пара граф з оглядом літератури),

узнавання сигналів-опор, які полегшують пошук (знайти в кінці кожного розділу, параграфа вказівки на проблематику наступного)

загального сприймання тексту (сказати, якому з поміж названих питань приділено в тексті особливу увагу)

визначення частин тексту, які становлять інтерес із погляду читача (знайти в тексті факти які дають підставу зробити висновок про ),

контролю вмінь знаходити в одному чи кількох текстах конкретну інформацію (виписати з тексту факти, які могли б слугувати ілюстрацією до тези...)

Система навчання техніки читання вголос містить комплекс таких вправ

*на формування правильності вимови (поставити відповідні транскрипційні знаки над підкресленими буквами чи буквосполученнями і прочитати слова;

*читання й інтонування окремих речень (прочитати речення, в яких слова написані разом, позначити вертикальними рисочками пробіли і прочитати речення вголос);

*читання діалогічних текстів (прочитати оповідання і запитання до нього, позначити в тексті речення, які є відповідями на них, і прочитати вголос),

*виразне читання тексту (прочитати текст в особах).

Відпрацювання техніки швидкого читання мовчки доцільно здійснювати за допомогою таких вправ:

впізнавання мовних одиниць під час читання (швидко прочитати текст мовчки визначити, чи є в ньому граматичний матеріал, який щойно пояснив учитель),

диференціацію мовних одиниць різної складності (швидко прочитати слова, знайти прикметники і визначити ступінь порівняння, згрупувати їх у три колонки відповідно до ступенів порівняння),

розширення вертикального і горизонтального поля зору (прочитати текст, що має форму трикутника прямокутника, ромба...)

Працюючи над формуванням в учнів умінь читати, учитель не повинен забувати, що це, хоч і важливий, проте не основний аспект роботи. Текст передує ознайомленню учнів з теоретичним матеріалом і слугує відправним, мотиваційним моментом його вивчення й засвоєння, а робота над текстом підпорядковується реалізації основної мети уроку і курсу в цілому.

1.2 Техніка мовлення як необхідна передумова виразного читання

Виразне читання - мистецтво. Акт цього ж мистецтва, як твердять психологи, є творчим актом і не може бути відтворений шляхом чисто свідомих операцій. Навчити творчого акту мистецтва неможливо, та це зовсім не означає, що неможливо сприяти його утворенню, бо всякий акт мистецтва неодмінно передбачає як обов'язкову передумову ті акти, які передують йому, акти раціонального пізнання, розуміння, впізнавання, асоціації тощо [5, 22-45].

Усна форма мови функціонує в усіх сферах суспільного життя, задовольняючи величезні потреби повсякденного спілкування. У школі вона виконує роль найважливішого засобу навчання та виховання. Тому, як відзначає О. Федик, «знання специфіки усної форми літературної мови, особливостей її функціонування необхідне кожному педагогові, оскільки, це - ознака високої мовної культури, що є запорукою ефективності навчального та виховного процесів.» [ 93].

Поєднання дикційної чіткості та орфоепічної грамотності, логічна ясність і емоційно - образна виразність визначається терміном інтонації. Інтонація виконує в усному мовленні ряд життєво важливих функцій, тому ознайомлення з її особливостями та роллю в спілкуванні надзвичайно багато важить для вдосконалення мовної майстерності. Правильне інтонування тексту забезпечує якісне сприймання інформації, розуміння навчального матеріалу, надає усній мові приємної мелодійності, краси.

К. Станіславський, який по - справжньому глибоко відчував силу мови говорив: «Треба уміти не тільки самому для себе втішатися мовою, а й дати змогу присутнім... уловити і зрозуміти те, що заслуговує на увагу. Треба непомітно вкласти слова й інтонацію у вуха слухачів... Погана мова створює непорозуміння одне за одним, їх набирається стільки, що вони затуманюють зміст» [89].

Майстерність мовлення, безпосередність словесної дії вимагають від читця, мовця не тільки знань теорії і методики, навичок і умінь виразного читання, а й добре виробленої техніки мовлення - комплексу теоретично-практичних основ вимови (досконале володіння мовним апаратом, уміння правильно користуватися в педагогічних, навчальне - виховних цілях мовою і мовленням.) Техніка мовлення складається з таких елементів :

дихання - фізіологічної основи мовлення;

голосу - головного інструмента читця;

дикції - чіткого вимовляння звуків, слів, виразів;

орфоепії - правильної літературної вимови.

Без глибокого знання, практичного засвоєння елементів техніки мовлення не можна досягти виразності читання.

Коли дитина промовляє перші слова, починається процес удосконалення її мовного апарату. У преважній більшості випадків людина удосконалює свій мовний апарат несвідомо.

Однак мистецтво декламації цього не терпить. Важливим фактором у звучанні мови є дихання. Від правильного дихання залежить сила і рівномірність звучання мови, а також зміст і краса мовлення взагалі. Адже дихання безпосередньо пов'язане з паузами, а паузи диктуються змістом і в зв'язку з цим членують потік мовлення на мовні такти. Часте набирання повітря під час читання створює нічим не виправдані паузи, а це в свою чергу впливає на красу мовлення. Дихання з широкими інтервалами позбавляє читця можливості робити необхідні за змістом паузи і врешті призводить до монотонного мовлення.

Отже, дихання може відігравати відповідну роль у процесі читання лише за тієї умови, коли читець правильно ним керуватиме. Диханням треба досконало володіти, раціонально використовувати його у процесі мовлення.

Дихання - це один з головних життєдіяльних актів людського організму. Головне для читця - вміти керувати своїм диханням. Очевидно, як би він не дихав, однак своє дихання повинен уміти підпорядковувати потребам відтворення змісту читаного твору чи висловлювання власної думки, особливо настроїв, переживань. Процес дихання кожного дещо відмінний: він залежить від напруження голосу, також від тривалості пауз, темпу читання, музичної системи твору і навіть від психофізичного стану читця.

Основа звукоутворення - дихання. Залежно від того, які саме м'язи беруть участь у роботі дихального апарату, його поділяють на чотири типи фонаційного дихання:

ключичний;

грудний;

діафрагмальний;

комбінований.

Ключичний - це такий тип дихання, при якому високо здіймаються плечі, а з ним й ключиці, лопатки та верхні ребра, - неефективне : заповнюються повітрям лише верхні ділянки легенів і він зустрічається рідко та справляє неприємне враження з естетичного погляду.

Грудний - це такий тип дихання ( в театральному середовищі його називають «жіночим», а в медицині - костальним, боковим, середньо реберним), за яким повітрям наповнюється середня частина легень. При ньому грудна клітка розширюється, а живіт втягується, в легені ще поступає недостатня кількість повітря, щоб заповнити і верхню і нижню частини.

Діафрагмальний - це такий тип дихання, що ґрунтується на роботі м'язів діафрагми. Скорочуючись, діафрагма осідає на черевну порожнину, від цього нижні ребра розсовуються, живіт подається вперед. Таке дихання значно краще, ніж ключичне чи грудне, проте також неправильне, бо верхня і середня частини залишаються пасивними, погано вентилюються. Це найпоширеніший тип дихання серед людей, які працюють фізично.

Комбінований - це найбільш доцільний тип дихання, який має великі переваги, бо найповніше насичує повітрям легені і забезпечує еластичну роботу м'язів діафрагми під час видиху, що дає змогу раціонально використовувати повітряний потік [5, 10, 31].

Звести діяльність дихального апарату до автоматизму, це значить підкорити процес дихання своїй волі. Дихання повинно бути непомітним як для виконавця, так і для стороннього. Його постановка вимагає спеціальних вправ, індивідуального підходу. Правильного дихання, яке необхідне для виразного читання - власного чи авторського тексту, - можна навчитись. Звичайно, це досягається не тільки індивідуальним тренуванням, а й увагою до кращих зразків мовлення. Оскільки кожна людина для когось у певний час буває прикладом (зразком), вона повинна говорити добре, виразно.

Досягти правильного фонаційного дихання можна тільки за допомогою тренувальних вправ, які умовно можна поділити на три групи.

Завдання першої - виробити вміння керувати роботою м'язів дихального апарату (виробити або закріпити комбіноване дихання). Можна, наприклад, використати таку вправу.

Станьте рівно, спокійно, м'язів не напружуйте, але не до кінця розслабляйте.

Видих на п - ф.

Вдих на рахунок (усно) 1 - 3 за допомогою активного руху м'язів діафрагми, міжреберних м'язів і косих м'язів живота. Під час повторення таких вправ цей рахунок можна збільшити до 5 - 6.

Затримка на секунду.

Видих на п - ф.

Повторіть вправу 3-4 рази.

Завдання другої - скоротити вдих і продовжити видих. Можна використати таку вправу:

1. Видих на п - ф.

Пауза.

Швидкий вдих на рахунок 1, 2, 3 ( в секундах лічити мовчки).

Затримка повітря в легенях на рахунок 1,2.

Плавний видих на рахунок від 1 до 10 (лічити мовчки). Тривалість видиху на цифру 10 умовно. За першої вправи вона може бути різною (більшою, меншою). Це залежатиме від місткості робочого повітря в легенях того, хто вправлятиметься.

Завдання третьої - виробити вміння керувати диханням у процесі мовлення ( читання, переповідання ), тобто вміти підпорядковувати дихання вимогам тексту. Прикладом може бути така вправа:

На одному вдиху читайте два рядки вірша. Поступово кількість рядків збільшуйте до 3, 4 і більше. Вірші можна брати з читанок чи інших збірок дитячих творів. Бажано п'яти -, шестистопний ямб чи хорей, чотири -, п'ятистопний дактиль, амфібрахій, анапест.

Для вироблення правильного дихання і вміння керувати ним слід використовувати наступні вправи.

Сядьте вільно, ноги поставте перпендикулярно до сидіння; спину тримайте рівно, але не напружено. Перевірте, чи вільно себе почуваєте. Зробіть активний видих п-ф-ф-ф... При видиху повітря не «вистрілюйте», а ніби проціджуйте його крізь зуби. Не видихайте до внутрішнього напруження, а якщо повітря не вистачає, то спокійно доберіть його через ніс. Вправу повторіть 5 - 6 разів.

Вимовте кілька разів підряд проривні приголосні к-г, к-г... г-к, г-к... Потім повільно вимовляйте голосні а-е-о. Зосередьте увагу на роботі мускулатури ротової порожнини. Повторіть цю вправу 5-6 разів.

Уявіть собі, що коло вас був кіт. Раптом він зник. Ви озирнулися - немає. Покличте так, ніби він десь близько: киць - киць..., коротко вимовляючи звуки, очевидно, він десь вибіг. Посильте звук протяжніше, на відстань: ксс-ксс...

4.Сядьте спокійно, ненапружено. Читайте кожен віршований рядок на одному видиху. Повітря набирайте після кожного рядка. На леваду я пішла б,Я нарвала б тих квіток,

Ціла купа там кульбаб -Заплела б собі вінок,

Ніби сонечка маліЩоб і я була б в вінку,

Посідали на землі.Наче квітка на лужку...

(Н. Забіла)

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8