Використання засобів народної педагогіки у всесторонньому вихованні дошкільнят - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Використання засобів народної педагогіки у всесторонньому вихованні дошкільнят

рганізація занять в даній віковій групі заслуговує меншого критичного ставлення з моєї сторони. Педагог творчо підходив до їх проведення, не дотримувався чітко визначених програмових догм. Але слід зазначити, що така тема, як “Бесіда про Україну” носила невиразний характер. Було зрозуміло, що раніш, коли вихователь подавав дітям матеріал про Україну він був досить скупим і неяскравим, тобто були дані тільки загальні поняття і уявлення про Україну, що на даному етапі розвитку суспільства не відповідає вимогам сучасності. На мою думку, є одне пояснення цьому факту. Це, перш за все, малий обсяг програмового матеріалу, який би передбачав глибоке вивчення історії рідного краю, його традиції народу, української культури; і, по друге, не досить конкретні і глибокі знання самого педагога. Адже не було джерел, з яких можливо було б почерпнути “нову” інформацію, доповнити набуті знання.

Що ж стосується навчально-виховної роботи педагога, спрямованої на виховання в дітей інтересу і любові до рідного краю, закріплення знань про визначні пам'ятки рідного міста, то індивідуальні бесіди з дітьми показали, що більшість дошкільників мають міцні знання про рідне місто і результати були позитивними, приміром під час такої бесіди:

1. Як називається ваше місто? Чому воно так називається?

2. Яка річка протікає в даній місцевості?

3. Які заводи побудовані в даному місті? Що вони виробляють?

4. Чому вироби вашого міста потрібні людям? Інши містам?

5. Чим дороге кожному з вас ваше місто?

6. Як ви уже зараз можете зробити його чистішим, приємнішим?

7. Що ви хочете зробити для свого краю, коли виростите?

90% дітей змогли дати відповіді на запитання. Причому, у 60% старших дошкільників відповіді були точними, досить цікавими та оригінальними. Майже в кожного з дітей була власна думка, яка не повторювалась і трактувалась досить оригінально (на це спрямували ряд запитань).

Приведу кілька варіантів відповідей. Так, на запитання “Чим дороге кожному з вас ваше місто? ” Люда Р. Відповіла: “Я тут народилася”, а Саша П. Впевнено завірив, що він тут буде жити все своє життя: піде в школу, буде працювати на заводі.

Отже, завершуючи констатуючу частину експерименту слід зезначити, що в своїй роботі вихователь спирався в більшості на зараз діючу “Ппрограму виховання та навчання в дитячому садку”, але творчо підходив до розв'язання її завдань. В зв'язку з вимогами часу слід більший акцент робити на “Концепцію національного дитячого садка”, яка передбачає воістину всебічний розвиток дитини як особистості.

Під час педагогічної практики я мала нагоду розв'язати всі завдання своєї дослідницької роботи. Тобто, детально вивчити проблему планомірного і цілеспрямованого впровадження в повсякденне життя дошкільників, під час занять, організації різних видів діяльності основ народознавства. Прилучати дітей до національної культури, народної творчості, традицій українського народу, вирішила шляхом організації неординарних занять, проводячи народні свята, комплексно поєднуючи різноманітні види діяльності.

В груповій кімнаті, де велося дослідження, був створений етнографічний куточок, де розміщувались речі народно-прикладного мистецтва, ляльки в національному вбранні, символи української землі: гілочки калини, рушник, віття верби. Естетичне оформлення куточка істотно доповнювали: макет ураїнської хати, тин, соняшники. Майже кожного ранку ми поверталися до цього куточку кімнати. Тут я розповідала дітям про обереги та символи української землі: сорочку, писанку, соняшник, рушник, устку, віночок. Організувала цю роботу приміром так: приходила бабуся, чемно віталася з дітьми, а далі виникала певна проблемна ситуація, яку розігрували кілька дітей. Щоб познайомити дошкільників з національним символом - віночком я використала такий випдок з життя: двоє дівчаток сперичаються, чий віночок краще. Розповідь бабусі підводить дітей до висновку, що кожний віночок своєрідний і по своєму красивий, що колір будь-якої квітки і стрічки має певну ознаку або явище. В кінці, закінчуючи свою розповідь, бабуся звертає увагу дітей, що біла барва - жива пам'ять поколінь, що передається у спадок молодшим від старших. “Бачу, ви добре розумієте мої слова. Славні діти, справжні українці! ” - закінчує бабуся.

Таким чином, в ході таких розповідей здійснюється елементарна та важлива підготовка дітей до занять. Мета цієї роботи не в тому, щоб діти вільно оперували такими поняттями, як обереги, символи, а розуміли їх, вміли пояснити що вони означають. Але не тільки розповіді про українські берегині займали ранкові години, з дітьми було проведено ряд спостережень в природі, які були досить цікавими, тому саме під час них ми перевіряли народні прикмети місяця. Наприклад, у квтні перевірили такі спостереження українського народу: “Якщо квітневий дощ починається великими краплинами, то ненадовго”, “Туман стелиться по воді - на ясну погоду, здіймається вгору - на негоду”, “У квітні вітер з південного заходу - чекай тривалої негоди” та ін. Такий нетрадиційний підхід до спостережень в природі по-справжньому зацікавив дітей, активізував спостережливість, допитливість, стимулював до бережливого ставлення до об'єктів природи.

Ефективним та доцільним в ранковий час було вивчення народного фольклору: пісеньок, колисанок, забавлянок та народної мудрості: прислів'я, приказок і застосування їх до окремих випадків життя, художніх творів.

Особливе місце в навчально-виховному процесі я надавала заняттям.

Барвиста палітра народного декоративно-прикладного мистецтва розкривалась перед дошкільниками на заняттях з декоративного малювання, аплікації, конструюваня, у самостійній художній творчості. Під час цих занять я прагнула приблизити діяльність дітей до життя народних умільців України, розкрити зміст їхнього ремесла. Так, на заняттях з ліплення під загальною тематикою “Ознайомлення з гончарними виробами. Виготовлення посуду з глини” я пояснила дітям хто такі гончарі і чому посуд називається гончарним. І таким чином запропонувала дітям побути в ролі гончарів і проявити творчість у виготовленні посуду. На останньому занятті я дала змогу дітям ліпити за задумом і результати приємно вразили мене. Діти скільки наліпили різного посуду. Тут були і опішнянські вази і київські керамічні тарілки та куманці. Діти виявились справжніми майстрами. Таким чином, непомітно даючи елементарні знання про рідний край, ремесло народу, ми проникнули в історію, традиції України.

Особливе місце серед інших занять, які сприяли ознайомленню дітей з життям народу, природою рідного краю, розвитку українського мовлення, розширення кругозору дітей займали заня ознайомлення з оточуючим. На таких заняттях я мала змогу дати дітям елементарні знання про родовід, народні традиції та обряди, історію рідного краю, ремесло свого народу.

Так як діти вже мали певний запас знань з даного розділу, я спрямувала свою педагогічну діяльність на подальше вирішення вище вказаних завдань “Концепції національного дитячого садка”.

Всі заняття з ознайомлення з навколишнім я умовно поділила на кілька розділів: “Родина”, “Дім”, “Національні символи”, “Народні символи”. Метою даних занять відповідно було: проваджувати формування уявлення про сім'ю - родовід, родина, рідня, про дім, як берегиню кожної людини, про її маленьку Батьківщину: домівку, вулицю, село, місто; про національні символи: рушник, віночок, стрічку, чоловічий головний убір; про народні символи: калину, вербу.

При підготовці до занять я користувалась методикою О. Макаренко, яка, на мою думку, чітко і зрозуміло розробила систему занять, які забезпечують вирішення завдань моєї дослідницької роботи.

Хотілося б поділитися враженням, зокрема від заняття, темою якого була: “Без верби та калини немає України”, програмовим змістом якого є: ознайомити дітей з народною символікою - з вербою і калиною, значенням їх для українців, розвивати кругозір, мову, уяву. Виховувати інтерес та увагу до націониальних традицій, любов до рідної землі.

Дошкільники засвоїли даний матеріал, запам'ятали легенду про калину та вербу, вивчили вірші про ці рослини. Думаю, що переконала дітей в тому, що калина і верба являються народними символами, священими рослинами і ні в кого не піднімиться рука обірвати жодного листочка з гілки.

“Концепція національного дитячого садка” передбачає знайомство старших дошкільників з певними історичними подіями, які відбувалися на Україні. Дану проблему дсить успішно вирішила на занятях з художнього читання. Наприклад, сягнути витоків стародавньої Русі - часу заснування Київської держави русинів, пращурів українців нам допомогла книга А. Лотоцького “Історія України для дітей”. Вважаю, що після читання розділу цієї книги діти добре засвоїли хто такі Кий, Щек, Хорив, Либідь, чому головна вулиця Києва називається Хрещатик, хто князював у ранні часи зародження Київської Русі, хто наші предки. Отже, доступні розповіді про доленосні віки на шляху рідного народу, про його боротьбу, проби відродитися і стати в рівень з іншими народами, викликали інтерес у дітей, були сприйняті з розумінням.

Організовуючи дітей до рухової діяльності помітила, що дошкільники люблять грати в добре знайомі народні ігри, якими вони розважаються вдома з іншими дітьми, й охоче переносять їх в дитячий садок. Це природне прагнення заслуговувало особисто від мене на всіляку підтримку, оскільки участь у таких іграх сприяє розвитку винахідливості й витримки, загартовує організм, формує моральні якості, викликає інтерес до народної ворчості. Я намагалась підтримувати ініціативу вихованців і скоригувати гру з урахуванням специфіки вікової групи й використовувати одну й ту саму з поступовим ускладненям.

Візьму для прикладу усім відому народну забаву “Гуси-гуси, гуси-додому! ”. Мета: розвити швидкість, спритність, виховувати вміння швидко діяти за сигналом. Якщо в середній групі діти грали за спрощеним варіантом: тікали від вовка, простягнувши руки-крила, то в старшій групі сюжет я дещо розширила: вводила роль гусака, якого вовкові не сила піймати; акцентувала увагу на позитивних взаєминах в ході гри.

Помітила, що старшим дошкільникам цілком доступні під час прогулянок і занять з фізкультури такі народні ігри, як “Стрибки по дорожці”, “Змійка”, “Хованка”, “Море хвилюється”, “М'яч у спритність”, “Холодно і жарко”, “Перстень”, “Панас”, “Варена рибка” та багато інших.

Ніяка ігрова діяльність не була б повноцінною без іграшки, зокрема народної української іграшки. Вона стала цінним надбанням не тільки національної, а й світової педагогічної культури. Дзвінкоголосі свищики, веселі ляльки, фігурки людей, тварин, птахів, музичні інструменти, музичні прилвддя праці, гойдалки та чимало інщих предметів, виготовлених з найрізноманітніших матеріалів, оздоблених розписом, декором або ж покритих кольоровою глазуррю, приваблювали дітей, органічно впліталися в дитячі ігри, фантазії, ігри-мрії, посилювали враження казковості, створювали радісний святковий настрій, формували чуття краси, спонукали до активної діяльності.

Продовженням прилучення до української культури стали вечорниці “О мово рідна українська”, де головними дійовими особами були діти. Дошкільники разом з дорослими імпровізували пісні, які прославляли дівочу красу, красу рідної приролди, грали на дитячих музичних інструментах, виконували пісні-ігри “Ой у лузі калина стояла”, “Вийшли в поле косарі”, “Несе Галя воду”.

Дорослі особистим прикладом задушевним співом вчили своїх підопічних доброти, людяності, любові. Адже пісня, та ще й у талановитому виконані, справляй особливий вплив на датину. Тож і слухали діти затамувавши подих ліричну “Летіла зозуля через мою хату”, жартівливу “А мій милий вареничків хоче”. Опісля відбулося справжн. Частування варениками з сиром, маком, капустою.

Отже, у ході занять і бесід, підготовки та проведення різних заходів була зроблена визначна робота, а в кінці будь-якої праці треба “збирати” результати.

Тому, враховуючи дану закономірність, я провеле узагальнюючу заключну бесіду “Що ми знаємо про Україну? ”. Основними запитаннями цієї бесіди були:

1. Як називається наша держава?

2. Як звуться люди, що живуть на Україні?

3. Опишіть національний прапор України. Що означпають жовтий та блакитний кольори?

4. Назвіть національні символи української землі.

Далі я пропонувала окремим дітям розповісти про певні регіони України: Закарпаття, Полісся, Волинь, Поділля, Крим, Київщину. А саме, використовуючи фотоальбом показати і розказати про природу краю, ремесло його народу, елементарні історичні довідки

Результати бесіди були такими: 60% дітей правильно відповідали на запитання, 25% - дали відповідь на значну частину запитань, 15% дітей знали відповідь на елементарні питання. Вважаю результати позитивними, враховуючи, що бесіда була важкою за змістом.

Отже, можна зробити висновок, що більшість дошкільників засвоїли подані знання. Результати заключної бесіди показали:

1. Старші дошкільники знають атрибути державності.

2. Орієнтуються в елементарній історії України.

3. Уміють назвати і пояснити народні й національні символи рідної землі.

4. Активніше сприймають навколишню дійсність, пізнають минуле й сучасне українського народу, його правічну мудрість.

Досягти даних результатів було б нелегко, це коштувало кропіткої праці, систематичної навчальної роботи.

Впроваджувати народну педагогіку в навчально-виховний процес дитячого садка і легко, і важко. Легко, що вона надзвичайно багата щодо змісту, форм і ідеалів, принципів та засобів. Народ, що має такі педагогічні здобутки - непереможний! Разом з тим висвітлювати матеріал дуже важко, адже він фіксується не в книгах і трактатах, а в пам'яті поколінь і в народній практиці виховання дітей. Дотого ж чимало цінних педагогічних знахідок губиться у вирах суспільних подій та лихоліть. І треба докласти зусиль, аби їх розшукати у пластах століть та науково обгругнтувати їх вартісну ціну.

2.3. Батько і мати - вихователі дітей
Серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місць займає сім'я, родина. Саме вона є тим могутнім соціальним феноменом. Що якнайтісніше об'єднує людей у родинне гніздо на основі шлюбних та кровних взаємозв'язків. Сім'я - то святий вузол, яким сполучаються люди в суспільстві.

Сім'я - то життєдатний осередок, що приводить на світ божий, плекає найвищу цінність людства - дітей, найкращий цвіт нації, майбутнє народу, завдяки яким кожен батько й мати мають реальну можливість повторити і продовжити себе в своїх потомках. Кожна людина є смертною. Але сім'ї, родина, народ - безсмертні!

Сім'я - найбільша вихователька підростаючих поколінь за всх часів у всіх народів, невтомна плекальниця високої духовності й гуманізму, національного духу, характеру, свідомості, психології, патріотизму. Справжня сім'я є совістю, честю і доблестю, національною гордістю кожного народу, нації, надбанням педагогічної культури.

Родовід вихователів іде від матері, від батька, від сім'ї. Завдяки їм постала й розвинулась народна педагогіка - прародителька педагогічної науки, теорії і практики родинного виховання. Колективними зусиллями кожного народу протягом своєї багатовікової історії створенва власна система, наділена як загальнолюдськими здобутками, так і самобутніми творчими знахідками.

У педагогічній науці репрезентовано чимало книг і статей про сімейне сиховання, наприклад, японська, англійська, французська, німецька. І, на превеликий жаль, досі не створено жодної наукової праці про характерні риси української національної системи родинного виховання.

Що ж реба зробити матерям і батькам, аби створити справжню свм'ю, як подбати, аби діти виросли свідомими українцями, здоровими, розумними, духовно багатими, працьовитими, добрими, чесними, ініціативними, поважали батьків і шанували старших, добре вчилися, були патріотами рідної землі й з повагою ставилися до інших народів, свято берегли й примножували культурну спадщину своїх предків і пам'ять історії родоводу - це вічні проблеми, які лягли в основу змісту досліджень багатьох науковців.

Вважаю, що коли буде діяти в повному розмасі українська родинна педагогіка на Україіні, то й відродиться, виросте й зміцніє своя національна система освіти, що забезпечуватиме етнізацію підростаючих поколінь та вормуваня національної гадності, сприятиме прилученню дітей і молоді до світової загальнолюдської культури, поставить надійний заслін духовності.

Безсумнівно, майбутнє - за традиційною, трудовою, міцною, здоровою сім'єю, побудованою на принципах народної моралі, на духовності, на засадах національних традицій, пізнання народної фамілології. Друга половина ХХ-го століття повністю це підтвердила. Такий суспільний феномен, як родина, незмінний.

Настав той вирішальний час, коли потрібно якнайрішучіше повернутися до української родинної етнопедагогіки, до відродження традиційного статусу української родини з її непорушним авторитетом, потужною вірністю, любов'ю до дітей і відданість св'ятому обов'язку їх виховання, повагою до батьків і материнським покликанням жінки, підняти роль чоловіка-дружини, батька-матері у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпечуючи на їх взірцевому прикладі моральну підготовку молоді до подружнього життя, тобто відновити і зміцнити те вічне, на чому тримається людство, що ніколи не старіє.

Тому що виховний вплив родини на формування й етнізацію особистості на щоденне наше буття переоцінити неможливо.

3. ВИСНОВКИ ТА ПЕДАГОГІЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Отже, під час педагогічної практики я успішко розв'язала проблему своєї курсової роботи, змогла вивчити, прослідкувати та дослідити шлях впровадження етнопедагогіки у виховний процес дитячого садка, закласти основи народознавства в інтелектуальний потенціал дитини, прискорити її розумовий розвиток, поглибити знаня дошкільників з історії українського краю, зацікавити їх життям рідного народу, підготувати дітей до самостійного вивчення проблеми народознавства, до подальшого детального вивчення цієї теми. Шлях української народної педагогіки в сучасні дошкільні заклади був неймовірно довгим, він вимірювався роками, але я впевнена, що ефективність етнопедагогіки ми побачимо завтра, слід тільки актуалізувати дану проблему, активніше впроваджувати це невичерпне джерело в життя, в реальність, спираючись при цьому на здобутки українського родинного виховання. Заслуга педагога не лише в тому, що він один самостійно виховує дітей засобами народної педагогіки, а в широкій пропаганді етнопедагогіки серед батьків.

Педагоги! Допоможіть сім'ї відродитися. Нехай вона стане невсипущою хранителькою моральних чеснот, національних звичаїв та традицій, пам'яті предків, невтомною плекальницею родоводу, совісті й честі минулих і прийдешніх поколінь. Бо саме високоорганізована, національносвідома українська сім'я - це духовний храм України-матері.

ЛІТЕРАТУРА
Антология педагогической мысли Украинской ССР/Сост. Н.П. Калениченко. - М. . 1988.
А.М. Богуш, Н.В. Лисенко. Українське народознавство в дошкільному закладі. - К., “Вища школа”, 1994.
Васильцова З.П. Мудрые заповеди народной педагогики. - М., 1983. - с.176
Виноградов Т. Народная педагогика. - Иркутск, 1926. - с.4
Воропай О. Звичаї нашого роду: У 2т. - К., 1991.
Дитина. Програма виховання і навчання дітей дошкільного віку. - К., 2003.
Довженюк Т.В. Український дитячий фольклор. - К., 1974.
І.А. Ллотоцький. Історія України для дітей. - Дошкільне виховання, 1991, №11, 12; 1992, №1, 2, 3, 4.
О. Макаренко. Роде наш красний. Дошкільне виховання, 1991, №9, 11, 12; 1992, №1-4.
Мій рідний край, моя земля: Українське народознавство в дошкільному закладі.
Скуратівський В.Т. Берегиня. - К., 1988.
Скуратівський В.Т. Покуть. - К., 1992.
Скуратівський В.Т. Щоб роду не було переводу. - “Дніпро”, 1983, №10.
Скупатівський В.Т. Український календар. - Дошкільне виховання, 1991, №3
М.Г. Стельмахович. Етнопедагогіка в дитячому садку. - Дошкільне виховання, 1990, №9.
М.Г. Стельмахович. Народна педагогіка. - К., Радянська школа, 1985.
М.Г. Стельмахович. Українська родинна педагогіка. - К. . 1985.
В.О. Сухомлинський. Серце віддаю дітям. - К., 1988.
Сявавко Є.І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. -К., 1974.
К.Д. Ушинський. Про народність у громадському вихованні. Вибрані твори: В 2 т. - К., 1983.
Т.І. Поніманська. Дошкільна педагогіка. - К., 2004.

Страницы: 1, 2, 3, 4