Між домінантою та субдомінантами ведеться постійна боротьба. Домінантне збудження залишається домінуючим доти, поки якась субдомінанта не набуде більшої інтенсивності, ніж сила домінанти. Тоді субдомінанта стає домінантою, а домінанта - субдомінантою.
Виникнення уваги та відволікання пояснюється впливом взаємної індукції збудження та гальмування, які є фізіологічним підґрунтям найрізноманітніших виявів уваги: її стійкості, інтенсивності, відволікання, переключення уваги тощо.
Розподіл уваги, тобто здатність бути уважним до кількох об'єктів водночас, пояснюється тим, що звична діяльність може здійснюватися й тими ділянками кори, що певною мірою перебувають у стані гальмування. Переключення уваги з одного об'єкта на інший пояснюється переміщенням оптимального збудження з однієї ділянки кори в іншу у зв'язку з виникненням нового подразнення.
Психологічні дослідження показали, що різноманітні слабкі подразники при процесі уваги сприяють її концентрації. Ухтомський посилається на психологічні дані підтвердження свого принципу домінанти і її відношення до субдомінанти. Зокрема Мейман експериментально встановив, що процес інтелектуальної роботи протікає більш ефективно у звичайній обстановці, чим при абсолютній, мертвій тиші. Деякі додаткові подразники, підвищують загальний тонус організму; не надто сильні додаткові подразники підсилюють основні, які перемикають їх на свої шляхи. У цьому педагогічно надзвичайно важливому положенні для раціональної організації роботи переконує й повсякденний досвід.
Вчення Павлова про центри оптимальної збудливості, а також вчення Ухтомського про домінанту дають опорні точки для з'ясування фізіологічного субстракту уваги.
1.3 Функції і основні види уваги
При вивченні уваги необхідно розрізняти два основних рівні або види, ряд її властивостей або сторін. Основними видами уваги є мимовільна й так звана довільна увага. Мимовільна увага пов'язана з рефлекторними установками. Вона встановлюється й підтримується незалежно від свідомого наміру людини. Властивості подразників, їхня інтенсивність або новизна, емоційна забарвленість, зв'язок з потягами, потребами або інтересами приводить до того, що певні предмети, явища або особи заволодівають нашою увагою й приковують її на деякий час до себе. Це первинна форма уваги. Вона є безпосереднім і мимовільним продуктом інтересу [26].
Від мимовільної уваги відрізняють довільну. Сам термін одіозний. Він начебто створений для того, щоб персоніфікувати найгірші сторони ідеалістичних теорій: індетермінізм зсередини діючих духовних сил. Але вищі форми людської уваги так само мало довільні, як і нижчі; вони в такій же мірі, як і ці останні, підлеглі визначальним їхнім закономірностям, але закономірності ці інші. Довільна увага спрямовує свідомо й регулює увагу, у якому суб'єкт свідомо обирає об'єкт, на який вона спрямовуєтьсяється. Цей термін служить для позначення того центрального за своїм значенням факту, що пізнання людини, як і його діяльність, піднімається до рівня свідомої організованості, а не відбувається лише самопливом, стихійно, під владою ззовні діючих сил.
Довільна увага має місце там, де предмет, на який направляється увага, сам по собі її не залучає. Довільна увага тому носить завжди опосередкований характер. Це перша її риса.
Мимовільна увага звичайно визначається як пасивна, довільна - як активна ( В.Джеймс). Перша спрямовує незалежні від нас фактори: раптово, що пролунав шум, яскраве забарвлення, відчуття голоду; друге - спрямовуємо ми самі. Це друге розходження, однак, відносно: і мимовільна увага являє собою не чисту пасивність, і вона включає активність суб'єкта, так само як, з іншого боку, і довільна увага не є чиста активність; теж обумовлена зовнішніми умовами - об'єктом, вона включає й елементи пасивності.
І, нарешті, третя риса, що завершує визначення довільної уваги: вона - вольова операція. Свідоме регулювання є самим істотним в "довільній" увазі.
Розрізняючи довільну й мимовільну увагу, не потрібно, однак, відривати одне від іншого й зовні протиставляти їх одна одній. Не підлягає сумніву, що довільна увага розвивається з мимовільного. З іншого боку, довільна увага переходить у мимовільне. Мимовільна увага звичайно обумовлена безпосереднім інтересом. Довільна увага потрібна там, де такої безпосередньої зацікавленості немає й ми свідомим зусиллям спрямовуємо нашу увагу відповідно до завдань, які перед нами стають, із цілями, які ми собі ставимо. У міру того як робота, якою ми зайнялися й на яку ми спочатку довільно спрямували нашу увагу, здобуває для нас безпосередній інтерес, довільна увага переходить у мимовільну. Облік цього переходу мимовільної уваги в довільну й довільної в мимовільну має центральне значення для правильного теоретичного відображення реального протікання процесів уваги й для практичної правильної організації роботи, зокрема навчальної.
Потрібно зважати на те, що існують види діяльності, які по самій істоті своєму здатні легко викликати безпосередній інтерес і привернути мимовільну увагу в силу тієї привабливості, що представляє їхній результат; разом з тим вони можуть бути мало здатні її утримати внаслідок одноманітності тих операцій, яких вони вимагають. З іншого боку, зустрічаються види діяльності, які за складністю своїх початкових стадій, віддаленості тих цілей, яким вони служать, із працею здатні привернути увагу, і разом з тим вони можуть її потім довгостроково втримувати в силу своєї змістовності й динамічності, завдяки багатству поступово розкривається й розвивається зміст. У першому випадку необхідний перехід від мимовільної уваги до довільної, у другому - природно відбувається перехід від довільної уваги до мимовільної. В одному й іншому випадку потрібний як один, так і інший вид уваги.
При всьому - дуже істотному - розходженні мимовільної й довільної уваги розривати й зовні протиставляти їх може лише формалістична абстракція; у реальному трудовому процесі звичайно укладені їхня єдність і взаємоперехід. Використовуючи це, потрібно в педагогічному процесі, з одного боку, опираючись на мимовільну увагу - виховувати довільну , з іншого, формуючи інтереси учнів, а також роблячи цікавою саму навчальну роботу, переводити довільну увагу учнів знову в мимовільну. Перша повинна спиратися на свідомість значимості завдань навчання, на почуття обов'язку, на дисципліну, друга - на безпосередній інтерес навчального матеріалу. І одна й інша необхідна.
У психологічній літературі Тітченер відзначив уже перехід довільної уваги в мимовільну, коли поряд з "первинною" мимовільною і "вторинною" довільною увагою він говорив ще про третю стадію в розвитку уваги, що знаменує перехід від довільної знову до мимовільної первинної уваги.
Геометричне завдання не справляє на нас такого сильного враження, як удар грому; удар грому опановує нашою увагою зовсім незалежно від нас. При рішенні завдання ми також продовжуємо бути уважними, але ми повинні самі втримувати нашу увагу, - це вторинна увага. Але існує ще третя стадія розвитку: вона є, по Тітченеру, поверненням до першої стадії. "Коли ми вирішуємо, наприклад, геометричне завдання, ми поступово зацікавлюємося ним й зовсім віддаємося йому, і незабаром проблема здобуває таку ж владу над нашою увагою, яку мав удар грому в момент його появи у свідомості". "Труднощі переборені, конкуренти усунуті, і неуважність зникла". "Психологічний процес уваги спочатку простий, потім він стає складним, саме у випадках коливання, міркування він досягає дуже високого ступеня складності. Нарешті він знову спрощується".
Однак ця третя стадія не є поверненням до першої. Вона представляє все-таки різновид довільної уваги, - хоча для підтримки уваги в цих умовах і не потрібно зусиль тому, що вона регулюється свідомо прийнятою установкою на певне завдання. Саме це - а не наявність більшого або меншого зусилля - є вихідною, основною характеристикою так званої довільної уваги людини, як уваги свідомо регульованої. В результаті виникла проблема про особливий вид уваги, який називається післядовільна увага. Вона відрізняється від довільної тим, що не потребує вольових зусиль, а від мимовільної тим, що має свідоме начало.
Оскільки наявність уваги означає зв'язок свідомості з певним об'єктом, його зосередженість на ньому, насамперед встає питання про ступінь цієї зосередженості, тобто про концентрированности увагу.
Концентрація уваги - на противагу його розпорошеності - означає наявність зв'язку з певним об'єктом або стороною діяльності й виражає інтенсивність цього зв'язку. Концентрація - це зосередженість, тобто центральний факт, у якому виражається увага. Концентрація уваги означає, що є фокус, у якому зібрана психічна або свідома діяльність.
Поряд із цим розумінням концентрації уваги під концентрованою увагою часто в психологічній літературі розуміють увага інтенсивної зосередженості на одному або невеликому числі об'єктів. Концентрація уваги в такому випадку визначається єдністю двох ознак - інтенсивності й вузькості уваги.
Об'єднання в понятті концентрації інтенсивності й вузькості уваги виходить із тієї передумови, що інтенсивність уваги і його обсяг обернено пропорційні один одному. Ця передумова в загальному правильна, лише коли поле уваги складається з елементів, один з одним не зв'язаних. Але коли в нього включаються значеннєві зв'язки, що поєднують різні елементи між собою, розширення поля уваги додатковим змістом може не тільки не знизити концентрованості, але іноді навіть підвищити її. Ми тому визначаємо концентрацію уваги тільки інтенсивністю зосередження й не включаємо в неї вузькості уваги. Питання про обсяг уваги, тобто кількості однорідних предметів, які охоплює увага, - особливе питання.
Для визначення обсягу уваги користувалися до тепер головним чином тахістоскопічним методом. У тахістоскопі на короткий, точно вимірюваний час виставлялися досліджуваному експонати: букви, цифри, фігури.
Відповідно до ряду досліджень, що виявили при цьому існування досить значних індивідуальних розходжень в обсязі уваги, обсяг уваги дорослої людини досягає в середньому приблизно до 4-5, максимум 6 об'єктів; у дитини він дорівнює в середньому не більше 2-3 об'єктам. Мова при цьому йде про число один від одного не залежних, не зв'язаних між собою об'єктів (чисел, букв і т.п.). Кількість, що перебувають у полі нашої уваги зв'язаних між собою елементів, об'єднаних в осмислене ціле, може бути багато більша. Обсяг уваги є тому мінливою величиною, що залежить від того, наскільки зв'язані між собою той зміст, на якому зосереджується увага, і уміння осмислено зв'язувати й структурувати матеріал. При читанні осмисленого тексту обсяг уваги може виявитися істотно відмінним від того, котрий дає його вимір при концентрації на окремі осмислені між собою не зв'язані елементи. Тому результати тахіскопічного вивчення уваги на окремі цифри, букви, фігури не можуть бути перенесені на обсяг уваги в природних умовах сприйняття зв'язаного осмисленого матеріалу. У практиці, зокрема педагогічної, шкільної, варто було б, ретельно з огляду на доступний учнем обсяг уваги, не створюючи щодо цього непосильного перевантаження, розширювати обсяг уваги, систематизуючи пропонований матеріал, розкриваючи його взаємозв'язки, внутрішні відносини.
З обсягом уваги тісно зв'язана й розпреділеність уваги. Говорячи про обсяг, можна, з одного боку, підкреслювати обмеження поля уваги. Але зворотнім боком обмеження, оскільки воно не абсолютне, є розподіл уваги тим або іншим числом різнорідних об'єктів, що одночасно зберігаються в центрі уваги. При розподілі уваги мова, таким чином, іде про можливість не одного, а багато-, принаймні двофокальної уваги, концентрації її не в одному, а у двох або більшому числі різних фокусів. Це дає можливість одночасно робити кілька рядів дій і стежити за декількома незалежними процесами, не втрачаючи жодного з них з поля своєї уваги. Наполеон міг, як стверджують, одночасно диктувати своїм секретарям сім відповідальних дипломатичних документів. Деякі шахісти можуть вести одночасно з неослабленою увагою кілька партій. Розподілена увага є професійно важливою ознакою для деяких професій, як, наприклад, для текстильників, яким доводиться одночасно стежити за роботою декількох верстатів. Розподіл уваги дуже важливий й для педагога, якому потрібно тримати в полі свого зору всіх учнів у класі.
Страницы: 1, 2, 3, 4
